Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Педагогічна теорія і практика Марії Монтесорі

Соціально-педагогічні ідеї простежуються у творчості видатного італійського педагога-жінки, лікаря, філософа Марії Монтессорі (1870 – 1952).
В цілому її педагогіка виходить з принципу природовідповідності та ідеї вільного виховання.
Марія Монтессорі закінчила Римський університет і була першою в Італії жінкою, що отримала ступінь доктора медичних наук, звання професора антропології і гігієни. У 1898 – 1900 рр. працювала в дитячій психіатричній клініці для недорозвинених дітей і пізніше перенесла розроблені там методи в практику виховання нормальних дітей. У 1907 р. відродила в Римі “Будинок дитини”. Брала участь у підготовці вчителів-фахівців для роботи з розумово відсталими дітьми, створювала школи за своєю системою.
У своїх творах “Метод наукової педагогіки, що застосовується до виховання у “будинках дітей”, “Самовиховання і самонавчання в початковій школі”, “Будинок дитини. Метод наукової педагогіки” та ін. Монтессорі пропагувала ідеї “вільного виховання”. Виходячи з положення про те, що дитина, як активна істота, за своєю природою здатна до самостійного, спонтанного розвитку, М.Монтессорі головним завданням виховання дітей вважала створення такого оточення, яке б давало їм тільки поживу для самовиховання.
Основою педагогіки “вільного виховання” Монтессорі вважала свободу як засіб “самовиховання і самонавчання” дітей; спостереження за “чуттєвим” періодом раннього дитинства; педагогічний експеримент. Школа, на її думку, має бути лабораторією, де вивчається психічна діяльність дитини.
Справедливо критикуючи віджилі, схоластичні методи викладання в школі, Монтессорі підтримувала ідею про недопустимість насилля над дитиною, вимагала поваги до особистості вихованців і в результаті прийшла до заперечення активної виховуючої ролі педагога. Вихователь повинен тільки створювати для дітей таке оточення, з якого вони могли б якомога більше використовувати матеріалу для свого розвитку; він має приходити на допомогу дітям, розвиваючи і змінюючи їх різними вправами, даючи дітям нову мову.
В питаннях морального виховання Монтессорі дотримувалась принципу свободи. Кожна дитина може робити все, що захоче, щоб тільки не порушувати свободу і добробут товаришів. Вона соціалізує виховання, єднаючи дітей у невеличкі гуртки (10 – 12 дітей), викликає в них почуття взаємної симпатії, взаємодопомоги і особистої самостійності.
Заслугою Монтессорі стало те, що вона вперше запровадила в практику роботи дошкільних закладів і шкіл систематичні (щомісячні) антропологічні вимірювання.
Для різноманітних напрямів реформаторської педагогіки спільним було визнання того, що істинна школа повинна організовуватись таким чином, щоб дитина знаходилась в середовищі, спілкування з яким розвивало б її розумові і творчі здібності. Школа як органічна частина більш широкого соціального середовища повинна при цьому стати організованим середовищем, основу якого складає трудова діяльність, яка широко трактується. За визначенням Д.Дьюї, дитина не тільки живе у такій школі, але вчиться в самого життя.

23. Експерементальна і прагматична педагогіка про освіту та виховання підростаючого покоління(Мейман, Дьюї, Біне, Кершенштейнер)

Суттєвим внеском у вивчення фізіологічних та психологічних закономірностей розвитку дитячого організму стала діяльність представника французької школи експериментальної педагогіки та психології Альфреда Біне. Він виступав проти абсолютизації слова учителя як засобу навчання, за перетворення учня у актив­ного учасника власної освіти. Як і абсолютна більшість предста­вників експериментальної педагогіки, А. Біне дотримувався біологізаторських підходів до визначення сутності та шляхів розви­тку дитячої природи. Виховний процес, на його думку, треба бу­дувати спираючись, перш за все, на природжені якості дитини. Соціальний же фактор розглядався спрощено, йому не приділя­лось достатньо уваги.

Одним із напрямків реформаторської педагогіки стала конце­пція педагогічного прагматизму

Джона Дьюї. Основою концепції Дж. Дьюї є педоцентризм. Тому функ­цію педагога він вбачав у керівництві самостійною діяльністю дітей, у розвитку їх допитливості. Він писав, що дитина - це ви­хідна точка, центр і кінець всього, тому необхідно завжди мати на увазі її ріст та розвиток, оскільки тільки вони можуть слугува­ти мірилом виховання.

В організації шкільної роботи він вимагав урахування основних імпульсів природного росту дитини: соціальний (потреба у спілкуванні з іншими людьми), конструктивний (потреба у русі, в грі), дослідницький (потреба у пізнанні і розумінні речей); експресивний (потреба у самовиразі).

Провідним принципом роботи початкової школи Дж. Дьюї вважав принцип "навчання черездіяльність". Праця виступала і як мотив навчання (задоволення конструктивного та експресив­ного імпульсів) і як його метод.