Читайте также:
|
За всю історію спеціальної психології існувало декілька підходів до розуміння сутності психічного розвитку розумово відсталої дитини. На ранніх етапах вивчення дітей з вадами інтелекту вважалось, що психічно вони не розвиваються зовсім, а отже навчити їх чому-небудь є неможливим.
Такі уявлення були спростовані практикою виховання глибоко розумово відсталих дітей ще Ж.Ітаром та Е.Сегеном. Тоді з’явилась нова думка про те, що розумово відсталі розвиваються, але їхній розвиток не має нічого спільного з розвитком нормальної дитини і є настільки своєрідним у кожному конкретному випадку, що встановити якісь закономірності у цьому процесі є неможливим.
Розширення та поглиблення знань про дітей з порушеннями інтелектуальної сфери, а також розвиток психології як науки, удосконалення її методів дозволили виявити, що у генезисі психіки розумово відсталої та нормальної дитини є певні спільні риси. Проте механістичне уявлення про психічний розвиток як поступові кількісні зміни породжує так звану теорію «межі», за якою розумово відстала дитина розвивається так само як і нормальна але до певної межі, на якій розвиток її зупиняється.
На противагу теорії «межі» Л.С.Виготський висуває теорію «зрізаного конусу», за якою межі у психічному розвитку будь-якої людини відсутні, оскільки він інколи не припиняється. З віком лише звужуються темпи цього розвитку (на зразок діаметрів зрізаного конусу), а за певних несприятливих умов розвиток може перейти у деградацію, яку з діалектичної точки зору можна розглядати як розвиток зі знаком мінус.
Щодо розумово відсталих Л.С.Виготський наголошував на тому, що вони розвиваються за тими ж самими законами, що й діти з нормальним інтелектом, проте у цьому розвитку є своєрідні якісні особливості. Вчений протестував проти прирівнювання психіки розумово відсталої дитини до психіки нормальної дитини молодшого віку. Він говорив про те, що розумово відстала дитина має щось спільне зі своїми нормальними однолітками, в чомусь відстає, а в чомусь якісно відрізняється від них і виявляє такі особливості психіки, яких не можна виявити в нормі у жодному віковому періоді.
Установки та уявлення педагогів щодо можливостей психічного розвитку розумово відсталих позначаються на ставленні до них. Якщо вчитель вважатиме, що змінити щось на краще у пізнавальній діяльності учня є неможливим, то він і не докладатиме до цього особливих зусиль. Якщо вихователь не віритиме у досягнення свого вихованця, то він постійно опікатиме його, обмежуватиме його самостійність і зрештою визначатиме межу в його розвитку. Тому виключно важливим у роботі корекційного педагога є принцип оптимізму, який ґрунтується на уявленнях про те, що дитина з розумовою відсталістю розвивається за тими ж законами, що й нормальна, і межі у цьому розвитку відсутні.
[1] Выготский Л.С. Собрание сочинений в шести томах. Том третий: Проблемі развития психики. – М.: Педагогика, 1983. – С.31.
[2] Див. Лурия А.Р. Мозг человека и психические процессы. – М., 1970.
[3] Выготский Л.С. Собрание сочинений в шести томах. Том третий: Проблемі развития психики. – М.: Педагогика, 1983. – С.36.
[4] Там же.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |