Читайте также:
|
Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом.
Звичайно, на напрямі лаврського книговидання не могло не позначитись те, що архимандритом став представник православної знаті. Людина високоосвічена, але самолюбна і владна, Петро Могила відразу ж почав називати лаврську друкарню "своєю". З надрукованої до його обрання "Книги поученій авви Дорофея" він розпорядився виключити повчання Ніла Синаїта, який засуджував зловживання в середовищі ченців. Показовим для поглядів Могили є поданий ним до друку власний переклад настанов Агапіта імператорові Юстиніанові. У цій компіляції з античних авторів, яка досить високо цінувалася гуманістами різних країн Європи, підкреслюється, що монарх може бути безпечним, якщо править згідно з волею народу. Надрукував книжку згадуваний вже Стефан Беринда, брат Памва.
Як бачимо, вже в перші роки свого правління Лаврою Петро Могила мав значний вплив на видавничу діяльність і сам брав участь у літературній праці 50. Однак у той час йому доводилося рахуватись з митрополитом Йовом Борецьким і заслуженими керівниками друкарні Памвом Бериндою і Тарасієм Земкою, який у ті роки висунувся на перше місце. До того ж Петро Могила мусив докласти багато зусиль, щоб зміцнити свої позиції архимандрита, і це обмежувало його можливості вникати у справи друкарні. За таких умов витворився своєрідний компроміс: діячі лаврського книговидання догоджають своєму новому зверхникові панегіриками ("Імнологія", передмови до літургічних книг), а він, зі свого боку, не зазіхає на керівну роль Тарасія Земки в безпосередньому управлінні друкарнею. У таких великих виданнях, як Служебник 1629 р. та Тріодь цвітна 1631 р., вміщуються, поряд з короткими передмовами-присвятами Петрові Могилі, передмови до читачів Тарасія Земки.
Завдяки зусиллям колективу, який ще до приходу Петра Могили сформувався в лаврській друкарні, вона стала досить великим як на ті часи видавничим підприємством. У ній вже помітні елементи мануфактурного розподілу праці. Про це свідчить згадуваний панегірик "Імнологія". У ньому вміщено вірші 12 працівників, які були — судячи з їх літературних творів — людьми освіченими. Загальне керівництво здійснювали Тарасій Земка ("всего типу правитель") та Памво Беринда — "типикароводець" (під цим терміном слід розуміти технічного керівника і наставника друкарів) 51. Допомагали їм "типоназиратель" Ісая та "типоблюститель" Артемій Половкович. Натан Зінькович був складальником, а Стефан Беринда "типографом", тобто майстром-складальником. Що саме так слід розуміти термін "типограф", видно з недавно виявленого друкованого пом’яника Стефана Беринди, в якому він названий "зицером" (складальником) 52. Одночасно у Лаврі працювали "столпоправитель" (коректор) Дмитро Захарієвич, батирщики (прасарі, прасмайстри) Павло Макарієвич та Федот Кипрієвич, "писмолеатель" (словолитник, ґісер) Леонтій Ієрусалимович, "ізобразителі" (художники) Парфеній Молковицький та Михайло Фойнацький.. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизны поучительны» і «Тредь цветная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.
В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання «Літургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архимандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.
Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащення священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані церковно-слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.
Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Ефхологіон» (1646) та ін.
Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3(19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври. У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіхконфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква канонізувала цього як місцевошанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).
За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колеґію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький
Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань. Ці невеликі твори, написані церковно-слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.
Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Ефхологіон» (1646) та ін.
Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3(19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври. У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіхконфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква канонізувала цього як місцевошанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).
За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колеґію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 33 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |