Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Інноваційний менеджмент у сучасній школі

3. Інноваційний менеджмент – це "менеджмент змін", що дозволяє управляти розвитком певної системи, що здійснюється на основі інновацій.

Теорія та методика інноваційного менеджменту в соціально-економічних системах у даний час розробляється вельми продуктивно.

У сучасному суспільстві економіка й освіта тісно взаємозв’язані та взаємообумовлені, проте, як відзначає А. Пашков, це різні соціокультурні інститути, які служать для задоволення різних потреб суспільства. Освіта є об’єктом більш складних соціально-економічних і культурних відносин, ніж купівля-продаж. Це визначається рядом властивостей освіти, що відрізняють її від економіки.

1. Кінцевий продукт освіти (засвоєні у процесі освіти знання, уміння, навички, досвід творчої діяльності, ціннісні ставлення тощо) створюються не в результаті дії суб’єкта на об’єкт, а у взаємодії суб’єктів ‑ педагога й учня. Тому можливості одного суб’єкта завжди обмежені можливостями іншого. Найпростіший приклад, коли вчитель дає найякіснішу освіту тому учню, який не тільки хоче вчитись, але й володіє більш розвинутими здібностями, а учню, який отримає більш якісну освіту, якщо його вчить гарний педагог.

2. На освітній процес упливають набагато більше чинників, ніж на процес виробничий. Уплив багатьох чинників на навчання та виховання можна спрогнозувати лише приблизно, а врахувати – далеко не завжди. Тому управління освітнім процесом істотно відрізняється від управління виробництвом і економічними процесами. Наприклад, у шкільній практиці кількісні, статистичні методи управління, що добре зарекомендували себе в управлінні економікою, часто не дають бажаного ефекту саме через багатофакторність освітнього процесу та варіативність результатів виховання, бо сукупність усіх чинників і всіх можливих результатів їх дії не піддається статистиці.

3. Система освіти задовольняє не тільки ринковий попит, а й потреби суспільства у збереженні та розвитку культури, у передачі новим поколінням культурних норм, суспільних цінностей, традицій тощо. Цінності, що сформовані освітою, істотно упливають і на соціально-економічні процеси.

4. Попит на освіту визначається не тільки потребами суспільства та його народного господарства, але й особистими інтересами та уподобаннями учнів.

5. Освіта володіє більшим, ніж економіка, потенціалом упливу на громадську свідомість. Цей потенціал обумовлений можливістю виховання цілого покоління громадян, які володіють соціально корисними якостями.

6. Результати освіти потребують для виявлення набагато більшого часу, ніж результати економіки. Навіть випускнику ВНЗ, який уже має диплом фахівці, що має попит у суспільстві, звичайно потрібні роки, щоб набратись досвіду та проявити себе висококласним професіоналом. Наприклад, статистика показує, що в педагогічній діяльності найінтенсивніший професійний розвиток фахівця припадає на перші 5‑7 років роботи. Зусилля, що витрачують на освіту людини з її народження, окупляться в економіці лише через десятиріччя, причому тільки за умови, що ця людина стане корисним членом суспільства.

7. Багатофакторність і суперечність освітнього процесу в поєднанні з відтермінованістю результатів освіти істотно утрудняють оцінювання внеску кожного педагога в освіту тієї або іншої людини.

8. Відтермінованість і варіативність результатів роблять інвестиції в загальну освіту малопривабливими для приватних підприємців. Масова загальноосвітня школа потребує централізованого державного та муніципального фінансування. Проте при централізованому фінансуванні матеріальні затрати розподіляються між школами за певними обмеженими лімітами. Тому в розпорядженні шкільного менеджера немає такої різноманітності економічних механізмів управління, як в управлінні економічними процесами.

9. Участь у освітньому процесі юних громадян припускає набагато більше обмежень у способах діяльності, ніж у економіці. Ці обмеження пов’язані з віковими особливостями учнів, а також із питаннями моралі й етики, що постійно виникають у взаємодії суб’єктів. Тому багато понять із тих, що широко використовуються в менеджменті виробництва (продукт виробництва, субпродукт, відбраковка неякісних виробів тощо) стають некоректними, коли мова заходить про формування людини. Наприклад, першокласник – це продукт чи субпродукт? Що або кого слід відбраковувати, якщо учень не засвоїв освітню програму?

Перераховані особливості в тій чи іншій мірі характерні для всіх ступенів освіти та в цілому відрізняють її від економіки. Особливість загальноосвітньої школи полягає в тому, що її випускники – це ще не фахівці-професіонали (на відміну від випускників установ профосвіти), їх місце на ринку праці невизначено, а це означає, що їх складно розглядати як "товар" або "робочу силу" на основі звичних у соціально-економічному менеджменті критеріїв конкурентоспроможності.

Інновації в освіті є введенням нового в цілях, змісті й організації керованого процесу з метою розвитку освіти й оптимізації освітньої системи. Менеджмент, спрямований на інновації, володіє рядом особливостей у порівнянні з менеджментом, метою якого є забезпечення стабільного функціонування установи.

До особливостей інноваційного менеджменту, що здійснюється в загальноосвітній школі, відносяться:

· позитивне ставлення до нового;

· новизна робіт, що виконуються;

· невизначеність кінцевих результатів, підвищений ризик ресурсних витрат (практично неможливо наперед визначити, наскільки отримані результати виправдають те, що витрачують на їх досягнення ‑ час, сили, матеріальні засоби тощо);

· підвищене утруднення визначення параметрів як для школи в цілому, так і для окремих її компонентів, процесів, суб’єктів, які залучені в освітній процес (параметрів зовнішнього середовища організації праці, оцінювання результатів тощо);

· підвищений уплив дестабілізуючих чинників, що долаються завдяки високій адаптивності управління та дозволяють урахувати різноманітні, у тому числі й не передбачені наперед ситуації;

· постійне очікування чогось нового (нових ідей, результатів розв’язання проблем, конкурентів тощо);

· можливість досягнення школою значно більш високих результатів, ніж при стабільному функціонуванні;

· можливість реалізації учасниками інноваційного процесу особистих потреб вищого рівня (соціальних потреб, потреб в самоактуалізації, самовираженні, високому творчому результаті);

· необхідність постійного підвищення професійної компетентності учасників інноваційного процесу, як рядових співробітників, так і керівників усіх рівнів внутрішньошкільного управління;

· розширення діапазону вимог до особистих якостей учасників інноваційного процесу;

· почастішання кадрових перестановок, підвищення текучості кадрів.

Управління інноваційним процесом припускає зміни як у керованій, так і в управляючій системі. Зокрема, в роботах Б. Кугана, Г. Серікова, А. Подрейко і ін., виділяються такі аспекти вдосконалення шкільного управління:

· посилення ролі суб’єктів освітнього процесу в управлінні та формування у школі сукупного суб’єкта управління інноваційним процесом;

· формування партнерських взаємостосунків між суб’єктами управління;

· урахування в управлінні специфіки умов протікання освітнього процесу, контингенту учнів і кадрового потенціалу даної школи.

Шкільний інноваційний менеджмент сьогодні покликаний вирішувати широкий спектр управлінських задач. Найбільш загальні задачі шкільного інноваційного менеджменту – це задачі пізнання та перетворення об’єкту управління. Серед інших задач, що сприяють пізнанню та перетворенню, можна виділити задачі збору й обробки даних, вироблення управлінських рішень, формування та розвитку керованого процесу в організації, перетворюючої діяльності безпосередніх виконавців тощо.

Менеджмент освітніх інновацій є сучасним напрямом розвитку науки про управління, у якому розкривається вплив інвестицій та інновацій на розвиток людських, матеріальних і фінансових ресурсів у закладах освіти з метою якісного покращення основних показниківїх діяльності. Суб’єктами менеджменту освітніх інновацій, як і в загальній теорії управління соціально-педагогічними системами, до яких належать загальноосвітні навчальні заклади (ЗНЗ), і в менеджменті, є керівники закладів освіти, котрі беруть участь у розробці, експерименті чи апробації, впровадженні чи застосуванні освітніх інновацій; об’єктами – діяльність педагогічних і методичних працівників із застосування освітніх інновацій, тобто інноваційна освітня діяльність.

До такого виду діяльності (інноваційної) слід віднести й діяльність керівників ЗНЗ, які забезпечують рівноправні умови навчання і розвитку учнів з різними психофізичними особливостями. Пошук таких умов (організаційних, педагогічних, психологічних) організації навчально-виховного процесу на засадах інклюзивної освіти потребує від керівників ЗНЗ додаткових знань і вмінь, постійного внесення новизни (інновації) в усі напрями освітнього процесу – навчальний, виховний, управлінський.

В теорії педагогіки визначено, що до освітніх інновацій у:

· навчанні належать ті, які якісно покращують мотивацію учасників навчального процесу і вносять зміни у взаємини між учнем і вчителем, перетворюючи їх на партнерські;

· вихованні – ті, що формують в учнів особистісні цінності у контексті із загальнолюдськими;

· управлінні – ті, що створюють умови для прийняття керівником самостійного оперативного й ефективного управлінського рішення.