Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні елементи культури.

Лекція 5

Культура як специфічна форма відображення соціального буття людини

1. Культура як об’єкт соціального пізнання. Основні елементи культури.

2. Типи культур. Субкультура, контркультура.

3. Проблеми взаємодії культур: етноцентризм та культурний релятивізм.

4. Культурний конфлікт. Аномія, культурне відставання, чужосторонні впливи

Словник: домінуюча культура, субкультура, котркультура, етноцентризм, культурний релятивізм, культурний конфлікт.

Література

1. Уайт Л.А. “Символ: фундаментальний елемент культури ” // Человек и общество. Хрестоматия /Под ред. С.А.Макеева. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – С. 23

2. Знанецький Ф. “Функції соціології як науки про культуру ” // Человек и общество. Хрестоматия /Под ред. С.А.Макеева. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – С.56

3. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. Вид. 2-е перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 451-615.

4. Жоль К.К. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. – С. 222-252.

5. Піча В.М. Соціологія: заг. курс. Навч. Посіб. для студ. вищих навч. закл. осв. Укр. – К.: Каравела, 2000. – С. 136-143.

6. Соціологія / За заг. редакцією В.П. Андрущенко. Вид. 3-є перероб. і доп. – Київ-Харків, 1998. – С. 213-227.

7. Соціологія. Навч. посібник / За редакцією С.О. Макеєва. – К.: «Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана», 1999. – С. 68-90.

8. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – С. 197-210.

Очевидним є те, що будь-якому людському суспільству властива певна культура як його продукт і як умова його подальшого існування як і те, що для існування кожної культури людське суспільство є необхідною і обов’зковою умовою. Як і “суспільство”, поняття “культура” є ключовими категоріями соціології. Незважаючи на певну різницю між ними, обидва поняття скоріше доповнюють одне одного як два аспекти однієї і тієї ж реальності. Тобто, коли йдеться про суспільство і культуру, то потрібно розуміти не дві особливі реальності, а два особливі аспекти однієї реальності. Ось чому проблема культури вимагає природнього зв’язку з проблематикою суспільства. Роз’єднання їх можливе лише з аналітичною метою.

Основні елементи культури.

Термін “культура” має латинське походження і першопочаткове його значення – обробіток грунту. Спочатку під культурою розуміли всі зміни в природньому об’єкті, що відбуваються під впливом людини, на відміну від тих змін, що викликані природними причинами. Вже в Стародавньому Римі слово “культура” починають вживати в переносному значенні. Вираз Цицерона сultura animi (культура душі) закликає плекати дух і душу, дбати про подальший розвиток власних здібностей. Первісне значення слова «культура» поступово поширюється й на сферу виховання та формування людини, дане поняття пов’язують з облагородженням природи та людини. В подальшому слово “культура” одержало узагальнене значення, ним стали називати все, що створено людиною. В такому підході – культура постає як створена людиною “друга природа”, надбудова над першою – природою, як створений людиною світ (результати матеріального та духовного виробництва). Це загальнофілософський підхід до розуміння культури.

В соціології під культурою в широкому сенсі слова розуміють специфічну, генетично неуспадковану сукупність засобів, способів, форм, зразків і орієнтирів взаємодії людини з середовищем існування, котрі вона виробляє у спільному житті для підтримання певних структур діяльності та спілкування. У вузькому значенні культура трактується в соціології як система колективних цінностей, переконань, зразків та норм певедінки, що притаманні певній групі людей. Можна сказати, що “культура – це колективне програмування людського розуму, що відрізняє членів однієї групи від іншої”.

Культура формується як важливий механізм людської взаємодії, що допомагає людям жити в своєму середовищі, зберігати єдність та цілісність співтовариства під час взаємодії з іншими.

Кожне конкретне співтовариство (цивілізація, держава, народність) створює протягом століть свою гігантську суперкультуру, котра супроводжує індивіда протягом всього життя і передається із покоління в покоління. В результаті постає множина культур. Перед соціологами постає проблема визначити, чи існує щось спільне в людській культурі, тобто чи існують культурні універсалії. Американський соціолог і етнограф Джорж Мердок виділив понад 60 культурних універсалій, що притаманні всім товариствам людей: мова, релігія, символи, виготовлення знарядь праці, сексуальні обмеження, звичай дарувати подарунки, спорт, натільні прикраси, тощо. Ці універсалії існують тому, що вони задовольняють найбільш важливі біологічні, психологічні та соціальні потреби.

Основна увага в соціології приділяється дослідженню культури як символічної, ціннісної та нормативної систем, котрі регулюють та направляють діяльність людей. Розглянемо детально ці елементи культури.

Першоосновою будь-якої культури є понятійно-логічний апарат, котрий притаманний світосприйняттю народу та зафіксований в мові. Мова – це об’єктивна форма акумуляції, передачі та збереження людського досвіду. Говорити про спілкування з використанням мови можна тоді, коли кожному звуку чи знаку надається спеціальне, лише йому притаманне значення. Особливого роду знаки, в котрих в тій чи іншій формі спостерігається присутність того, що треба позначити, називається символом. Коротко мову можна визначити як систему знаків та символів, наділених певним значенням. Знаки та символи виступають в процесі спілкування в якості представників (замісників) інших предметів і використовуються для одержання, зберігання та передачі інформації. Індивіди засвоюють значення знаків та символів в процесі соціалізації, тобто в процесі виховання та навчання. Таким чином, першим базисним елементом культури є смисловий знаково-символічний елемент. З цих позицій культура – сукупність повідомлень та текстів, котрі накопичило людство і за допомогою яких відбувається комунікація та ретрансляція людського досвіду: знань, смислів та цінностей.

Другим інтегральним елементом культури є ціннічно-нормативний механізм, котрий в свою чергу поділяється на піделементи: цінності, соціальні норми та зразки поведінки. Ціннісно-нормативний механізм – це ієрархізована система, на вершині котрої знаходиться орієнтація на цінності. Більшість соціологів вважають що цінності – визначний елемент культури, її ядро. Культура – це спосіб духовного освоєння дійсності на основі виявлення цінностей. З позицій цього підходу, культура суспільства і є механізмом збереження, відтворення та розвитку загальних, визнаних та бажаних для більшості членів даного суспільства цінностей.

Цінності – це соціально-схвалені більшістю людей уявлення про цілі, до яких слід прагнути. В якості цінності може виступати будь-який матеріальний об’єкт, суспільні відносини, чи духовне явище. Цінність – це властивість того чи іншого предмету чи явища задовольняти потреби, бажання, інтереси. Цінності формуються в результаті усвідомлення соціальним суб’єктом своїх потреб в співвіднесенні їх з предметами оточуючого світу, тобто в результаті ціннісного ставлення, що корисно для людини а що ні, що є добром, а що злом. Чим проблематичнішим є задоволення тієї чи іншої потреби, тим більшою цінністю володіє предмет (чи спосіб) її задоволення. (здоров’я – хвороба, життя – смерть, добро – зло). Ціннісне ставлення набуває свого роду самостійного існування у вигляді соціальної норми. Соціальні норми – це історично обумовлені суспільним буттям вимоги до діяльності і відносин індивідів, класів, соціальних груп, що виражають суспільну необхідність організації діяльності і відносин у відповідності з об’єктивними умовами. Вони є загальними правилами поведінки в суспільстві, тобто визначають якою повинна бути поведінка індивіда з точки зору інтересів суспільства. Одна із досить важливих особливостей впливу соц. норм на діяльність і суспільні відносини полягає в тому, що їх виконання забезпечується різними формами примусу, починаючи від суспільних (норми моралі) і закінчуючи державними (норми права). Соціальні норми виконують в суспільстві важливі функції: 1) служать зразками, еталонами; 2) інтегрують індивідів у групи, а групи в суспільство; 3) регулюють процес соціалізації; 4) контролюють поведінку.

Соціальні норми утворюють нормативну систему культури, базовими елементами якої є звичаї, традиції, моральні та правові норми. Історично першими соціальними нормами були норми звичаїв. Норми звичаїв – це правила поведінки, котрі в результаті багаторазового використання входять у звичку людей, регулюючи таким чином їх поведінку. В своїй основі звичай – це схвалений суспільством масовий зразок поведінки людей, котрий рекомендується виконувати. “Роби як інші!” – основне правило звичаю. Зразок поведінки стає звичаєм лише тоді, коли в силу довгого повторення він стає поведінковим стереотипом, звичкою. На відміну від повсякденних звичок звичаї – це масові зразки поведінки, які стосуються явищ, що мають соціальне значення (гостинність).

Зі звичаями тісно пов’язані традиції. Традиції – це елементи соціальної і культурної спадщини, що склались історично і передаються від покоління до покоління та зберігаються в певному суспільстві протягом тривалого часу. Без сумніву в основі традицій лежать звичаї, проте їх слід розрізняти. Звичай виражає горизонтальний, одномоментний зріз культури, а традиція відображає вертикальну вісь часу, те, що існувало в минулому, існує в теперішньому і очевидно існуватиме в майбутньому. Традиції – це механізм відпродукування, процес передачі (трансляції) від покоління до покоління культурних норм і форм (мови, цінностей, тощо). Традиції – це ніби ліфт, що переносить із минулого через теперішнє в майбутнє інтелектуальнні надбання культури.

Звичаї та традиції проявляються в обрядах та ритуалах. Обряди та ритуали – це сукупність символічних стереотипних колективних дій, що втілюють в собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, цінності і норми та викликають певні почуття. Сила обряду в його психоемоційному впливі на людей

Звичаї та традиції лежать в основі формування норм моралі та права. Норми моралі – це неписані заповіді і вимоги, котрі функціонують в суспільній взаємодії у вигляді принципів, понять, ідей оцінок. Вони не є продуктом якоїсь спеціалізованої інституціональної діяльності, а виникають та розвиваються спонтанно в процесі соціальної взаємодії людей на основі їх моральних уявлень. Вони впливають на поведінку шляхом формування внутрішніх регуляторів особистості (совість), чи засобами суспільної думки через схвалення чи осудження вчинків, тому не потребують державного примусу.

Звичай є також одним із першоджерел норм права. На відміну від норм моралі правові норми є інституціональними, тобто безпосередньо пов’язані зі структурними організаціями суспільства та спираються на його найважливіші соціальні інститути. Правові норми встановлюються і санкціонуються державою у вигляді строго визначених документів (нормативні акти, судові рішення, нормативні договори, тощо). Забезпечення правових норм нерідко вимагає застосування засобів державного примусу.

Смисловий, знаково-символічний, ціннісний і нормативний елементи культури тісно пов’язані між собою. Культура певного суспільства таким чином є цілісним утворенням. Внутрішня цілісність культури проявляється у вигляді стійкої визначеності сприйняття світу, оцінки явищ, переконань, вірувань, цінностей, норм поведінки, що логічно прослідковується в основних елементах свідомості – ментальності.