Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ВІКОВІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ.

ЛЕКЦІЯ 2.4.

Особливості захворювань ендокринної системи в похилому та старечому віці

План

ВІКОВІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ. 1

ОСОБЛИВОСТІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ ТИПУ 2 У ППВ: 2

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ КОМАХ (ГІПЕРГЛІКЕМІЧНІЙ, ГІПОГЛІКЕМІЧНІЙ), ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ЇЇ В ПОХИЛОМУ ТА СТАРЕЧОМУ ВІЦІ. 3

ПОНЯТТЯ ПРО ГІПЕРОСМОЛЯРНУ, ГІПЕРЛАКТАТЦИДЕМІЧНУ КОМИ. 3

ОСОБЛИВОСТІ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ ПОХИЛОГО ВІКУ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ. 4

ВІКОВІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ.

У процесі старіння залози внутрішньої секреції змінюються самі, а також значною мірою визначають розвиток змін в організмі в цілому та можливості пристосовуватися до цих змін. Зміни відбуваються в різні періоди життя людини: згасання функцій тімусу (загруднинної залози) закінчується до періоду статевого дозрівання, діяльність статевих залоз знижується в клімактеричний період, який у жінок варіює в межах 45—55 років, у чоловіків — 55—65 років; функції щитоподібної залози знижуються до 60—65 років; найпізніше настають вікові зміни в структурі і функціях гіпофіза і надниркових залоз.

Процес згасання функцій ендокринних залоз при старінні закономірний, але чинники навколишнього середовища теж можуть суттєво впливати на хід старіння. Період найінтенсивніших змін гормонального апарату — це середній вік (45—60 років) і початок похилого — багато в чому є вирішальним для подальшого перебігу процесів старіння. Усі положення про гігієнічні заходи, спосіб життя (організація праці, харчування, режим рухової активності) особливо важливі для цього періоду.

У похилому і старечому віці захворюваня ендокринної системи мають свої особливості: їх симптоми виражені менше, ніж у пацієнтів зрілого віку, лікування вимагає більшої обережності і ретельного здійснення медсестринського процесу під спостереженням ендокринолога.

ОСОБЛИВОСТІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ ТИПУ 2 У ППВ:

· рідко буває раптове підвищення апетиту; часто спостерігається зменшення маси тіла, підвищена втомлюваність, поліурія, свербіж шкіри, сухість слизових оболонок, що може стати причиною неправильних діагнозів – ларінгіту, фарінгіту, вульвіту;

· симптоми ЦД не виражені, перебіг відносно доброякісний, що часто стає причиною пізньої діагностики;

· поява піодермії, часті інфекції – є маркерами ЦД у ППВ;

· ППВ з ЦД через ослаблення реактивності організму частіше хворіють і тяжче переносять різні гострі захворювання;

· пневмонія у ППВ з ЦД часто набуває затяжного перебігу, лікування сульфаніламідами й антибіотиками часто неефективне, може виникнути абсцес легень;

· тяжче і довше перебігають інфекційні процеси сечовивідних шляхів;

· при ЦД знижується опірність до туберкульозу; у ППВ туберкульозний процес за наявності хронічного бронхіту, пневмосклерозу часто буває нерозпізнаним;

· від тривалості захворювання й ефективності терапії залежить розвиток таких ускладнень, як ретинопатії, катаракта, поліневрит тощо;

· діабетичні макроангіопатії: інфаркт міокарда, інсульт, периферійні захворювання судин;

· діабетичні мікроангіопатії: діабетична нефропатія;

· дистальна полінейропатія – типове діабетичне ураження периферійних нервів, при якому виникають парестезії, печіння стоп, їх оніміння, похолодання, біль у нижніх відділах кінцівок.

Методи і діагностичні критерії у ППВ такі самі, як і в молодих людей.

Лікування: мета лікування залежить від віку пацієнта і кількості супутньої патології. Якщо вік до 65 років і одна супутня патологія, то необхідний жорсткий метаболічний контроль для віддалення і профілактики пізніх судинних ускладнень. Якщо ж пацієнт похилого віку з декількома чи багатьма супутніми захворюваннями, то в цьому разі основною метою є зменшення або полегшення клінічних симптомів і профілактика гострих ускладнень.

Лікування включає:

· навчання і самоконтроль;

· дієтотерапію;

· дозовані фізичні вправи;

· пероральне приймання протидіабетичних засобів;

· інсулін.

У лікуванні ППВ з ЦД провідну роль відіграє дієта. Препаратом вибору є глюкобай. При ускладнених випадках призначають комбінацію протидіабетичних препаратів з різними механізмами дії (сульфонілсечовина+глюкобай, сульфонілсечовина+метформіл, нові преп. сульфонілсечовини амарил, глюкотрол), за їх відсутності – інсулінотерапію.