Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Моделі і стандарти підготовки соціального працівника в Європі та США

Читайте также:
  1. Cучасні моделі розвитку підприємства: їх суть та характеристика
  2. Важнейшие принципы стандартизации.
  3. Види роботи згідно статистичного звіту соціального педагога
  4. Визначити особливості підготовки та проведення семінарів і практичних занять соціально-педагогічних дисциплін.
  5. Дайте определение стандартизации как системы упорядочения объектов на основе создания нормативных документов. Поясните его
  6. Державне регулювання розподілу доходів. Система соціального захисту.
  7. Діяльність держав з міжнародної договірної регламентації альтернативного соціального страхування
  8. До підготовки практичних і лабораторнмх занятьтаі участі в їх проведенні
  9. Документація соціального педагога навчальних закладів.
  10. Документы в области стандартизации. Виды и категории стандартов.

«Є країни, в яких навчання соціальної роботи має досить тривалу традицію. Перші курси було засновано до початку Першої світової війни в Австрії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Швеції, Швейцарії та Об’єднаному Королівстві. Офіційне навчання почалося в період між світовими війнами в Бельгії, Данії, Фінляндії, Ізраїлі, Італії, Норвегії, Португалії та Іспанії. Пізніше до цього процесу приєдналися Греція, Ісландія, Турція, Югославія, де курси було організовано після Другої світової війни.

З 1970 року більшість курсів навчання соціальної роботи зазнали реформування. Реформи мали різне пояснення, проте домінуючим мотивом була необхідність відгукнутися на зміни у професійній практиці (Фінляндія, Італія, Норвегія, Швеція, Об’єднане Королівство).»

Коваль Л.Г., Звєрева І. Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — С. 30.

«У двадцяти західноєвропейських країнах та Югославії налічується 420 інститутів, які пропонують нявчання у сфері соціальної роботи. … у Франції в загальній сумі налічується більш як 160 навчальних інститутів з різними спепіалізаціями… У восьми країнах є інститути, що пропонують навчання соціальної роботи й фінансуються виключно державою (Данія, Фінляндія, Греція, Ісландія, Ірландія, Турція, Об’єднане Королівство, Югославія). Голландські школи соціальної роботи є виключно приватними.

Всі інші країни являють собою змішану картину приватних і державних інститутів. Є країни, де статуснавчального закладу і релігійна орієнтація тісно пов’зані. У Португалії та Іспанії спостерігається чисельна перевага педагогічних інститутів з деяким приєднанням до Римської католицької церкви. В інших країнах переважна кількість інститутів є державними (наприклад, Австрія, Бельгія, Німеччина, Норвегія).

У ряді країн соціальні працівники здобувають освіту в університетах (Фінляндія, Ісландія, Ірландія, Ізраїль, Іспанія, Турція). В деяких інших — в університетах та інших типах інститутів (Данія, Франція, Німеччина, Італія, Швеція, Швейцарія, Об’єднане Королівство, Югославія). І лише в Швеції та Об’єд­наному Королівстві вважається, що університетська та екстра-університетська освіта мають рівний статус. В Австрії, Бельгії, Данії, Португалії, Греції, Нідерландах, Норвегії навчання соціальної роботи має місце виключно в екстра-університетських інститутах вищої освіти.

Найпоширенішим є тип незалежних інститутів, які пропонують лише курси по опануванню соціальних професій (Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Швейцарія, Югославія). В інших випадках навчання соціальної роботи пропонується як предмет вибору з кількох інших спеціальностей на базі університету або екстра-університету. Порівняно маленькі інститути з кількістю студентів в 100–200 або менше осіб є типовими для навчання соціальної роботи в Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Ірландії, Швейцарії та Об’єднаному Королівстві. У Греції, Ізраїлі, Португалії, Швеції, Турції та Югославії кількість студентів у подібних школах збільшилася в останні роки приблизно вдвічі. Німеччина і частково Нідерланди є унікальними в тому, що більшість інститутів (факультетів) з навчання соціальної роботи налічує понад 500, а іноді й 1000 або 1200 студентів.»

Коваль Л.Г., Звєрева І. Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — С. 28–29.

«Нет нужды говорить, что термин «педагогика» неоднозначен. Некоторые педагогические доктрины рассматривают человека как пустой сосуд, как объект педагогического воздействия, который может быть податливым или сопротивляться. Другие видят цельобразования в раскрытии внутреннего потенциала каждого человека. В этом педагогика сродни социальной работе, соединяющей элементы социального контроля с элементами социальной защиты и раскрепощения. В этом смысле связь с педагогической традицией сама по себе не дает какого-то принципиального преимущества перед рассмотрением социальной работы в качестве прикладной социальной науки или как производной от психологии. Преимущество же педагогики как концептуального каркаса возможно потому, что она уже «содержит в себе» социальную работу как одну из равных по важности сфер практики социальной работы, а не рассматривает ее как «заимствованный» набор понятий.»

«Педагогическая наукав большинстве европейских стран занимает прочное положение в университетах. Например, во Франции, Италии или Германии педагогическое образование открывает социальной работе путь в университеты. В Чехии, Словакии и Польше через педагогику создается возможность восстановления интеллектуальных связей на университетском уровне, прерванных во времена коммунизма. Европейская педагогика XX века накопила много идей, ценных как для школьной системы, так и для организации индивидуализированной социальной помощи. Она также проанализировала природу противоречий и конфликтов, очень близких по своей сути к тем, которыми занимались исследователи в рамках других теорий социальной работы.»

Лоренц Уолтер. Социальная работа в изменяющейся Европе / Уолтер Лоренц; Асоц. психіатрів України. — К.; Амстердам, 1997. — 199 с. — С. 95.

«В конце ХІХ века в Великобритании, США, а позднее в Германии стали появляться первые законодательные акты о подготовке социальных работников. Стали открываться курсы, школы, семинары. Систематическая помощь начинает выделяться в вид практической деятельности, и вопрос о профессиональной подготовке социальных работников особенно остро встает в начале ХХ века. Сегодня существует множество направлений деятельности профессиональных социальных работников, добровольческих и частных инициатив. Появляются специализации внутри единой профессии.»

Е. Ярская-Смирнова Профессиональная этика социальной работы: Учебник. — М., Ключ-С, 1998. — 96 с. — С. 12.

«…у 1836 р. Товариство благодійних організацій заснувало, можливо, перший заклад для підготовки соціальних працівників. У 1903 р. Товариство організувало власну школу соціології, яка після об’єднання з Лондонською школою економіки у 1912 р. була перетворена у Департамент соціальних наук і управління. Майже в той же час (1893) у Німеччині Жаннет Шверін оголосила набір на курси «Групи дівчат та жінок для соціальної допомоги та турботи». Ж. Шверін займалася підготовкою жінок для роботи в різних соціальних установах (дитячих садках, лікарнях, притулках, домах для сліпих тощо). В контексті означених освітніх програмпочав використовуватися і термін «соціальна робота». Первісно він позначав «активність по наданню допомоги тим, хто потребує на неї», причому ця допомогавиходила за межі потребокремого індивіда і була спрямована на соціальне та моральне оновлення, проведення реформ, які не були прив’язані до конкретної ідеології.»

Бурая Н.П. Соціальна робота: Навчальний посібник. — Х., 1996. — С. 24.

«В 1898 г. по инициативе М. Ричмонд начала свою деятельность первая национальная школа прикладной филантропии (ныне факультет социальной работы в Колумбийском университете). В 1899 г. ею подготовлена книга «Дружеский визит к беднякам: руководство для работающих в благотворительных организациях», в которой были заложены научно обоснованные методы социальной работы. В своей следующей книге «Социальные диагнозы», вышедшей в 1917г., Ричмонд более подробно представила свой метод социальной работы, который впоследствии получил название индивидуальный метод социальной работы. Примерно в это же время возникают первые школы по подготовке профессиональных социальных работников. Книги Ричмонд становятся важнейшими пособиями для учебных заведений США и Европы.»

Бурая Н. П. Соціальна робота: Навчальний посібник. – Х., 1996. — С. 25.

«1899 роком датується заснування першої у Німеччині однорічної програми підготовки соціальних працівників під керівництвом Аліси Соломон. А у 1908 р. теж під її керівництвом була розпочата підготовка соціальних працівників у жіночій соціальній школі. А. Соломон — визначна фігура у сфері соціальної роботи і на той час вона була членом виконкому конфедерації німецьких жіночих організацій, мала вчений ступінь у галузі економіки та великий практичний досвідстворення і реалізації соціальних проектів. Розроблена А. Соломон програма підготовки соціальних працівників була спрямована на розвитокнеобхідних знань, умінь, характеру та відданості справі. Вона була впевнена, що соціальна робота повинна бути жіночою професією, що тільки жінки спроможні перетворити соціальну роботу в дещо більше, ніж просто надання матеріальної допомоги, створити культуру турботи про людину.

У 1898 р. Нью-Йоркське товариство благодійності профінансувало короткочасні літні курси (6 тижнів) соціальних працівників. Цей почин проторував дорогу до організації професійної підготовки соціальних працівників у США.

Проте честь заснування першої школи, професійно зорієнтованої на соціальну роботу, належить групі соціальних реформаторів з Амстердаму, які у 1898 р. при Народному центрі освіти відкрили інститут для підготовки соціальних працівників. Програмою цього учбового закладу передбачався дворічний курс денного теоретичного та практичного навчання для чоловіків і жінок. Спочатку інститут мав назву, пов’язану з соціальною роботою, але пізніше змінив її на суспільну. І дотепер цей термін використовується для позначення соціальної роботи у Голландії. Школа в Амстердамі була тісно пов’язана з діяльністю міжнародного руху освіти для дорослих, відомого як «народні будинки», і мав також широке розповсюдження у Франції та Німеччині.

На початок 1910 р. у Європі та США було створено 14 шкіл соціальної роботи. Наприкінці Першої світової війни тільки у США існувало вже 7 універ­ситетських програмсоціальної роботи. У 1920 р. в Чилі відкрилася перша у Латинській Америці школа соціальної роботи. У 1936 р. був заснований Інститут соціальних наук в Індії. В цей же час з’являються курси соціальної роботи у Єгипті.

У 1937 р., як свідчить аналіз стану системи підготовки соціальних працівників, проведений А. Соломон за дорученням Міжнародної координаційної комісії у галузі соціальної роботи, у 32 країнах світу діяло 179 шкіл соціальної роботи. Більшість шкіл (83) приймали тільки жінок, 9 – чоловіків і останні мали змішаний характер. У Німеччині, наприклад, із 42 шкіл соціальної роботи 33 були суто жіночими.

Майже у всіх країнах світу активну участь в розвитку системи підготовки соціальних працівників приймала церква, навіть з Ірландії, де підготовка соціальних працівників має повністю світський характері здійснюється виключно в університетах. Але історично її виникнення було пов’язано з церковною традицією: в 30-х рр. XX ст. майже одночасно відділення соціальної роботи були відкриті у двох дублінських коледжах, один з яких був протестантський, а другий — католицької орієнтації. В інших країнах орієнтація факультетів соціальної роботи відображала у загальних рисах переважання тієї чи іншої релігійної традиції. Так, у Італії школи соціальної роботи були здебільш католицькими, однак згодом (особливо після 1982 р.) багато шкіл увійшло до складу університетів.

У Португалії всі три школи соціальної роботи (у Лісабоні, Коїмбрі та в Порто) були засновані як приватні католицькі. Після революції 1974 р. вони відійшли від церкви і у 1979 р. були перейменовані в Інститут вищої соціальної служби. Найбільшу кількість студентів має інститут в Лісабоні (400 чол.), тоді як у Коїмбрі навчається 260. Разом з тим, в країні функціонує Португальський католицький університет, де у 1986 р. був відкритий повий курс з соціальної роботи.

У Франції дві перші школи соціальної роботи також були відкриті церковними організаціями: католицька і протестантська. Однак за останній час впливцеркви значно зменшився. У Німеччині, де більшість шкіл були створені під церковним патронажем у роки Першої світової війни або відразу після неї, вплив церкви залишається значним і сьогодні. Але у зв’язку із створенням багатьох нових державних навчальних закладів загальне співвідношення змінилося на користь останніх. У скандинавських країнах вплив церкви суттєво менший, ніж в Центральній та Південній Європі.

…школи соціальної роботи, які створені церквою у XX ст., готують кадри як для своїх потреб, так і для «мирських» агентств. Наприклад, всі 16 номі­нально релігійних шкіл соціальної роботи у Німеччині вручають своїм випускникам дипломи державного зразка у галузі соціальної роботи і соціальної педагогіки. В деяких школах Швеції і Італії студенти поряд з соціальною роботою вивчають теологію і мають змогу одержати додатковий атестат в цій галузі теж.

В період між двома світовими війнами (здебільш це стосується 30-х рр. XX ст.) в деяких країнах Західної Європи соціальна робота опинилася під впливом фашизму і націонал-соціалізму. Військовий, економічний та ідеологічний крах фашизму у 1945 р. залишив вакуум на Європейському континенті у сфері соціальної роботи. В післявоєнні роки ключову роль в реконструкції соціальної роботи в значній частині Європи відіграли американський досвідсоціальної роботи, ії провідні ідеї. Це стосується насамперед розповсюдження методів соціальної роботи (класичні методи індивідуальної роботи з клієнтом, сім’єю, групова терапія і робота з громадськістю у общині). Перше повоєнне покоління європейських викладачів соціальної роботи дістало освіту здебільш в навчальних закладах США. В теперешній час сформувались певні напрямки, які ведуть до «європеїзації» методів соціальної роботи. Багато фахівців європейських країн вже готові протиставити американцям свої форми і методи роботи, свій зміст підготовки соціальних працівників та соціальних педагогів.»

Бурая Н.П. Соціальна робота: Навчальний посібник. — Х., 1996. — С. 25–28.

«Положение стало постепенно меняться в 70-х годах в связи с расширением и реорганизацией немецкой системы подготовки социальных работников и социальных педагогов. Прикладная профессиональная традиция подготовки социальных работников была поднята до уровня колледжей на базе среднего образования, в которых преподавание курсов социальной работы и социальной политики шло параллельными потоками. Первоначально специальность «социальный работник» в Германии понималась как деятельность в рамках государственных структур помощи населению, включая органы социаль­ного обеспечения, а специальность «социальный педагог» обозначала более творческую и терапевтическую деятельность. Это различие между ними сгладилось, а дипломы все чаще стали включать оба названия.

Тогда же курс социальной педагогики был введен на педагогических факультетах ряда университетов, где он стал одной из областей специализации наряду со школьной педагогикой, специальной педагогикой, обучением взрослых, производственным обучением. Все это восстанавливало идейные и исторические связи с педагогической традицией, существовавшей ранее, делало более понятными современные теоретические дискуссии. Например, педагогический акцент на социализации в сообществе, сформулированный Песталоцци, Шляйермахером и Наторпом, получил свое логическое развитие в теориях социального вмешательства, способствуя развитию социальных навыков и «интеграции». С другой стороны, радикальная критика «тотальных институтов» привела к сдвигу внимания педагогической деятельности от традиционных институтов (школа, семья, дом) к разнообразным и сложным повседневным ситуациям.»

Лоренц Уолтер. Социальная работа в изменяющейся Европе / Уолтер Лоренц; Асоц. психіатрів України. — К.; Амстердам, 1997. — 199 с. — С. 102.

«Анализ существующих подходов к подготовке специалистов в области социальной работы в таких странах, как Швеция, Норвегия, Канада, США, Германия, Великобритания, показывает, что подготовка социальных работников организовывается там в соответствии со спецификой социокультурных традиций и исторических предпосылок, которые накладывают свой отпечаток на характертакой подготовки (например, сочетание конфессионального и светского начал, попечительство и благотворительность, приоритет государственных или частных социальных служб и т. п.). Эта подготовка осуществляется на разных уровнях и в различных формах (курсы, школы, колледжи, университеты) последовательно, с четко определенной целью и областью компетенции каждого из них. При этом существенно отметить, что методические вопросы подготовки разработаны более полно, чем теоретические.»

Теория социальной работы / Под ред. Е.И. Холостовой. — М.: Юрист, 1998. — С. 306.

«В Австрії … до шестисеместрового навчального плану введено теоретичні курси з додатковими заняттями на семінарах і спеціалізовану роботу принаймні протягом 20 тижнів. Практичні заняття поєднуються із загальною інформацією і теоретичними роботами, оскільки кваліфіковані працівники по­винні керувати збиранням статистичних даних для наукових робіт. Протягом усього періоду навчання студентам надається можливість набувати безпосереднього досвіду роботи (контроль та управління, групова динаміка). Особливо важливим є те, що така практика спостерігається упродовж тривалого часу…

Після завершення середньої школи освіту можна продовжити в чотирьох університетах, інших інститутах, які мають статусуніверситетів, а також у педагогічних коледжах, академіях, школах соціальної роботи. Навчання в університетах складається як мінімум з восьми семестрів, а закінчення докторського курсу потребує меншою мірою десяти семестрів. Навчання у педаго­гічних коледжах і академіях складається з чотирьох-шести семестрів. У наш час при університетах немає курсів соціальних працівників. Двома школами соціальної роботи керує федеральний (центральний) уряд, який знаходиться у Відні і Сент-Пелтоні (Нижня Австрія); у Верхній Австрії, Стирлі і Ворарлберзі школи перебувають під керівництвом місцевих провінційних влад; є школи в Інсбурзі і Тіролі, спонсорами яких є католицька церква, а у Відні — католицька вечірня школа; існує також школа соціальних працівників під керівництвом міських влад Відня. Мета шкіл — розвитокзнань, здобутих у середній школі, набуття студентами спеціальних знань і досвіду для наступної роботи спеціалістами в сфері соціальної роботи на високому професійному рівні.

Вік абітурієнтів має бути не молодше 18 років; вони повинні мати або диплом про закінчення середньої школи або завершену одинадцятирічну шкільну освіту і річний попередній курс навчання соціальної роботи, який можна пройти в деяких школах соціальної роботи.

Крім офіційних вимог щодо освіти, закон вимагає психологічної оцінки вступників.

Академії соціальної роботи приймають приблизно 350 студентів на рік. У 1984 році загальна кількість студентів, які вивчали соціальну роботу як свою майбутню професію, становила майже 650 чоловік; близько 300 студентів щороку закінчують академії соціальної роботи.




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 191 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== 1 ==> | 2 | 3 | 4 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав