Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

РОЛЬ ХАРЧУВАННЯ В ПРОФІЛАКТИЦІ

Читайте также:
  1. ГЛАВА 10. ХАРЧУВАННЯ СТУДЕНТІВ
  2. ГЛАВА 9 ХАРЧУВАННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ
  3. Основні принципи лікувально-профілактичного харчування

ТЕМА 6

ДЕЯКИХ ПОШИРЕНИХ «ХВОРОБ ЦИВІЛІЗАЦІЇ»

6.1 Профілактика ожиріння

Дані епідеміологічних досліджень, проведені в різних країнах світу, свідчать про те, що надлишкова маса тіла та крайня її форма – ожиріння – серед людей зрілого та похилого віку досягають від 20 до 40 % й більше (особливо у жінок). Це також одне із найбільш поширених захворювань дитячого віку. Число дітей та підлітків, які хворіють на ожиріння, складає в різних країнах світу від 2,5 до 20 % та з кожним роком безперервно збільшується. Ожиріння характеризується розладом жирового, вуглеводного, водно-сольового та інших видів обміну речовин, що призводить до розвитку багатьох ускладнень та захворювань, які негативно впливають на стан здоров'я та тривалість життя. На фоні ожиріння часто розвиваються цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, деякі захворювання печінки та нирок (нирковокам'яна та жовчнокам'яна хвороби) та інші патологічні стани. У людей з надмірною масою тіла у 4-6 разів частіше утворюються камінці у жовчному міхурі, у 3 рази частіше виникає цукровий діабет.

Ожиріння є причиною ранньої інвалідизації організму, веде до зниження та втрати працездатності в активному віці. При надлишковій масі тіла порушується діяльність залоз внутрішньої секреції, понижується опірність організму до різних несприятливих чинників зовнішнього середовища, настає передчасне старіння. Середня тривалість життя хворих на ожиріння скорочується на 12-17 років.

Таким чином, боротьба з ожирінням – важливе соціальне завдання. Підтримання нормальної маси тіла протягом життя людини – одна з умов, які забезпечують здоров'я, працездатність та активне довголіття. У розвитку ожиріння суттєву роль відіграють два чинники соціального середовища: надлишкове харчування та зниження фізичної активності населення. Особливе значення має аліментарний дисбаланс, що пов'язаний із перевищенням енергетичної цінності їжі та порушенням режиму харчування, що визначається у 90 % осіб із надлишковою масою тіла. Встановлена також спадкова схильність до ожиріння.

Профілактичні заходи попередження виникнення ожиріння слід проводити у першу чергу в групах ризику. До них належать насамперед особи із «неблагополучних» за станом ожиріння сімей; представники «сидячих» професій; особи, рухливість яких обмежена через інше захворювання; робітники системи харчування.

Особам, які схильні до швидкого збільшення маси тіла, треба суворо контролювати енергетичну цінність харчового раціону. Кількість речовин, які надходять із їжею, не повинна перевищувати мінімальну для підтримки життєвого рівня та забезпечення достатньої кількості білка. Необхідно обмежити вуглеводи, що приведе до зменшення утворення жиру.

Підвищену збудливість харчового центру слід стримувати за допомогою різноманітних впливів, у тому числі дієтичних заходів: частий прийом їжі невеликими порціями, вживання продуктів та виробів низької калорійності, повільне пережовування їжі. Обов'язковою умовою є збільшення енерговитрат.

З метою профілактики ожиріння слід широко впроваджувати в торговельну мережу спеціалізовані продукти або набори страв із точно врахованою низькою калорійністю та високою біологічною цінністю.

Неабияке значення має виробництво кондитерських виробів із невеликим вмістом цукру та жиру або зі заміною цукру на сорбіт чи ксиліт; хлібобулочних виробів зі зниженим вмістом тваринного жиру та заміною його на олію, використання низькокалорійного масла, сметани, кисломолочних напоїв, збагачених поліненасиченими жирними кислотами. Поєднання вказаних заходів із фізичною активністю буде сприяти попередженню ожиріння, яке є найбільш частою хворобою неправильного харчування.

Один або два рази протягом тижня проводять розвантажувальні дні. До меню включають продукти, калорійність яких помірна, тобто дорівнює 50…190 ккал/100 г, мала – 30…49 ккал/100 г або дуже мала – менш ніж 30 ккал/100 г.

Основні принципи дієтотерапії при надмірній масі та аліментарному ожирінні:

1. Енергетичну цінність раціону слід зменшити на 20…50 % та більше залежно від ступеня ожиріння та супутніх захворювань.

2. Вміст білка повинен бути на рівні фізіологічної норми (нежирне м'ясо, риба, м'який сир, нерибні морепродукти, білковий омлет тощо).

3. Вживання вуглеводів знижують до 100…200 г на день, в основному за рахунок ласощів. Обмежують вживання хліба до 100…150 г на день, іноді – до 50 г або виключають повністю. Бажане вживання житнього, білково-пшеничного та білково-висівкового хліба. Цукор слід замінити природними (фруктоза, ксиліт, сорбіт) та синтетичними (сахарин, нутривіт, цикломат) підсолоджувачами.

Загрузка...

4. Слід знизити загальну кількість жирів у раціоні (до 60…70 г), при тому, що питома вага олії збільшується до 50 % маси ліпідів.

5. Максимально використовують овочі, фрукти та ягоди (до 50 % та більше у сирому вигляді), що багаті на харчові волокна, які сприяють виникненню почуття ситості та стимулюють видільну функцію кишок.

6. Раціон повинен містити достатню кількість рідини, вітамінів, макро- та мікроелементів та інших біологічно активних речовин, що нормалізують метаболізм та підвищують захисні реакції організму.

7. Виключають із раціону продукти та блюда, що підвищують апетит (гострі закуски, прянощі, приправи тощо).

8. Обмежують вживання кухонної солі до 5…6 г на добу, у тому числі враховують 2 г солі, що міститься у продуктах.

9. Вживання вільної рідини знижують до 1,0…1,2 л на добу.

10. Прийом їжі – 5…6 разів на добу дрібними порціями.

11. Один-два рази на тиждень використовують різні малокалорійні (800…1000 ккал) варіанти розвантажувальних дієт: м'ясні, сирні, вівсяні, молочні, салатні, огіркові тощо.

Продуктовий набір (на 1700 ккал) містить: овочів – 500 г, фруктів – 400 г, хліба – 80…100 г, молока – 500 г, яєць – 1 шт.; вершкового масла та олії – по 30 г, нежирні м'ясо та риба – 300 г.

 

6.2 Профілактика карієсу зубів

Одним із найпоширеніших захворювань, значною мірою пов'язаних із неправильним харчуванням, є пошкодження твердих тканин зубів – карієс (від лат. caries – гниття). Карієс починається з розчинення (демінералізації) зовнішньої тканини зубної емалі. Цю дію чинять органічні кислоти, що утворюються внаслідок дії ферментів мікроорганізмів зубного нальоту на вуглеводи їжі. Поступово протеолітичні ферменти мікроорганізмів розщеплюють колаген дентину з утворюванням порожнини. Інтенсивність каріозного процесу зростає за більшого зниження водневого показника (рН) у слині та зубному нальоті. Найбільше зниження рН викликають цукор та продукти, що його містять (шоколад, шоколадні цукерки, карамель, здоба, кекси, торти, білий хліб, печиво, морозиво).

Какао має карієс-статичний чинник, що знижує розчинність емалі зубів кислотами.

Незначну здатність знижувати рН мають ксиліт, сорбіт, маніт, цикломат та інші замінники цукру. Регулярне вживання кондитерських виробів та жуйок, що їх містять, зменшує утворення зубного нальоту, пригнічує активність ферментів і не знижує рН слини.

Для зниження ймовірності виникнення карієсу зубів слід виключити вживання ласощів між прийомами їжі або на ніч.

Важливу роль у формуванні стійкості до карієсу відіграє раціональне харчування. Виникненню карієсу сприяє їжа, що містить білок, який бідний на аргінін, лізин, триптофан та метіонін. Нестача в їжі вітамінів С, В1, В6, А і D знижує протимікробну резистентність організму і збільшує частоту карієсу зубів.

Виникненню захворювання значною мірою сприяють недостатній вміст у їжі відповідних нутрієнтів, а також м'яка консистенція продуктів, що вживають, страв, виробів, які не потребують активного жування. У розвитку карієсу зубів відіграє роль недостача вмісту в раціоні засвоюваного кальцію, а також дефіцит вітаміну D, надлишок фосфору, наявність продуктів, які багаті на щавлеву кислоту, фітин.

Сприяють поширенню карієсу зубів, особливо в дитячому віці, цукор та продукти, що його містять. Найбільш виражена дія цього чинника в тих випадках, якщо солодкі вироби вживають між прийомами їжі. Розчинний цукор має меншу карієсогенну дію, ніж грудковий, тому що час його контакту з твердими тканинами зубів, слиною та зубним нальотом (слизовими бляшанками) коротший. Так, сліди цукру, введеного у водному розчині, залишаються в слині протягом 15 хвилин, а грудкового – 30. Протягом 1 години на поверхні зубів знаходяться рештки таких продуктів, як білий хліб та хлібобулочні вироби, кондитерські вироби з великим вмістом масла, маргарину.

Затримка харчових речовин, зокрема сахарози, в ротовій порожнині призводить до збільшення налипання до поверхні зубів мікроорганізмів, особливо тих (наприклад Streptococcus mutans), які розкладають цей дисахарид з утворенням кислот. Крім того, з продуктів розкладу сахарози, який спричиняється мікроорганізмами, утворюється зубний наліт, який призводить до карієсу. Розвитку цього захворювання сприяє вживання деяких безалкогольних напоїв («Пепсі-кола», «Кока-кола», «Фанта», «Лимонад») унаслідок високого вмісту в них цукру, здатності знижувати рН зубного нальоту, утворювати органічні кислоти.

Із метою попередження розвитку карієсу необхідне вживання їжі, яка б відновлювала порушені структури поверхні зубів (продукти, які містять кальцій, фосфор, фтор), а також утворювала на поверхні емалі гідрофобні плівкові покриття (рослинне масло).

Цінні якості має молоко та молочні продукти, які містять кальцій та фосфор у оптимальному співвідношенні, а також інші компоненти, які пригнічують мікрофлору порожнини рота, сприяють стабілізації рН слини. Для зниження впливу карієсогенної солодкої їжі доцільно використовувати замінники цукру (ксиліт, сорбіт, маніт). Ксиліт знижує у ротовій порожнині кількість мікроорганізмів (Streptococcus mutans). Сорбіт та ксиліт зменшують утворення молочної кислоти в зубному нальоті та слині.

Сприяє профілактиці карієсу заміна рафінованих солодощів фруктами та ягодами, бо пектин та антоціани, які містяться в них, мають виражену бактерицидну дію. Для того щоб фруктові соки, які включають органічні кислоти, не активізували каріозний процес, необхідно пити їх через соломинку.

Профілактиці карієсу сприяють харчові продукти, які зменшують агресивні властивості зубного нальоту, що підвищують або стабілізують рН. Це в першу чергу горіхи та тверді сири. Вживання продуктів, які стимулюють слиновиділення (лимон, журавлина, апельсин, яблука), також сприяють профілактиці карієсу, бо посилюють очисну дію слини.

Серед засобів профілактики карієсу певне місце займають сполуки фтору, які зменшують розчинність емалі в органічних кислотах, що утворюються з цукрів, за рахунок появи малорозчинних кристалів фторапатиту. Іони фтору пригнічують активність ферментів мікроорганізмів та уповільнюють утворення зубного нальоту. Доцільним є вміщення в раціон таких джерел фтору, як морська риба, чай, деякі мінеральні води («Березовська», «Боржомі» та ін.).

Перешкоджають розвитку карієсу зубів іони алюмінію, які підсилюють ефект фтору, зменшують кислотну розчинність емалі, пригнічують формування зубного нальоту. Утворення кислот у ротовій порожнині гальмують іони цинку, олова, міді, заліза, ванадію, селену, стронцію. Молібден та кремній сприяють уведенню та затримці в емалі іонів кальцію та фосфору.

Профілактиці карієсу сприяє вживання продуктів із антимікробними речовинами (фітонцидами) – цибулі, часнику, хрону та ін.

Важливим чинником, який протидіє розвитку карієсу зубів, є їх самоочищення, яке відбувається під час механічної дії грубої клітковини сирих овочів, фруктів, плодів.

У раціон харчування слід включати житній хліб, рибу (особливо морську), молоко та молочні продукти, капусту, томати, моркву, гарбузи, горіхи, мед.

Продукти не повинні підлягати тривалій термічній обробці. Слід додержуватися певного режиму харчування, а також ретельно пережовувати їжу, після чого ополоснути порожнину рота; пити чай, що містить фтор, або лужну мінеральну воду. Особливої уваги потребує харчування вагітних жінок, та тих, що годують немовлят груддю, а також дітей, особливо першого року життя.

Надмірне вживання фтору з питною водою небажане, тому що воно викликає ендемічне захворювання зубів – флюороз. Він буває у районах вулканізму, а також у місцевостях, де добувають фторапатити. При флюорозі на поверхні емалі з'являються непрозорі матові плями, іноді жовтого кольору, вона стає ламкою, в ній швидко утворюються каріозні порожнини.

 

6.3 Роль харчування у профілактиці онкозахворювань

 

Встановлено, що аліментарні чинники ризику є причиною виникнення онкозахворювань у багатьох людей. Найчастіше у цьому винне порушення режиму якості харчування, зловживання алкоголем та куріння, вплив професійних шкідливостей, забруднення навколишнього середовища тощо.

Виникнення різних пухлин може бути пов'язане з багатьма канцерогенними речовинами, або з їх попередниками, що циркулюють у зовнішньому середовищі. Висока здатність викликати пухлини є у бензапірену. За 70 років життя людина з харчовими продуктами (без овочів) одержує 3 мг цієї шкідливої сполуки, з овочами – 2 мг, з питною водою – 0,3…0,4 мг.

Канцерогенну дію мають також чужорідні речовини – ксенобіотики, які присутні в їжі як хімічні контамінанти (пестициди, гербіциди, гормони, солі металів тощо).

Викликати ріст пухлин можуть також речовини, що утворюються у харчових продуктах у процесі їхнього зберігання (мікотоксини) та транспортування. Канцерогенні властивості мають також деякі харчові добавки: барвники, ароматичні та смакові речовини. За деяких видів технологічної обробки (коптіння, обсмаження, сушіння) також утворюються канцерогенні речовини.

Деякі канцерогенні сполуки утворюються з компонентів їжі у разі дії кишкової мікрофлори. Наприклад, з триптофану, який входить до складу білків, утворюються індол та скатол, що мають канцерогенну дію.

Під впливом кишкової мікрофлори відбувається ендогенний синтез нітрозоамінів з амінів і нітратів, що надходять із їжею та питною водою, тобто кишкові бактерії утворюють вторинні аміни, що вступають до взаємодії з нітратами. Утворюються активні канцерогени. Крім того, кишкова мікрофлора бере участь у активації проканцерогенів, тобто таких речовин, що виявляють канцерогенну дію за особливих умов. Іноді мікрофлора кишок виявляє антиканцерогенну дію, наприклад у разі регулярного вживання кисломолочних продуктів, тобто властивості та склад їжі або гальмують, або посилюють пухлинний процес.

Показано в експериментах, що підвищення калорійності раціону сприяє зростанню пухлин, а зниження її пригнічує цей процес. Відомо також, що надлишкова маса тіла та ожиріння підвищують ризик розвитку пухлин, а низькокалорійне харчування зменшує темпи росту пухлинних клітин.

Зниження рівня білка в раціоні або вживання малоцінного білка посилюють токсичну дію хімічних канцерогенів.

Гальмують збільшення пухлин речовини, що містяться у морських організмах (молюски, морські зірки, креветки, печінка акули тощо).

Надмірне вживання жирів прискорює розвиток та частоту виникнення пухлин, що з'явилися під впливом хімічних канцерогенів. Крім того, ліпіди посилюють утворення метаболітів жовчних кислот, які подібні до канцерогенів. Велике значення мають такі властивості жирів, як жирнокислотний склад, протиокиснювальна здатність, вміст жиророзчинних вітамінів та мутагенних сполук (альдегідів, кетонів, перекисів). Холестерин може бути джерелом ендогенних метаболітів, які мають канцерогенну дію.

Вуглеводний компонент раціону може призводити до виникнення злоякісних пухлин, наприклад зловживання хлібобулочних, макаронно-круп'яних виробів, що виготовленні з борошна вищих rатунків (видалені поверхневі шари зерен).

Протиканцерогенну дію мають деякі вітаміни (А, Е, С), тому слід включати в раціон їхні джерела. Активний антиоксидант селен також має протипухлинний ефект. Гальмує зростання пухлин фтор.

Харчування при онкологічних захворюваннях повинно сприяти:

– поліпшенню функцій мембран клітин;

– поліпшенню провідності по нервових шляхах;

– поліпшенню співвідношення між процесами збудження та гальмування у центральній нервовій системі (ЦНС);

– поліпшенню антиоксидантного захисту;

– регулюванню ферментних функцій організму;

– поліпшенню антитоксичної дії органів та тканин, особливо печінки;

– поліпшенню видільних функцій організму;

– стимулюванню перистальтики кишок;

– нормалізації бактеріальної флори.

Зменшують ризик виникнення пухлин такі продукти: червона морква, морська капуста, горобина, калина, обліпиха, абрикоси, чорнослив, курага, шипшина, чорниця, брусниця, цитрусові, цибуля, петрушка, кріп, кінза, часник, хрін, баклажани, білокачанна капуста, буряк, соняшник, кукурудза, гречана крупа, горіхи, квасоля, гарбуз, огірки, кисломолочні продукти, риба свіжа, біле куряче м'ясо, парна печінка, страви з пророщеної пшениці та ячменю, хлібобулочні вироби з висівками, нерафінована олія, мед, соки зі свіжих ягід, фруктів, овочів, плодів.

Водночас слід обмежувати у раціоні ковбасні вироби, консерви, тверді сири, солену рибу, риб'ячу ікру, хлібобулочні та кондитерські вироби з борошна вищого ґатунку, солені, мариновані, квашені продукти, напої, що мають кислотну направленість.

Продукти повинні бути екологічно чистими, 50 % рослинних продуктів слід вживати в натуральному вигляді. Треба додержуватися режиму харчування, особливо з метою профілактики виникнення пухлин травної системи.

 

6.4 Роль харчування у профілактиці захворювань

серцево-судинної системи

 

Серцево-судинні захворювання є дуже поширеними серед населення багатьох країн світу, в тому числі й в Україні. Вони належать до мультифакторних, у виникненні яких відповідну роль відіграє харчування. Виникненню атеросклерозу та його ускладнень, таких, як ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, сприяє підвищення рівня холестерину в крові (гіперхолестеринемія). Одним із чинників ризику є також висока енергетична цінність їжі, що вживається. При надмірній калорійності раціону поширюється ендогенний синтез холестерину із ацетилкоензиму А – проміжного продукту обміну жирів, вуглеводів і білків. Калорійність раціону повинна відповідати енергетичним витратам і сприяти додержанню нормальної маси тіла.

Антисклеротичну направленість раціону забезпечують зниження вмісту насичених жирних кислот та підвищення рівня поліненасичених жирних кислот, а також оптимальне співвідношення між рослинними та тваринними жирами. Воно повинно бути 1:1 (до цього рівня наближується співвідношення у свинячому салі).

ПНЖК повинні забезпечувати не більше 10 % добової калорійності. Оптимальне співвідношення між кислотами, що належать до групи омега-3 (ейкозопентаєнова і докозогексаєнова кислоти) і омега-6 (лінолева та арахідонова кислоти) – 1:6. Цього можна досягти, якщо додавати до раціону щодоби 100 г жирної морської риби.

Негативну роль відіграє підвищення квоти простих цукрів, тому що це знижує рівень ліпопротеїнів високої густини і збільшує кількість ліпопротеїнів низької та дуже низької густини. Такі зміни у крові сприяють виникненню серцево-судинних захворювань та призводять до утворення атеросклеротичних бляшок на стінках судин. Обмежують усі м'ясні продукти до 170…225 г протягом дня, а також м'ясо замінюють на рибу.

Цукристі продукти повинні забезпечувати не більш ніж 10 % загальної калорійності раціону. Їх слід замінити на продукти, що включають крохмаль (овочі) та фрукти, які містять олігосахариди і є джерелом не тільки калорій, а й вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів, харчових волокон.

Складні вуглеводи затримують розвиток серцево-судинних захворювань, тому що вони адсорбують у кишечнику стерини, тобто знижують усмоктування холестерину, сприяють його перетворюванню в копростерин, що видаляється з організму.

Харчові волокна також затримують розвиток серцево-судинних захворювань, тому що вони зв'язують у кишечнику жовчні кислоти та зменшують їх адсорбцію.

Тваринні й рослинні білки по-різному впливають на розвиток атеросклерозу та його ускладнень. Рослинні білки зменшують ризик їх виникнення, тому вони повинні складати не менше 50…70 % від загальної їх кількості у їжі. Важливе надходження повноцінних білків, багатих на холін, метіонін (знежирене м'ясо та молочні продукти, білки яєць, риба).

Більшість вітамінів (А, Е, С, Р, РР, В6, В9, В12) гальмують виникнення серцево-судинних захворювань. Тому потрібно включати до раціону продукти, що містять їх у великій кількості (свіжі овочі, фрукти, ягоди, молочні продукти, крупи, нерафінована олія тощо). Підвищення рівня вітаміну D і В1 у харчуванні призводять до атерогенної дії.

Мінеральні речовини (кальцій, магній, калій), що впливають на різні ланки обміну речовин, стримують прогресування атеросклерозу, тому в раціон слід включати їх харчові джерела (молочні продукти, фрукти, сухофрукти, ягоди, овочі). Низький рівень споживання натрію (до 5 г на добу) знижує захворюваність на гіпертонічну хворобу. Із мікроелементів найбільш виражену антисклеротичну дію мають селен та йод.

Принципи харчування у кардіології засновуються на послабленні дії аліментарних чинників ризику та посиленні дії аліментарних чинників здоров'я (вітаукт-чинників).

 

 

6.5 Аліментарні захворювання та їх профілактика

 

Проблеми «харчування та здоров'я» і «харчування та хвороби» тісно взаємопов'язані. Вони лежать у основі наукового обґрунтування практичних заходів щодо збереження здоров'я людини, тобто профілактики різних захворювань.

Прямо (етіологічно) або непрямо (опосередковано) із проблемою «харчування та хвороби» пов'язують 5 основних груп захворювань:

– первинні (екзогенні) хвороби недостатнього або надмірного харчування;

– аліментарні захворювання;

– вторинні (ендогенні) хвороби недостатнього або надмірного харчування;

– захворювання з аліментарними чинниками ризику розвитку хвороб;

– захворювання, зумовлені харчовою непереносністю;

– захворювання з аліментарними чинниками передачі.

Причиною виникнення первинних хвороб недостатнього та надмірного харчування є неадекватне фізіологічним потребам організму споживання незамінних харчових речовин і (або) джерел енергії, тобто порушення головних принципів раціонального харчування. Так, глибокий і тривалий дефіцит аскорбінової кислоти у харчуванні є етіологічним чинником цинги, ендемічний зоб етіологічно зумовлений дефіцитом йоду в харчуванні. Їх можна попередити або вилікувати тільки шляхом кількісних і якісних змін харчування. На розвиток аліментарних захворювань впливають також вік, характер праці, якість попереднього харчування, інфекції тощо. Вони виникають, в основному, внаслідок тривалих порушень харчування, хоча можливі й тяжкі випадки: так, наприклад, надмірне споживання вітамінів А і D спричиняє гострий гіпервітаміноз.

Можливі полінутрієнтні аліментарні захворювання: полігіпо- і авітамінози, білково-енергетична та енергетична недостатність. Наслідком останньої є аліментарний маразм та затримка фізичного розвитку.

Вітамінна недостатність виникає у разі дефіциту деяких вітамінів. Так, нестача вітаміну А призводить до ксерофтальмії, вітаміну D – до рахіту і остеомаляції, тіаміну – до бері-бері, ніацину – до пелагри, рибофлавіну – до арибофлавінозу, вітаміну В12 – до анемії, включаючи злоякісну (перніціозну).

Мінеральна недостатність також призводить до відповідних порушень. Так, нестача заліза спричиняє залізодефіцитні стани, в тому числі недокрів'я; нестача фтору – гіпофторозу, включаючи карієс зубів. Недостатність кальцію стає причиною порушення формування кісток та зубів. Нестача незамінних (есенціальних) поліненасичених жирних кислот викликає сухість шкіри. Мала кількість харчових волокон у раціоні знижує моторику кишок, що призводить до затримки виділення з організму продуктів обміну і залишків їжі.

Велика кількість у раціоні білків, поліненасичених жирних кислот також спричиняє відповідні зміни у стані здоров'я людей.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), на земній кулі більш ніж 800 млн чоловік хронічно недоїдають і мають той або інший ступінь білково-енергетичної або білкової недостатності, близько 1500 млн осіб хворіють на залізодефіцитну анемію, майже у 250 млн чоловік виявлений ендемічний зоб, близько 20 млн мають церебральні порушення, у тому числі кретинізм, спричинені дефіцитом йоду в харчуванні. У зв'язку з нестачею вітаміну А в їжі більш ніж 13 млн дітей уражені ксерофтальмією і щорічно майже 0,5 млн із них частково або повністю втрачають зір. Ці факти свідчать про те, що недостатнє харчування і голод залишаються найважливішими економічними та медико-соціальними проблемами у багатьох частинах світу.

Полярною проблемою є енергетичне надмірне харчування та пов'язане з ним аліментарне ожиріння, на яке страждають у промислово розвинених країнах 20…25 % дорослих і 5…10 % дітей. Аліментарні захворювання, спричинені недостатнім і надмірним харчуванням, у тій або іншій формі існують повсюди. У країнах, що розвиваються, переважають аліментарні захворювання, спричинені недостатнім харчуванням, проте окремі групи населення хворіють на ожиріння. У той же час у промислово розвинених країнах патологія, спричинена недостатнім харчуванням, спостерігається як серед малозабезпечених верств населення, так і серед людей, які мають матеріальні можливості для вільного вибору харчових продуктів, але допускають відхилення від раціонального харчування через недостатнє гігієнічне виховання, низьку «культуру харчування».

Небажаним є також надмірне харчування. При енергетичній надмірності харчування виникає аліментарне ожиріння. Вітамінна надмірність призводить до гіпервітамінозів А і D, мінеральна – до певних порушень у стані організму. Так, наприклад, надмірне споживання фтору викликає ураження зубів – флюороз.

У зв'язку з погіршенням соціально-економічного становища спостерігається ріст аліментарної патології, зумовленої дефіцитом у харчуванні повноцінних тваринних білків, вітамінів і деяких мінеральних речовин.

Вторинні розлади харчування організму зумовлені ендогенними причинами – захворюваннями різних органів і систем, що призводять до порушення засвоювання їжі, посилення катаболізму і витрат харчових речовин. Це спричиняє моно- або полінутрієнтний дисбаланс, вторинні хвороби і синдром недостатнього харчування. Вони виникають у разі захворювань органів травлення з явищами порушення травлення і всмоктування нутрієнтів, а також спостерігаються у разі хронічних захворювань тонкого і товстого кишечника (ентерит, коліт), підшлункової залози (панкреатит), як внаслідок видалення шлунка та тонкої кишки.

Вторинні (ендогенні) гіпо- і авітамінози виникають унаслідок різних захворювань, навіть у разі фізіологічно достатнього споживання вітамінів із їжею. Так, через захворювання печінки або нирок погіршується утворення активних форм вітаміну D, порушується його засвоювання, що спричиняє розвиток вторинного рахіту.

Існує також велика кількість природжених (зумовлених генетичними дефектами) порушень обміну і функцій вітамінів. У багатьох промислово розвинених країнах природжені авітамінози є більш серйозною проблемою охорони здоров'я, ніж аліментарні.

Вторинна недостатність стосується не тільки вітамінів, але й мінеральних речовин. Так, наприклад, вторинні залізодефіцитні стани виникають унаслідок крововтрат або порушення засвоювання заліза у разі деяких захворювань.

Причиною виникнення вторинних розладів харчування може бути дія різних ліків. Вони можуть пригнічувати або посилювати апетит і, відповідно, зменшувати або збільшувати споживання їжі, погіршувати розщеплення і всмоктування нутрієнтів, змінювати їхній метаболізм або збільшувати їхнє виведення із організму. Так, прийом проносних ліків супроводжується погіршенням всмоктування із кишок майже усіх нутрієнтів, що призводить до вираженої недостатності в організмі білків, вітамінів, мінеральних речовин. Антибіотики можуть спричиняти дисбактеріоз кишок (порушується стан мікрофлори кишок), який супроводжується зменшенням утворення деяких вітамінів.

«Полінутрієнтна недостатність» (зокрема вторинна) виникає і розвивається внаслідок багатьох інфекційних, онкологічних, хірургічних та інших захворювань.

Деякі особи страждають від харчової непереносності, зумовленої індивідуальними особливостями реакції організму на ті або інші харчові продукти, які для більшості людей є нешкідливою складовою частиною їжі. Виділено такі основні групи хвороб і синдроми харчової непереносності: 1) справжня харчова алергія; 2) харчова псевдоалергія; 3) харчова непереносність у разі порушень синтезу ферментів у кишках; 4) психогенна непереносність їжі.

У разі справжньої харчової алергії мають місце індивідуальні імуно-конфліктні реакції на окремі білкові компоненти їжі, нешкідливі для більшості людей. Таку реакцію організму можуть викликати практично всі харчові продукти, включаючи кухонну сіль і цукор. Найчастіше її спричиняють яйця, коров'яче молоко, риба, ракоподібні, горіхи, цитрусові, полуниці, дині, томати, мед, шоколад. Рідше – гречана крупа, пшениця та інші злакові, бобові, м'ясо тварин, цибуля, різні види капусти, гірчиця. Крім того, алергічну реакцію спричиняє не тільки сам продукт, але й страви та продукти, до складу яких він входить (наприклад, яйця у складі печива, кексів, тортів, морозива; молоко або горіхи, що входять до складу шоколаду).

Харчова псевдоалергія лежить в основі індивідуальної непереносності їжі, причому розвиток її спричиняють як компоненти різних продуктів, так і харчові добавки (барвники, консерванти тощо). У розвитку псевдоалергії відіграє роль підвищення концентрації гістаміну в біологічних рідинах організму. Таку властивість мають риба, яєчний білок, полуниці, редиска, сира капуста тощо. Крім того, у сирі, вині, рибі, шоколаді, квашеній капусті, шпинаті, томатах міститься багато гістаміну та інших амінів, які сприяють сенсибілізації організму.

Унаслідок природженого або набутого дефіциту травних ферментів виникає непереносність деяких продуктів – харчова ідиосинкразія. Найчастіше спостерігається непереносність молока у зв'язку з дефіцитом у тонкій кишці ферменту лактази, який розщеплює лактозу на глюкозу та галактозу. У кисломолочних продуктах лактози менше, ніж у молоці, оскільки під час сквашування молока з частини лактози утворюється молочна кислота, тому у харчуванні свіже молоко замінюють на кисломолочні продукти. Значно рідше зустрічається синдром непереносності цукру і продуктів, що його містять, через дефіцит ферменту сахарази. Буває непереносність грибів у зв'язку з дефіцитом ферменту трегалази, яка розщеплює дисахарид грибів трегалозу. Тяжкими ускладненнями супроводжується непереносність усіх продуктів із пшениці, жита, вівса і ячменю, що містять білок глютен, до складу якого входить гліадин (глютенова хвороба – целіакія). Через генетичний дефект синтезу кишкового ферменту гліадинамідази, гліадин не розщеплюється і діє, як токсин на слизову оболонку тонкої кишки. Це призводить до порушення перетравлювання їжі та всмоктування майже всіх нутрієнтів, внаслідок чого, особливо у дітей, виникають вторинні розлади харчування. Хворі на целіакію добре переносять продукти з рису, кукурудзи, гречки, сої, саго.

Психогенна харчова непереносність їжі зустрічається досить часто. Оскільки основою є певні зміни у діяльності центральної нервової системи, позбавитись від цього порушення дуже важко. Хворі всі болісні почуття пов'язують із «харчовою алергією» від споживання певних продуктів, які вони потім виключають із раціону. Харчування таких людей стає все біднішим, іноді складається з 2-3 продуктів. До цього виду непереносності відносять також прояви порушень травної системи на продукти, які за національними традиціями певної країни (м'ясо змії, ящірки, собаки тощо), релігійними приписами (свинина у мусульман, яловичина у індуїстів тощо) або індивідуальними звичками не вживають. Непереносність не виникає, якщо цей продукт не був розпізнаний під час або після їжі.

 


Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав

<== 1 ==> | 2 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2018 год. (0.035 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав