Читайте также:
|
Російська агресія в Криму та гра м’язами на українсько- російському кордоні стали основним питанням сьогоднішнього міжнародного порядку денного. Своїми діями Росія намагається не лише змусити світове співтовариство рахуватися з власними геополітичними інтересами та амбіціями, але й силовим шляхом запровадити такий устрій пострадянського простору, який відповідає її інтересам, а також вирішити низку власних внутрішніх проблем.
Міжнародне співтовариство демонструє все більш адекватну реакцію на російську агресію; саме позиція світових гравців стала основною противагою російському тиску. Серйозною ж перешкодою на шляху врегулювання ситуації є слабка інституційна спроможність органів державної влади в Україні та нового політичного керівництва держави.
Росія, наполягаючи на «легітимності В. Януковича», використала його як інструмент для досягнення своїх цілей щодо Криму, порушивши при цьому низку міжнародних договорів, зокрема:
• Статут ООН;
• Декларацію про принципи міжнародного права 1970 року;
• Гельсінкський заключний акт НБСЄ 1975 року;
• Договір про дружбу та співробітництво між Російською Федерацією та Україною 1997 року;
• Угоду між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 8 серпня 1997 року (дію якої було подовжено у квітні 2010 р.).
Зокрема, порушено пункт 1 статті 6 Угоди про статус та умови перебування Чорноморського флоту, де зазначається, що військові формування ЧФ РФ «здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України». Порушено також пункт 2 статті 8, згідно з яким військові формування ЧФ РФ «проводять навчання й інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ та, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України».
Крім того, відмова Російської Федерації від попередніх консультацій з Україною та державами-гарантами її безпеки та територіальної цілісності (Великою Британією, США та Францією) є показовим нехтуванням міжнародно-правовими зобов’язаннями, закріпленими у Будапештському меморандумі 1994 року.
Такі дії Російської Федерації викликали достатньо оперативну реакцію світової спільноти:
• Президента США Б.Обама 28.02.2014 охарактеризував ситуацію навколо Криму як порушення міжнародних зобов’язань Росії поважати незалежність, суверенітет та
кордони України.
• Рада Безпеки ООН провела три засідання, присвячені Україні. Представники США, Великої Британії та Франції підтримали Україну і висловили занепокоєння щодо ситуації. Росія ж використала засідання для поширення власної пропаганди та інтерпретації подій в Україні.
• 02.03.2014 відбулося позачергове засідання Ради НАТО, де було визнано, що Росія порушує принципи Статуту ООН та було закликано зупинити військові дії і агресію.
• Рада міністрів закордонних справ ЄС за результатами екстреного засідання 03.03.2014 засудила агресію Росії щодо України та закликала Кремль повернути війська на місце їх базування.
• 03.03.2014 країни «Великої Сімки» (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада та Японія) заморозили підготовку до саміту «Великої Вісімки», запланованого на червень 2014 р. у Сочі. Відповідно до заяви «Великої Сімки», ці країни вважають дії Росії очевидним порушенням суверенітету України, несумісним із діяльністю «Великої Вісімки», до складу якої Росія увійшла у 1997 р.
02.03.2014 відбулася телефонна розмова між А.Меркель та В.Путіним, під час якої було погоджено створити групу під егідою ОБСЄ з розслідування ситуації в Криму. 03.03.2014 в Україну прибула Місія ОБСЄ для здійснення візиту до Криму. 4-5.03 в Україні перебуває делегація ООН на чолі із Заступником Генерального секретаря. Крім того, Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин А.Торс планує відвідати АР Крим 5-6 березня 2014 р. 04.03.2014 очікується візит в Україну Держсекретаря США Дж.Керрі.
Таким чином, розв’язання конфлікту навколо Криму та російської агресії переведено на рівень світових геополітичних гравців. Станом на
04.03.2014 Україна фактично не змогла стати стороною переговорного процесу з РФ, її суб’єктність у міжнародному переговорному процесі залишається під питанням, а вплив на нього – слабким.
З геополітичної точки зору Кримська авантюра є частиною зовнішньополітичної стратегії Росії та засобом укріплення її геополітичних позицій, передусім у регіоні, який вона вважає своєю зоною впливу.
За рахунок проведення операції в Криму Росія намагається долучити Кримський півострів до так званого «малого поясу безпеки» геополітичних кордонів, до якого вже належать Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Придністров’я, а також Калінінград, а також наростити військово-морську присутність в акваторії Чорного моря, що розглядається нею як складова частина системи національної безпеки та фактор регіональної стабільності у протистоянні з НАТО.
Крім того, Росія намагається вирішити такі економічні задачі:
• забезпечення енергетичної безпеки шляхом здешевлення
будівництва Південного потоку на континентальному шельфі Чорного моря замість глибоководного будівництва в нейтральних водах;
• «газова прив'язка» Криму до Росії, який зараз інфраструктурно і ресурсно повністю залежить від України;
• нейтралізувати або взяти під російський контроль перспективні проекти розвідки і видобутку газу в Чорному морі, які ініціювала Україна із залученням провідних європейських і американських компаній та витіснити з північного сектора Чорного моря ці компанії;
• позбавити «Україну без Криму» основного простору виключної економічної зони в Чорному морі тощо.
Попри викладені вище раціональні аргументи щодо пояснення дій РФ, у цілому позиція Російської Федерації щодо Криму, як і щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, виглядають ірраціональними виходячи із традиційного сприйняття інтересів держав у міжнародних відносинах, зокрема інтересів Росії щодо України. Як тиск, так і фактична війна РФ щодо України, несуть російським інтересам значно більшу загрозу, ніж можливі переваги.
Тому для пояснення логіки дій РФ експерти розглядають декілька конспірологічних теорій.
1. Російська гра на підняття ставок. Кримська авантюра пояснюється тим, що російська сторона вирішила скористатися вразливістю новопризначеного українського Уряду, яка пов'язана із перехідним періодом та його слабкою інституційною спроможністю, щоб підняти ставки на переговорах щодо пост-майданних українсько- російських відносин. Такий крок, на думку Росії, дозволить попередити спроби нових українських високопосадовців ставити питання про денонсацію Харківських угод та вимоги щодо виведення Чорноморського флоту РФ з території України, а також підняття інших чутливих для Москви питань. Згідно із цим сценарієм, після демонстрації Росією сили, яка не повинна перейти у силове протистояння, сторони мають сісти за стіл переговорів, де російська сторона наполягатиме на прийнятті її умов врегулювання ситуації. Росії потрібен лояльний український Уряд, який не вступатиме в НАТО і враховуватиме російські економічні та військово-політичні інтереси.
2. Російська відповідь США. Росія розглядає український Майдан виключно як спецоперацію США, перший етап з розгортання «демократизації» пострадянського простору за сценарієм «арабської весни». Прихильники цієї теорії вважають, що саме загрозу нової кольорової революції російське керівництво використовувало протягом останніх двох років у роботі з українським керівництвом для переконання необхідності відмови від євроінтеграції та «спільної відповіді американським імперіалістам». Українські події листопада 2013 року - лютого 2014 року Кремль вважає якраз частиною цього плану, спрямованого не лише і не стільки проти минулого російського керівництва, стільки проти РФ як такі, що можуть стати прикладом для розхитування путінського режиму всередині Росії. Тому після поразки
В.Януковича, якого підтримувала російська сторона, Москва вирішила перейти в контрнаступ та дати бій США на українській території для того, щоб не допустити «демократичну заразу» на свою територію. У даному випадку не відомо, як далеко спроможна піти російська сторона, але теоретично, враховуючи слабкість новопризначеної української влади та неоднозначну ситуацію всередині України, Москва може розраховувати здійснити розкол країни та повернути на посаду Президента абсолютно керованого нею В.Януковича. Таким чином, відповіддю геополітичному противнику Росія вважає створення керованого з Москви квазі-державного утворення, від якого буде «ампутовано» західну частину, яку не можливо підпорядкувати собі без непомірних втрат. За цього сценарію Західна Україна буде залишена «на відкуп» США та ЄС. Лінія розколу у такому випадку встановлювалася б, виходячи із поточної ситуації. Вона пройшла б настільки далеко по українській території, наскільки б спромоглася Росія - чи то Крим, чи три східних області, чи традиційний російськомовний південно-східний пояс, чи ж уся територія України окрім Західної України.
3. Олігархічна теорія. Прихильники цієї конспірологічної теорії вважають, що В.Янукович перестав влаштовувати В.Путіна як провідник російських інтересів в Україні, а тому останнім була зроблена ставка на повернення чи введення у велику українську політику окремих осіб, у яких зацікавлений російський Президент. У цьому зв’язку усунення В.Януковича після подій на Майдані розглядається як частина цієї кампанії. Для відновлення керованості процесом та приведення необхідних гравців до влади чи впливу на ситуацію якраз і був використаний сценарій агресії та захоплення Кримського півострова. З такої диспозиції Москва піде на поступки чи переговори лише тоді, коли їй буде запропонований необхідний переговірник, якому В.Путін і «подарує перемогу» - врегулювання конфлікту та повернення під контроль Криму.
4. Економічна теорія. За цією теорією керівництво РФ усвідомлює послаблення своїх позицій у світі, враховуючи стабілізацію та вихід з кризи ЄС, початок економічного росту в США, збереження значного економічного зростання на Сході, а також прогрес у врегулюванні іранської проблеми, що може понизити ціни на нафту і, відповідно, мати негативний вплив на надходження до російського бюджету. Вважається, що уже до кінця 2014 року в російській економічно-фінансовій системі розпочнуться незворотні явища, обсяг дефіциту в бюджеті нагадуватиме ситуацію в Україні зразка 2013 року. Тому для відвернення уваги від власних економічних проблем та дестабілізації світової економічної системи російське керівництво вирішило влаштувати кримську авантюру.
5. Психологічна теорія. Окремі експерти вважають дії російського керівництва та частини російської еліти щирими, такими, що відображають їх психологічні та моральні травми з часу розпаду СРСР.
Жодна з цих теорій не є досконалою. Ми не знаємо до кінця логіки і мотивації російських керівників. Цілком можливо, що їх дії зумовлені поєднанням низки факторів та складових, частина серед яких згадана вище.
Неможливим зараз також видається визначити, чи здійснить В.Путін перехід до «материкової» фази конфлікту, як і до якої лінії
буде готова піти російська влада у випадку початку сухопутної фази агресії. Кожен з можливих варіантів (1. Крим; 2. Дві чи три східних області; 3. 6-7 областей російськомовного південно-східного поясу; 4. Лінія по Збручу, тобто вся територія України окрім Західної України) залежатиме від усього масиву факторів, але насамперед:
1. здатності України чинити збройний опір, рівня боєготовності Збройних Сил, рівня захисту кордонів, мобілізації військових та цивільних ресурсів;
2. рівня контролю Києва над регіонами, підтримки місцевим населенням київської влади та ставлення до окупантів;
3. рівня міжнародної підтримки Києва та тиску на Москву;
4. внутрішньої політичної та економічної ситуації в РФ.
Українсько-російський конфлікт негативно впливає на економічні показники обох країн. Так, російський рубль впав до історично низького рівня на біржових торгах, а індекс російської біржі РТС вже нижче психологічної відмітки у 1200 пунктів. У перші хвилини торгів
03.03.2014 на Московській біржі долар виріс на 86 копійок до 36,75 рубля. Євро виріс на 1,24 рубля до 50,82 рубля за євро. Локальний максимум у перші хвилини торгів склав 51,2 рубля.
Вартість бівалютного кошика, з якого розраховується євро та долар, вийшла за верхню межу «коридору», який встановлює Центробанк (ЦБ) Росії. Для порятунку рубля ЦБ Росії ухвалив рішення
тимчасово підвищити ключову ставку з 5,5% до 7%. Після цього обвал російської валюти призупинився.
Виконання зобов'язань між Україною і Росією за домовленостями від 17 грудня 2013 року заморожено, як заявив представник Уряду України при Євразійської економічної комісії В.Суслов. Міністр фінансів РФ А.Сілуанов ще 23.02.2014 заявив, що Росія буде чекати стабілізації ситуації в Україні та формування нового Уряду для продовження купівлі Росією українських державних облігацій.
З Українського боку, Міністр фінансів О.Шлапак зазначив, що країна продовжить вести переговори з Росією з приводу продовження кредитної лінії цього тижня. Думки експертів розходяться, дехто вважає, що у ситуації, яка склалася необхідно вести переговори лише з західними партнерами, інші ж кажуть, що абсолютно все одно, хто зараз кредитуватиме Україну, адже ситуація з наповненням бюджету катастрофічна.
На думку експертів, у ситуації, що склалася, товарообіг з Росією, може впасти ще на 20 %, якщо не на третину.
Протягом останніх місяців Росія веде масштабну інформаційну кампанію у світовому інформаційному просторі, спрямовану на дискредитацію Майдану в очах Заходу та у східних регіонах України. Останні декілька днів у західних ЗМІ з’явилася низка публікацій, які зміщують акценти в оцінці подій в Україні.
Особлива увага приділяється змальовуванню майданівців як екстремістів. Зокрема, значні зусилля спрямовані на дискредитацію лідера Правого сектора Д.Яроша. Ця кампанія особливо посилилася після самоусунення В.Януковича від виконання обов’язків Президента. Ще одним з елементів дискредитації є відкриття кримінальної справи в РФ проти Д.Яроша за «публічні заклики до здійснення терористичної та екстремістської діяльності, здійснені з використанням засобів масової інформації».
Ще одним елементом кампанії є агресивні маніпулювання Росією питаннями мови та прав національних меншин, зокрема росіян у Криму. Наприклад, у країнах Західної Європи завдяки такій риториці РФ, побутує думка, що скасований Закон про засади державної мовної політики (в редакції В.Колесніченка) був збалансованим та відповідав європейським стандартам. Таким чином РФ поширює думку про те, що Майдан став революцією українських націоналістів, спрямованою проти прав національних меншин.
Виходячи з цього, висвітлення подій у Криму в інформаційному просторі скоріше виглядало як демонстрація сили, аніж військова операція. Інформаційні повідомлення російських медіа про взяття військових об’єктів російськими військовими, паніку російськомовного населення в Східній Україні у низці випадків не відповідали дійсності. У цьому зв’язку прес-конференція В.Януковича, проведена 28.02.2014
в Ростові-на-Дону, розглядається як частина інформаційної кампанії, в якій четвертий Президент України є необхідним для Росії інструментом впливу.
Можемо припустити, що метою такої інформаційної кампанії є з’ясування реакції населення України на кроки Кремля, щоб визначити рівень, до якого Москва може підняти ставки на переговорах або ж можливі масштаби військової інтервенції у разі її проведення.
Наразі В. Путін залишає за собою у ситуації, що склалася в Криму, поле для маневру. Про це може свідчити заява члена Ради з прав людини при Президенті Росії, експерта Московської Гельсінської групи А. Юрова про те, що Постанова Ради Федерації, яка дозволяє президенту РФ використовувати війська на території України, приймалася на підставі непідтвердженої інформації про жертви серед громадян Росії в Криму. Крім того, В. Путін обрав віддалену позицію від особи В. Януковича, про що свідчила тривала відсутність офіційної оцінки ситуації.
У свою чергу Майдан з початку грудня 2013 року програвав Росії інформаційну війну на Заході, при чому тривалий час російські позиції підсилювалися українською офіційною дипломатією.
Водночас, дії, до яких із певним запізненням вдалася українська влада (зокрема, прийняття рішення РНБОУ щодо забезпечення безпеки й територіальної цілісності України від 02.03.2014, прийняття Верховною Радою Постанови «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів держав-гарантів безпеки України та міжнародних організацій» від 02.03.2014) сприяли посиленню позицій України на майбутніх переговорах із Росією.
Наразі Росія, здійснюючи військову агресію в Криму, робить кроки щодо «примусу до переговорів» України з боку світової спільноти і головних геополітичних гравців. Москва чітко просигналізувала міжнародній спільноті, що не дозволить визначати правила гри на пострадянському просторі без урахування її інтересів. РФ залишає відкритим вікно для переговорів, однак чітко визначила саме США та Захід у цілому як сторону переговорів, а не український Уряд.
Відновлення прямого діалогу Київ-Москва є зараз основним завданням для української дипломатії та чи не єдиним засобом запобігання остаточній втраті міжнародної правосуб’єктності. З огляду на це, посилення власних переговорних позицій та визначення адекватного переговірника з української Сторони є зараз одним з ключових завдань України. У жодному випадку такими переговірниками не можуть бути дискредитовані особи, які мають політичний чи меркантильний інтерес використання конфлікту у власних цілях.
Росія гратиме на підвищення ставок у переговорах як із Заходом щодо розподілу сфері впливу, так і з українським Урядом щодо врахування інтересів Кремля у його майбутній політиці. Москва робитиме кроки в наступ до того часу, поки Київ дозволятиме їй це робити недостатнім контролем над східними областями країни та інституційною слабкістю. Лише власними діями Київ визначає межу, до якої Москва може дійти, вирішуючи свої геополітичні, енергетичні та економічні інтереси в регіоні.
Забезпечення сильної національної переговорної позиції є ключовим завданням для України. Ця позиція має ґрунтуватися на найвищому рівні боєздатності армії, мобілізації та інвентаризації сил, контролі над усіма областями країні, «консенсусі еліт» щодо основних питань функціонування країни до врегулювання ситуації. Україна має запропонувати широкомасштабний документ по врегулюванню конфлікту, який може стати основою довготривалого європейського устрою.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |