|
Читайте также: |
В залежності від глибини пошкодження мозку традиційно виділяють три ступеня розумової відсталості: ідіотію, імбецильність, дебільність. За сучасною міжнародною класифікацією виділяється 4 ступеня розумової відсталості, які співвідносяться з показниками рівня розумового розвитку, вираженими в інтелектуальному коефіцієнті (IQ):
§ глибокий (F-73) - ідіотія (IQ = 0 -19);
§ важкий (F-72) - виразна імбецильність (IQ = 20 - 34);
§ помірний (F-71) - легка імбецильність (IQ = 35 - 49);
§ легкий (F-70) - дебільність (IQ = 50 - 69).
Діти з легким ступенем розумової відсталості можуть навчатися за програмою допоміжної школи.
Ідіотія (важка розумова відсталість) – це найвиразніший ступінь розумової відсталості, який виникає внаслідок глибинного пошкодження кори головного мозку та частково підкірки, що призводить до грубого порушення фізичного та психічного розвитку. При цьому відмічаються значні відставання у формуванні локомоторних функцій. Серед ідіотів є такі, що не можуть самостійно ходити і навіть сидіти. Вони не спроможні турбуватися про задоволення своїх основних потреб, страждають нетриманням сечі та калу і тому потребують постійної допомоги. У більшості з них навички самообслуговування або відсутні, або з’являються лише самі елементарні завдяки тривалому спеціальному вихованню. На основі збереженої здатності до утворення простих умовних рефлексів при ідіотії у деяких дітей можна розвинути примітивне наочно-дійове мислення, розуміння примітивних мовних інструкцій, предметну ситуативну пам'ять на рівні впізнавання.
Сприймання мовлення у них є синкретичним, залежним від того, хто звертається і за яких умов, у якій обстановці, з якою інтонацією. При цьому діти реагують не на зміст висловлювання, якого не розуміють, а на його фонові характеристики. Ідіоти можуть користуватися окремими нестійкими звуковими комплексами, які передають емоційний стан та інформують про окремі потреби. Увага при ідіотії мимовільна і дуже нестійка. Декількох секунд, протягом яких дитина концентрується на об’єкті, не вистачає для його повноцінного сприймання.
Поведінку ідіотів називають польовою, оскільки вона повністю залежна від зовнішніх стимулів, не підлягає усвідомленню та не переслідує конкретних цілей. Однією з особливостей ідіотів, яка передає сутність цього ступеня розумової відсталості, Е.Сеген називає самотність, оскільки вони не усвідомлюють своїх потреб, не можуть поділитись своїми переживаннями. Внутрішній світ ідіота є незбагненним для оточуючих його людей. Ідіотія часто супроводжується грубими порушеннями емоційно-вольової сфери. Зокрема, можуть відмічатись такі патологічні прояви як дисфорія, агресія, аутоагресія, апатія, ейфорія, абулія і т.п.
Одні ідіоти спроможні набувати прості зорово-просторові навички, виконувати елементарні команди та прохання і при адекватному догляді брати участь в самообслуговуванні. Інші, найбільш важкі, - не плачуть, не сміються, не впізнають оточуючих, реагують лише на біль, не відрізняють їстівне від неїстівного. У таких дітей можуть спостерігатися часті прояви сексуального збудження у вигляді невтримного онанізму. У деяких випадках при ідіотії відмічається парадоксальне збереження окремих психічних функцій та здібностей. Так, на фоні глибокої інтелектуальної неповноцінності може спостерігатись феноменальна механічна пам'ять, музичні, образотворчі здібності і т.п.
Діти з розумовою відсталістю у ступені ідіотія підлягають розподілу до будинків інвалідів та закладів соціального забезпечення, де за ними доглядають та по можливості навчають елементарним навичкам самообслуговування.
Імбецильність – середній за виразністю ступінь розумової відсталості, який виникає через глибинне пошкодження кори головного мозку. Імбецильність за міжнародною класифікацією поділяється на легку та виразну.
Виразна імбецильність (важка розумова відсталість) навіть за відсутності паралічів та парезів супроводжується грубим недорозвитком рухової сфери, яка незалежно від віку дитини проявляється у порушенні та слабкості статичної та моторної функцій, координації, точності й темпу довільних рухів. Діти не вміють бігати та стрибати, їм важко переключатися з одного руху на інший. Диференційовані рухи пальців та рук у багатьох із них є неможливими, що є іноді непереборною перешкодою для формування навичок самообслуговування.
Грубе порушення уваги проявляється в нестійкості, відсутності її активної форми. Діти реагують лише на яскраві предмети. При цьому навіть така реакція є дуже нетривалою. При виразній імбецильності часто зустрічаються аномалії розвитку органів відчуттів та функціональні розлади аналізаторів. Сприймання характеризується поверховістю та неспецифічністю. Добре відомі дитині предмети, що її оточують, вона розрізняє задовільно, а от незнайомі явища не викликають орієнтовної реакції. Наслідком недиференційованості сприймання є відсутність аналізу, порівняння. Пам’ять дітей з важкою розумовою відсталістю відрізняється дуже малим обсягом і значними спотвореннями при відтворенні.
Мислення дітей з важкою розумовою відсталістю є конкретним, хаотичним і безсистемним. Іноді такі діти можуть здійснити елементарне узагальнення, наприклад, завдяки спеціальному навчанню об’єднати реальні предмети у групи (меблі, одяг, тварини). Оперувати абстрактними поняттями, передати зміст навіть самої простої сюжетної картинки вони не можуть. Деякі з них опановують порядковим рахунком предметів. Під впливом навчання у них можуть з’явитися не пов’язані між собою уявлення. Їхні міркування є збідненими та несамостійними.
Експресивне мовлення при виразній імбецильності або не формується взагалі, або існує на рівні беззмістовних ехолалічних повторень, окремих слів з порушеною структурою і коротких аграматичних речень. Подібні висловлювання буває важко зрозуміти ще й через грубі порушення звуковимови. Проте такі діти часто замість мовлення користуються жестами. Вони розуміють звернене мовлення, орієнтуючись в основному на інтонацію, у ситуаціях, пов’язаних із задоволенням основних потреб.
Типовими рисами особистості дітей з важкою розумовою відсталістю є відсутність спонукань або хаотичне прагнення до всіх оточуючих подразників, що привертають увагу, тенденція до наслідування та відтворення старих завчених штампів. Емоційні реакції є одноманітними, задубілими та недиференційованими.
При легкій імбецильності (помірна розумова відсталість) локомоторні функції розвиваються дуже повільно. Моторика характеризується незграбністю, недиференційованістю. Діти з легкою імбецильністю не можуть виконувати дії, що потребують точності, довільної регуляції, координованості рухів, особливо дрібних.
Мовлення таких дітей аграматичне, збіднене. Словниковий запас дуже обмежений. В ньому відсутні узагальнюючі та абстрактні терміни. Речення прості непоширені, неправильно побудовані. Звернені до них інструкції розуміють лише в конкретних ситуаціях. Зміст простої казки чи оповідання можуть усвідомити лише з опорою на наочність. Складні граматичні конструкції не розуміють взагалі.
Увага мимовільна, залежить від фізичних характеристик об’єктів та зовнішньої мотивації. Стійкість уваги вже вимірюється не секундами як при ідіотії, а декількома хвилинами. В процесі сприймання не проявляється активність, необхідна для одержання специфічної для даного предмета інформації. Через це дитина не може виділити деталі, побачити відмінність між предметами. Перцептивна діяльність характеризується хаотичністю. Обсяг пам’яті звужений до 3-х одиниць. При відтворенні заученого часто відмічаються спотворення. До підліткового віку пам’ять, особливо довготривала дещо удосконалюється.
У дітей з легкою імбецильністю можна розвинути примітивне наочно-дійове та образне мислення, яке проте характеризується конкретністю, непослідовністю, задубілістю. Утворення абстрактних понять є дуже обмеженим самими елементарними ситуативними узагальненнями. Дітей можна навчити групувати одяг, тварин, рослин і т.п. Вони не вміють визначати подібність, а відмінності помічають лише на конкретних предметах.
Діти-імбецили є дуже вразливими. Їхні емоції характеризуються полярністю, реактивністю та лабільністю. Відносна збереженість їхнього афективного життя проявляється в чутливості до оцінки з боку інших людей. Власна самооцінка у них є неадекватно завищеною: себе вони вважають найкращими. Імбецили так само як і ідіоти схильні до польової поведінки, проте у них уже досить часто проявляються й інші форми активності, наприклад, імпульсивні акти, які здійснюються під впливом безпосередніх потреб індивіда і не передбачають свідомої постановки мети, планування, аналізу засобів та можливих наслідків. Такі діти можуть виконувати прості завдання під безпосереднім контролем педагога, а також реалізовувати автоматизовані навички.
У дітей з легкою імбецильністю можна виховати навички самообслуговування. Деякі з них завдяки тривалому спеціальному навчанню виявляються спроможними опанувати елементами грамоти та рахунком в межах 10-20. З великими труднощами засвоєні знання використовуються механічно. Завдяки навчанню шляхом багаторазового показу з поступовим ускладненням завдання вдається підготувати підлітків до праці.
Незалежне проживання осіб з таким ступенем інтелектуальної недостатності є неможливим. Проте вони можуть бути фізично активними, встановлювати контакти, брати участь в елементарних соціальних заняттях, організованих вихователями (вечірки, танці). У дорослому віці вони здатні до простої практичної роботи під наглядом, піддаються керівництву.
Діти з розумовою відсталістю у ступені імбецильність підлягають розподілу до будинків інвалідів та закладів соціального забезпечення, де за ними доглядають, формують навички самообслуговування, а також по можливості навчають елементам грамоти.
Дебільність (легка розумова відсталість) – найлегший ступінь розумової відсталості, який виникає внаслідок поверхневого пошкодження кори головного мозку. Відмічається певне відставання у розвитку локомоторних функцій, яке у шкільному віці може бути виявленим лише з допомогою спеціального обстеження. У таких дітей порівняно добре розвинене побутове мовлення. Їх можна навчити правильно вимовляти слова, будувати речення, вживати узагальнюючі та абстрактні терміни. Завдяки спеціальному навчанню вони опановують писемним мовленням: навчаються читати й писати. Хоч на письмі вони допускають велику кількість граматичних, стилістичних та логічних помилок. Труднощі розуміння зверненого мовлення у дебілів можна помітити тоді, коли співрозмовник вживає складні логіко-граматичні конструкції, слова та вирази з переносним значенням. Обсяг запам’ятовування є звуженим (4-6 одиниць). Обмежує можливості пам’яті також невміння користуватись прийомами мнемотехніки, підпорядковувати пам'ять мисленню.
У дебілів можна розвинути довільну увагу, яка, втім, буде поступатись за своїми властивостями увазі дитини з нормальним психофізичним розвитком. В умовах спеціального навчання у них формується наочно-образне мислення та елементарне вербально-логічне.
Діти дебіли здатні до цілеспрямованих видів діяльності, можуть передбачати наслідки своєї активності, якщо зробити їх предметом усвідомлення. Проте досить часто під впливом сильно діючих потреб вони виявляються схильними до імпульсивних необдуманих вчинків.
Емоційно-вольова сфера у дітей-дебілів первинно збережена. Тому вони у доступних їхньому розумінню ситуаціях діють адекватно. Проте характерними при дебільності є незрілість, інфантильність емоцій та слабкість волі, неспроможність докладати вольові зусилля.
Діти з розумовою відсталістю у ступені дебільності можуть вчитися за програмою допоміжної школи, яка уявляє собою програму початкової масової школи, до якої додається спрощене вивчення історії, географії, біології, побутової хімії та фізики. Особливе місце у підготовці до життя розумово відсталих дітей посідає трудове навчання, соціально-побутова орієнтація, розвиток мовлення.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 73 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |