Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

РОЗДІЛ 1. Формавання поглядів Еразма Роттердамського

Відродження, або Ренесанс - одна з найбільш знаменних епох в історії людської цивілізації. Для сучасних людей Відродження є історичний період, який передусім дав найвищі зразки людській думці, художнього таланту, відкрив неповторність і унікальність особистості. Проте, Відродження - це не лише епоха виникнення нового, а й епоха найглибшої кризи середньовічного світорозуміння і міністерства соціального устрою. Проблема епохи Відродження у тому, що розпорядження про індивідуальність, реалізована настільки потужно й чудово у сфері мистецтва, згодом виявилася руйнівною для соціального та політичною життя суспільства. Cамоствердження індивідуальності громадянина часто не відповідало гуманістичним принципам.[13, c. 29].

Протягом тисячоліть «щасливе життя» нерозривно пов'язувалося з релігійними віруваннями. У кожен історичний момент еволюції релігія була «сполучною ланкою» спочатку між людиною і природою, потім - між людиною і державою, і тільки після - між людиною і людиною [8, c. 29]. Перш ніж з’явились світські норми спілкування, релігійні норми становили міцну основу суспільства. Питання про віру в Бога похитнула саме епоха Відродження, коли почалося «розщеплення особистості», зародився сумнів під впливом розвитку наукових уявлень про навколишній світ, нових наукових відкриттів. Стрімкий розвиток буржуазних відносин породив, з одного боку, культ грошей і, одночасно - культ особистості. З цього моменту для багатьох віра в Бога стала частиною традицій минулого. Релігія, ставши елементом культури, відступила на другий план, поступившись місцем світському розумінню життя [7, c. 136].

Визначний гуманіст епохи Відродження, письменник і вчений, Еразм Роттердамський (справжнє ім'я і прізвище - Герхард Герхардс) (див. Додаток А) народився 28 жовтня 1466 або, за іншими даними, - 1469 р. в Роттердамі в бюргерській сім'ї. Попри те, що він усе життя ототожнював себе з цим містом, Еразм прожив там всього чотири роки, й ніколи туди не повертався. Про його родину майже нічого невідомо, крім того, що можна знайти в його власних записах. Майже немає сумніву в тому, що майбутній мислитель був позашлюбною дитиною. Згодом його батько став священиком. Про маму відомо лише те, що її звали Маргарет, і вона була донькою лікаря. Незважаючи на позашлюбний статус сина, батьки дбали про нього аж до своєї смерті в 1483 р. під час епідемії. Передчасно осиротілий хлопчина змушений був самотужки торувати собі дорогу в житті. Освіту здобув у Гауді, Девентері і Герценборі, згодом у Паризькому університеті (1495-1499).

В молодості Еразм кілька років (1488-1493) провів у монастирі. Спочатку монастирське життя дуже імпонувало Еразму Роттердамському, тому що у нього було вдосталь часу для самоосвіти. Августинці мали пристойну бібліотеку, крім того, Еразм міг провадити вчені бесіди з гуманістично налаштованими друзями. Це Серватій Ротґер із Роттердама, Вільям Герман та Корнелій, або Аурелій, Герард із Гауди.

Перебування серед ченців породило в ньому відразу до середньовічної схоластики й церковщини. Інститут чернецтва став одним із головних тем у його критиці надмірностей церкви, яка не припинялася все життя мислителя. Незабаром після ординації, Еразм отримав нагоду покинути монастир - його репутація чудового знавця латини й уміння добре писати здобула для нього запрошення на посаду секретаря єпископа Камбре. Зважаючи на хитке здоров'я, неприязнь до ченців і любов до гуманітарних наук, йому дали тимчасове звільнення від обов'язків священика. Пізніше папа Лев X надав цьому звільненню постійний статус [22].

Становлення гуманістичного світогляду Еразма Роттердамського почалося в дитячі роки і пов'язано з перебуванням його в Девентерській школі «братів спільного життя», де він вперше зустрівся з двома вирішальними для всього його подальшого життя духовними рухами - гуманізмом і так званим «новим благочестям». Багато чого в світогляді Еразма - не тільки в богословських його принципах, але і ширше, у філософських поглядах, - легко і переконливо пояснюється впливом саме цього періоду часу. Надалі редагування мислення сталось під впливом французького гуманістичного руху в Парижі [22].

Початок XVI ст. для Еразма Роттердамського - це початок нового життєвого етапу. В результаті своєї діяльності він отримує широку славу в країнах Європи. Університети були на той час центром схоластичної науки, хоча вже почали попадати під вплив гуманізму. Еразм навчався окрім Парижу ще в Льовені, Англії й Базелі, хоча не належав твердо до жодного із цих місць. В Англії він заприятелював із провідними мислителями епохи короля Генрі VIII: Джоном Колетом, Томасом Мором, Джоном Фішером, Томасом Лінакром і Вільямом Ґросином. Певний час він викладав в Кембриджі [15, c. 113].

Еразм віддавав перевагу життю незалежного вченого, й свідомо намагався уникати зв'язків, які могли б обмежити його свободу думки й літературного самовираження. При житті йому нерідко пропонували почесні й вигідні посади в академічному світі, але він відмолявся, віддаючи перевагу непевним, але цілком достатнім гонорарам незалежного діяча літератури.

Славетного вченого й письменника, бажаючи схилити його на свій бік, запрошували до себе тогочасні монархи Європи: Генріх VIII, король англійський, Франціск І, король Франції, Фердінанд І, імператор австрійський, Зигмунт І, польський король, Ернст, герцог баварський, Леон X, папа римський. Але всім їм Еразм відмовив, бо не хотів продавати себе будь-кому, здобувати матеріальну забезпеченість за рахунок втрати духовної незалежності.

У 1514 р. Еразм Роттердамський залишив Англію і вирушив до швейцарського міста Базель. В дорозі його зупинили і передали наказ повернутися у монастир Стейн. Але Еразм Роттердамський відмовився скоритися приписові, мотивувавши своє рішення важливістю своєї праці: упродовж наступних трьох років він завершує філологічний і текстологічний аналіз та коректуру тексту Нового Заповіту. У 1517 р. Еразм Роттердамський видав виправлений і прокоментований грецький текст. Латинський переклад побачив світ у 1519 р. Тоді ж таки Еразм Роттердамський здобув підтримку від короля Карла І Іспанського, майбутнього німецького імператора Карла V, обійнявши посаду королівського радника без обов'язку служити — це стало запорукою матеріального добробуту письменника. На знак вдячності Еразм Роттердамський присвятив Карлові трактат «Виховання християнського державця» (1515), у якому поєднуються ідеали платонівського володаря-філософа, християнського монарха-батька і сучасного політика, підкреслюється важливість інтелектуального та духовного розвитку, схильності до християнського милосердя.

Цікаву сторінку біографії Еразма становить його довготривала і щира дружба з Томасом Мором, видатним англійським мислителем і державним діячем (деякий час той був лорд-канцлером), центральною фігурою в гуманістичному русі Англії першої третини XVI ст., автором уславленої «Утопії». Єднали їх духовна близькість, любов до античної культури й літератури, ідейна боротьба проти католицького догматизму та схоластики, співзвучність релігійно-етичних і політичних поглядів, мрії про справедливу перебудову суспільства на основі гуманістичних ідеалів. «Прямо-таки народжений і створений він для дружби... Хто шукає досконалого зразка справжньої дружби, не знайде кращого, ніж Мор...» - тепло висловлювався про свого друга Еразм [25, c. 241]. Стараннями нідерландського гуманіста вийшов у світ у грудні 1516 р. філософсько-політичний твір Мора «Утопія». Еразм турбувався і про наступні видання цього твору. До глибини душі вразила Еразма страшна звістка про те, що 6 липня 1535 р. його друга в Лондоні несправедливо обвинувачено в державній зраді і страчено. У невимовній скорботі сивоголовий вже і слабосилий Еразм сказав: «У мене таке відчуття, немовби я сам страчений разом з ним» [22].

Протягом 1517-1521 pp. Еразм Роттердамський жив у Лувені, підтримував міцні зв'язки і листувався з багатьма гуманістами. Він став визнаним провідником гуманістів півночі.

Еразм Роттердамський був одним з найосвіченіших і найталановитіших діячів епохи Відродження на півночі Європи, вождем гуманістів початку XVI ст.; довгий час займав провідне становище в європейському науковому та літературному світі. З його думкою рахувались передові люди його часу, з ним ішли нога в ногу ті, хто боровся з марновірством середньовіччя, тупим фанатизмом, мракобіссям, святенництвом, неуцтвом схоластів, забобонами, хто прокладав шлях прогресові, освіті, правді. Вважаючи розум людини в боротьбі з усім відсталим за найбільш ефективну зброю, Еразм став попередником просвітителів XVIII ст.

Своєрідний «теоретичний портрет» людини і людства вибудовується у Еразма Роттердамського на гуманістичній етиці, відродженої гуманістами на основі освоєння всього багатства античної культури в її грецьких та латинських традиціях. Епоха Відродження тому так і названа, що вона відродила багато, в тому числі і розвинула, поглибила вчення про людину в контексті від повсякденного до філософської думки [9, c. 51]. Будучи представником нової системи освіти studia humanitatis (оволодіння духовною культурою), Еразм у своїх творах відкрито виступає проти традиційного авторитарного обґрунтування моральності римсько-католицькою церквою.

Ідеї ​​розкріпачення особистості, вивільнення її з під кайданів середньовічної феодально-церковної ідеології, утвердження вільної творчості індивідуума, її всебічний розвиток і вдосконалення підпорядковуються центральній ідеї «філософії Христа». На основі цього, Еразм будує свою концепцію виховання благородної людини. Необхідно підкреслити і ще одну особливість вчення Еразма про людину і людство - космополітизм - цілісне сприйняття розвитку духовно-тілесної істоти в органічній єдності зі всесвітом.

Світ за Еразмом - «творіння боже». Але необхідно мати на увазі, що «світ» - це, перш за все людина, і до того ж - окремо взята людина, а не суспільство [10, c. 128]. Знайомлячись з образом людини у Еразма Роттердамського, його світоглядом з цього питання можна виділити головні проблеми, які особливо хвилюють гуманіста. Світське і духовне розуміння призначення людського життя він розглядає в контексті історико-політичного розвитку.

Відстоюючи і утверджуючи свої принципи і ідеали, Еразм ніколи не називав себе мудрецем, і часто підкреслював, що це тільки його думка, що можливо може бути помилковим. Він міряв «мудрість людську» шкалою цінностей, якою володіла та чи інша людина. А «непрохану мудрість» порівнював з необачним навіженством. Для Еразма розсудливість повинна бути обдуманою: «Що, коли тепер будь-хто раптом підніме крик, запевняючи, ніби той, кого вважають усі за бога і свого пана, - навіть і не людина, бо лише піддається емоціям, що він - підлий раб, бо сам добровільно служить багатьом і до того ж мерзенним владикам? Що, якщо, зустрівши людину, що оплакує свого померлого батька, мудрець накаже йому радіти, якщо лише тепер небіжчик почав по-справжньому жити: адже наше тутешнє життя - лише подоба смерті... Що, якщо той же мудрець, побачивши дворянина, який пишається своїми предками, обізве його безрідним жебраком на тій підставі, що йому чужа хоробрість, єдине джерело істинної шляхетності? Що, якщо він з усіма і з кожним надумає міркувати подібним же чином - хіба не стануть усі дивитися на нього, як на дурня? Як нічого немає дурнішого непрошеної мудрості, так нічого не може бути відомішого навіженої розсудливості. Навпаки, істинно розважливий той, хто, будучи смертним, не прагне бути мудрішими, ніж личить смертному, хто поблажливо поділяє недоліки натовпу і ввічливо помиляється заодно з нею» [1, c. 61]. Ніколи не поділяв Еразм помилок і пристрастей натовпу і ніколи ним не потурав.

Маса, натовп - постійний предмет неприязні Еразма. «Що до маси християн, то, судячи з їх поняттям про добрих моралі, ніколи не бувало нічого гіршого, навіть серед язичників»[]. Недовірою до натовпу, презирством до його відсталості, жорстокості, безглуздими звичаями відзначені багато сторінок творів мислителя: «Що ти мені киваєш на народ - адже ніхто не розпоряджається своїми справами недолугими народу!» [5, c. 94] або «... всюди грішать, всюди ходять до продажних дівок, всюди обманюють, пиячать, біснуються!» [там само]. Але, не дивлячись ні на що, Еразм вважав кожну людину цінною, особливою.

Головною метою Еразма була гуманістична реформа освіти та культури, в основі якої він сподівався мирними засобами просвітництва домогтися вдосконалення суспільства, держави, церкви. Звідси властива Еразму висока оцінка розуму, знань, праці. Його відрізняв незмінний інтерес до завдань морального виховання людини і суспільства.

Роттердамський був «Вольтером XVI сторіччя», найвизначнішим поборником проголошеного італійськими гуманістами «універсального теїзму», продовжувачем закладеної Лоренцо Валлом ідеології «гуманістичного просвітництва». Цю думку можна посилити: в історії філософії Роттердамський постає як теоретик, що узагальнює та об'єднує, даючи імпульс новим пошукам, гуманістичній та реформаторській лініям, започаткованим добою Відродження. Від Роттердамського відходять нові думки соціального філософствування та теологізування.

Значення Роттердамського в історії культури досить велике. Фактично він очолював літературно-публіцистичні пошуки доби, стояв першим серед перших діячів культури, літератури, мистецтва свого часу. Авторитет Роттердамського визнавали філолог Й. Рейхлін та поет У. Гуттен, драматург Ганс Сакс та письменник Й. Фішарт, художник А. Дюрер та багато інших діячів культури та науки не тільки Німеччини, а й Англії, Франції, Італії ті інших країн Європи [12,c. 15].

Отже, розвиток особистості і формування поглядів Еразма Роттердамського відбувається у дуже суперечливий і неоднозначний час існування людства, період переходу від жорстких умов середньовіччя до нового часу. Неоднозначні думки вчених, все нові і нові відкриття давали поштовхи до появи різноманітних суджень про світ. В цілому епоха змінювала ставлення до самої людини, яка довгий час була позбавлена власної індивідуальності через релігійні канони та стереотипи. Саме в такий час припало жити мислителю Еразму Роттердамському. Культурне середовище, економічне та соціальне по-своєму диктувало поняття епохи. Еразм лише обґрунтовував ці явища і виражав у своєму, правильному на його погляд розумінні.