Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища

Представники біологізаторської теорії (Спенсер Г., Летурно Ш.) вважають, що виховання успадковане людьми з тваринного світу. З позицій психологічної теорії (П.Монро) в основі виховання лежить несвідоме інстинктивне прагнення дітей активно наслідувати дії старших. Релігійна концепція (К.Шмідт) в основу кладе твердження, що Бог, створивши людину, наділив її особливим даром – умінням виховувати. Представники трудової теорії (Ф.Енгельс, Л.Морган) стверджують, що поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві було виробництво найпростіших знарядь праці. Завдяки праці біологічні передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.
Майже всі дослідники сходяться у тому, що виховання невіддільне від людського суспільства і притаманне йому з самого початку його існування.
В останні роки поступово утверджується соціокультурний підхід виникнення виховання (О.Х.Дубасенюк, І.Зверева, Л.Коваль, О.Сухомлинська та ін.), згідно з яким виховання розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культур. А головним його завданням є використання цього досвіду зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

3. Уже у первісному суспільстві помітилася спеціалізація знань і виокремились особи, які мали спеціальні знання і передавали їх тим, хто в майбутньому мав виконувати відповідні суспільні функції.

1. В Індії виховання було кастовим:

¨ Школа брахманів (готувала служителів Бога);

¨ Школа кшатріїв (для дітей шляхетської, військової каст);

¨ Тривалість навчання в цих школах 10-12 років;

¨ Опановували науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, математику, поезію, музику, етику і танці.

¨ Найнижчі касти не могли здобувати освіту.

У Китаї навчання було тривалим і доступним лише дітям із заможних родин. До появи загальноосвітніх шкіл у Китаї існували:

¨ Общинні школи, в яких навчали стрільби з лука, пісень, обрядів, їзди верхи, письма, лічби;

Основними методами навчання були:

¨ запам’ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи;

¨ у школах існувала сувора дисципліна, застосовувались тілесні покарання.

Для підготовки чиновників діяли спеціальні навчальні заклади: юридичні, медичні, математичні, художні.

Згодом було відкрито вищі аристократичні школи, в яких навчали ораторського мистецтва, філософії, релігійної моралі, астрономії, медицини.

Саме в Китай вперше було запроваджено складання екзамену для тих хотів стати вченим або чиновником.

У Єгипті існували:

Ø двірцеві школи;

Ø школи для жерців;

Ø школи писарів;

Ø школи для різних службовців;

Ø школи для військових (звідки виходили воєначальники).

У школах панувала сувора дисципліна, тілесні покарання;

У школі при палаці фараона заняття тривали з ранку до пізнього вечора, у школах для жерців крім загальних предметів, давали релігійну освіту;

Майбутніх чиновників навчали читанню, письму та лічбі, а також гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам поведінки.

3.Специфікою виховання і навчання в рабовласницькому суспільстві було те, що дітей рабів готували до виконання різних видів обслуговуючої та важкої фізичної праці і процесі самої праці. Дітей рабовласників – до того, щоб вони могли утримувати завойоване, тобто бути сильними і спритними, володіти зброєю і водночас могли насолоджуватися мистецтвом і науками, які на той час набули розвитку в Греції, Римській імперії та східних державах, Це потребувало тривалого часу й людей, які володіли спеціальними знаннями. Так з’явилися школи в учителі.

4. У Давній Греції найоригінальніша система виховання існувала в Спарті і Афінах. Спільними в обох системах було те, що вони призначалися для виховання заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці.

5. У Давній Греції зародилися перші педагогічні теорії, які в той час ще не виокремилися з філософії в самостійну науку, Серед її авторів:

Сократ – давньогрецький філософ, який більшу частину свого життя присвятив філософській творчості та педагогічній діяльності.

Він:

Ø Заперечував можливість і необхідність пізнання світу і природи через нібито недоступність їх людському розуму;

Ø Вважав, що людина повинна пізнати саму себе, звідси й мета – пізнання самого себе, моральне самовдосконалення;

Ø Головне завдання вихователя – пробудити кращі потаємні душевні сили вихованця;

Ø Вчительська діяльність важливіша за обов’язки батьків і визначив її як повивальне мистецтво;

Ø Найдієвіший засіб виховання – переконання;

Ø Виходячи з ідеї самопізнання розробив метод евристичної бесіди, який розвиває

мислення, сприяє розумовому розвитку.

Платон – видатний афінський філософ, учень Сократа, займався педагогічною діяльністю в Афінах, де заснував філософську школу.

Ø Заперечував можливість пізнання об’єктивного світу;

Використовуючи досвід афінської та спартанської систем виховання, Платон першим у світі обгрунтував систему освіти і виховання підростаючого покоління:

Ø Діти з 3-6 років здобувають виховання “на майданчиках ” при храмах, де жінки – вихователі, призначені державою розвивають їх через ігри, казки, бесіди, пісні …;

Ø Державні школи (з 7-12 р.) для хлопчиків і дівчаток, де навчають читання, письма, лічби, музики і співів;

Ø Школи – палестри (12-16 р.);

Ø Гімнасії (для юнаків з 16-18 р.);

Ø Ефебії (з 18-20 р.), де проходять військову службу;

Ø Вищі школи від 20 до 30 р. – найздібніші молоді люди отримують вищу освіту;

Ø Люди віком від 30 до 35 р. найздібніші, найосвіченіші можуть удосконалювати свою освіту і стати керівником держави;

Ø Для представників третьої верстви (ремісники і хлібороби) виховання здійснювалось у процесі практичного життя;

Мета виховання, на його думку – формування “і тіла, і душі найпрекраснішими”;

Написав низку праць: “ Держава”, “ Закон”, “ Бенкет ” та інші.

Аристотель – учень Платона, видатний філософ і вчений Давньої Греції, у науці пішов своїм шляхом, заснував і очолював школу Аікей у Афінах.

Педагогічні ідеї Аристотеля викладені в його філософських творах: “Політика”, “Про душу”, “Метафізика”, “Нікомахова етика”.

Уперше в історії педагогіки він зробив спробу вікової періодизації:

Ø Від народження до 7 років;

Ø Від 7 до 14 років;

Ø Від 14 до 21 року.

Критерії такої періодизації – природа розвитку особистості.

На відміну від Платона Аристотель обгрунтував значення діяльності у вихованні та навчанні.

Був переконаний, що фізична праця принижує вільно народжених і забирає час, для розвитку інтелектуальних сил.

Категорично виступав проти навчання дівчат і жінок, вважаючи, що вони за своєю природою істотно відрізняються від чоловіків і тому освіта не принесе їм користі.

4. Цінні думки про виховання містять фрагменти творів Демокріта.

Демокріт – видатний представник античного матеріалізму: обстоював ідею гармонійного розвитку особистості.

Метою виховання вважав підготовку молоді до реального життя;

Одним з перших у світі висловив думки про необхідність виховання відповідно до природи дитини (принцип природовідповідності);

Навчання розглядав як серйозну трудову діяльність;

Обгрунтував перевагу праці перед “ спокоєм ”;

На його думку виховання і навчання облагороджують людину, розвивають розум і тому роблять її щасливою, тому обов’язок дорослих – дати можливість дітям учитися;

Значної уваги надавав проблемам виховання дітей у сім’ї, зокрема батьківському авторитету.

Теоретична педагогіка Давнього Риму найвиразніше представлена творами Квінтіліана.

6. Соціально-класове розшарування населення Давнього Риму наклало свійвідбиток і на систему виховання. Для бідного населення тут існувалиелементарні приватні і платні школи, для дітей привілейованих верств населення- граматичні школи. Елементарні школи обслуговували деяку частинунебагатого і незнатного вільно народженого населення (плебеїв). Там вчилиписати, читати і рахувати, знайомили з законами держави. Багаті і знатні людинадавали перевагу навчанню своїх синів грамоті в домашніх умовах.

В граматичних школах, також приватних і платних, навчалися діти знатнихбатьків. Учні вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику (мистецтвокрасномовства з деякими відомостями з літератури та історії). У школах обохтипів навчалися тільки хлопчики. Розвиток цих шкіл був спричиненийнеобхідністю оволодіння ораторським мистецтвом тими, хто намагався зайнятикерівні посади у державі.

Значно пізніше у Римі з'явилися школи риторів, в яких діти знаті готувалисядо державної діяльності. Вони вивчали риторику, філософію, правознавство,грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним. У серединіІ-го тис. до н.е. приватні граматичні й риторські школи були перетворені вдержавні.

Проголошення християнства державною релігією Римської імперіїспричинило різку зміну змісту навчання і виховання дітей у школах.Християнство надало школі яскраво забарвленого релігійного характеру, щознижувало рівень розумового виховання підростаючих поколінь.

Квінтіліан Марк Фабій -видатний римський педагог, автор праці “Про виховання оратора” (12 книг). Понад 20 років утримував відкриту риторичну школу, яка стала першою у Римі.

Педагогічна теорія Квінтіліана грунтується на виробленому ним вченні про позитивну природу людини:

Ø Всі діти мають здібності до навчання, яке треба починати з раннього віку, причому краще навчати дітей у школі, ніж дома;

Ø Навчання повинно чергуватися з відпочинком і грою;

Ø Надаючи великого значення у розвитку дитини мові, вимагав, щоб усі, хто виховує дітей, добре знали мову;

Значне місце у вихованні відводив музиці та естетичному вихованню;

Квінтіліан обгрунтував низку дидактичних вимог:

Ø Однозначне вивчення кількох предметів, чергуючи їх;

Ø Для міцного засвоєння знань потрібна система вправ і повторення;

Ø Поєднання заучування матеріалу з його осмисленням;

Ø Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні, почуття радості у навчанні.

Він уперше в історії педагогіки сформулював вимоги до вчителя:

Ø Любити дітей, в усьому бути для них хорошим прикладом;

Ø Розмовляти чистою мовою, бути освіченим;

Ø Особливі вимоги висував до вчителя початкових класів, оскільки його помилки важко виправити;

Ø Щоб працювати у школі підвищеного типу вчитель спершу має попрацювати певний час в елементарній школі.