Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 9. Предмет педагогіки вищої школи

Читайте также:
  1. IX. Зарахування вступників на основі повної загальної середньої освіти, які досягли визначних успіхів у вивченні профільних предметів
  2. V2: Предмет, задачи, метод патофизиологии. Общая нозология.
  3. А педагогика – наука о развитии жизненного опыта человека (обучающегося). Это и есть ее предмет!
  4. Административное право как отрасль права: понятие, предмет и система.
  5. АНАЛИЗ НАЛИЧИЯ И ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ПРЕДМЕТОВ ТРУДА
  6. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
  7. Билет 1 Предмет философии
  8. Билет 1 Предмет, задачи и методы дошкольной педагогики как науки.
  9. Билет 1. Предмет и задачи национальной экономики
  10. БИЛЕТ 1Понятие мировоззрения. Типы мировоззрений. Предмет философии и основные аспекты философского знания.

 

1. Предмет і об’єкт педагогіки вищої школи.

2. Педагогіка вищої школи як наука і як мистецтво.

 

1.Предмет і об’єкт педагогіки вищої школи

 

В умовах незалежної України і розширення функцій народної освіти, зокрема вищої школи, актуалізується завдання теоретичного переосмислення практики виховання студентів, теоретичного обґрунтування нової структури виховної роботи. Це завдання має практичне і теоретичне значення. Воно може бути вирішене лише з урахуванням даних ряду суміжних наук-філософії, етики, естетики, історії, педагогіки вищої школи, мовознавства і багатьох інших наук, що посідають певне місце у загально філософському вченні про людину.

З цих позицій нам належить висвітлити питання про предмет і об’єкт порівняно нової галузі науково-педагогічного знання-педагогіки вищої школи.

Досить часу у літературі поряд з поняттям “предмет науки” вживається (як рівнозначне йому) інше поняття - “об’єкт науки”. У колі філософів існує точка зору, згідно з якою виділяти останнє з названих двох понять взагалі недоцільно. Предмет науки, мовляв, не може існувати без свого об’єкта . Інші це заперечують. Але як би там не було, і в першому, і в другому випадках слід відповісти на питання, у чому ж саме проявляються особливості і специфіка об’єкта тієї або іншої науки або в якому розумінні ці два поняття збігаються, а в якому-ні.

Які ж складові об’єкта наукового дослідження педагогіки вищої школи? Тут відокремимо дві групи педагогічних фактів і явищ. Перша складається з тих педагогічних явищ, процесів і фактів, які ми позначаємо поняттям “педагогічний процес у вищій школі” як цілком визначену галузь об’єктивної реальності. У сфері педагогічного процесу, у свою чергу, важливо відокремити дві сторони, що перебувають у нерозривному зв’язку і взаємодії: це діяльність студентів і діяльність викладачів.

Перша є якісно визначеною системою ставлення студентів до дійсності з метою пізнання останньої як у цілому, так і в межах тієї чи іншої спеціальності: друга-спрямована на керування процесом навчання, освіти і виховання студентів. Суть питання полягає в тому, що стосунки, які студент має в академгрупі, у студентських колективах взагалі “формальних і неформальних”, далеко не завжди позитивні. Адже досить часто негативні сторони студентського середовища “побуту, гуртожитку, організації навчального процесу тощо” змушують студентів до непродуманих і незрілих вчинків, адже середовище, як відомо, не несе в собі систематично й дидактично оформлених ідей. До того ж негативні сторони навколишнього середовища активно впливають на особистість завдяки деяким своїм особливостям-різноманітності методів впливу середовища через її мінливість, дохідливість, привабливість, м’якість непомітність опосередкованих впливів тощо. У цьому розумінні ми й говоримо як про головне завдання виховання студентів про доцільну організацію всієї їхньої життєдіяльності-як з боку викладачів, кафедр, деканату, ректорату, так і з боку студентів і студентських організацій.

Уся ця складна система відносин взаємодіючих елементів, провідним стержнем якої, її внутрішньою пружиною є мета виховання студентів як майбутніх спеціалістів, і об’єктом педагогіки вищої школи. Є достатні підстави вважати, що розмаїта студентська діяльність у її різноманітних виховних відносинах і взаємозв’язках з колективом викладачів, суспільними і науково-адміністративними організацією вузів є особливою формою суспільно-історичної практики людства і містить у собі основу педагогіки вищої школи. Мав, безумно, рацію А.С. Макаренко, коли писав: “Саме відносини становлять справжній об’єкт нашої педагогічної роботи”.

Водночас недостатньо вказати на педагогічний процес як на реальну дійсність, яка визначає собою і вичерпує зміст об’єкта дослідження педагогіки вищої школи. Річ у тім, що сам педагогічний процес є функцією іншого соціально-педагогічного явища, а саме системи вищої освіти країни. (див. Теми 3-5).

Таким сином, система вищої освіти і педагогічний процес у ній і є об’єктом вузівської педагогіки як галузі сучасної загальної педагогіки.

Що ж стосується співвідношення понять “об’єкт” і “предмет” науки, то воно може оцінюватись по-різному залежно від прийнятої точки зору “ми виходимо з тезису, що названі поняття треба розрізняти”.

Керування системою народної освіти (СНО) здійснюється через діяльність Міністерства освіти України як єдиного адміністративного центра, що поєднує всю сукупність вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підпорядкованих єдиній меті, і утворює велику педагогічну систему (ВПС), точніше підсистему. У цьому розумінні до великих підсистем стосовно вищої школи можна також віднести сукупність вищих і середніх спеціальних навчальних закладів Міністерства сільського господарства, Міністерства охорони здоров’я України, інших міністерств і відомств, у веденні яких є вузи й технікуми.

Крім великих підсистем пропонується виділяти середні підсистеми (СПС): вуз, технікум, училище, що входять до ВПС, а також малі підсистеми (МПС): академгрупа, клас, курс, що входять до СПС.

До ВПС входить чимало СПС (типів навчальних закладів), що характеризується різним територіальним розташуванням, змістом педагогічного процесу, метою, завданнями, провідними ідеями. Відмінність рівнів педагогічних систем визначається також контингентом слухачі, кваліфікацією педагогів, специфікою матеріальної бази, формами організації і методами навчання, мірою необхідності використання різних видів педагогічної діяльності.

З одного боку, “об’єкт” ширше “предмета” науки. За даними академіка В.Г. Ананьєва, людина як об’єкт наукових пошуків включає в себе близько 49 проблем, які вивчаються в наш час приблизно 130 науковими предметами зовсім різних галузей сучасної науки. З огляду на це людина виступає об’єктом вивченням багатьох наук, тому об’єкт ширше її предмета. Будучи застосоване до педагогіки, це твердження правильне навіть у випадку виходу за межі “парної педагогіки”. Адже при цьому людина не перестає бути об’єктом дослідженням й інших наук.

З іншого боку, “об’єкт” вужче “предмета” науки. Річ у тім, що визначити предмет науки насамперед означає вказати на об’єкт дослідження, специфіку об’єкта і його особливості. У цьому розумінні у змісті предмета науки обов’язково фіксується об’єкт її дослідження, а також завдання дослідника, що входить до складу науки.

Предмет педагогіки вищої школи проф. Н.В. Кузьміна визначає так: “Предметом вузівської педагогіки є вивчення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета якої-підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадських позицій, вирішувати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення”.

У наведеному визначенні досить точно визначені ті сторони об’єкта педагогіки вузу, які дійсно входять до предмета науки: “підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадських позицій, вирішувати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення”. Проте в цьому визначенні є спірний момент. Н.В. Кузьміна услід за багатьма іншими авторами запроваджує у дане визначення предмета педагогіки вищої школи термін “закономірність”. Є підстави вважати, що це призводить до змішування завдань і предмета науки, а також понять “предмет дослідження” і “предмет науки”. Суть справи в тому, що дослідження і розкриття закономірностей – це є сфера завдань науки. В.І. Васильєв намагається усунути цей недолік у такий спосіб: “Предметом педагогіки вищої школи, - пише він, - є процес формування молодих спеціалістів за умов вузівського навчання, який передбачає не тільки навчання і виховання їх у вузі, а й виховуючий вплив середовища (у широкому плані), у якому живуть студенти “.....” Таким чином, - продовжує автор, вивчення закономірностей даного процесу – щонайважливіше завдання педагогіки вищої школи”.

У даному визначенні показано, що процес формування молодого спеціаліста у вузі здійснюється засобами навчання, виховання й середовища, в якому живуть студенти. І це цілком слушно. Тим часом у цьому визначенні є один недолік. Середовище, в якому живуть студенти, зовсім не виключає умов вузівського навчання (як вважає К.І. Васильєв), навпаки, воно передбачає їх як невід’ємний елемент. Незрозуміло також, чому К.І. Васильєв називає середовище, в якому живуть студенти в умовах вузу, середовищем “у широкому плані”. Який зміст він у це вкладає?

З огляду на розглядувані нами поняття педагогічного процесу, цілі і сутність виховання у вітчизняній вищій школі найточнішим визначенням предмета вузівської педагогіки можна вважати таке: предметом педагогіки вищої школи є процес створення і функціонування дійсних відношень студентів вищих навчальних закладів, які забезпечують можливість формування духовного багатого, добропорядного свідомого громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господарства (науки, техніки, культури, освіти тощо), патріота України.

Одне з найважливіших завдань педагогіки вищої школи – розкриття педагогічних закономірностей формування студентів вузів як майбутніх фахівців. Розкриваючи ці закономірності, вузівська педагогіка, як і педагогіка загальна, має спиратися також і на закономірності суміжних їй наук: психологічних, біолого-фізіологічних, етико-естетичних, логічних, соціологічних, історичних і, звичайно ж, як філософсько-методологічні основи – на закономірності загально філософського вчення про людину. Вивчаючи педагогіку, важливо врахувати, що лише уся сукупність даних суміжних наук, їхні теорії, закони і принципи у єдності з педагогічними теоріями, законами і принципами складають наукову основу педагогіки вищої школи. Без такої єдності педагогіка вищої школи не в змозі вирішити власні завдання, розкрити педагогічні закономірності і запропонувати на їхній основі корисні рекомендації. Без такої єдності педагогіка вищої школи не спроможна розвиватися як самостійна наука.

Отже, від понять “предмет” і “об’єкт” науки слід відрізняти поняття “предмет дослідження”. Предмет наукового дослідження вузівської педагогіки – це те, що завданнями цього дослідження.

Досліджувані питання несуть у собі ряд труднощів педагогіки. Річ насамперед у тім, що педагогічний процес як специфічний вид об’єкта науки є винятково складним співвідношенням емпіричного й теоретичного рівнів дослідження у педагогіці. З одного боку, величезний обсяг емпіричного матеріалу (до того ж яскравого, вражаючого, що кидається в вічі своєю суб’єктивністю) нерідко заважає бачити закономірності. З іншого боку, у процесі виховання ми вступаємо у відношення з “об’єктами” такого роду, які мають не спостережуваний характер “у сучасних теоретичних науках такі об’єкти часто називають абстрактними”. Стосовно педагогіки, йдеться, скажімо, про такі не спостережувані невидимі механізми трансформації зовнішніх виховних впливів у внутрішні якості, як погляди, переконання, моральні принципи тощо. У певному розуміння можна стверджувати, що педагогіка більше ні з чим не має справи, окрім як з процесом переводу об’єкта в суб’єкт. Це і є той визначальний бік виховання, на який не завжди звертають увагу педагоги-практики, а часом і наукові працівники у цій царині, віддаючи перевагу описові зовні добре видимих виховних “заходів”.

У цьому розумінні предмет науки завжди конкретизується в завданнях науки, предмет і дослідження і передбачає активне діяльнісне відношення до “об’єкта” науки чи окремих його сторін. Вузівська педагогіка як наукова дисципліна, вивчаючи ідеальну форму руху матерії, розкриває внутрішні протиріччя педагогічного (виховного) процесу як джерело його розвитку, проникаючи у сутність педагогічних явищ, що не збігається з формою їх прояву. Тут і слід “розвести” не спостережувану сутність явища і зовнішні форми прояву цієї сутності в розмаїтому педагогічному процесі.

Нарешті, важливо звернути увагу й на таке. Визначення предмета педагогіки вищої школи є своєрідним результатом систематизації й узагальнення тих знань, які сформувалися протягом останніх півтора-двох десятиліть активного розвитку цієї нової галузі загальної педагогіки. Тому при визначенні предмета і слід виходити з досягнутого рівня розвитку науки. Це необхідно також ураховувати в процесі читання курсу лекцій для студентів викладачів вищої школи. Мету навчального курсу педагогіки вищої школи ми визначаємо так.

Головна мета – дати можливість студентам “слухачам” осмислити й розвинути теоретичні принципи й категорії педагогічного процесу у вузі.

Неголовна мета – нагромадження певного фактичного матеріалу з методики виховного процесу у вузі, з організації навчання й освіти студентів.

 


Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 6 | Нарушение авторских прав

1 | 2 | <== 3 ==> | 4 | 5 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав