Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методи порівняльно-педагогічних досліджень

Тема 1.1. Порівняльна педагогіка як наука

План

1. Порівняльна педагогіка як галузь педагогічної науки та навчальна

дисципліна

2. Об’єкт та предмет порівняльної педагогіки, її місце у системі педагогічних наук

3. Завдання порівняльної педагогіки

4. Методи порівняльно-педагогічних досліджень

Найвизначніший грецький історик Геродот (484-425 р. до н. е.) зазначав: «Усе пізнається в співставленні». Отже, порівняльна педагогіка – це самостійна галузь наукового знання, яка має об’єкт і предмет вивчення.

Об'єкт науки — це частина об'єктивної реальності, пев­на система або широкий багатогранний процес, явище, на які спрямоване наукове дослідження. Об'єктом порівняльної педагогіки є:

· розвиток освіти на сучасному етапі (Б. Л. Вульфсон, 3. А. Малькова);

· педагогічна теорія і практика в різних країнах і регіонах світу (М. А. Родіонов);

•освіта як процес соціокультурного відтворення людини в сучасному світі та соціальний інститут у глобальному, ре­гіональному та національному масштабах (3. Н. Курлянд, О. С. Цокур, І. М. Богданова та ін.);

•освіта і виховання на сучасному етапі (А. Н. Джуринський).

Об'єктом дослідження порівняльної педагогіки є розви­ток освіти на глобальному (світовому), регіональному (окре­мих материків, частин світу) та локальному (окремих дер­жав — національному, частин держав — етнічному) рівнях в ЇЇ минулому, сучасному та майбутньому аспектах. Деякі вчені вважають порівняльну педагогіку дисципліною, яка вивчає лише закордонний педагогічний досвід. Слід зауважити, що ця наука водночас є національною й інтернаціональною. Науковці кожної країни розглядають закордонний досвід крізь призму і пріоритети вітчизняної школи і педагогіки.

Предмет науки — це сторони, аспекти, елементи об'єкта, що підлягають безпосередньому вивченню й опосередковані людиною в процесі наукового дослідження з певною метою в конкретних умовах.

Предметом порівняльної педагогіки є:

- стан, тенденції та закономірності розвитку світового (за­рубіжного й вітчизняного) педагогічного досвіду, а також сучасних національних педагогічних культур (3. Н. Курлянд, О. С. Цокур, І. М. Богданова та ін.);

- стан, основні тенденції та закономірності розвитку освіти в різних країнах, геополітичних регіонах і в глобальному масштабі; співвідношення загальних тенденцій і національ­ної або регіональної специфіки, позитивні й негативні аспек­ти міжнародного педагогічного досвіду, форми і спосо­би взаємозбагачення національних педагогічних культур
(Б. Л. Вульфсон, 3. А. Малькова);

- компаративізм (порівняння) й узагальнення виховання та освіти, шкільного педагогічного досвіду країн з яскраво вираженими відмінностями (А. Н. Джуринський).

Предметом дослідження порівняльної педагогіки можна вважати стан, тенденції та закономірності розвитку освіти на глобальному, регіональному та локальному рівнях, порівняння (компаративізм) міжнародного та вітчизняного педагогічного досвіду з метою взаємозбагачення національних освітніх куль­тур. Терміном «компаративізм» (від лат. сотрагаітиь — порівняльний) широко послуговувалися як у вітчизняному літературознавстві (один із методів зіставлення творів літе­ратур різних країн і народів), так і в мовознавстві (порівняль­но-історичний метод для встановлення та дослідження спорід­неності мов).

Основними функціями порівняльної педагогіки є:

• аналіз (у порівняльному плані) стану, закономірностей і тен­денцій розвитку освіти і виховання у різних країнах світу;

• розкриття співвідношення загальних тенденцій і націо­нальної (регіональної) специфіки;

• виявлення позитивних і негативних аспектів міжнародного педагогічного досвіду, форм і способів взаємозбагачення національних освітніх культур;

• прогнозування напрямів розвитку освіти (школи і педаго­гіки) в майбутньому;

• уніфікація, впорядкування та адаптація зарубіжних тер­мінів і понять з метою вивчення і запровадження міжнарод­ного педагогічного досвіду (наприклад, у різних країнах світу по-різному трактують поняття «виховання», «серед­ня освіта», «вища освіта» тощо).

Завдання порівняльної педагогіки полягають у си­стематичному аналізі джерельної бази освітніх систем різних країн світу з метою виявлення глобальних закономірностей і тенденцій розвитку освіти та врахування їх специфіки у віт­чизняній педагогіці; виявленні суперечностей і тенденцій су­часного та перспективного розвитку вітчизняної освіти на основі аналізу досягнень і недоліків у зарубіжному педагогіч­ному досвіді; розробленні та використанні уніфікованих, науково обґрунтованих критеріїв оцінки якості та ефектив­ності освіти країн з метою здійснення об'єктивного порівняння (виявлення досягнень і недоліків, специфічних відмінностей та подібних рис); зіставленні педагогічних ідей і шкільної практики та формулюванні на цій основі теоретичних підходів універсального, прогностичного характеру.

Слід розрізняти поняття «порівняльна педагогіка» і «зарубіжна

педагогіка»: якщо остання має на меті збір та опис фактів, що віддзеркалюють

стан освіти в певній країні, а відтак зарубіжній педагогіці властивий описовий

характер, то порівняльна педагогіка виявляє глобальні закономірності

розвитку освіти при врахуванні їх специфічного відбитку у різних країнах і

різних культурах. Тобто йдеться про те, що не кожне звернення до світового

досвіду освіти і виховання має відношення до порівняльної педагогіки.

Місце порівняльної педагогіки в структурі педа­гогічної науки. Порівняльна педагогіка передбачає аналіз сучасного стану та перспектив розвитку всіх ланок систем зарубіжної і вітчизняної освіти (дошкільна — шкільна — позашкільна — професійно-технічна — вища — післядипломна, або освіта дорослих) та порівняння національних систем виховання й освіти, специфіки підготовки кадрів, управління закладами освіти. Усе це потребує широкого використання даних зарубіжної та вітчизняної педагогіки, що нагромади­лися в інших галузях педагогічного знання:

а) в методології педагогічної науки, теорії навчання і виховання, теорії управління педагогічними системами, педагогічної майстерності та наукової організації праці педагога, школознавстві;

б) в дошкільній педагогіці, педагогіці школи, професійно-технічній педагогіці, педагогіці вищої школи, виробничій, со­ціальній педагогіці, педагогіці сім'ї, дорослих (андрагогіці), професійній (військовій, інженерній, медичній тощо) педа­гогіці, спеціальній педагогіці, історії педагогіки, методиці та дидактиці окремих педагогічних дисциплін.

Зв'язок порівняльної педагогіки з іншими наука­ми. Предмет порівняльної педагогіки міждисциплінарний. Вона тісно пов'язана з низкою галузей наукового знання, а саме: філософією та економікою освіти, правознавством, полі­тологією, психологією, соціологією (освіти, праці, науки, мо­лоді, сім'ї, пізнання), історією, демографією, культурологією, менеджментом тощо. Порівняльна педагогіка не лише запозичує дані інших наук, результатами її досліджень широко послуговуються філософи, економісти, юристи, політологи, психологи, соціологи, історики, демографи, культурологи, управ­лінці з метою глибокого розуміння власних проблем.

Соціальна роль порівняльної педагогіки полягає в тому, що отримані нею нові знання виступають як одна з провідних складових теоретичного підґрунтя освітньої політики та ши­роко використовуються фахівцями інших наукових галузей.

Як теоретична і наукова дисципліна порівняльна педа­гогіка науково обґрунтовує проекти та прогнози розвитку вітчизняної теорії і практики навчання і виховання особи­стості з урахуванням завдань на рівні держави й національ­ної специфіки.

Порівняльна педагогіка має велике практичне значення в періоди інтенсивного реформування освіти, виявляючи спо­соби врахування та специфічного перетворення найважливі­ших глобальних закономірностей і тенденцій розвитку су­часної освіти в різних країнах. Як навчальна дисципліна порівняльна педагогіка відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутнього вчителя: розширенні наукового і за­гальнокультурного світогляду; зростанні професійної ерудиції та компетентності; зміцненні педагогічних поглядів і переко­нань; розвитку інтелектуальних умінь аналізувати, порівню­вати, узагальнювати факти, події, процеси; глибокому осмис­ленні актуальних вітчизняних і міжнародних педагогічних проблем. У підготовці фахівців з іноземної філології курс порівняльної педагогіки значно розширює знання про краї­ни, мови яких вивчаються, відкриває додаткові можливості для ознайомлення зі спеціальною літературою, термінологією.

Щодо визначення поняття «порівняльна педагогіка» є різні підходи. На думку французького компаративіста X. В. Даеля, «порівняльна педагогіка це міждисциплінарна складова педагогічної науки, яка вивчає педагогічні явища і факти у взаємозв'язку з соціальним, політичним, економічним і куль­турним контекстом у їх порівнянні мі принципами подібності й відмінності у двох чи більше регіонах, континентах або ж загалом у світовому вимірі з метою усвідомлення унікальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних законів (фактів) як цінних і корисних для цієї системи з метою її вдосконалення».

Порівняльна педагогіка – наука, яка вивчає методологію, загальну теорію освітніх тенденцій у сучасному світі, закономірності розвитку освітніх систем у глобальному масштабі, співвідношення всезагальних тенденцій і національної або регіональної специфіки, виявляє позитивні та негативні аспекти міжнародного педагогічного досвіду, форми і способи взаємозбагачення національних педагогічних культур. (за М. Чепіль)

Методи порівняльно-педагогічних досліджень

Порівняльно-педагогічне дослідження — це спеціально організований процес пізнання, в якому формуються теоре­тичні систематизуючі знання про сутність педагогічних фактів, явищ, процесів, що відбуваються в різних освітніх системах на глобальному (світовому), регіональному (континенталь­ному) та локальному (національному, етнічному) рівнях з метою виявлення загальних спільних і відмінних рис, педа­гогічного досвіду для подальшого удосконалення цих систем. Порівняльно-педагогічне дослідження, як і будь-яке наукове, має бути: об'єктивним, відтворюваним, доказовим і наочним. Методологічною основою порівняльно-педагогічних дослі­джень є такі підходи: а) цивілізаційний (освітній процес роз­глядається з позицій тих чи тих аспектів цивілізації — мате­ріальних, політичних, культурних, наукових, релігійних тощо); 6) антропологічний (освітній процес розглядається з позицій людини, її потреб); в) синхронний (просторове розгортання освітнього процесу у співвідношенні з іншими цивілізаціями, регіонами) та діахронний (просторове розгортання освітньо­го процесу у співвідношенні різних культурно-історичних циклів у межах однієї цивілізації).

Провідними методами порівняльно-педагогічних досліджень є:

1. Вивчення офіційних документів.

2. Вивчення статистичних даних.

3. Вивчення документальних та науково-педагогічних джерел.

4. Спостереження – звичайне та включене, інтенсивне та екстенсивне.

5. Бесіди та інтерв’ю з безпосередніми учасниками освітнього процесу, його

керівниками, зацікавленою громадськістю.

6. Методи математичної та статистичної обробки даних.

7. Структурний метод, який передбачає «розчленування» феномена, що ви-

вчається, на складові частини.

8. Конструктивно-генетичний, який передбачає аналіз змін у досліджуваному

феномені в цілому та в окремих його складових у просторі й часі.

9. Порівняльний метод обов’язково доповнює і завершує використання всіх

інших методів у порівняльно-педагогічному дослідженні.

Дослідники (зокрема М.Богуславський) визначають і часткові методи

дослідження, специфіка яких полягає в тому, що вони здатні найбільш

адекватно допомогти пізнанню конкретних педагогічних феноменів. До таких

методів відносять:

 аксіологічний, що використовується для вивчення загальнолюдських,

національних, групових; та особистісних цінностей, встановлення їх

пріоритетності;

 модернізаторський – сприяє вивченню освітніх реформ і контрреформ;

 парадигмальний, що передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку

педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних

парадигм. Якщо при цивілізаційному підході акцент робиться на

соціокультурних детермінантах динаміки освітніх процесів, то при па-

радигмальному в основу типології кладуться власне науково-педагогічні

чинники. У порівняльній педагогіці використовуються також методи, що

імманентно характерні для історії педагогіки;

 метод великих інноваційних циклів, в рамках якого вивчається розвиток

освіти протягом дії даного циклу (як правило, 60-70 років);

 хвильовий, що сприяє пізнанню поширення своєрідних хвиль освіти.

Наприклад, у нас в країні – дворянська, міська, буржуазна, пролетарська.

Як і кожна галузь знань, порівняльна педагогіка вимагає застосування

продуманої системи методів дослідження, яка у кожному конкретному випадку

забезпечить об’єктивне і ґрунтовне висвітлення освітніх процесів та тенденцій їх розвитку.

Вивчення джерел різних країн, а саме:

•державних документів — конституцій, актів, законів, по­станов, інструкцій різних рівнів, що регулюють діяльність освітніх установ і є найважливішим першоджерелом при
вивченні як стану, так і тенденцій розвитку освіти в країні, оскільки на сучасному етапі у більшості країн освіта має переважно державний характер;

•документів і матеріалів громадських, професійних та полі­тичних організацій, їх форумів, присвячених програмним діям у справі розвитку освіти;

•міжнародних документів — матеріалів і документів ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, міжнародних конференцій з питань освіти під егідою Міжнародного бюро освіти, Всесвітньої
ради товариств порівняльної педагогіки, міжнародних про­фесійних учительських спілок; матеріали та рекоменда­ції форумів (Ради Європи, зокрема Болонська декларація, країн Африки, Латинської Америки, арабських країн тощо);

•документів, у яких безпосередньо фіксуються змістовний (навчальні плани, програми, підручники, навчальні посібни­ки, поурочні плани вчителів, програми або плани роботи конкретних шкіл), процесуальний (класні журнали, педа­гогічні щоденники вчителів, протоколи засідань педагогіч­них рад, батьківських зборів) та результативний (конт­рольні та творчі роботи учнів, тести, іспити) компоненти освіти і навчальний процес;

•літературних, які відображають повсякденне життя шкіл та інших навчальних закладів, їхні проблеми, основні напря­ми і способи модернізації освіти (педагогічні журнали і
газети; науково-педагогічні, психологічні, соціологічні жур­нали; книги з питань освіти; публікації міжнародних орга­нізацій - МПБ, ЮНЕСКО, ООН, ЮНІСЕФ; наукові праці з питань освіти; всесвітня мережа Інтернет тощо).

Вивчення джерельної бази супроводжується аналізом, зіставленням, порівнянням, виокремленням найхарактерніших рис дійсності тощо.

Вивчення статистичних даних, які характеризують освіту кожної країни: в одних країнах збирання даних обмежуєть­ся невеликим числом параметрів; в інших — статистика містить найрізноманітніші відомості (США, Франція, Япо­нія).

До найпоширеніших параметрів статистичної звітності в освіті належать: кількість учнів, студентів у навчальних за­кладах різного типу; частка охоплення учнів початковою, основною, старшою школою, кількість студентів на 10 тис. чол. населення, кількість учителів (чоловічої та жіночої статі, загалом), рівень їхньої професійної підготовки; частка витрат на освіту у ВНП; витрати на навчання одного учня, студента; середня кількість комп'ютерів на школу, на кількість сту­дентів; частка повністю неграмотного та функціонально не­грамотного населення. Деякі показники освіти враховують­ся ООН при визначенні індексу людського розвитку для кожної країни. Важливим є здійснення кількісного та якіс­ного аналізу статистичних даних.

Метод спостереження — один із провідних у комплексі методів вивчення освіти інших народів, що залежить від знан­ня мови країни, в якій воно здійснюється, та вміння контакту­вати з об'єктами спостереження. Спостереження може бути звичайне або включене.

Звичайне спостереження здійснюється дослідником зі сто­рони. Залежно від цілей дослідження воно може бути:

•екстенсивним — використовується переважно для ознайом­лення із системою освіти, її типовими рисами, виявлення спільного й особливого в діяльності навчальних закладів;

•інтенсивним — дослідник упродовж певного часу відвідує одну або дві школи; щоб глибше проникнути в зміст ро­боти й атмосферу школи, присутній на уроках, позаклас-
них заходах, учительських і батьківських зборах.

Включене спостереження — спостерігач безпосередньо бере участь у педагогічному процесі, спостерігає його «зсереди­ни» як член колективу, щоб отримати більше інформації про життя школи.

Бесіда та інтерв'ю допомагають дослідникові уточнити незрозумілі питання, отримати інформацію про явища в галузі освіти з перших рук.

Бесіда відрізняється від інтерв'ю організацією і змістом, менш формальною атмосферою та стосунками між співроз­мовниками. Проте це не означає, що бесіда не повинна бути організованою заздалегідь. Відповідно до поставленого зав­дання дослідник:

•розробляє план бесіди;

•визначає ключові питання;

•використовує засоби фіксації бесіди.

Методи математичного та статистичного оброблення даних дають можливість науково обґрунтовано, об'єктивно опрацювати різнопланову інформацію.

Системний метод розглядає досліджуваний предмет, яви­ще, процес як цілісну систему і встановлює найвіддаленіші зв'язки.

Структурний метод передбачає «розчленування» дослі­джуваного явища, процесу як системи на складові і встанов­лення найближчих зв'язків. Процес декомпозиції системи доречний допоки характеристики виділених складових пев­ного рівня відрізнятимуться від характеристик самої си­стеми.

Конструктивно-генетичний метод передбачає аналіз змін у досліджуваному предметі, явищі, процесі загалом та в окре­мих складових у просторі, часі й виявлення їх походження. Це дасть змогу встановити можливі причинно-наслідкові зв'яз­ки між явищами, процесами, визначити провідні чинники тощо.

Порівняльний {порівняльно-зіставний) метод сприяє ви­явленню в системах освіти рис подібності й відмінності; дає можливість фіксувати спільні та специфічні вияви педагогіч­них закономірностей; на основі застосування математичного апарату та комп'ютерної техніки може розкривати різні взає­мозв'язки і закономірності.

Залежно від мети порівняльно-педагогічного дослідження можуть використовуватися зіставно-історичні, системно-зіставні, порівняльно-індуктивні, порівняльно-дедуктивні методи.

Важливий аспект цих методів — розроблення показників порівняння.