Читайте также:
|
З метою якомога повнішого осмислення закономірностей функціонування, принципів побудови та інших сутнісних характеристик адміністративно-процесуальних норм у теорії права формулюються різноманітні їх класифікації. Число критеріїв таких класифікацій (а отже і самих класифікацій) є практично необмеженим, тому звернімося до найзначущих із них:
I. За обсягом предмета регулювання, адміністративно-процесуальні норми поділяють на:
а) загально-галузеві (їхня дія поширюється на всю сферу адміністративно-процесуальних відносин);
б) інституціональні (регламентують суспільні відносини в межах окремих інститутів адміністративно-процесуального права):
- провадження за розглядом звернень громадян;
- адміністративно-позовного провадження;
- дисциплінарного провадження;
- виконавчого провадження;
- провадження з розгляду справ про адміністративні делікти;
— нормотворчого провадження;
— контрольного провадження;
- дозвільного провадження;
- реєстраційного провадження;
— провадження із застосування заходів заохочення та ін.
II. За функціональним призначенням, можна виділити:
- норми-дефініції – містять визначення категорій і понять адміністративно-процесуального права;
- норми-принципи – виражають основоположні ідеї, покладені в основу адміністративного процесу та його окремих проваджень;
- визначально-установчі норми – закріплюють цілі й завдання адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади;
- норми, які окреслюють коло джерел адміністративно-процесуального права та його інститутів;
- норми, що визначають процесуально-правовий статус суб’єктів адміністративно-процесуального права;
— процедурні норми – закріплюють адміністративно-процесуальні строки та послідовність адміністративно-процесуальних дій;
- норми, котрі розкривають зміст процесуальних правил або документів;
- норми, якими визначаються підстави та межі юридичної відповідальності за порушення правил адміністративного процесу;
- норми, котрі закріплюють перелік заходів процесуального примусу, а також підстави та порядок їхнього застосування;
- норми, спрямовані на забезпечення законності в адміністративно-процесуальній сфері
- норми, які встановлюють інші правила організації її здійснення адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади.
III. Відповідно до сфери соціальних відносин, у якій вони функціонують, адміністративно-процесуальні норми поділяють на такі:
- норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини у сфері економіки та її численних галузях – промисловості, будівництві, транспорті тощо;
- норми, які регулюють адміністративно-процесуальні відносини у соціально-культурній сфері, зокрема, у галузях науки, освіти, охорони здоров’я та ін.;
- норми, що регулюють адміністративно-процесуальні відносини у тих або тих секторах політичної сфери: оборони, безпеки, юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ та ін.;
- норми, які упорядковують адміністративно-процесуальні відносини у сфері підприємницької діяльності;
- адміністративно-процесуальні норми, які функціонують в інших сферах суспільного життя.
IV. За юридичною силою, варто виділити п’ять блоків адміністративно-процесуальних норм:
а) перший блок утворюють норми законодавчого рівня, котрі містяться в:
— Конституції України;
- рішеннях Конституційного суду України;
- міжнародних нормативно-правових актах, ратифікованих Верховною Радою України;
— законах та кодексах України.
Даному блоку підпорядковуються усі інші блоки адміністративно-процесуальних норм. Зауважимо, що подальше розташування цих блоків по вертикалі є умовним, оскільки кожен з них репрезентує відносно незалежний та не підпорядкований іншим нормативний комплекс. Такими є:
б) норми, відображені у нормативних актах Президента України як найвищої посадової особи, котра не належить до жодної з гілок державної влади;
в) норми, що містяться в нормативних актах представницьких органів публічного адміністрування: Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та їх виконавчих органів, місцевих голів;
г) норми, втілені в нормативних актах органів судової влади:
— Пленуму Верховного Суду України;
— Вищого адміністративного суду України.
д) норми, закріплені у нормативних актах органів виконавчої влади:
— Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
— Ради міністрів Автономної Республіки Крим та центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом);
— голів обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також керівників їхніх структурних підрозділів;
— керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
— керівників державних підприємств, установ та організацій.
V. За дією в часі розрізняють такі види адміністративно-процесуальних норм:
- тимчасові (із заздалегідь визначеною тривалістю дії);
- постійні (з невизначеною тривалістю дії). Постійний характер дії має переважна більшість норм адміністративно-процесуального права.
VI. За дією в просторі адміністративно-процесуальні норми бувають:
- загальнодержавні (наприклад, норми КАС України, КУпАП);
- регіональні;
- місцеві;
- локальні.
VII. За формою припису, втіленого в адміністративно-процесуальних нормах, норми поділяють на:
а) імперативні – виражають категоричний, абсолютно-визначений владно-наказовий припис. Існує два різновиди імперативних норм: забов’язувальні та заборонні.
Зобов’язувальні – норми, які зобов’язують суб’єкта адміністративно-процесуальних правовідносин вчинити конкретні дії.
Заборонні норми, навпаки, вимагають від адресата утриматись від вчинення тих або інших дій;
б) диспозитивні (дозвільні, уповноважуючі) – уповноважують суб’єкта адміністративно-процесуальних правовідносин діяти на власний розсуд, але в межах варіантів поведінки, окреслених диспозицією норми. На відміну від імперативних, диспозитивні норми адміністративно-процесуального права завжди дають адресатові вибір:
- діяти або утриматись від певних дій (дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено);
- діяти тим або іншим чином, передбаченим диспозицією (для співбесіди в органі міграційної служби особа, що подала заяву про надання статусу біженця, має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб);
в) рекомендаційні – містять рекомендацію (пораду) щодо оптимального, на думку нормотворця, варіанту поведінки. Особливість даної групи адміністративно-процесуальних норм полягає у тому, що вони не мають юридично-обов’язкового характеру. Крім того, рекомендаційні норми неможливо порушити, адже вони надають адресатові повну свободу дій, жодним чином їх не обмежуючи та не скеровуючи.
Класифікації норм адміністративно-процесуального права будуються й за багатьма іншими критеріями: за способом викладення змісту норми (визначені та бланкетні); за способом творення (установлені або санкціоновані державою); за суб’єктами видання; за колом адресатів тощо.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |