Читайте также:
|
3.1. Підтримка курсу України на територіальну цілісність
З самого початку агресії проти України, світова спільнота була дещо здивована, адже факт що в наш час можуть відбуватися посягання на територіальну цілісність. Прийняття Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй резолюції стосовно територіальної цілісності України є надзвичайно важливим для України.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про підтримку територіальної цілісності України була прийнята 27 березня 2014 р. на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН відкритим голосуванням країн-членів ООН, 100 з яких висловилися «за», 11 — «проти», а 58 країн «утримались». Дане засідання Генасамблеї ООН було скликане спеціально для розгляду питання збройної окупації Росією території України, а саме Кримського півострова.
Авторами цієї постанови виступили Німеччина, Канада, Коста-Ріка, Литва, Польща та Україна. Згодом до співавторства долучилася ще велика кількість країн, серед яких Австралія, Австрія, Бельгія, Хорватія, Чехія, Данія, Естонія, Франція, Грузія, Швеція, Туреччина, Великобританія, США, Ісландія, Італія, Японія, Норвегія та інші.
Резолютивна частина займає лише одну сторінку і складається з шести пунктів. В документі немає ані слова про засудження дій Росії. Анексія нею Криму не згадана взагалі. В тексті відсутня навіть чітка фраза про те, що Крим є невід'ємною частиною України. Проте відразу кілька пунктів резолюції підтверджують визнання територіальної цілісності України «у міжнародно визнаних кордонах». На 27 березня 2014 р. жодна міжнародна інституція не визнала анексію Криму та Севастополя, а тому термін «міжнародно визнані кордони» не дає можливості трактувати Крим інакше, аніж як територію України.[2] Також резолюція Генеральної Асамблеї ООН заявляє про невизнання кримського «референдуму».
Згідно з проектом, Генасамблея ООН«Закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати ніяких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на підставі вищезазначеного референдуму і утримуватися від будь-яких дій або поведінки, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якої зміни статусу.
Більшість цивілізованих країн, зокрема країни великої сімки, підтримують кроки України в деескалації конфлікту та підтриманню її територіальної цілісності. Світова спільнота вдалась до низки багаторівневих економічних санкцій проти Росії, які завдають останній значних збитків.
Україна повинна розв'язати не тільки низку складних безпекових та економічних питань, а й комплексні соціальні та гуманітарні проблеми, що виникли після анексії Криму з боку ЄС. Насамперед, це стосується створення умов для реалізації безпекових, економічних, політичних, соціальних прав українських громадян, які проживають на окупованій та анексованій території. Украй актуальними є забезпечення прав людини, національних меншин, корінного народу.
У Криму, попри анексію півострова, залишається майже 2 млн. громадян України. Відповідно до Закону України "Про громадянство України", якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України [3]. У свою чергу в Російській Федерації заговорили про ймовірне введення кримінальної відповідальності за приховування подвійного громадянства[5]. Подібні жорсткі норми можуть болісно вдарити по громадянах України, які залишаються в Криму та змушені отримувати російські паспорти. Адже відсутність таких загрожує неможливістю працевлаштування, отримання соціальних виплат, роботи в бюджетній сфері. Керівництво РФ надало фактично місяць для отримання російських паспортів, утім, станом на 25 березня прийнято понад 29 тис. заяв від мешканців Криму на оформлення такого документа. А федеральна міграційна служба РФ оформила вже понад 2,5 тис. російських паспортів кримчанам. Спостерігається тиск на тих громадян України, які, проживаючи на півострові, відмовляються від оформлення російських паспортів і набуття російського громадянства.
Питання правового захисту нині практично неможливо зреалізувати на території півострова, адже всі органи влади, які могли б здійснювати відповідні дії, фактично заміщено. Попри невизнання анексії з боку міжнародної спільноти, на півострові відбувається переформатування владних інститутів. Наприклад, у Криму та Севастополі загальна кількість пенсіонерів становить 677 тис. осіб, у тому числі 559 тис. у Криму та 117 тис. у Севастополі, однак можливості їхнього захисту на сьогодні є вкрай обмеженими, зокрема й через технічні умови, що склалися. Важким є питання подальшого соціального захисту понад 4,8 тис. дітей-сиріт, які залишаються на території Криму.
Особливою проблемою можуть також стати облаштування та захист біженців. Зокрема, українська влада вказує на потенційну можливість появи 25 тис. таких осіб з анексованого півострова. Уже станом на сьогодні на території України перебуває понад 3,5 тис. біженців. За таких умов країні потрібно також звертатися за досвідом і ресурсами до міжнародних структур, УВКБ ООН, МОМ, інформувати про ці проблеми.
Значною мірою згадані питання будуть актуалізуватися з огляду на розвиток ситуації на півострові, адже її загострення, ескалація конфлікту можуть призвести до збільшення кількості біженців.
Не вирішує питань забезпечення прав громадян і проект закону про тимчасово окуповані території, адже значною мірою він зосереджений не стільки на вирішенні соціальних, гуманітарних проблем, скільки на врегулюванні правового режиму окупованої території [5]. Законопроект передбачає гарантування власності України та заборону користування надрами, іншої господарської діяльності, а також ввезення військової техніки. Окрім того, документ містить норму про те, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної тимчасово окупованій території, повністю покладається на Російську Федерацію. Утім актуальними залишаються можливості забезпечення прав громадян України та реальні важелі впливу на ситуацію. Украй необхідними є активні вияви уваги з боку міжнародних організацій УВКБООН, МОМ для вирішення проблем біженців.
У ситуації анексії Криму залишаються актуальними виклики у сфері етнополітичних відносин. Варто згадати, що на території півострова проживає майже 2 млн. громадян України різної етнічної приналежності. Етнічне, мовне, релігійне та культурне розмаїття Криму, складна багаторічна історія протистоянь потенційно роблять його регіоном із підвищеними можливостями виникнення міжетнічних конфліктів. Ситуація ускладнюється появою парамілітарних утворень, підсилених армійськими підрозділами Російської Федерації, що створює додатковий тиск на мешканців.
Поліетнічність автономії є специфічною, оскільки на три основні етноси - росіян, українців і кримських татар − припадає майже 95% усього населення. Крим − єдиний регіон у складі України, де етнічні росіяни становлять більшість − 60%, українці є меншиною в меншині, а чисельність кримських татар, корінного народу півострова, становить 14% загальної кількості населення. При цьому кримські татари традиційно, ще з часів намагань кримського сепаратизму в середині 90-х років, наголошували на єдності півострова з Україною та підтримували територіальну цілісність країни. Меджліс не визнав дані референдуму 16 березня, проведеного самопроголошеною кримською владою. На сьогодні перед кримськими татарами постало складне завдання збереження народу за умов анексії, уникнення конфлікту та негативних сценаріїв розвитку. Ситуація також ускладнюється політичним моментом, адже значна частина кримських політиків, які нині вдалися до сепаратизму та колаборації, зробили політичні кар'єри саме на розігруванні антикримськотатарської карти. Російська влада намагається заручитися лояльністю кримських татар під час окупації. Утім, криза довіри та розуміння, тиск і анексія роблять такі сценарії вкрай вразливими та спекулятивними. Тому ситуація продовжує залишатися нестабільною та складною.
Верховна Рада України 20 березня визнала кримськотатарський народ корінним народом у Криму, Україні з усіма правовими та соціальними наслідками цього статусу, ухваливши постанову "Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави" [5]. За ухвалення документа віддали голоси 283 народні депутати України. У документі йдеться про те, що Україна гарантує захист і реалізацію невід'ємного права на самовизначення кримськотатарського народу у складі суверенної та незалежної Української Держави, визнає Меджліс кримськотатарського народу, виконавчий орган Курултай кримськотатарського народу та Курултай як вищий представницький орган кримськотатарського народу. У тексті постанови Верховна Рада України заявила про свою підтримку Декларації Організації Об'єднаних Націй про права корінних народів.
Тобто, відбулося фактичне приєднання до Декларації ООН про права корінних народів. Документ фактично встановлює загальні рамки мінімальних стандартів з метою виживання, поваги гідності, добробуту та дотримання прав корінних народів. Декларація ООН у 2007 р. була прийнята більшістю голосів: 143 держави підтримали це рішення, а Україна тоді утрималася від голосування.
Водночас три статті Конституції України згадують корінні народи. Зокрема, у статті 11 зазначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. У тексті декларації підкреслюється внесок у справу досягнення миру шляхом демілітаризації земель і територій корінних народів, економічного та соціального прогресу і розвитку, взаєморозуміння та дружніх відносин між націями і народами світу. У статті 30 документа зазначається, що військова діяльність на землях або територіях корінних народів не проводиться, за винятком, коли її проведення виправдано наявністю відповідних державних інтересів або в її відношенні маються іншим чином вільно виражена згода або прохання з боку відповідних корінних народів. А перед використанням земель або територій корінних народів для військової діяльності держави проводять ефективні консультації з зацікавленими корінними народами за допомогою належних процедур і, зокрема, через їхні представницькі інститути. Утім, сьогодні це надає більші можливості для захисту прав кримських татар, більші гарантії безпеки, які можуть надати міжнародні організації, ООН, ОБСЄ, однак повною мірою все ж таки не забезпечує стабільність і прогнозованість розвитку ситуації на півострові.
Українська влада також повинна проголосити свою позицію у відповідь на рішення Курултаю кримськотатарського народу, ухвалене 29 березня стосовно створення кримськотатарської національної автономії в Криму.
Так чи інакше ці складні комплексні проблеми мають бути вирішені дипломатичним шляхом, поза мовою сили, насилля та ультиматумів. Важливі кроки на цьому шляху - підтримка Резолюції ООН "Територіальна цілісність України" 100 країнами під час збройної агресії з боку РФ та фактичної анексії Автономної Республіки Крим, неприпустимість зміни статусу кримської автономії, підтвердження суверенітету та територіальної цілісності України, підтримка кроків, спрямованих на деескалацію конфлікту, висловлена міжнародною спільнотою.
Приєднання України 16 травня 2008 року до Світової організації торгівлі (СОТ) фактично стало приєднанням до існуючої в цій організації системи прав та обов’язків, значна частина яких торкається питання захисту інтересів національних виробників. Зберігаючи право захищати своїх виробників, країна зобов’язується робити це відповідно до правил і процедур, встановлених СОТ. Водночас крім правової бази, створеної СОТ, існує ще й аспект практики представлення країною своїх інтересів в цій організації. Тому при запровадженні окремою країною захисних заходів, інші члени організації очікують від торговельного партнера не лише чіткого виконання відповідних регламентів, але й врахування більш широкого контексту взаємодії країн-членів, особливо якщо це стосується ініціатив стосовно перегляду умов членства в організації.
Правова база СОТ передбачає низку інструментів для захисту інтересів національних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Так, серед захисних заходів на внутрішньому ринку основними є наступні:
- тарифне регулювання,
- технічні регламенти та нормативи,
- санітарні та фітосанітарні заходи,
- внутрішні податки,
- захист прав інтелектуальної власності;
- використання інструментів торговельного захисту (антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні та загальні захисні заходи) тощо.
Захист на зовнішніх ринках здійснюється шляхом використання системи вирішення суперечок, яка діє в СОТ:
- подання скарг;
- ініціація розслідування стосовно захисних заходів проти національних виробників, здійснених іншими країнами-учасниками СОТ;
- ініціація двосторонніх та багатосторонніх консультацій,
- участь уряду країни в переговорних процесах в рамках СОТ з метою розробки нових регламентів та правил СОТ.
Проаналізуємо деякі з них, що є найбільш актуальними для нашої країни в контексті підвищення ефективності участі України в Світовій організації торгівлі. Так, найпоширенішим механізмом захисту національних товаровиробників на внутрішньому ринку є перегляд (у бік підвищення) захисних мит на імпортовану продукцію. Зокрема, правилами СОТ не заборонено змінювати зобов’язання, погоджені країною при приєднанні до СОТ, особливо, якщо країна зарезервувала за собою таке право (що було зроблено Україною при вступі у СОТ). Відповідно до статті XXVIII ГАТТ перегляд зобов’язань може проводитися не раніше, ніж через 3 роки після приєднання до СОТ, при виконанні певних умов. Основний принцип зміни тарифних поступок полягає в тому, що в разі початку переговорів з приводу зміни зв’язаних розмірів тарифних ставок, які зафіксовані у розкладах тарифних зобов’язань, зацікавлені сторони мають прагнути зробити компенсаційну поступку відносно інших товарів з метою збереження загального рівня взаємних та взаємовигідних поступок. Країна-член СОТ, яка має намір змінити або відкликати поступку, повинна провести переговори зі сторонами, які мають першочергові переговорні права та є значно зацікавленими у поступках.
Відповідно до умов приєднання України до СОТ, граничний рівень митного захисту було зафіксовано на значно нижчому рівні, ніж у більшості її торговельних партнерів. Тому логічно, що після набуття певного досвіду участі у СОТ та проявлення певних негативних впливів чинного тарифного регулювання, Україна задекларувала намір скористатися правом щодо зміни тарифних позицій. Проте, як можна судити з реакції торговельних партнерів, позиції України ще до початку переговорів про перегляд мит виявилися слабкими через низку помилок.
Керуючись п. 5 cт. XXVIII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, 27 жовтня 2011 року Україна зарезервувала право на перегляд поступок, зафіксованих у Розкладі поступок та зобов'язань України, в рамках угод СОТ у наступному трирічному періоді, який почався 1 січня 2012 року (документ СОТ G/MA/262 від 09.11.2011). Відповідно до цього рішення та після вивчення потреб у запровадженні додаткових захисних заходів, Україна висловила намір вступити в переговори і консультації з відповідними членами СОТ щодо модифікації зобов’язань, які стосуються тарифів, надавши відповідний перелік тарифних ліній.
Наказом Мінекономрозвитку від 16.11.2011 р. № 226 було утворено міжвідомчу робочу групу з вивчення питання внесення змін до ставок ввізного мита у рамках угод Світової організації торгівлі, до складу якої увійшли представники центральних органів виконавчої влади, Федерації роботодавців України, окремих галузевих асоціацій вітчизняних товаровиробників та наукових установ. Водночас засідання цієї робочої групи не мали публічного характеру, що суперечило установленій в СОТ практиці. Крім того, порядок денний цих засідань не містив у собі всіх питань, які згодом увійшли до нотифікації, якою було повідомлено членів СОТ про наміри України здійснити модифікацію окремих зв’язаних ставок тарифів. 12 вересня 2012 року цей документ було розповсюджено Секретаріатом СОТ.
Нотифікація включає 371 тарифну лінію, що становить 3 % від загальної кількості товарних позицій у Митному тарифі України (на рівні 10 знаків УКТ ЗЕД), охоплюючи окремі види товарів: м'ясо та субпродукти з яловичини, свинини та свійської птиці; квіти; овочі та фрукти; ковбаси; побутову техніку; сільськогосподарські машини; автомобілі; меблі тощо. Загалом з 371 тарифної лінії 224 – це сільськогосподарські товари (61 % загальної кількості тарифних ліній, зазначених у документі СОТ), 147 – промислові товари (39 %). Водночас, судячи з інформації з відкритих джерел[1], Україна не подала пропозиції щодо бажаного рівня тарифних ставок.
Зазначимо, що з юридичної точки зору Стаття XXVIІI ГАТТ-1994 не обмежує кількість тарифних ліній, які можуть бути модифіковані. Водночас кількість тарифних позицій, запропонованих Україною, відповідно до оцінок уповноважених представників країн-торговельних партнерів України, є безпрецедентною. В минулому інші країни-учасники СОТ використовували цю статтю для внесення невеликих технічних змін у тарифний план, а не для широкого перегляду тарифних позицій[2]. Така практика зумовлена необхідністю проведення ретельних обрахунків потенційних втрат зацікавлених країн-партнерів щодо експорту до країни, що ініціює перегляд тарифних ставок. Вже після проведення аналізу можливих втрат від запровадження захисних заходів зацікавлені сторони проводять консультації про компенсаційні заходи, інші поступки з метою досягти консенсусного рішення. Проте, якщо Україна представляє запит щодо перегляду рівня захисних тарифів стосовно вказаних тарифних ліній, але не декларує їхній розмір, застосування традиційних юридичних процедур до української пропозиції є проблематичним, оскільки переговори, як правило, мають на меті досягти консенсусу, що має, перш за все, фінансовий вимір.
Міжнародна реакція на пропозицію України була доволі жорсткою. Цей крок викликав незадоволення у провідних торговельних партнерів та у самій СОТ: Україну звинуватили у підриві світової торговельної системи[3]. 26 листопада 2012 року Австралія представила спільну заяву 23 делегацій в СОТ[4] (Австралії, Бразилії, Канади, Чилі, Колумбії, Хорватії, Європейського Союзу, Гватемали, Ісландії, Японії, Південної Кореї, Ліхтенштейну, Малайзії, Мексики, Нової Зеландії, Норвегії, Оману, Парагваю, Сінгапуру, Швейцарії, Туреччини, США і Гонконгу), в якій містився заклик до України, в інтересах багатосторонньої торговельної системи та світової економіки, відкликати своє повідомлення стосовно перегляду тарифів на велику кількість продуктів (документ СОТ G/C/W/678). В цій заяві зазначено, що повідомлення України виходить за рамки передбаченого статтею XXVIII Генеральної угоди про тарифи і торгівлю 1994 обсягу переговорів по перегляду тарифів. Також було зазначено, що не ясно, якою мірою Україна зможе компенсувати іншим членам втрати, через запропоновані тарифи, що передбачено цим положенням. Крім того, ці члени СОТ висловили занепокоєння через відсутність прозорості в цьому питанні з боку України. Цю заяву підтримали Єгипет, Уругвай, Сальвадор, Ізраїль, Китай, Домініканська Республіка, Перу і Пакистан[5].
У березні 2013 року Посольство США в Україні заявило, що більш ніж 100 країн-членів СОТ висловили занепокоєння діями України[6]. Також у березні 2013 року Представництво ЄС зазначило, що стаття XXVIII Генеральної угоди про тарифи і торгівлю не передбачає перегляд такої великої кількості або абсолютно всіх умов приєднання країни до СОТ, і не існує прецеденту для такого серйозного перегляду. Також у ЄС відзначають, що труднощі у врегулюванні даного питання викликані відмовою України надати повну інформацію про свої вимоги. Зокрема тим, що Україна надала інформацію про 371 тарифну позицію, яку вона хотіла б змінити, але через п’ять місяців після оголошення вимоги не надала інформацію про те, які будуть запропоновані нові тарифи та компенсаційні заходи країнам-членам СОТ.
11 липня 2013 року США закликали Україну прислухатися до думки багатьох членів СОТ і відмовитися від перегляду своїх зв’язаних тарифів. Стурбованість з приводу негативного впливу бажання України переглянути тарифні зобов’язання на передбачуваність багатосторонньої торговельної системи висловили Сінгапур (від імені АСЕАН), ЄС, Туреччини, Канада, Японія, Мексика, Гватемала, Сальвадор, Колумбія, Чилі, Ізраїль, Південна Корея, Нова Зеландія, Ісландія, Австралія, Норвегія, Китай та Гонконг.
Проте попри критику української позиції, більшість країн скористалися своїм правом надіслати запити до України. Відповідно до встановленої процедури протягом 90 днів з дня поширення нотифікації до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України надійшли запити від 31 країни – члена СОТ, а саме: Аргентини, Австралії, Бразилії, Гватемали, Гондурасу, Домініканської Республіки, Еквадору, Європейського Союзу, Єгипту, Індії, Ісландії, Канади, Китаю, Колумбії, Південної Кореї, Малайзії, Мексики, Нової Зеландії, Норвегії, Оману, Пакистану, Парагваю, Перу, Сальвадору, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Уругваю, Хорватії, Шрі-Ланки, Швейцарії та Японії.
Ці запити опрацьовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України на наявність відповідних прав та спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства України, Міністерством фінансів, Державною митною службою України розробляється спільна позиція стосовно модифікації ставок ввізного мита по товарам та компенсаційних поступок. Після цього передбачається проведення переговорів у двосторонньому форматі з урахуванням специфічних інтересів країн, тобто переговори з тими країнами, які мають відповідні визначені ст. ХХVIII ГАТТ 1994 права, та консультації з тими країнами, які мають право на консультації. Станом на серпень 2013 р. перспективи досягнення консенсусу відносно модифікації тарифних ставок ввізного мита по товарам та компенсаційних поступок є незрозумілими.
Запровадження надзвичайних заходів щодо захисту внутрішнього ринку – ще один відносно простий та поширений засіб захисту, до якого часто вдаються країни. Особливо широкого розповсюдження надзвичайні заходи щодо захисту внутрішнього ринку набули у період розгортання світової економічної кризи. Так, протягом жовтня 2008 – жовтня 2009 рр. урядами країн – членів СОТ було розпочато 223 антидемпінгових розслідування, 30 розслідувань щодо компенсаційних заходів і 35 розслідувань щодо захисних заходів. Індія протягом цього періоду розпочала 63 антидемпінгових розслідування, Китай – 26, США – 21. Хоча з 2010 р. у період відновлення після кризи активність у сфері застосування надзвичайних заходів країнами СОТ знизилася, існує реальна можливість її поновлення у разі розгортання другої хвилі світової кризи.
Антидемпінгові мита – найпоширеніший в СОТ механізм надзвичайного захисту. Протягом 1995–2012 рр. було розпочато 4230 антидемпінгових розслідувань[7]. Проте не завжди такі розслідування завершуються запровадженням антидемпінгового мита. Із розпочатих протягом зазначеного періоду антидемпінгових розслідувань лише 2719 (64 %) завершилися введенням відповідних заходів. Наслідки антидемпінгових заходів можна порівняти з наслідками запровадження тарифу на імпорт, тобто вони підвищують цінову конкурентоспроможність вітчизняних виробників на внутрішньому ринку, сприяють збільшенню платежів до бюджету (хоча і не завжди), але підвищують вартість імпорту для вітчизняних споживачів. Проте наслідки від антидемпінгових заходів мають свої особливості. Антидемпінгові мита не застосовуються до всіх джерел імпорту, що підвищує можливість зростання імпорту з інших країн поряд із зменшенням імпорту з країн, до яких застосовуються такі заходи. Тобто застосування антидемпінгових мит може не привести до суттєвого зменшення присутності імпорту на ринку.
Доволі часто країни вдаються до компенсаційних захисних заходів. Теоретично розмір компенсаційного мита повинен точно відповідати тим негативним ефектам, які створює субсидування в країні експорту відповідного товару. На практиці цього не завжди легко домогтися. Як наслідок, компенсаційні заходи повністю не убезпечують вітчизняного виробника від конкуренції з імпортною продукцією. Ввезення товарів вважається об'єктом компенсаційних заходів, якщо цей імпортований товар має пільги від нелегітимної субсидії (субсидія вважається специфічною, тобто нелегітимною, коли доступ до неї відповідним державним органом або законодавством, на підставі якого він діє, надається тільки для певних підприємств). Оскільки системи субсидування сільського господарства в ЄС, США та інших розвинених країнах не підпадають під визначення специфічних, або нелегітимних, країни-члени СОТ можуть застосувати компенсаційні заходи проти їхніх субсидованих сільськогосподарських товарів лише в обмеженій кількості випадків.
Згідно із даними Комітету із субсидій і компенсаційних заходів застосування останніх поширене значно менше, ніж антидемпінгових заходів. Усього за період з 1995 по 2012 рр. членами СОТ було ініційовано 302 компенсаційних розслідування і застосовано 177 заходів. Усього за період з 29.03.1995 – 31.03.2013 рр. членами СОТ було ініційовано 255 розслідувань і застосовано 123 захисних заходи.
Використання захисних заходів має на меті створення на внутрішньому ринку справедливих умов конкуренції для груп товарів незалежно від країни імпорту. Водночас нерідко ініціатива щодо запровадження захисних заходів є наслідком політичного лобіювання, тому ставлення до подібних ініціатив з боку торговельних партнерів є неоднозначним. Для уникнення негативної реакції з боку міжнародного співтовариства країні-ініціатору запровадження захисних заходів, як мінімум, потрібно надати необхідну доказову базу, що переконувала би торговельних партнерів у відсутності факту недобросовісної конкуренції.
Україні як члену СОТ, що нещодавно приєднався до цієї організації, необхідно скористатися досвідом розвинутих країн і на цій основі будувати відповідне інституційне середовище та набувати власний досвід застосування надзвичайних заходів захисту. У поєднанні із активною політикою стимулювання вітчизняних виробників заходи захисту створюють умови для ефективного імпортозаміщення на відповідних товарних ринках та для покращення торговельного балансу країни.
Захист внутрішнього ринку передбачений низкою угод СОТ, які, з одного боку, містять обмеження щодо їх використання, з іншого - надають країнам, при правильному розумінні цих угод, достатній інструментарій для реалізації закладених в них можливостей. Водночас обґрунтування фактів демпінгу, нелегітимного субсидування тощо передбачає необхідність залучення до матеріалів розслідувань авторитетних експертних висновків (у т.ч. щодо цін на внутрішньому ринку країни – експортера, виходячи з яких, власне, і доводиться факт демпінгу), а також митної статистики іноземних країн в розрізі окремих кодів. У той же час отримання цієї інформації для більшості країн є платним, тому українські компанії, які потерпають від демпінгового, субсидованого та зростаючого імпорту, часто скаржаться на брак відповідних коштів.
Правова база СОТ чітко регламентує ініціювання розслідування. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Угоди про застосування статті VI ГАТТ 1994 року (Антидемпінгової Угоди) зазначено, що розслідування може бути розпочато лише за умови письмового подання від галузі вітчизняної промисловості безпосередньо або представниками від їх імені. В пункті 5.5 статті 5 зазначено, що уряд повинен уникати ініціативи щодо початку антидемпінгового розслідування. Водночас, пунктом 5.6 статті 5 зазначеної Угоди уряду надається право, за особливих обставин, приймати рішення про початок розслідування без отримання письмового подання від галузі вітчизняної промисловості безпосередньо або представниками від їх імені для ініціювання такого розслідування. Таке розслідування повинні здійснювати лише за наявності достатніх доказів, передбачених пунктом 5.2 цієї статті.
Чинне українське законодавство не дозволяє уряду країни ініціювати антидемпінгові розслідування, надаючи це право національному товаровиробнику, його представникам та професійним спілкам працівників підприємств національного товаровиробника (стаття 12 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»). Оскільки зовнішньоторговельна інформація в повному обсязі часто є недоступною для вітчизняних товаровиробників, або вимагає спеціально підготовлених кадрів, яких бракує вітчизняним товаровиробникам, імовірність відсутності скарги, а отже і початку антидемпіногового розслідування, доволі значна.
Разом з тим, слід зазначити, що порушення будь-якого розслідування або перегляду чинних зобов’язань – це процедура, яка здійснюється відповідно до вимог зазначених Законів та Угод СОТ, зокрема, відповідно до переліку інформації, яку повинна містити скарга (заява) про порушення розслідування. Виходячи з інформації, що міститься в скарзі (заяві), наявні докази визнаються достатніми та такими, що дають підставу для порушення розслідування. Недотримання цих вимог може призвести до нелегітимності усього процесу проведення розслідування та його результатів, що, у свою чергу, може стати причиною позовів до України з боку інших країн, у тому числі і до відповідних органів СОТ. Крім цього існує ймовірність відповідних дій з боку інших країн-членів СОТ у інших галузях. Таким чином створення сприятливих умов для однієї галузі, шляхом використання інструментів захисту, може призвести до погіршення ситуації в інших галузях. Ризики такої ситуації виникли через запровадження Україною з 14 квітня 2013 року спеціальних мит на імпорт нових легкових автомобілів, що призвело як до негативної реакції серед інших країн-учасниць СОТ, так і до дій у відповідь.
11 липня 2013 року на засіданні Ради СОТ з торгівлі товарами представник Японії висловив серйозну стурбованість з приводу запровадження в Україні спеціальних захисних мит на автомобілі, від якої, за його словами, серйозно постраждали японські експортери. Він поставив під сумнів основи для заходів, додавши, що Україна не надала достатніх можливостей для попередніх консультацій відповідно до вимог правової бази СОТ. Позицію Японії підтримали представники Австралії, Південної Кореї, Європейського Союзу, Росії та Туреччини.
Крім публічного осуду та іміджевих втрат, підвищення мит на автомобілі призвело і до дій у відповідь. Так 12 липня 2013 року набрало чинності рішення, ухвалене урядом Туреччини 25 червня 2013 р., запровадити додаткове мито у розмірі 23 % на імпорт з України волоських горіхів. У кінцевому підсумку мито на цей вид продукції склало 66,2 %. Враховуючи, що мито на імпорт волоських горіхів з інших країн, з якими Україна конкурує на цьому ринку, залишилось на попередньому рівні, а мито на волоські горіхи з Боснії і Герцеговини встановлено на нульовому рівні, Україна ризикує втратити ринок, сумарний розмір якого становить майже 150 млн дол. на рік. За підсумками 2012 року Україна стала другим за вартісним обсягом імпортером волоських горіхів на ринку Туреччини (поставки волоських горіхів склали майже 27 млн дол. США).
У своїй нотифікації, надісланій Секретаріату СОТ, Туреччина заявила, що запровадила додаткове мито на українські волоські горіхи з 12 липня 2013 року в відповідності до статті 8.2 Угоди про гарантії у СОТ в якості відповіді на обмеження, що були запроваджені Україною на імпорт автомобілів. Стаття дозволяє вдатися до компенсаційних мит, якщо вимоги СОТ щодо проведення консультацій із зацікавленими сторонами щодо додаткових захисних заходів були порушені. За даними Bloomberg BNA, це перший випадок застосування цієї статті в історії СОТ.
Крім Туреччини, Російська Федерація оголосила про введення своїх заходів у відповідь на підняття Україною мит на автомобілі шляхом стягнення мита на українські цукерки, термополіроване скло і вугілля.
Водночас, крім безпосередньої реакції на дії України з боку країн-торговельних партнерів, імовірним видається зростання кількості випадків недружнього ставлення до України стосовно інших потенційно конфліктних питань. Так, США в якості тиску на Україну у відповідь на вимоги щодо перегляду 371 тарифної позиції може використовувати хиткі позиції України в сфері захисту авторських прав. В своєму звіті «Спеціальний 301»[8] Офіс торгового представника США визначив Україну найбільшим порушником інтелектуальних прав в світі, що автоматично означає загрозу торговельних санкцій. 30 травня ця структура офіційно сповістила уряд України стосовно ініціювання розслідування порушень прав інтелектуальної власності. Розслідування включатиме, зокрема, двосторонні консультації та взаємний обмін інформацією і триватиме від 6 до 9 місяців. За результатами розслідування буде ухвалено рішення про застосування проти України санкцій. Значний ризик високих втрат від результатів цього розслідування може мати ринок IT послуг з України, який останнім часом демонструє помітне зростання. Так, за підсумками першого кварталу 2013 року експорт таких послуг зріс майже на 34 % і склав понад 300 млн дол. США.
Також і Японія не виключає, що може застосувати санкції проти імпорту з України, які насамперед можуть торкнутися імпорту кукурудзи. Зазначимо, що Японія є найбільшим світовим імпортером кукурудзи (імпорт в 2012 році становив понад 5 млрд дол. США). Входження України на цей ринок стало одним з головних досягнень політики диверсифікації експорту в 2012 році (якщо в 2011 році експорт кукурудзи з України до Японії становив 30 млн дол. США, то за підсумками 2012 року він зріс до 220 млн дол. США). Втрата цього ринку може мати суттєві негативні наслідки як безпосередньо для експортерів кукурудзи, так і для розширення географії експорту з України, адже ринок Японії може бути перспективним ринком збуту інших зернових з України. Також під дії санкції можуть потрапити експортери руди та інших сировинних матеріалів.
Збіг у часі набуття чинності рішення про введення захисного мита на автомобілі та подачі широкоформатної заявки про перегляд тарифних зобов'язань в рамках СОТ також мало негативний вплив на реакцію світової спільноти та провідних ділових видань та експертів. Частково така ситуація виникла в наслідок відсутності координації у відносинах із СОТ. В цьому контексті особливої ваги набуває ефективність діяльності Державної комісії з питань співробітництва з СОТ, яка було створена відповідно до Указу Президента України 15 квітня 2013 року.
Водночас зазначимо, що, враховуючи загрози ініціювання нових санкцій з боку інших країн у відповідь на протекціоністську торговельну політику України, особливо важливим буде питання адекватності запровадження Україною захисних заходів в цілому в рамках перегляду тарифів та зокрема стосовно імпорту автомобілів. Зазначимо, що низький рівень диверсифікованості експорту товарів робить Україну доволі вразливою щодо імовірного застосування санкцій. У результаті, вигоди від захисту окремих товарних позицій можуть виявитися несуттєвими (навіть мізерними) порівняно з втратами для економіки загалом. Для України як для країни зі значною залежністю від експорту, більш перспективною виглядає політика не обмеження імпорту, яка призводить до дій у відповідь проти вітчизняного експорту, а просування товарів та послуг на інші ринки та захист їхніх інтересів на цих ринках, у тому числі шляхом тиску на інші країни-учасниці СОТ щодо скасування неправомірних обмежень проти товарів та послуг, вироблених в Україні.
Захист вітчизняних товаровиробників може здійснюватися і на основі активної участі в інститутах, створених СОТ. Так створений в рамках СОТ Комітет з технічних бар’єрів в торгівлі (ТБТ) надає членам можливість отримати консультації з будь-яких питань, що стосуються функціонування Угоди ТБТ або реалізації її цілей. Приблизно третина зустрічей Комітету з ТБТ присвячена обговоренню конкретних проблем у торгівлі, які постають перед членами СОТ, зокрема, щодо технічних регламентів, стандартів та процедур оцінки відповідності, якими користуються країни-учасниці СОТ. Найчастіше піднімаються проблеми стосовно надання докладнішої інформації та роз’яснень про заходи, що розглядаються у рамках Комітету з ТБТ, та встановлення зайвих бар’єрів у торгівлі.
Найбільше захисних заходів, які обговорювались в рамках Комітету з ТБТ, запроваджуються країнами-членами СОТ з метою забезпечення здоров’я, безпеки життя, захисту споживачів та їх інформування, безпеки харчування, добросовісної торгівлі, спрощення торгівлі, захисту навколишнього середовища. Найактивнішу участь у засіданнях Комітету з питань ТБТ беруть такі розвинені країни як ЄС, США, Японія, Корея, які за допомогою ефективного використання інструментів та механізмів, закладених в Угоді ТБТ, з одного боку, захищають свої ринки і громадян від небезпечної продукції, а з іншого - не дозволяють іншим країнам запроваджувати необґрунтовані технічні бар’єри для доступу своєї продукції на ринки цих країн.
Крім технічних бар’єрів для обмеження імпорту країни-учасниці СОТ використовують санітарні та фітосанітарні стандарти. Відповідно до Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів країни СОТ мають право застосовувати такі заходи для захисту життя чи здоров’я людини, тварин чи рослин, виходячи з науково обґрунтованих причин, та не створюючи невиправданої дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі. Проте на практиці країни нерідко зловживають використанням ТБТ. Прикладом таких дій можемо вважати запровадження Російською Федерацією санкцій проти українського виробника кондитерських виробів компанії Рошен. Проте для подібних випадків правилами СОТ також передбачені певні інструменти оскарження запроваджених обмежень, до яких може вдатися Україна. Детальніше про це - у Додатку 1.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 119 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |