Читайте также:
|
Станом на 1 березня 2014 року чисельність наявного населення України становила 45395,6 тис. мешканців, зокрема міського — 31321,5 тис. осіб (69,0%), сільського — 14074,1 тис. осіб (31,0%). Густота населення — 75,2 осіб/км². За січень-грудень 2013 року чисельність населення скоротилась на 126,8 тис. осіб (2,8 на 1000). Міграційний приріст за цей період становив 31,9 тис. осіб (прибулих 54,1 тис., вибулих 22,2 тис.). Природне скорочення становило 158,7 тис. осіб (народжених — 503,7 тис., померлих — 662,4 тис.). На 2012 рік Україна посідає 30 місце за чисельністю населення на планеті.
За національним складом Україна відноситься до мононаціональних держав.Українці становлять абсолютну більшість населення України. Більшість українців проживає на своїх етнічних землях, де сформувався український народ. На цих землях українці завжди мали чисельну перевагу над іншими національними та етнічними групами.
За даними першоговсеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн українців, або 77,8% від загальної чисельності населення держави. Українці становлять абсолютну більшість (понад 90%) у 13 з 27 регіонів України та переважну більшість (70-90%) — в 7 регіонах. Частка українців знижується до 60% лише у двох областях Донбасу та Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50% і становить 24,3%. Майже моноетнічною є Тернопільська область, у якій українці становлять 97,8% населення області.
За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, найчисельнішою етнічною меншиною в Україні є росіяни. Вони становлять близько 17,3% загальної чисельності населення України. Найбільше росіян проживає в Автономній Республіці Крим. Це єдиний регіон України, де вони становлять більшість (58,3%). До 40% загальної чисельності населення регіонів становлять росіяни в Луганській та Донецькійобластях і представляють близько третини усіх росіян України.
З 1897 року по 2001 чисельність росіян в межах сучасної України збільшилась на 374,1%[3]. Близько 5% населення України представлене західними (поляки, чехи, словаки) та південними (болгари) слов'янами, романомовними (молдавани та румуни), фіноугорцями (угорці та естонці), тюркомовними (татари, кримські татари, азербайджанці та гагаузи) народами. До окремих етнічних спільнот належать в Україні євреї,вірмени та греки. Проте кількість населення кожної з названих національностей в Україні не досягає 1% загальної чисельності населення держави. За регіонами ці показники виглядають інакше. Так, 12% населення Автономної Республіки Крим становлять кримські татари; 1,6% населення Донецької області — греки; 3,5% населення Житомирської та 1,6% — Хмельницької областей — поляки. В Закарпатській області в структурі населення 12,1% становлять угорці, 1,1% — цигани, 2,6% —румуни, на яких у Чернівецькій області припадає 12,5%. У Запорізькій та Одеській областях проживають болгари (1,4 та 6,1% відповідно). Молдавани становлять 5% населення Одеської та понад 7% — Чернівецької областей.
4. Соціально-економічна категорія «трудові ресурси»
Трудові ресурси – це працездатна частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності, знання, які необхідні для роботи в народному господарстві. З цього визначення випливає, що трудові ресурси включають у себе як реальних працівників, вже зайнятих в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати. Таким чином, трудові ресурси складаються з реальних і потенційних працівників. Для того, щоб визначити кількісні межі трудових ресурсів використовують поняття «працездатне і непрацездатне населення», «працездатний вік», «працюючі підлітки» і «працюючі пенсіонери».
Працездатний вік – узагальнене поняття, що визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок: 16-54 роки, для чоловіків 16-59 років включно.
До працездатного населення відносять населення у працездатному віці, а також осіб молодших і старших від працездатного віку, які працюють і залишаються у складі трудових ресурсів. Це, зокрема, працюючі підлітки тапрацюючі пенсіонери.
У кожному суспільстві є значний прошарок людей недостатньо здорових для того, щоб працювати. Це – непрацездатне населення, хоча їхній вік працездатний. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку.
Отже, до трудових ресурсів належать:
а) населення в працездатному віці, зокрема, в Україні чоловіки 16-59 років (включно); жінки 16-54 роки (включно), за винятком непрацюючих інвалідів та інвалідів війни 1 і 2 групи та непрацюючих осіб непрацездатного віку, осіб які отримують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років, жінки 16-54 роки);
б) населення, старше і молодше від працездатного віку, яке зайняте у народному господарстві.
Структура трудових ресурсів багатогранна і включає різні компоненти та характеристики трудових ресурсів. Розрізняють структуру трудових ресурсів за віком, статтю, рівнем освіти й професійної підготовки, сферою докладання праці, місцем проживання тощо.
Сучасна система міжнародної класифікації трудових ресурсів ґрунтується на розгляді економічно активного, економічно неактивного населення та населення яке молодше 15 та старше 70 років (рис.1).
Для того щоб визначити економічно активне (неактивне) населення, розглядається його рівень:
Реа = dеа / Чн ; Рена = dена / Чн, де Реа (Рена) – рівень економічно активного (неактивного) населення; dеа (dена)– частка чисельності економічно активного (неактивного) населення; Чн – загальна чисельність населення.
Зайнятими вважаються (за матеріалами вибіркового обстеження робочої сили) особи у віці 15-70 років, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.
Зайняті економічною діяльністю - особи у віці 15-70 років, які виконували роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві, безкоштовно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.
Зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю- особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення найманих працівників), на свій власний кошт, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію (надані послуги).
Незайняті - особи обох статей у віці від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними.
Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві.
До категорії безробітних також відносяться особи, які: приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.
Зареєстровані безробітні - працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку а6о інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Зневірені – це особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але на обстежуваному тижні припинили пошуки роботи, тому, що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для її одержання.
У системі трудових ресурсів особливе місце відводиться трудовому потенціалу. Термін «потенціал» окреслює засоби, резерви, джерела, які можуть бути використані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в інтересах вирішення певних ситуаційних проблем.
Стосовно людських ресурсів трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.
Розрізняють трудовий потенціал: суспільства, людини, підприємства, території,.
На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками, як здоров’я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо.
Здоров’я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за різними віковими групами залежно від різних причин, розміром, і часткою витрат на охорону здоров’я тощо.
Моральність суспільства визначається його релігійністю, ставленням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками соціальної напруги, злочинності тощо.
Творчий потенціал і активність проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні, доходами від авторських прав, кількістю патентів міжнародних премій і т. ін.
Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства, обов’язковістю дотримання законів і угод, стабільністю політичної ситуації, якістю доріг і громадського транспорту тощо.
Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання у розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в державному бюджеті, доступністю різних рівнів освіти тощо.
Трудовий потенціал людини включає: здоров’я, освіту, професіоналізм, творчий потенціал, активність, ресурси робочого часу, організованість.
Трудовий потенціал підприємства включає декілька статево вікових груп працівників, які мають різні потенційні можливості, якісно відрізняються освітнім та професійно-кваліфікаційним рівнем та стажем роботи за обраною спеціальністю.
Величина сукупного потенційного фонду робочого часу підприємства є різницею між календарним фондом і сумарною величиною нерезервоутворюючих неявок і перерв. До останніх відносять регламентовані затрати, які за своєю правовою та економічною сутністю є необхідними і не можуть слугувати резервом збільшення часу безпосередньої роботи (вихідні, святкові дні, основні та додаткові відпустки, інші законодавчо обумовлені неявки та перерви).
Стосовно підприємства величина трудового потенціалу визначається за формулою:
Фс = Фк – Фн, або Фс = Ч х Д х Тзм, де Фс – сукупний потенційний фонд робочого часу підприємства, год.; Фк – календарний фонд робочого часу, год.; Фн – нерезервоутворюючі неявки і перерви, год.; Ч – чисельність працівників, чол.; Д – кількість днів роботи в періоді, дн.; Тзм – тривалість робочого дня (зміни), год.
Пріоритетне значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів, включаючи й регіональний рівень, має розроблення системи балансів.
До системи балансів трудових ресурсів належать: зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звіт і план); баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках і службовцях; балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників; баланс робочого часу тощо.
Баланс трудових ресурсів – найважливіший прогнозно-аналітичний документ. Він складається з чотирьох розділів: населення, трудові ресурси, розподіл трудових ресурсів, розподіл зайнятих.
5. Соціально-економічна категорія «Ринок праці»
В економічній літературі виділяють чотири теоретичних підходи до визначення ринку праці (робочої сили).
Представники першої групи розглядають ринок робочої сили як сферу обігу специфічного товару „робоча сила” і як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.
Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи - попит і пропозицію.
Представники третьої, найбільш чисельної групи науковців розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці - це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці. Під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.
Окремо необхідно зупинитися на термінології „ринок робочої сили” і „ринок праці”, з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й того самого явища? Для того щоб відповісти на це питання, необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця.
Робоча сила виступає у ролі товару за таких умов:
1) людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю робочою силою;
2) власник робочої сили відділений від засобів виробництва і не має засобів для існування.
Категорії „праця” і „робоча сила” не тотожні. В зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник „авансує” її роботодавцю за умови оплати через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю), поняття „ринок праці” і „ринок робочої сили” можна використовувати паралельно.
Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків (ринок капіталів, ринок товарів, грошовий ринок, ринок майна, ринок ресурсів), забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.
Ринок праці – це: система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією робочої сили, тобто з її купівлею і продажем; економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці робочої сили; механізм, що забезпечує узгодження ціни робочої сили і умов праці між роботодавцями і найманими робітниками та регулює попит і пропозицію робочої сили.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 55 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |