Читайте также:
|
Упродовж всієї епохи Відродження ми зустрічаємося з безмежною вірою у здатність людини проникнути в таємниці божественної природи. Саме з цього періоду закладаються основи наукового природознавства, яке спочатку набуло рис натурфілософських поглядів.
Натурфілософія (від лат. «натура» - природа і «філософія») є системою умоглядних уявлень про природу, що розроблялася у філософських вченнях. Антисхоластична спрямованість філософії епохи Відродження приводить до появи пантеїзму як провідної риси всіх натурфілософських вчень.
Пантеїзм (від гр. «пан» - усе, «теос» - Бог) - вчення про тотожність Бога і природи. Бог тут втрачає свій надприродний характер, зливається з природою, завдяки чому сама природа починає обожнюватися.
Одним із найвідоміших представників натурфілософії епохи Відродження був німецький кардинал католицької церкви, математик, уродженець містечка Куза в Німеччині Микола Кузанський (1401-1464). Своє вчення він ґрунтує на християнськи переробленому неоплатонізмі.
Центральною ідеєю філософії Кузанського є вчення про тотожність абсолютного максимуму й абсолютного мінімуму. Це вчення стало передумовою обґрунтування нескінченності світу і створення геліоцентричної системи, а також сприяло подальшому розвитку діалектичного методу пізнання.
Поняття «абсолютний максимум» (нескінченне) і абсолютний мінімум (неподільне, єдине) Кузанський розглядає у своєму найвідомішому творі «Про вчене незнання». Виходячи з неоплатонівського поняття Єдиного як неподільного (і тому абсолютного мінімуму), Кузанський стверджує, що єдине і нескінченне - тотожні. Абсолютний максимум - це нескінченність, більшого від неї нічого не може бути, вона нічим не обмежується, їй ніщо не протистоїть. Цей абсолютний максимум і є Бог. Бог як абсолютне буття, як абсолютний максимум є всім і включає в себе все інше. Тому з ним співпадає абсолютний мінімум, єдине. Кузанський доходить висновку: у нескінченності всі протилежності співпадають. У Бозі як нескінченності, абсолютному максимумі щезають всі відмінності створеного світу. «У Бозі - все» - це є теза пантеїзму Кузанського. Тому усе в природі, кожна річ і кожне явище є відбиттям Божественного світла і сенсу. Усе в цьому світі збігається з Богом. Таке уявлення стає характерним для натурфілософії Відродження з її прагненням осмислити природу як єдине ціле, елементи якого нерозривно зв'язані одне з одним. Пантеїзм Відродження підносив цінність будь-якої окремої речі у світі, природи і людини, ототожнюючи їх з Богом. Людський інтелект, згідно з Кузанським, здатний осягнути єдність протилежностей у нескінченному. Це вміння з'єднувати протилежності у процесі пізнання є ознакою діалектичного методу Кузанського.
Вчення Кузанського спричинило руйнування старої, схоластичної картини світу, яка ґрунтувалася на філософії Аристотеля і геоцентричній астрономії Птолемея. Вважалося, що центром скінченного світу є Земля. Кузанський заперечує наявність фізичного центра Всесвіту. Бог присутній у всьому світі, виступає і його межею, і його центром. Тому Земля є часткою світу як «обмеженого максимуму», центр якого «всюди і ніде».
Наступний крок у пізнанні нескінченності світу належить М. Копернику (1473-1543), який створив геліоцентричну систему світу. Загалом, епоха Відродження - це час формування першого досвідного наукового знання про природу (з'являються теорії Коперника, Кеплера, Галілея, Бруно та ін.).
Джордано Бруно (1548-1600) поєднує діалектичну ідею тотожності протилежностей Кузанського і геліоцентричну систему Коперника. Пантеїзм філософії природи Дж. Бруно є найрадикальнішим із усіх натурфілософських систем епохи Відродження. Бруно пориває не тільки зі схоластичними уявленнями про світ, але й з основами християнського світобачення. Для Дж. Бруно нескінченним є не тільки Бог, але й природний світ. Більше того, Бруно висуває ідею нескінченної множинності світів, тим самим відверто відмовляючись від геоцентричної доктрини. Пантеїзм Бруно мав натуралістичний характер, тяжів до матеріалістичного світогляду. На відміну від М. Кузанського, який природу розчиняв у Бозі, підносив її до Бога, Бруно, навпаки, Бога «зводить» до природи, саму природу перетворює на Бога, визначаючи її «Богом у речах». Джордано проголосив Всесвіт таким, що дорівнює Богові, а Бог був визнаний як дієвий і внутрішній початок самого матеріального світу.
Пантеїстична філософія природи Дж. Бруно завершує розвиток ренесансного мислення. Пізніше, разом з розвитком природознавства на експериментальних і математичних засадах починається криза і згасання гуманістичної традиції.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 57 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |