Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Традиції та новаторство

Традиція — це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературно­му процесі є традиції інтернаціональні, які виявляють себе в багатьох окремих національних літературах, виходять із творчих здобутків певних письменників, дістаючи навіть їхнє ім’я. У цьому зв’язку дослідники називають ім’я англійського поета Байрона, що дав початок традиції в поетичній творчості європейських ліриків XIX століття (Байрон — Словацький — Міцкевич — Віньї — Лєрмон­тов — Шевченко). В українській літературі стійкою вияви­лася шевченківська традиція співчутливого зображення долі селян (Шевченко — Марко Вовчок — Нечуй-Левицький — Панас Мирний — Франко — Тесленко — Васильченко). «Художні традиції, — зазначав О. Бушмін, — які беруть початок у творчості окремих письменників, перебувають у постійній взаємодії, схрещуванні, у процесі оновлення і збагачення» [З, 118\. Пошуки спадкоємності нових тради­цій досить часто обмежуються родом літератури. У творчості

О. Гончара шукають перш за все відголоски М. Коцю­бинського та Ю. Яновського, у драматургії О. Коломійця — Г. Квітки-Основ’яненка та І. Карпенка-Карого, в ліриці

Д. Павличка — Т. Шевченка та І. Франка. Безумовно, такі спадкоємні зв’язки між письменниками є, але існує набагато більше прикладів руху традицій на перехресті родових і жанрових форм, коли на прозаїка впливає поет, а на драматурга — прозаїк тощо.

Літературні традиції бувають різними за характером: одні існують недовго, інші, змінюючись, удосконалюю­чись, розвиваються протягом кількох століть. Традиції не­розривно пов’язані з новаторством.

Новаторство — це пошук нових шляхів у поступальному розвиткові літератури, що викликає значні зміни в літе­ратурних традиціях. Новаторство — відмова від старих традицій і створення нових. Воно під силу тільки талано­витим письменникам, які глибоко відчувають вимоги доби, наперед прогнозують хід її розвитку, сміливо кидають вик­лик майбутньому. Новаторами були всі найвидатніші літе­ратори світу: Гомер — у стародавній Греції, Руставелі — в Грузії, Нізамі — в Азербайджані, Данте — в Італії, Шекспір — в Англії, Ґете — в Німеччині, Шевченко — в Україні, їхній внесок у літературу полягає в тому, що вони зуміли нетрадиційно подивитися на довколишню дійсність, поба­чити в ній такі явища Та Конфлікти, які раніше не поміча­лися, відкрити таких героїв, яких до них ніхто не зображу­вав. Новий зміст потягнув за собою появу й нових художніх форм. Чим помітнішою є постать художника слова, тим значущішим є його вплив на сучасників і наступні по­коління художників. Яскравий приклад новаторства — твор­чість Т. Шевченка — основоположника нової української літератури. Увібравши в себе традиції української літет ратури попередніх епох, відштовхуючись від багатющої фольклорної спадщини, вирісши на основі визвольних сподівань покріпаченої України, Шевченко справив вели­чезний вплив на еволюцію духовного розвитку свого наро­ду, спрямованість національної культури в наступні десяти­ліття. І. Франко зазначав: «Він підноситься до критичного погляду на минуле й доходить висновку, що ідеал суспіль­них і моральних відносин не за нами, а перед нами. Він звертається до відтворення живої дійсності („Наймичка”, „Відьма”), надихається великим ідеалом слов’янського бра­тання („Посланіє до Шафарика”) та емансипації від релі­гійної нетерпимості („Іван Гус”)» [12, ХІЛ, 85\. Віртуозно використовуючи можливості української мови, Шевчен­ко створив поетичні шедеври, що навічно закарбувалися в пам’яті народній, відкрили можливості для подальшого поступу національної літератури. «Шевченківське слово, — писав Г. Клочек, — наділене здатністю щоразу оновлю­ ватись, наповнюватись новим змістом. Кожне покоління відкриватиме в творчості Шевченка щось нове. Тому його слово вічне» [5, 327\. Проте було б помилкою вважати, що рух досвіду, традиції в літературі має лише один напря­мок — від великого митця до малого, ніби гірський потік, що падає з вершини вниз. «Масовий літературний рух, — зазначив О. Бушмін. — завжди є необхідною історичною передумовою для народження геніальних письменників» [З, 113]. Це нерідко не враховується, коли йдеться про Т. Шевченка. Його досить часто зображують як одиноку гірську вершину, поблизу якої немає інших височин. Блиску­ча історія української літератури XIX століття — це підсумки новаторських пошуків не лише Т. Шевченка, а й багатьох інших вітчизняних письменників (М. Костомарова, В. Забіли, М. Петренка, П. Куліша, О. Стороженка, А. Свидницького, С. Руданського, Л. Глібова, І. Манжури, М. Старицького,І. Карпенка-Карого, І. Франка та ін.).

Література XX століття суттєво оновила шляхи твор­чості, утвердила й збагатила попередньо досягнуті резуль­тати в контексті світового літературного процесу (П. Ти­чина, М. Хвильовий, М. Куліш, І. Багрйний, О. Довженко, О. Гончар, Б. Олійник, І. Драч, Л. Костенко та ін.).

О новаторстве Маяковского(Мирошникова)

ладимир Маяковский — поэт-новатор. Это общепризнано. Одно из первых обобщающих выступлений о творчестве поэта принадлежит А. В. Луначарскому, которое так и называется: «Вл. Маяковский — новатор». В дальнейшем новаторство поэта становится предметом исследования языковедов и литературоведов, заглавия или подзаголовки работ которых непременно включают в себя слова «но­ватор». «новаторство*, «новаторский.Новаторство Маяковского проявляется на всех уровнях литературного произведения. Нач­нем с графики. В области записи стихотвор­ного текста к моменту прихода в поэзию Мая­ковского существовали две традиции: старая, классическая, возникшая одновременно с появ­лением письменного литературного стиха, по которой каждый стих занимает отдельную строч­ку, и молодая, сложившаяся в начале XX века, когда стих, разбитый на части, записывается в несколько строчек столбиком. Молодой Маяков­ский записывает стихи и классически, и в стол­бик. В 1923 г. во время работы над поэмой «Про это» Маяковский открывает лесенку и в даль­нейшем пользуется преимущественно этой фор­мой записи, уточняя и совершенствуя ее*. За­чем нужна была Маяковскому новая графика? Ответ на этот вопрос содержится в статье Ма­яковского «Как делать стихи

Лесенка, считает Маяковский, заставляет чи­тателя делать необходимые при произнесении стиха паузы. Лесенка — это своего рода парти­тура произносимого, звучащего стиха».

Новая графика оформляет новый стих. Мет­рический репертуар Маяковского широк. Ои включает в себя классические размеры и не- классические: дольник, тактоеик, акцентный стих, раешный и свободный стих.

В результате новаций Маяковского в области ритма, метра и рифмы, его стих приобретает свойства звучащего стиха. произносимого вслух, хранящегося в памя­ти.

Новые ритмы организуют новую лекси­ку. Маяковсий резко расширяет поэтичес­кий словарь.Путей расширения два. Пер­вый — введение в тексты слов, считавших­ся непоэтическими; просторечных, грубых и даже слов ненормативной лексики. Второй путь расширения поэтического Слова­ря — неологизмы, -словоновшества». как назы­вать ик футуристы. Неологизмы Маяковского многочисленны (исследователи насчитали я проитеедеиияк поэта 2840 тювообраэсвзтьих слсв’) и многообраЗны.

Новаторсгие образы Маяковского реализу­ются в новой системе жанров. Маяковский демократезирует жанры. Он вводит в литературу взятые прямо с улицы, с площади жанры рек­ламы, агитстихотворсиия. агитпоэмы; разраба­тывает пришедшие в литературу из газеты — жанры стихотвор­ною очерка, стихотворног о фельетона; внутрен­не. не ломая»жанрового костяка».

Нововведения Маяковского, возникшие в ре­зультате переплавки многих историко-культур­ных и литературных традиций, были взяты на вооружение другими художниками. Новатор­ство становится традицией. Традиции Маяков­ского продолжают и развивают такие крупные, непохожие друг на друга поэты, как И. Хикмет. П. Неруда, П, Элюар, Б. Пастернак, Н. Заболоц­кий. М. Цветаева, И. Бродский. А. Вознесенский.

Ю. Н. Тынянов сказал о Маяковском: -Он хо­рошо чувствует подземные толчки истории, по­тому что он и сам когда-то был таким толчком»¹³. Творчество Маяковского, действительно, подзем­ный ТОЛЧОК мощной силы, толчок, выплеснувший на поверхность литературы новое, необычайней­шее образование: жившую под спудом офици­альной культуры традицию народной смеховой культуры, переплавленную, слитую с десятками других, толчок, в результате которого неузнава­емо изменился литературный ландшафт.