Читайте также:
|
1. Онтологія як вчення про буття. Онтологія і метафізика.
2. Історико-філософські концепції буття.
3. Проблематика некласичної онтології:
a. Проблема буття і свідомості у філософії К. Маркса.
b. Критична онтологія Н. Гартмана.
c. Християнсько-еволюційна онтологія П. Тейяра де Шардена.
d. Фундаментальна онтологія екзистенціалізму М. Гайдеґґера.
■ 1. Онтологія – вчення про граничні засади буття, пізнання та ціннісного відношення людини до світу. Термін – Рудольф Гокленіус ("Філософський лексикон", 1613 р.)
Метафізика – розділ філософії, що займається дослідженнями первісної природи реальності, світу і буття як такого. Починаючи з XX ст., під метафізикою розуміють таку ділянку філософії, яка вивчає сутність буття, ще називають класичною онтологією.
- Що лежить в основі світу?
- Виник світ природнім шляхом чи являє собою акт божественного творіння?
- Чи існують інші світи?
- Реально існують свобода та творчість, чи це просто ілюзії нашого обмеженого розуму?
► Буття – це філософська категорія, що означає все, що реально існує; реальність, яка існує об'єктивно, поза і незалежно від свідомості людини; загальний спосіб існування людини.
Основні форми буття:
- буття речей і процесів, які існують незалежно від людини та її діяльності – "перша природа" і буття речей і процесів, створених людиною, – "друга природа";
- буття духовного (ідеального), котре розділяють на індивідуалізоване і об'єктивізоване;
- буття людини як існування її у світі речей і світі духовних цінностей;
- буття соціальне, що розділяють на буття окремої людини і буття суспільства в цілому.
► Субстанція (лат. substantia – сутність, дещо, що лежить в основі) – загальна первинна основа всіх речей, яка є їх останньою сутністю. Субстанція нестворена і незнищенна, вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона – причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий шар реальності.
Питання щодо кількості субстанцій породило:
Плюралізм (лат. рluralis – множинний) – філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини самостійних рівнозначних духовних субстанцій, що не зводиться до єдиного першопочатку (Г. Ляйбніц).
Дуалізм (лат. dualis – двоїстий) – принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) – духу і матерії, ідеального і матеріального (Б. Спіноза, Р. Декарт, І. Кант).
Монізм (гр. μόνος – один, єдиний) – філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиної першооснови – матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеалістичний монізм).
► На відміну від матеріалістичного, релігійно-ідеалістичне розуміння світу визнає в ролі субстанції Божу волю, абсолютний рух, людську свідомість, яка відривається від мозку, абсолютизується, обожнюється.
Матеріалістична філософія загальною субстанцією, субстратом будь-яких властивостей, зв'язків, відносин і форм руху вважає матерію (речовина).
► Матерія – філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях, яку людина може і намагається пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від самої людини.
В історії філософії і природознавстві розвивались два аспекти, дві точки зору на розуміння матерії: філософський і природничо-науковий (фізичний). Природничо-науковий аспект включає знання про фізичну, структурну будову матерії. Він досліджується окремими конкретними науками, особливо фізикою і хімією. Філософський аспект – це погляд на матерію як сутність – субстанцію, яка лежить в основі внутрішньої єдності усього розмаїття явищ і предметів.
Орієнтовно виділяють такі основні типи матеріальних систем і відповідні їм структурні рівні матерії: 1) система неживої природи; 2) система живої природи; 3) суспільство. Система неживої природи включає елементарні частинки і поля, атомні ядра, атоми, молекули, макроскопічні тіла, геологічні утворення, Землю та інші планети, Сонце і всі зірки, Галактику, систему галактик – Метагалактику, яка є лише однією із систем нескінченого Всесвіту. Жива і соціально-організована матерії відомі поки що лише на Землі, їх виникнення – результат природного і закономірного саморозвитку матерії. Жива матерія – це сукупність організмів, здатних до самовідтворення з передачею і накопиченням у процесі еволюції генетичної інформації. Соціально-організована матерія – це вища форма розвитку життя, сукупність мислячих і свідомо перетворюючих дійсність індивідуумів і угруповань різного рівня. В свою чергу суспільство включає багато типів взаємоперехрещених систем: людина, сім'я, різні колективи (виробничі, наукові, спортивні та інші), об'єднання і організації, партії, нації і держави, суспільство в цілому.
■ 2. Досократичний період: -Натуралістична онтологія. - Геракліт: буття плинне. - Парменід вводить поняття буття та виділяє його основні характеристики: цілісність, істинність, благість та краса.
- Платон: світ ідей та світ речей.
- Аристотель: чуттєвий та інтелігібельний рівні буття.
- Середні віки: протиставлення буття Бога і буття, створеного Богом, розрізняючи при цьому дійсне буття (акт) і можливе (потенцію).
- Відродження: культ матеріального буття, природи. У таких натуралістично-об'єктивістських концепціях природа – це механізм, який діє сам по собі, незалежно від людини.
- Новий час: субстанціональний підхід, коли фіксується субстанція і її властивості як підґрунтя світу. Буття підвладне людині, яка його оформляє, "збирає" світ.
- І. Кант: буття – це не властивості речей, а спосіб взаємозв'язку наших понять і суджень.
- Й. Фіхте: буття як вільна, чиста діяльність абсолютного Я.
- Сучасна філософія бачить в абсолютизації поняття буття одну з причин "смерті філософії" в сучасній культурі і акцентує увагу на альтернативах – поняттях Ніщо, Розрізнення, Критики.
■ 3. Класична онтологія зосереджувалась на сутності буття, а некласична вивчає структуру та фундаментальні принципи буття.
1. Діалектико-матеріалістична філософія: виникла в 40-х роках XIX ст. ЇЇ засновники – К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895).
- Ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній.
- Активність притаманна самій матерії, оскільки в ній діють сили, "внутрішні суперечності", боротьба яких призводить до нових синтезів і зв'язків.
- Визнання первинності матерії та вторинності свідомості.
- Буття мислять як природу, якою треба оволодіти та керувати. Свідомість, духовне, мислення виключені зі сфери буття. Заперечуючи онтологічний статус свідомості, розглядає її як функцію високоорганізованої матерії – людського мозку.
- Розв'язання світоглядної кризи у фізиці (атом виявився подільний) діалектико-матеріалістична філософія вбачала в розбудові такого розуміння матерії, яке б не ототожнювало її з субстратом (речовиною та її молекулярно-атомістичною будовою) і давало б змогу пояснити розмаїття властивостей, зв'язків і відношень реальності. В. Ленін ("Матеріалізм і емпіріокритицизм"): Матерія – це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них.
- Універсальні властивості матерії: її нествореність, незнищенність, вічність існування у часі та нескінченність – у просторі.
- Загальні форми буття матерії – простір і час. Простір – протяжність об'єктів, їхнє розташування та межування з іншими об'єктами. Кожне тіло має три виміри протяжності – довжину, ширину й висоту. Тому реальний простір буття речей є тривимірний. Час – тривалість, черговість і швидкість перебігу процесів, їхній ритм і темп. Тривалість характеризує існування однієї й тієї ж речі. У тривалості розрізняють три фази: сучасність, минуле й майбутнє.
- Матерії завжди притаманний рух і змінюваність, саморозвиток, перетворення одних форм в інші. Рух – універсальний спосіб існування матерії, зумовлений самою природою матерії.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 47 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |