Читайте также:
|
Зокрема друкарня Львівського братства стала безпосередньою спадкоємницею найстарішої львівської друкарні — федоровської. Як вже відзначалося, саме ті львівські українські міщани, які згодом завершили організаційне оформлення Успенського братства у Львові, мали зв’язки з Іваном Федоровим і після його смерті докладали всіх зусиль, щоб вжити для друкування його обладнання. Пізніше львівським міщанам вдалося затвердити статут братства в антіохійського патріарха Йоахима, що давало цій організації права ставропігії (Ставропігі́я (від грец. «ставрос» і «пігіон» — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові (в Російській Імперії з 1721 Святішому Синодові) і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).
Дату заснування друкарні Львівського братства не встановлено. За одним даними вона існувала тут ще до прибуття на галицькі землі Івана Федорова, за іншими - була викуплена саме в нього в 1586-89 роках. Підраховано, що за період від 1581 по 1722 роки тут було надруковано 140 назв книг загальним накладом понад 160 тисяч примірників. Серед найвідоміших – по три видання Октоїха, Апостола, Анфологіона, два видання євангелія. До речі примірник останього видання з датою друку 1636 року зберігається в Музеї українського друкарства в Києві. Тут вміщено 60 високоякісних гравюр.
Але слід зазначити що на початку свого існування друкарня Львівського Ставропігійського братства працювала не досить ефективно. Тобто іі праця не мала ніяких здобутків. На це мав великий вплив брак потрібних коштів та запекла боротьба зі своїм єпископом Гедеоном Балабаном, яка не спинялася аж до смерті єпископа (1607 р.), даний конфлікт мав негативний вплив не лише на діяльність друкарні але і всього братства.
У 1589 р. був підписаний константинопольським патріархом Єремією, луцьким єпископом Кирилом Терлецьким і львівським єпископом Гедеоном Балабаном акт, що санкціонував діяльність друкарні та інших установ Львівського братства. Після невдалих спроб встановити загальні засади контролю єпископату над книговиданням (ухвала Берестецького собору єпископів 1591 року) ієрархія обмежувалася грамотами, що стосувалися діяльності окремих друкарень або видання окремих книжок. Друкарні Східної України діяли в першій половині XVII ст. без дозволів державної влади Речі Посполитої, але західноукраїнські видавці, починаючи з кінця XVI ст., вважали за необхідне отримувати для себе королівські привілеї, хоча часто їхня наявність не забезпечувала реального гарантування видавничих прав.
Найдавніше відоме сьогодні видання друкарні братства — дві грамоти, видрукувані однією листівкою 23 січня 1591 р. — патріарха Єремії 1589 р. і білорусько-українського єпископату 1590 р.
1 лютого 1591 р. вийшов друком збірник "Просфоніма", в який було включено вірші, декламовані учнями братської школи 17 та 18 січня при урочистій зустрічі з київським митрополитом Михайлою Рогозою в церкві і в самій школі..
Весною 1591 р. вийшло з друку одне з найвизначніших видань братства грецько-церковнослов’янська граматика, відома як "Аделфотес" (по-грецьки братство).
Незабаром після виникнення братського друкарства церковна ієрархія зробила спробу підпорядкувати видавничу справу своєму контролю. 26 жовтня 1591 р. на Берестейському соборі єбуло вирішено, що Львівська братська друкарня повинна видавати лише тексти, санкціоновані єпископатом. Добір книг також покладався на митрополита та єпископів. Щоб уникнути контролю місцевих єпископів, Львівське братство зміцнювало прямі контакти з київським митрополитом і східними патріархами. 1593 року братство видрукувало грецькою і церковнослов’янською мовами полемічний твір александрійського патріарха Мелетія Пігаса "О христіанском благочестії к іудеом отвіт" за рукописом, привезеним членом братства, греком Манолісом Мезапетою 79. 21 вересня 1595 р. варшавська нунціатура (посольство Святого Престола в Российской Федерации.) повідомила у Ватікан, що братство "насмілилося надрукувати твір, сповнений блюзнірств проти апостольського престолу і римського папи" 80.
За 1594-1608 рр. не збереглося жодного видання, яке можна було б безумовно приписати цій друкарні 83. Пояснюється це низкою причин — посиленням утисків братства з боку маґістрату Львова 84, єпископською забороною видавати книги без цензурного контролю ієрархії, великими витратами братства наприкінці XVI — на початку XVII ст. на будівництво Успенської церкви. Але саме тоді діячі братства допомагали іншим друкарням —Острізькій, а після примирення з Балабаном — також Стрятинській і Крилоській. До цих друкарень, ймовірно, перейшли і співробітники братської друкарні.
Після смерті у 1606 р. Гедеона Балабана братству, наперекір наполяганням князя К.-В.Острозького і патріарха Кирила Лукаріса, вдалося перейти до єпископської кафедри Євстахія (Єремії) Тисаровського
На відміну від Гедеона Балабана, він не намагався продовжувати видавничу діяльність і тому не виступав проти передачі братству обладнаннь Крилоської друкарні 86. Заборона митрополита і єпископського собору видавати книги без їх санкції втратила для православного братства юридичну силу, оскільки майже весь єпископат прийняв унію. В таких умовах навколо братчиків згуртувалися протиунійні кола, в тому числі й колишні прибічники Балабана. На службу до Львівського ставропігійського братства прийшли також діячі балабанівського видавничого гуртка, зокрема Гаврило Дорофейович, Памво Беринда і гравер, який ілюстрував крилоське Євангеліє Учительне 87. З 1604 р. ректором братської школи й викладачем у ній грецької мови був Іван Борецький. Наявність кваліфікованих кадрів дозволила з 1608 р. відновити діяльність друкарні. Її розмістили в підпорядкованому братству Онуфріївському монастирі, де оселилися і вчені монахи-друкарі, зокрема, Пафнутій Кулчич та Памво Беринда.
Першим після перерви братським виданням, яке дійшло до нас, була грамота 1608 р. для збирачів пожертв на користь братства. Це — талановитий твір тогочасної української публіцистики. Яскравими фарбами зображено тут пригнічене становище українського населення у Львові викладена програма культурно-освітницької діяльності братства, підкреслено необхідність і надалі підтримувати друкарню та школу.
Того ж 1609 року видано Часослов, який — вперше в практиці українського друкарства прикрашено ілюстративними гравюрами (їх у книзі п’ять) західного зразка.
З балабанівських друкарень до братства перейшли не лише окремі працівники, але й рукописи, які було заплановано надрукувати. Одна з них — Бесіди Іоана Златоустого та віршоване видання присвячене до дня смерті Григорія Желіборського (1615 р.) "Плач або лямент" (серед його авторів — рогатинський пресвітер Петро, можливо, Памво Беринда). Також у цьому році було надруковано Псалтир 1615 р., відредагований єромонахом Кирилом (можливо, Ставровецьким)
Незважаючи на численні труднощі у Львові вдалося поставити видавничу діяльність на високий рівень. Галицькі друки охоче купували по всій Україні, а також у Білорусії, Молдові, Болгарії, Сербії. Не доходили ці видання лише до Росії- спеціальним указом Петра І випущені друкарнею Львіськоого братства, заборонялися для вивезення до Москви, Петербурга й інших великих російських міст. Саме за книжкові кошти тут 1586 року заснована братська школа. Серед викладачів цього унікального закладу були видатні українські вчені просвітителі Кирило Ставровецький, Захарій Копистенський, Лаврентій та Стеапн Зизаній, Памва Беринада, Микола Грек.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 33 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |