Читайте также:
|
Розбудова сучасної ефективної системи публічного управління – основний чинник виходу українського суспільства із трансформаційної кризи. Одним з найважливіших кроків у даному напрямі, проголошених Концепцією адміністративної реформи в Україні, є удосконалення правової регламентації управлінських відносин публічної сфери. На цьому тлі особливо виразно проступає актуальність проблематики, пов’язаної з первинною складовою адміністративно-процесуального права – адміністративно-процесуальною нормою. Тільки на основі її всебічного дослідження можуть бути розроблені чіткі та обґрунтовані критерії кодифікації адміністративно-процесуального законодавства, остаточно вирішене питання про місце адміністративно-процесуального права у вітчизняній правовій системі; розроблена єдина доктрина адміністративно-процесуального права.
Будучи елементарною часткою адміністративно-процесуальної галузі, а у її складі – системою права в цілому, адміністративно-процесуальна норма наділена усіма визначальними рисами юридичних норм:
- являє собою загальнообов’язкове правило, дія якого поширюється на всіх учасників регульованих нею суспільних відносин;
- втілює веління державно-владного характеру;
- юридична сила надається їй державою;
- способом її творення є безпосереднє установлення або санкціонування;
- завжди має формально-визначений характер (закріплюється в офіційних джерелах);
- належне функціонування юридичної норми забезпечується примусом держави.
Поряд із переліченими загальними ознаками, адміністративно-процесуальні норми мають низку специфічних рис, котрі дають змогу вести мову про їх відносну самостійність та певний рівень системної організації. Але, перш, ніж перейти до їх безпосереднього розгляду, необхідно зупинитись на тому, який саме тип юридичних норм слід розуміти під терміном «адміністративно-процесуальні».
Як відомо із загальної теорії права, увесь масив юридичних норм поділяється на два види: матеріальні й процесуальні. Перші окреслюють коло суб’єктів правовідносин та сферу їхньої компетенції, містять перелік їхніх прав і обов’язків, закріплюють принципи їхньої діяльності, визначають зміст дозволів, приписів і заборон тощо. Вони відповідають на питання: «У чому суть даних правових відносин?», «Що слід робити?», «Що дозволено?», «Що заборонено?», «Хто уповноважений це зробити?» і т. д. Інші – встановлюють порядок, способи, методи реалізації матеріальних норм і відповідають на питання: «Як, яким чином зробити?», «У якому порядку?», «У який строк?».
Так само на матеріальні і процесуальні поділяються галузі вітчизняної системи права. До процесуальних належать: кримінально-процесуальне право, цивільне процесуальне право та адміністративно-процесуальне право. Матеріальними у сучасній юриспруденції вважаються усі інші юридичні галузі, крім зазначених.
Проте, було б великою помилкою вважати, що матеріальні галузі права складаються винятково з матеріальних юридичних норм, а процесуальні – з норм процесуальних. Насправді ситуація є дещо інакшою.
Кожна процесуальна галузь містить достатню кількість норм, матеріальних за своєю суттю. Так, наприклад, ст. 3 КАС України містить визначення базових понять, використаних у цьому Кодексі: «позивач», «відповідач», «суб’єкт владних повноважень», «адміністративний договір», «публічна служба» та ін.
Причиною такої ситуації є те, що жодна «процесуальна» галузь права не може вважатись дієвим, ефективним, комплексним регулятором процесуальних відносин доти, доки не отримає свого нормативного закріплення коло суб’єктів таких відносин, їхній правовий статус, вихідні засади діяльності тощо. Закріплення ж означених аспектів юридичного процесу у нормах матеріальних галузей права є недоцільним. Адже, по-перше, це спричинить утрату процесуальними інститутами та галузями своєї логічної цілісності та внутрішньої єдності. По-друге, воно призведе до розпорошення нормативного матеріалу, що регламентує єдину сферу процесуальних відносин, по різних нормативно-правових актах. І, по-третє, значно ускладниться процес правозастосування (у разі вирішення певного процесуального питання уповноважені суб’єкти будуть змушені звертатись до великої кількості юридичних документів) і т. д. Перелік аргументів на користь включення матеріальних юридичних норм до структури процесуальних галузей права можна продовжувати до нескінченності.
Так само будь-яка матеріальна галузь права завжди містить процесуальні норми. До речі, це стосується не лише тих галузей, до складу яких належить відповідний процесуальний інститут (приміром, у межах господарського права виділяється інститут господарського процесу). Норми процесуального характеру наявні навіть у кримінальному та цивільному праві – галузях, на «обслуговування» яких спрямовано цілі процесуально-галузеві комплекси (це, відповідно, кримінально-процесуальне та цивільне процесуальне право.
У зв’язку з викладеним постає питання: які ж юридичні норми можуть називатись адміністративно-процесуальними? Чи це лише ті норми права, що мають виражену процесуальну суть і відповідають на питання «як», «яким чином»? Чи такими є будь-які юридичні норми взагалі (і матеріальні, і процесуальні), котрі охоплюються рамками Адміністративно-процесуального права?
Це питання можна сформулювати простіше: що є критерієм віднесення юридичної норми до розряду адміністративно-процесуальних – її процесуальний характер чи належність до галузі адміністративно-процесуального права?
Логічнішим є другий варіант. Незалежно від природи регульованих нею відносин, кожна норма адміністративно-процесуального права спрямована на забезпечення ефективної реалізації норм матеріальних юридичних галузей. Щодо цього процесуальні норми адміністративно-процесуального права нічим не відрізняються від матеріальних. І ті й інші, у тісній безперервній взаємодії виконують єдину генеральну функцію. Процесуальний зміст такої функції незаперечний, адже регламентація порядку реалізації правових норм – це сама суть юридичного процесу.
Беручи за основу головну мету, а не локальні завдання, що стоять перед нормами адміністративно-процесуального права, можна дійти висновку, що будь-які з них мають право іменуватись адміністративно-процесуальними. Адже, по-перше, обидва типи цих норм (матеріальні та процесуальні) мають загальне процесуальне призначення, а по-друге, усі вони належать до однієї галузі права.
Отже, термін «адміністративно-процесуальна норма» використовується для позначення будь-яких норм права (як матеріальних, так і процесуальних), котрі належать до складу однойменної юридичної галузі.
Щодо особливостей адміністративно-процесуальних норм, то серед ним можна виділити такі:
1. Сервісна функція адміністративно-процесуальних норм. Сенс існування норм адміністративно-процесуального права зумовлений лише одним – необхідністю чіткої регламентації порядку реалізації кореспондуючих матеріальних норм. Якщо норми матеріальних галузей права покликані здійснювати безпосередній вплив на базисні суспільні відносини (економічні, соціальні, виробничі, політичні, культурні) публічно-управлінської сфери, то адміністративно-процесуальні норми такої самостійної зовнішньої цілі не мають. Вони виконують виключно службову роль стосовно матеріальних норм, і є засобом їх втілення в життя.
2. Похідний характер норм адміністративно-процесуального права прямо випливає з їх попередньої якості. Маючи на меті забезпечення реалізації норм матеріальних галузей права, вони об’єктивно не можуть існувати без останніх. Поява матеріальних норм права завжди передує появі норм процесуальних. Іншого варіанту бути не може – адже за відсутності матеріальної норми, некоректною буде вже сама постановка питання про її реалізацію. Зазначена обставина дала багатьом науковцям привід іменувати адміністративно-процесуальні норми «вторинними», «похідними», «обслуговуючими», «підпорядкованими» тощо.
Слід наголосити, що відносна вторинність норм адміністративно-процесуального права зовсім не означає їх другорядності. І матеріальні, і процесуальні норми володіють однаково високим рівнем соціального значення. Так, справді, процесуальні норми «викликаються» до життя матеріальними, походять від них. Проте, з моменту їх появи реалізація відповідної матеріальної норми береться у суворі процедурні рамки, поза якими її функціонування стає об’єктивно неможливим. Матеріальні норми є настільки ж нежиттєздатними без процесуальних, наскільки останні є непотрібними без матеріальних.
3. Полігалузевий характер організуючого впливу адміністративно-процесуальних норм. На відміну від норм кримінально-процесуального та цивільного процесуального права, які обслуговують лише однойменні матеріальні галузі (кримінальне і цивільне право), адміністративно-процесуальні норми встановлюють порядок реалізації норм цілої низки матеріальних галузей – адміністративного права, митного права, земельного права, трудового права та інших.
4. Наявність особливого предмета регулювання. Норми адміністративно-процесуального права регламентують чітко визначену сферу соціальних відносин – публічно-управлінських, організуючих суспільних відносин з приводу реалізації встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ. Ця риса дає змогу розглядати адміністративно-процесуальні норми в якості цілісного нормативного утворення, виділеного в рамках загальної системи права. З одного боку, вона є критерієм об’єднання адміністративно-процесуальних норм у єдину галузь права, з іншого, підставою для їх відмежування від решти юридичних галузей.
5. Розгалужена система джерел адміністративно-процесуального права. Якщо норми інших процесуальних галузей встановлюються або санкціонуються лише вищими органами держави, то адміністративно-процесуальні норми приймаються практично усією вертикаллю органів публічної влади. Це накладає суттєвий відбиток на систему джерел адміністративно-процесуального права.
6. Спрямованість на реалізацію «позитивних» матеріальних правовідносин. Так само, як і у попередньому варіанті, зазначена особливість адміністративно-процесуальних норм проявляється у їхньому порівнянні з нормами кримінально-процесуального та цивільного процесуального права. Як відомо, норми зазначених галузей завжди спрямовані на врегулювання суперечки про право і тісно пов’язані із застосуванням заходів державного примусу. На відміну від них, таку саму мету має лише незначна частка загального масиву адміністративно-процесуальних норм.
Переважна більшість норм адміністративно-процесуального права покликана забезпечувати реалізацію «неконфліктних» (позитивних) правовідносин, що складаються у ході виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади.
7. Широта кола суб’єктів застосування адміністративно-процесуальних норм. Коло суб’єктів застосування норм кримінально-процесуального та цивільного процесуального права є порівняно вузьким. Відповідними повноваженнями наділені лише суди, органи попереднього слідства, дізнання, прокуратури та деякі інші органи (їхні посадові особи), чітко визначені в законі. Натомість, адміністративно-процесуальні норми застосовуються практично усім виконавчо-розпорядчим апаратом публічної влади – від керівників підрозділів державних підприємств до Президента України. Така особливість пояснюється багатоаспектністю діяльності публічної адміністрації та надзвичайним багатством її процесуальних форм.
Узагальнюючи викладені положення, можемо сформулювати визначення поняття адміністративно-процесуальної норми: адміністративно-процесуальна норма – це встановлене або санкціоноване державою та забезпечене її примусом загальнообов’язкове правило поведінки, яким регулюються організуючі суспільні відносини, що виникають у ході реалізації процесуального порядку вирішення адміністративних справ.
Слід зауважити, що в дійсності не існує адміністративно-процесуальної норми, котра б регулювала усю процедуру реалізації норми матеріального права – від самого її початку і аж до остаточного завершення. Як слушно зазначається у літературі, жодна окремо взята процесуальна норма неспроможна повністю втілити у життя матеріальну – вона завжди реалізує лише якусь її частину (аспект).
Правила реалізації тієї або іншої норми матеріального права завжди встановлюються кількома нормами, кожна з яких визначає певний етап загального порядку її ома адміністративно-процесуальними дії. Трапляється, що і один етап застосування матеріальної норми реалізується за допомогою цілого ряду норм адміністративно-процесуального права.
Таким чином, дія матеріальної норми права неодмінно забезпечується послідовною або одночасною реалізацією кількох адміністративно-процесуальних норм.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 257 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |