Читайте также:
|
|
ТЕМА 3
ЗАХИСНА ФУНКЦІЯ КРОВІ ТА ЇЇ АНТИГЕННІ ВЛАСТИВОСТІ
3.1. МЕТА ЗАНЯТТЯ:
- закріпити знання матеріалу теми (обговорення запитань для самопідготовки);
- оволодіти методиками визначення тривалості зсідання крові. Дослідити вплив фізичних та хімічних факторів на тривалості зсідання крові;
- оволодіти методикою визначення групової приналежності крові і резус-фактора. Вміти використовувати знання матеріалу теми в практиці валеологічного виховання для збереження і зміцнення здоров'я молоді і дорослих;
- навчитись розв'язувати ситуаційні задачі, і знати відповіді на запитання тестового контролю знань.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ
1. Специфічні і неспецифічні фактори захисту організму від збудників інфекційних захворювань. Особливості клітинного і гуморального механізмів захисної функції крові. Фактори неспецифічного захисту, фагоцитоз. Поняття про антиген і антитіло, різновидності антитіл. Імунітет, його види. Рухова активність і імунологічна реактивність.
2. Фізіологічні механізми зсідання крові. Гемостаз, біологічне значення і основні компоненти. Фази зсідання крові. Фактори, які прискорюють і сповільнюють зсідання крові. Зміни швидкості зсідання крові при фізичних навантаженнях.
3. Групи крові та їх успадкування. Характеристика груп крові АБО. Розподіл людей за групами крові серед різних народностей. Система резус, її характеристика і значення для клінічної медицини. Успадкування групи крові і резус-фактора. Донорство.
4. Вікові особливості складу і властивостей крові.
ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
І. Специфічні і неспецифічні механізми захисту організму від збудників інфекційних захворювань
Виникнення інфекційних захворювань тісно пов'язано з сприйнятливістю організму до нього. Зприйня'тливість до захворювань — це здатність реагувати на надходження в організм збудників інфекцій виникненням хвороби. Несприйнятливість організму до збудників інфекційних захворювань забезпечується факторами специфічної несприйнятливості (імунітет) і неспецифічної фізіологічної резистентності. Інфекційні або заразні хвороби небезпечні для життя людини, особливо дітей та підлітків. Передаючись від хворої до здорової людини, інфекційні хвороби швидко поширюються, спричинюючи. епідемії. Для інфекційних захворювань характерні такі особливості:
1) наявність специфічного збудника;
2) заразність;
3) наявність імунітету;
4) циклічність перебігу.
Причинами виникнення та механізмами поширення інфекційних хвороб, а також методами профілактики і боротьби з ними займається наука епідеміологія. Особливістю епідеміологічної ситуації на сучасному етапі є виникнення нових заразних хвороб, небезпечних для життя дорослих і дітей (СНІД), епідемії грипу. Захист організму від впливу живих тіл та речовин, які несуть на собі генетичне сторонню інформацію, називається імунітетом. Основою специфічності, тобто протиінфекційного, імунітету є не сприйнятливість до даного виду мікробів та продуктів їхньої життєдіяльності. Імунітет можливий завдяки наявності імунної системи (лімфатичні вузли, селезінка, кістковий мозок, вилочкова залоза — лімфоїдні органи), яка захищає організм не лише від збудників інфекційних хвороб, а й від злоякісних клітин. Вона також бере участь у відторгненні пересаджених органів, тканин, клітин, стежить за нормальним розвитком плода і захищає новонародженого, утилізує відмерлі тканинні, структури.
До неспецифічних факторів фізіологічної резистентності як таких, що перешкоджають проникненню мікробів в організм та діють бактерицидно, належать:
1) здорова неушкоджена чиста шкіра як бар'єр для мікробів;
2) бактерицидні кислоти сальних та потових залоз шкіри;
3) лізоцим сліз, слини, крові, міжклітинної рідини, клітин тощо;
5) бактерицидні речовини дихальних шляхів, травного каналу, сечовивідних шляхів;
6) біологічно активні речовини травних соків, жовчі, крові, лімфи тощо;
7) видільна функція нирок, кишок, печінки, лімфовузлів.
На імунітет виявляють вплив ряд факторів: екологія (радіація), психогенні фактори, хвороби, соціальні умови, шкідливі звички, умови праці, харчування, санітарна культура, щеплення, режим праці та відпочинку тощо.
В середньому на 10000 новонароджених хлопчиків один народжується з важким пороком розвитку — організм дитини неспроможній виробляти захисні тіла (антитіла), тобто не може захищати себе від патогенних мікробів. Щоб жити, така дитина повинна знаходитись в стерильному приміщенні, їсти стерильну їжу, дихати безмікробним повітрям.
Імунний процес — це утворення в організмі специфічних антитіл у відповідь на проникнення в нього мікроорганізмів і взагалі будь-яких живих тіл та речовин з генетичне відмінною інформацією (їх називають антигенами). Антитіла здатні ней- тралізовувати токсини (антитоксини), розчиняти мікроби (бактеріолізини) або еритроцити (гемолізини), викликати осадження білкових решток, що утворилися внаслідок руйнування мікробів (преципітини), склеювати мікроби (аглютиніни) тощо.
Для синтезу захисних імуноглобулінів (антитіл) у відповідь на проникнення в організм хвороботворних речовин витрачається чимало часу. Він необхідний для того, щоб «налагодити» синтез специфічних антитіл (ДНК — РНК — імуноглобулін). Вважається, що механізм дії антитіл пов'язаний з наявністю на їх поверхні ділянок, конфігурація яких відповідає стереохімічній структурі антигена (як ключ відповідає замку). При контакті антигена з антитілом утворюється комплекс антиген — антитіло. При цьому антиген втрачає свої хвороботворні властивості.
Розрізняють імунітет вроджений і набутий. Вроджений імунітет видовий, він передається спадково у зв'язку з біологічними властивостями організму. Наприклад, домашні тварини не хворіють венеричними хворобами людини, а людина не хворіє чумою великої рогатої худоби. Набутий імунітет виробляється у тварин і людини після перенесення ними якої-небудь хвороби (природно набутий імунітет, або ж після щеплення вакцинами до складу яких входять мертві або ослаблені збудники даного захворювання (штучно набутий імунітет). Ще виділяють активний і пасивний імунітет. Активний імунітет утворюється при безпосередньому перенесенні організмом даної хвороби; пасивний — при введенні в організм готових антитіл (сироватки крові, одержаної з організму, який перехворів на дану хворобу). Активний імунітет довготривалий, пасивний — триває всього декілька тижнів.
Окрім поняття імунологічної реактивності організму (фагоцитарна активність лейкоцитів і утворення антитіл) виділяють поняття загальної (неспецифічної) стійкості організму.
Неспецифічний імунітет забезпечується нервовою і гормональною системами і включає в себе не лише стійкість організму до інфекційних захворювань, а й до інших стресових впливів (функціональний імунітет). Загальна схема нейрогуморальної регуляції діяльності імунної системи організму подана на рис. 58.
Важливим фактором підвищення імунологічної реактивності організму є висока (оптимальна за величиною) рухова активність людини. У спортсменів підвищена фагоцитарна активність лейкоцитів, більш висока лізоцимна активність, в умовах фізичних навантажень більш виражене збільшення в сироватці крові глобулінових білків, з яких синтезуються антитіла. Збільшення синтезу специфічних антитіл, викликаних фізичним тренуванням в умовах експериментальної імунізації білковим антигеном (Г.Д. Плахтій, 1990), є свідченням його неспецифічного впливу на імунобіологічну реактивність організму, передумовою профілактики захворювань.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |