Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Зміст теми

Водотеплолікування

Перелік конкретних знань і вмінь.

Знати:

— фізіологічну дію води;

— температурний, механічний і хімічний чинники водоліку­вання, їх вплив на організм;

— механізм дії водолікувальних процедур;

— класифікація процедур водолікування;

— методики проведення різних типів ванн;

— особливості проведення радонових і вуглекислих ванн;

— принцип роботи душової кафедри;

— методику проведення душів: циркулярного, струменевого, висхідного, дощового;

— показання і протипоказання до процедур водолікування;

— теплолікувальні чинники;

— дія тепла на організм;

— основні методики пелоїдотерапії, парафіно-, озокеритолікування, терапії глиною, піском;

— показання та протипоказання до теплолікувальних про­цедур;

— класифікація грязей;

— механізм дії грязелікувальних процедур;

— методики грязелікування;

— особливість приготування грязевих (вагінальних, рек­тальних тампонів);

— зберігання, регенерація і використання грязей.

Вміти:

— провести гігієнічну обробку ванни;

— підготувати місцеву чи загальну ванну (повітряну, кис­неву, перлинну, хлоридонатрієву, штучноприготовану морську, сірководневу);

— провести струменевий, циркулярний, дощовий, голчас­тий, промежинний, шотландський душ;

— підготувати парафін (озокерит, грязь) до проведення процедури;

— дозувати, проводити й обліковувати процедури озокерито-, парафіно- та пелоїдотерапії (Ф 044/О).

Зміст теми

Життєві процеси в організмі супроводжуються неперерв­ним теплоутворенням. Новоутворене тепло віддається в навко­лишнє середовище шляхом проведення — переміщення нагрітих організмом частинок оточуючого середовища (повітря), шляхом випромінювання тепла, а також шляхом затрати тепла на випа­ровування води з поверхні шкіри та дихальних шляхів.

Під фізичною терморегуляцією розуміють зміну віддачі теп­ла організмом шляхом проведення, випромінювання та потоут­ворення. Значну роль у теплорегуляції відіграють судинні реакції, що пребувають під регулюючим впливом кори головного мозку.

Теплові і холодові процедури, здійснюючи складний вплив на організм людини, багатогранні процеси терморегуляції, є до­сить важливими в розділі фізіотерапії.

Фізіологічна дія холоду і тепла на організм

Реакція судин шкіри. При теплових процедурах судини шкіри розширюються. Значна кількість крові з внутрішніх орга­нів переміщується до шкіри, температура шкіри підвищується, посилюється потовиділення та віддача тепла в навколишнє сере­довище.

Розширення судин шкіри під впливом тепла і перерозподіл крові з внутрішніх органів до шкіри має рефлекторний характер і є реакцією-відповіддю на подразнення шкірних рецепторів.

При холодових процедурах розрізняють три фази судинної реакції шкіри: І фаза — рефлекторного звуження судин, шкіра блідне, артеріальний тиск підвищується. При подальшій дії хо­лоду через 0,5-1 хвилину настає II фаза — шкірні судини розши­рюються, шкіра стає рожевою і теплою, артеріальний тиск при цьому знижується — це фаза активної гіперемії.

Якщо дія холоду триває, то настає III фаза — дрібні вени і капіляри залишаються розширеними, артеріоли звужуються, потік крові сповільнюється, шкіра з рожевої перетворюється на синюшну й холодну на дотик — це фаза пасивної, або застійної, гіперемії.

Вплив температурних подразників на роботу серця. Засто­сування тепла на ділянку серця прискорює його ритм, пульс час­тий. Ця реакція є результатом не безпосереднього впливу тепла на міокард, а рефлекторного подразнення шкірних рецепторів. При загальних теплових процедурах артеріальний тиск знижуєть­ся. Гарячі процедури, різко прискорюючи ритм, втомлюють серце, і скорочення його стають слабшими. Холод, навпаки, сповіль­нює ритм серцевих скорочень і робить їх більш сильними, пульс стає рідшим і кращого наповнення.

Вплив на дихильну систему. Дихання під впливом холоду стає більш глибоким і рідким; в подальшому, залишаючись гли­боким, пришвидшується. Під впливом тепла дихання спочатку сповільнюється, але в подальшому стає більш швидким і частим.

Вплив на м'язову систему. Дія холоду на шкіру викликає рефлекторне підвищення м'язового тонусу. Тепло, особливо різке, в перший момент підвищує тонус м'язів, потім викликає їх роз­слаблення, що є характерним для реакції на теплові процедури.

Вплив на сечовидільну систему. Кількість виділеної сечі залежить від стану ниркових судин, від кров'яного тиску й пото­виділення. Судини нирок реагують на тепло й холод у тому ж напрямку, що й судини шкіри. При активній гіперемії шкіри спос­терігається гіперемія ниркових судин, внаслідок чого посилюється діурез.

Таким чином, теплові процедури на ділянку нирок викли­катимуть посилення сечовиділення. Проте, при тривалому зас­тосуванні тепла, коли посилюється потовиділення, діурез зни­жується.

Реакція нервової системи. Короткочасний вплив тепла або холоду підвищує збудливість нервів, а тривале температурне под­разнення знижує її. Тривале застосування холоду призводить до повної втрати чутливості, тобто анестезії.

На ЦНС короткочасна дія холоду або тепла впливає збуджу­юче, підвищується настрій, працездатність. Тривалі термічні под­разники викликають гальмування в корі головного мозку. Тому при порушенні сну застосовуються тривалі теплові процедури.

Теплолікувальні засоби

Температурні подразнення можуть викликатися різноманіт­ними факторами: вода, парафін, озокерит, мулові та сапропелеві грязі, торф, глина, пісок.

Вода застосовується для передачі тепла й холоду, решта перерахованих середовищ використовуються переважно для ліку­вання теплом.

Методика і техніка проведення теплоліку вальних процедур

До процедур водолікування відносять душі, ванни, обли­вання, обтирання, вологі укутування та купання.

Розрізняють загальні ванни (коли у воду занурюється майже все тіло, за винятком голови та верхньої частини тулуба), напівванни (коли тіло занурюється у ванну до половини) та місцеві (у воду занурюється яка-небудь невелика частина тіла).

Ванною називається водолікувальна процедура, основним діючим фактором якої є гідростатичний тиск водяного стовпа, а також механічне та хімічне подразнення рецепторів шкіри і сли­зових оболонок водою та розчиненими в ній речовинами.

Ванни бувають прісні (із звичайної води) або з додаванням солей, газів чи ароматичних речовин. За температурою води роз­різняють індиферентні ванни (з температурою води 34-36 °С); прохолодні (температура води — нижче 34 °С); холодні (темпе­ратура води — 20 °С і нижче); теплі (з температурою води 36-39 °С); гарячі (вище 39 °С).

Тривалість ванн тісно пов'язана з температурою води. Теплі ванни тривають 10-20 хвилин, гарячі і холодні — від 2 до 5 хвилин, оскільки навіть при незначному зниженні температури води (по­рівняно з температурою тіла), холодна вода забирає багато тепла.

Загальні ванни. У ванну наливають 200-250 л води. Хворого занурюють у ванну так, щоб верхня частина тулуба (ділянка серця) не була покрита водою, інакше буде утруднене дихання. Голова повинна спиратися на борт ванни. Ноги хворого повинні впира­тися у ванну або в поперечну підпорку (якщо ванна завелика для хворого). Хворий повинен сидіти у ванні спкійно, без напруження.

Деколи застосовуються напівванни, при яких хворий си­дить, занурений до рівня пупка. Напівванни часто поєднують із розтираннями, які проводять так: спочатку хворий нахиляється вперед, і відпускаючий ванну однією рукою поливає спину хво­рого, а другою — розтирає її. Після цього хворий прогинається назад і обливанню з розтиранням піддається передня частина грудної клітки, потім почергово розтирають занурені у воду кінцівки та живіт.

Прісні ванни діють в основному як температурний подраз­ник. Індиферентні ванни тривалістю 15-30 хвилин діють заспокій­ливо на нервову систему хворого. Короткі прохолодні ванни, забираючи тепло від організму, посилюють обмін речовин, піднімають тонус серцево-судинної системи, збуджують нервову систему (такі процедури показані при ожирінні). Для посилення механічного фактора подразнення ці ванни звичайно супровод­жуються енергійними розтираннями тіла.

На сьогоднішній день для лікування і з метою загартування організму застосовуються також контрастні ванни, які проводять у спеціальних басейнах. Перед прийомом такої ванни хворий миється з милом під душем. Різниця між холодною й гарячою водою може бути в 3-5 °С при серцево-судинних захворюваннях і 5-10 °С і більше — при тренуючих процедурах, тобто одна ванна з температурою води 38-42 °С, друга — 24 °С. Спочатку прийма­ють гарячу ванну (2-3 хв), потім переходять до ванни з холодною водою (1 хв). Процедуру проводять 2-5 разів, після чого насухо витирають шкіру, пацієнт відпочиває 20-30 хв. Процедури про­водяться через день, курс лікування — 5-10 процедур, а з метою загартування — до 20-30 процедур. При контрастних ваннах почергово розширюються та звужуються периферичні судини, почащується пульс і дихання, змінюється артеріальний тиск. Показаннями до таких ванн є нейроциркуляторна дистонія, гіпер­тонічна хвороба І стадії, початкові форми облітеруючого ендар­теріїту й ожиріння. Як процедуру загартування призначають осо­бам без порушень з боку серцево-судинної системи. При пошире­ному атеросклерозі контрастні ванни протипоказані.

Для посилення хімічного фактора подразнення до прісної води додають різноманітні солі, гази й ароматичні речовини.

Хвойні та інші ароматичні ванни подразнюють не тільки шкірні рецептори, але й закінчення нюхового нерва. Хвойні ван­ни готують шляхом розчинення в прісній воді 1-2 таблеток або 1-2 столових ложок сухого чи густого натурального соснового екстракту. При цьому вода набуває зеленуватого або зеленува­то-жовтого кольору і запаху хвої. Температура води — 34-36 °С; тривалість процедури — 10-15 хв, через день. Курс лікування — 10-15 ванн. Хвойні ванни мають приємний запах і діють заспокій­ливо на нервову систему. Застосовуються при функціональних розладах нервової системи.

Соляні ванни готують, додаючи до прісної води від 2 до 10 кг солі. Ванни зі вмістом 10 кг і більше солі називаються розсольними або рапними.

Сіль, подразнюючи периферичні нервові закінчення, зни­жує поріг їх збудливості, внаслідок чого при індиферентній тем­пературі води соляна ванна сприймається як теплувата або тепла.

Соляні ванни посилюють обмін речовин, покращують пе­риферичний кровообіг. Ці ванни застосовують при поліартри­тах, невритах, гіпертонічній хворобі І стадії, початкових явищах кардіосклерозу, а також у дитячій практиці при лікуванні рахіту, як загальнозміцнюючі процедури. Використовується температу­ра води 35-38 °С, тривалість процедури — 15-20 хв, ванни прово­дять через день. Курс лікування — 10-15 ванн. Часто застосовують соляно-хвойні ванни.

Лужні або содові ванни готують, додаючи до води 500 г — до 1 кг соди, температура води — 35-37 °С, тривалість — 10-15 хв, курс лікування — 10-15 процедур. Ці ванни призначають при шкірних захворюваннях для пом'якшення рогового шару епідер­місу та змивання шкірного жиру. Деколи застосовують соляно-лужні ванни (2-5 кг солі і 500 г соди).

При газових ваннах вода насичується газами. Природними газовими ваннами пацієнти лікуються на курортах. У водолікар­нях поза курортами застосовують штучні газові ванни.

Штучно приготовані вуглекислі ванни готують за допомо­гою колонки для вуглекислих ванн (сатуратора) і балона з газом або хімічним способом. Спочатку у ванну наливають гарячу воду (до 1/3 її глибини), потім додають до потрібної температури хо­лодну воду із сатуратора. Вуглекислий газ у вигляді бульбашок покриває тіло хворого і викликає рефлекторний вплив. До шкіри дотикаються то бульбашки газу, то частинки води, які мають однакову температуру, але різну теплопровідність. Цим пояс­нюється той факт, що індиферентна температура води при прийомі вуглекислих ванн дещо нижча, ніж при прийомі прісних ванн. Вуглекислий газ, всмоктуючись через шкіру та вдихаючись через дихальні шляхи, подразнює дихальний центр і викликає поглиблене дихання, покращання кровообігу, сповільнення пульсу. При цьому виникає помірна гіперемія шкіри.

Температура води на початкових процедурах — 35-36 °С, на наступних процедурах поступово знижується до 32-30 °С, тривалість ванни — від 5 до 15 хв. Процедури проводять, як правило, через день. Вуглекислі ванни рекомендується приймати через годину після сніданку. Після ванни необхідний відпочинок протягом 15-20 хв. До ванни також необхідний відпочинок про­тягом 15-20 хв. Курс лікування — 12-15 вуглекислих ванн.

Ці ванни призначають при початкових формах недостат­ності кровообігу, пов'язаної з вадами серця, міокардитом, але не раніше ніж через 8 місяців після припинення гострих явищ, при початкових формах атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпо­тонії, функціональних розладах нервової системи.

Сірководневі (сульфідні) ванни є в природному вигляді та штучно приготовані (за допомогою технічної сірчаної кислоти та розчину сірчистого натрію). Сульфідні ванни значно підвищують обмін речовин. Під впливом такої ванни сповільнюється пульс, поглиблюється та сповільнюється дихання, покращується кро­вообіг, підвищується проникність капілярів.

Показаннями до призначення сірководневих ванн є захво­рювання серцево-судинної системи (не раніше 8 місяців після припинення гострих явищ), поліартрити різної етіології, захво­рювання периферичної нервової системи, деякі шкірні захво­рювання (нейродерміт), порушення обміну речовин (подагра, ожиріння). Протипоказані ці ванни при гострих ендокардитах, міокардитах, недостатності кровообігу II і III ступенів, при зах­ворюваннях легень, печінки та нирок, вираженому тиреотокси­козі, а також туберкульозному ураженні органів.

При захворюваннях суглобів, периферичної нервової сис­теми і т. ін., при яких показано тепло, температуру води від 35-36 °С на першій процедурі поступово підвищують до 37-38 °С на 6-7 процедурі. При лікуванні шкірних захворювань сульфідні ван­ни іноді призначають температурою 33-35 °С. Курс лікування — 8-10 процедур.

У дні прийому сірководневих ванн (як і вуглекислих та ра­донових) бажано не призначати хворому інших процедур. При скаргах на сонливість, запаморочення, слабість необхідно змен­шити тривалість ванни і концентрацію сірководню. Якщо вка­зані явища тривають при наступних процедурах, доцільно їх відмінити.

До газових ванн відносять також кисневі (вода ванни на­сичується киснем), азотні (насичення азотом) і перлинні ванни (через дрібні отвори спеціальних трубок у воду надходить під тис­ком 1-2 атм. стиснене повітря, яке наповнює ванну великою кількістю дрібних бульбашок). Гідростатичний тиск таких ванн зменшується. Кисневі та перлинні ванни діють заспокійливо на нервову систему. Застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи і неврозах.

Азотні ванни мають седативну, болезаспокійливу та десен­сибілізуючу дію і призначаються для лікування початкових форм гіпертонічної хвороби, неврастенії, нейродермітів, остеоартрозу, тиреотоксикозу.

Радонові ванни існують також у природному та штучно приготованому вигляді. Радонова вода володіє значним імуно-супресивним, десенсибілізуючим впливом, заспокійливою та знеболювальною дією. Тривалість загальної ванни — від 6 до 15 хв, а місцевої (ручної, ножної) —до 20-30 хв. Лікування щоденне або через день. На курс лікування в середньому призначають 12-15 ванн. Радонові ванни, на відміну від вуглекислих і сульфідних, викликають блідість шкіри з наступним розширенням судин. Артеріальний тиск звичайно знижується, підвищується обмін речовин, покращується діяльність серцево-судинної системи.

Показаннями до радонових ванн є захворюваня опорно-рухового апарату (остеоартроз, хронічні та підгострі поліартрити, особливо подагричні); порушення периферичного кровообігу за типом облітеруюючого ендартеріїту; хронічні радикуліти й полі­неврити; деякі шкірні захворювання (нейродерміт, початкові стадії склеродермії); початкові форми дистиреозу; захворювання серцево-судинної системи (через 8 місяців після стихання гострих явищ).

Протипоказаннями для призначення радонових ванн є не­достатність кровообігу II й III стадій, запальні захворювання серця при неповній ліквідації процесу, гострі запальні процеси будь-якої локалізації, розповсюджений атеросклероз, усі строки вагітності.

При проведенні душових процедур, крім температурного подразнення, велику роль відіграє механічне подразнення водя­ним струменем (струменями). Тому, залежно від температури, виділяють прохолодні (20-35 °С), теплі (35-39 °С), гарячі (40 °С і вище) душі, а залежно від тиску подачі води (ступеня механічно­го подразнення) — душі низького тиску (до 1 атм.), середнього тиску (до 2 атм.) і високого тиску (2-4 атм.).

Струминний душ Шарко проводиться рухомим великим струменем води, яка подається з резинового шланга через мета­левий накінечник під тиском 2-3 атм. Починають і закінчують процедуру віялоподібним струменем, цим же струменем облива­ють ділянки живота, грудної клітки. Кінцівки обливають ком­пактним струменем. Температура води — 32-33 °С з поступовим зниженням до 20-25 °С. Тиск води — 1,5 атм. на початку лікування, до 3 атм. — у кінці лікування.

Шотландський душ — це душ Шарко змінної температури (використовуються обидва шланги).

Циркулярний Мантель-душ складається із вертикальних тру­бок, з'єднаних між собою півколами. Через маленькі отвори на внутрішній поверхні трубок на хворого б'ють тонкі струмені води під тиском 1,5-2 атм. Тривалість теплого душу — 5хв, прохолод­ного —до 3 хв, курс лікування — 10-15 процедур.

Дощовий душ, або нисхідний — вода у вигляді дрібних стру­менів падає на хворого з висоти 2-3 м.

Голчастий душ — такий, як і дощовий, однак із тоншими струменями води.

Висхідний (промежинний) душ — дощовий душ, сітка якого спрямована вгору. Для лікування геморою застосовується прохо­лодний промежинний душ, імпотенції — холодний, при запаль­них захворюваннях у малому тазі — теплий.

Застосовуються душі (крім промежинного) при функціо­нальних розладах ЦНС, порушеннях обміну речовин, деяких сер­цево-судинних захворюваннях.

Грязелікування впливає на організм людини шляхом поєд­нання дії термічного, механічного і хімічного факторів. Темпера­турний вплив залежить від ступеня нагрівання грязі. Механічний фактор зумовлений тиском грязевої маси, а також тертям грязевих частинок об шкіру хворого. Хімічний фактор викликаний газами (сірководень, аміак), леткими речовинами та деякими іона­ми, що проникають через шкіру.

У практиці грязелікування переважає так званий аплікацій­ний метод лікування. На кушетці послідовно розстеляють ковдру, простирадло, медичну клейонку і шматок грубого полотна. На полотно кладуть нагріту (від 40 до 48 °С) грязьову паляницю тов­щиною 5-7 см. Уражену ділянку змащують тонким шаром грязі, пацієнт розміщується на кушетці відповідно до грязьової паля­ниці, після чого його швидко загортають пошарово. Процедура три­ває 20-30 хв. Процедури проводять через день. Курс лікування — 12-15 процедур. Рідше застосовуються загальні грязьові ванни.

У гінекологічній практиці застосовують аплікації у вигляді "трусів" і грязьові тампони.

Показання: Радикуліти, неврити, невралгії, артрити, артрози, переломи із сповільненим утворенням кісткової мозолі, хронічні запальні процеси органів черевної порожнини.

Протипоказання: загальні до фізіотерапевтичних процедур.

Лікування парафіном та озокеритом проводиться за такими методиками: кюветно-аплікаційна, салфетно-аплікаційна, мето­дика парафінової ванночки або мішечка та методика нашарування. Найбільш широко використовується кюветно-аплікаційна мето­дика: на відповідні ділянки тіла накладають аплікацію (товщина паляниці - 3-4 см) розплавленого і застиглого до 45-65 °С пара­фіну (озокериту), накривають ватником і обгортають ковдрою. Тривалість процедури 30-60 хв, щоденно або через день, курс ліку­вання — 10-15 процедур.

Показання: запальні та дегенеративно-дистрофічні захво­рювання опорно-рухового апарату, хронічні запальні процеси органів малого таза, неврити, невралгії, спайкова хвороба.

Протипоказання: гострі запальні процеси будь-якої локаліза­ції та загальні протипоказання до фізіотерапевтичних процедур.

Алгоритм практичного навику відповідає правилам при­готування і відпуску процедур, вказаних для кожної процедури водотеплолікування у змісті теми.

Література

1. Панасюк Є.М., Федорів Я.М., Модилевський В.Л. Загальна фізіо­терапія. - Львів: Вища школа, 1990. — С. 95-104.

2. Оржешковський В.В. Клінічна фізіотерапія. — К.: Здоров'я, 1984. —С. 144-187.