Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.

Читайте также:
  1. E) с момента заключения подозреваемого под стражу до уведомления его об окончании производства следственных действий и разъяснения права ознакомиться с материалами уголовного дела
  2. I. Формы правового регулирования массовых коммуникаций и СМИ в США.
  3. II. Компетенции обучающегося, формируемые в результате освоения курса «Актуальные проблемы уголовного права».
  4. II. Общие принципы Конвенции о правах ребенка и законодательства Российской Федерации
  5. II. Основные права и обязанности обучающихся
  6. II. Права и обязанности сторон
  7. II. Происхождение права
  8. III. Основные права и обязанности Академии
  9. IV. Обязанности и права студентов в период прохождения производственной практики
  10. VI. другие полномочия правительства. В Японии правительство принимает решения о 1)всеобщей и частичной амнистии, 2)смягчении и отсрочке наказаний и восстановлении в правах.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта — акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб'єкти права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, здійснення правосуддя).

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається „переведення” розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і обов'язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.

Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб'єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправно: порушують права, не виконують обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.

 

3. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання правовідносин у сфері забезпечення техногенної безпеки.

Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, які

можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів.

На основі аналізу всіх складників механізму правового регулювання у сфері забезпечення ТБ, можна побудувати таку ієрархічну систему нормативно-правових актів за їхньою юридичною силою, що регламентує діяльність спрямовану на забезпечення ТБ,

1. Конституція України.

2. Міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною.

3. Конституційні Закони України.

4. Норми матеріального та процесуального права, об'єднані у кодекси України і Закони України.

5. Постанови Верховної Ради України.

6. Укази і розпорядження Президента України.

7. Постанови Кабінету Міністрів України.

8. Надвідомчі міжгалузеві нормативні акти, відомчі нормативні акти МНС та міжвідомчі нормативні акти.

9. Нормативні акти місцевих державних адміністрацій.

10. Нормативні акти органів місцевого самоврядування.

Головну роль у регулюванні правовідносин у сфері забезпечення ТБ

відіграють саме закони. На сферу правового регулювання при забезпеченні ТБ
здійснюють правовий вплив кодекси.

Як динамічна категорія процес правового регулювання складається з

трьох основних стадій:

· перша стадія - регламентація суспільних відносин, яка потребує правового опосередкування;

· друга стадія - дія юридичних норм, у результаті якої виникають або

змінюються правовідносини (суб'єктивні юридичні права та обов'язки конкретних осіб);

· третя стадія - реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків;

Трьом стадіям процесу правового регулювання відповідають три елементи або частини його механізму:

1) юридичні норми;

2) правовідносини;

3) акти реалізації суб’єктивних прав та обов'язків.

Способи правового регулювання визначаються як шляхи юридичного впливу, виражені через юридичні норми. Під способами правового регулювання розуміють первинні засоби правового впливу на поведінку людей, пов'язані з наділенням їх суб'єктивними юридичними правами або покладанням на них суб'єктивних юридичних обов'язків. До основних способів правового регулювання належать позитивні: зобов'язання, заборони, дозволи.

1. Зобов'язання - це юридичне закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку пройти
паспортизацію ПНО, обов'язку пройти спеціальне навчання та перевірку
знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, установах та організаціях.

2. Заборона - це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Як приклади заборони можуть бути положення норм адміністративного права про заборону порушувати встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки, про заборону порушувати правила перевезення спеціальних та небезпечних вантажів, адже, встановлюючи відповідальність за певні дії, вони тим самим їх забороняють.

3. Дозвіл - тобто надання суб'єкту права на здійснення певних дій. Прикладом здійсненна правового регулювання за допомогою цього засобу може бути видача дозволу органами державного пожежного нагляду на початок роботи підприємствам, установам, організаціям, орендарям та підприємцям та оренду приміщень, видача дозволів (ліцензій) на ведення діяльності в галузі поводження з радіоактивними відходами. та ін.

Крім способу правового регулювання, визначають і його типи, під якими
розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується
правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони.
Відповідно до цього можна виділити такі типи правового регулювання у сфері
забезпечення ТБ:

1. Загальний дозвіл - це тип правового регулювання, який базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих або інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом. Як приклад, при проведенні будівельних робіт заборона проведення газозварювальних робіт без спеціального дозволу.

2. Звільнення від заборони - тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом. Прикладом може бути заборона паління на певній території, але дозвіл робити це у спеціально визначеному місці.

Основні способи регулювання реалізуються через виконання, дотримання
та використання.,

Разом з основними, застосовуються й допоміжні способи: примус, заохочення, надання пільг, рекомендації, покарання.

Таким чином нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини у сфері забезпечення ТБ, складають певну систему.

Таким чином, правове регулювання при забезпеченні ТБ - це дія права на суспільні відносини у цій сфері за допомогою певних юридичних засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права.

Основними чинниками, що забезпечують ефективність правового регулювання, можна вважати:

1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного
розвитку суспільства.

2. Рівень досконалості законодавства.

3. Рівень правової культури громадян.

 

2. ПОНЯТТЯ ПРАВОТВОРЧОСТІ

Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя.

Нормативно-правові акти (норми права) є результатом правотворчості.

Стадії правотворчості.

Правотворчість — це форма владної діяльності народу, органів держави, посадових осіб та місцевого самоврядування, що спрямована на створення нормативно-правових актів, за допомогою яких у чинну правову систему запроваджуються, змінюються чи скасовуються норми права.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюються компетентними суб’єктами у встановленому порядку;

2) має організаційну спрямованість;

3) полягає в утворенні нормативно-правових актів, що встановлюють, змінюють чи скасовують норми права;

4) регламентується правовими нормами;

5) викликає правові наслідки у вигляді виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:

— державою;

— громадянським суспільством.

Тобто, Суб’єкти правотворчості:

1) народ (громадянське суспільство) у процесі проведення референдумів (всенародного голосування з найбільш важливих питань державного і суспільного життя);

2) державні органи (наприклад, парламент, уряд);

3) посадові особи (наприклад, президент, міністри);

4) органи місцевого самоврядування;

5) підприємства, установи та організації (локальна правотворчість);

6) суспільні організації (наприклад, профспілки).

Види правотворчості держави залежно від юридичної сили актів:

1. Законодавча діяльність (законотворчість), тобто діяльність щодо підготовки і прийняття законів.

2. Підзаконна правотворча діяльність (підзаконна правотворчість), тобто діяльність щодо підготовки і прийняття незаконних актів.

Види правотворчості громадянського суспільства:

1. Законотворчість громадського суспільства — референдум.

2. Підзаконна правотворчість:

а) органів місцевого самоврядування — Рад народних депутал’в;

б) суспільних організацій (парл’й, профспілок та ін.);

в) комерційних організацій; г) трудових колективів.

Принципи правотворчості — це вихідні положення здійснення правотворчої діяльності.

Серед принципів правотворчості розрізняють:

1. Принцип законності полягає в тому, що розробка й прийняття нормативно-правових актів повинні відбуватися з дотриманням правової процедури і не виходити за межі компетенції органів, які їх приймають.

2. Принцип науковості, суть якого полягає в тому, що у процесі підготовки нормативно-правових актів важливо вивчати об’єктивні потреби розвитку суспільства, залучати представників різних наук до розробки концепції законопроектів.

3. Принцип професіоналізму передбачає, що правотворчістю повинні займатися компетентні, підготовлені люди — юристи, економісти, фахівці у сфері управління та ін.

4. Принцип використання правового досвіду. Кожний нормативно-правовий акт, який підлягає розробці, повинен опиратися на вже відомий позитивний правовий досвід держав та цивілізації в цілому.

5. Принцип демократизму дає можливість ефективно виявляти справжнє прагнення і волю народу, безпосередньо брати участь у розробці та прийнятті нормативно-правових актів.

6. Принцип оперативності передбачає своєчасність прийняття нормативно-правових актів.

7. Принцип взаємозв’язку з практикою відображає завдання законодавця постійно відслідковувати суспільні процеси, орієнтуватися на практику застосування вже чинних законів, своєчасно усувати прогалини у праві.

Таким чином, принципи правотворчості— це основні ідеї, вихідні положення діяльності, пов’язаної з прийняттям, внесенням змін, доповнень та припиненням дії нормативно-правових актів.

Процес створення нормативно-правових актів розподіляється на декілька етапів. Так, зокрема, виділяють два етапи правотворчого законодавчого процесу:

1. Передпроектний етап, який полягає в тому, що в суспільстві виявляється потреба в урегулюванні нормами права соціальної проблеми.

2. Проектний етап — це діяльність, яка здійснюється безпосередньо в самому законодавчому органі й пов’язана з процесом створення, внесення змін і скасування норм права.

Не слід ототожнювати правотворчий і законодавчий процеси. Законодавчий процес — важлива складова частина правотворчого процесу, яка має складний характер (див. § «Законодавчий процес»).

Правотворчий процес -- система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.

Кожний вид нормативно-правових актів пов'язаний із компетенцією державних органів певного рівня, а тому підготовка, розгляд і ухвалення кожного виду актів в ієрархії актів мають специфічні ознаки. Ступінь складності правотворчого процесу визначається тим, які нормативно-правові акти ухвалюються — закони Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, рішення органів місцевого самоврядування та ін.

В юридичній літературі є кілька підходів до розуміння системи стадій, на які поділяється правотворчий процес. Усі вони заслуговують на увагу, оскільки автори використовують різні критерії їх виділення.

Пропонуємо класифікацію стадій правотворчості в узагальненому вигляді (включаючи законодавчий процес і процес ухвалення підзаконних актів).

Класифікація стадій правотворчості подається на тлі процесу правотворення. Спочатку зауважимо, що стадії правотворчості можуть збігатися зі стадіями правотворення, однак процес правотворення не вичерпується процесом правотворчості.

 

Стадії правотворення і правотворчого процесу:

 

1. Передпроектна стадія

 

- формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права — відбувається на рівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя;

 

- правотворча ініціатива (фр. initiative — почин) — обґрунтування юридичної значущості правової регламентації — видання нормативно-правового акта.

 

Цей етап правотворення характеризується дією об'єктивних чинників і становить підготовчу стадію правотворчості;

 

2. Проектна стадія

 

- ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта;

 

- розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права.

 

Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичай готуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента і уряду.

 

Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, передбачається участь спеціалістів у відповідно до відомчого (галузевого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими органами і організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають.

 

До підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином, законів) залучаються партії, профспілки та інші громадські об'єднання;

 

- попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом. До розгляду проекту зазвичай залуча-

 

ються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, ре-зензування науково-дослідними інститутами та ін. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується;

 

— обговорення проекту нормативно-правового акта і узгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.

 

Цей етап правотворення становить початкову стадію право-творчості;

 

3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта властива колегіальному правотворчому органу — офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти (укази, накази, інструкції тощо) у персональному порядку. В Україні низка указів Президента потребує контрасигнації (див. § «Поняття підзаконного нормативно-правового акта»);

 

Цей етап правотворення характеризується активністю: вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».

 

4. Засвідчувальна стадія

 

— підписання нормативно-правового документа;

 

— надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актів України;

 

5. Інформаційна стадія

 

— офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців.

 

Цей завершальний етап правотворення, який також має активний характер, є заключною стадією правотворчості.




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 52 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | <== 9 ==> | 10 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав