Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Види голосного читання, методика його формування.

Види:групове.ІНДИВІДУАЛЬНЕ,ЛАНЦЮЖКОВЕ.ХОРОВЕ.в особах,вибіркове,в парах

Голосним читання користуються протягом всього навчального процесу.

При голосному читанні важливим є особа вчителя яка перша прочитала твір,бо читання вчителя є зразком для учнів.

Спочатку доцільно використовувати індивідуальне,потім ланцюжкове читання,хорове,потім в парах чи в особах,при кожному виді роботи слід казати дітям щоб вони постійно слідкували за читачем.слід залучати і до вибіркового читання

21 Повноцінні якості читання. Охарактеризуйте одну із них.

Якості читання:

1) свідомість (уміння переказати і висловити свою думку);

2) правильність читання полягає в дотриманні орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних, правильне наголошення слів, злита вимова службових слів з повнозначними словами);

3) швидкість – повинно відповідати темпу усного розмовного мовлення;

4) виразність (для голосного читання): темп, тембр, логічний наголос, паузи, інтонація.

Критерії правильного читання:

-відсутність перекручень букв, слів

- відсутність перескакування і пропусків

- учень не ковтає закінчень, а чітко проговорює

- правильно наголошує слова

- ритмічне читання

- реагує на розділові знаки

Правильне чит., закладається в добукварний період коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм. У букварний період робота над набуттям орфоепічних норм продовжується на вищому рівні.У після букварний період починається прищеплення важливих орфоепічних норм. Вчитель повинен бути особливо пильним до правильності читання тексту.

Помилки слід виправляти тактовно.Щоб запам*ятати правильну вимову слід давати учням прислів*я.Необхідно практикувати різні форми роботи:

А)проведення бесід за мал..

Б)розповіді і пояснення вчителя пов’язані із темою

В)аналіз слів і запис їх на дошці

Г)виділення учнями важких для вимови слів

22 Етапи уроку ознайомлення з новим твором. Назвіть різні види роботи на етапі підготовки до сприймання твору.

Для досягнення кінцевого результату уроків ознайомлення з новим матеріалом застосовуються різні види робіт, що формують усвідомлене читання. Методика виділяє такі види опрацювання тексту, які воднораз ви­значають послідовні дії вчителя на цих уроках: а) підготовка учнів до сприймання твору; б) перше читання твору; в) бе­сіда після першого читання з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного; г) повторне читання для поглибленого осмислення тексту і читання за частина­ми; д) аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій; е) складання плану прочитаного; є) переказування прочитаного; ж) узагальнююча (підсумкова) бесіда, що ставить за мету — закріпити розу­міння теми, ідеї твору, його значення в пізнаванні оточу­ючої дійсності. Робота над виразністю читання триває про­тягом усього уроку: початкове читання настроює дітей на усвідомлення особливостей твору і розуміння головної думки; впродовж наступних етапів іде процес освоєння ви­разного прочитування тексту.
Підготовка до сприймання твору
Проведення підготовчої роботи до сприйняття тексту зумовлюється рядом причин. Діти не зрозуміють змісту твору, якщо їм не відомі історичні обставини, в яких вибувалися описувані події. Зміст твору не дійде до свідо­мості учнів і через нерозуміння слів, що трапляються в ході опису відповідних подій. Це можуть бути історизми, архаїз­ми, наукові терміни, рідковживані фразеологічні звороти тощо. Усе це змушує включити до плану уроку підготовку дітей до сприймання відповідного тексту.
Щоб готувати учнів до усвідомлення тексту, можна за­стосовувати різні види роботи, в тому числі розповідь учи­теля, бесіду, вільне висловлювання учнів з приводу роз­глядуваної теми на основі власного досвіду, спогади про бачене в музеї, під час екскурсії на ферму, фабрику, лінгві­стичні ігри.
Розповідь учителя необхідна тоді, коли у дітей не­має знань, які б дозволили їм зрозуміти прочитане. Найчас­тіше учительське слово потрібне, якщо оповідь у творі пов'я­зана з історичними подіями.
Бесіду іноді доцільно поєднувати з розповіддю

Вільне висловлювання учнів доречно застосувати, коли предмет чи явище, про які йдеться, відомі дітям. Для таких висловлювань придатні теми про Міжнародний жіночий день, про Перше травня. Приводом для застосування вільних висловлювань можуть стати й інші теми
Мета лінгвістичних ігор — зацікавити дітей образністю мови, підготувати їх до емоційного сприймання тексту. Лінгвістична гра застосовується лише при підготовці до читання художніх творів, зокрема віршів. На цьому етапі уроку вчитель дістає змогу використати наочність. Методика рекомендує демонструвати дітям порт­рети письменників, історичних осіб, героїв воєн, репро­дукції картин. Можливі й інші варіанти наочності, зокрема музичний супровід, демонстрація діафільмів.

23 Розкрийте методику навчання дітей складати план прочитаного.

Навчання складати план прочитаного. Цей елемент уроку передує переказуванню прочитаного. Складений план організовує процес відтворення змісту прочитаного. Але ж і робота над його складанням допомагає глибше усвідомити прочитане. Навчання учнів складати план слід грунтувати на умінні поділити твір на частини. Це – важливий підготовчий етап до виділення пунктів плану. На цьому етапі виправдовує себе застосування малюнкового плану. Вимоги до плану: 1) усі його пункти повинні передавати логіку розгортання подій; 2) вони мають бути спрямовані на розкриття головної думки. Пункти плану можуть оформлятися у вигляді двоскладних речень. Доцільно пропагувати й інші типи формування пунктів плану, зокрема, номінативними і питальними реченнями. Застосування питальних речень як пунктів плану дає змогу активізувати роботу учнів. Питання змушують дітей шукати відповіді на них, у них виявляється послідовність викладу подій, їх взаємозв’язок.

Переказ прочитаного. Усю попередню роботу: ознайомлення з текстом твору, поділ його на частини і з’ясування думки кожної з них, складання плану – слід вважати ефективною підготовкою до переказування прочитаного. Умінню дітей переказувати прочитане треба надати великого значення. По-перше, переказ має освітнє й виховне значення. По-друге, ця форма навчання має невичерпні можливості для роботи над розвитком мовлення дітей. По-третє, в процесі переказу вчитель дістає можливість прослідкувати за тим, як діти володіють такими якостями усного мовлення, як жвавість і водночас природність викладу, його інтонування, виразність переказу. Існують різні види переказування: дослівне, близьке до тексту, стисле або коротке, творче. Дослівне не виявляє досконального розуміння тексту, але воно свідчить про заучування на пам'ять. Повним, близьким до тексту переказуванням діти оволодівають на другому і третьому роках навчання. Коротке переказування виявляє володіння мовленням: умінням зберігати логіку викладу, а також орієнтуватись в переконструюванні речень. Коротке переказування це один із видів творчого переказування. Види творчого переказування багатоманітні. Серед них: розповідь від першої особи, продовження розповіді. Переказ як елемент уроку не завжди обов’язковий. Короткі тексти переказувати не рекомендується.

Проведення узагальнюючої бесіди; встановлення ідейного змісту твору. Узагальнююча, або підсумкова, бесіда проводиться на завершення всієї попередньої роботи і спрямована на виявлення ідеї твору та авторського задуму. Заключну бесіду не слід розтягувати, адже і зміст, і послідовність викладу, і художнє втілення головних думок частин були засновані. Хід заключної бесіди визначається жанром твору. Так, на завершення роботи над байкою залишається аналіз її моралі. Ідея ліричного твору виводиться з розбору художніх засобів. Істотним для завершення роботи над твором є заключне слово вчителя. Підводячи підсумки, він повинен наголосити на тому, про що нове сьогодні вони дізнались, що їм слід узяти на озброєння і проти чого необхідно боротися.

24 Особливості опрацювання байки.

Вперше з цим жанром діти знайомляться у 2 класі. Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них. Від казок байки відрізняються тим, що вони переважно віршовані. Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді, як уже вказувалося, вчитель назве одну з характерних рис байок — їх переважно віршований характер. Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Опрацьовуючи текст байки, учитель повинен підготувати ілюстрації, написати назву байки, слова для словниково-тлумачної роботи на дошці, а саме: «байка», «алегорія», «мораль». Для першого ознайомлення з текстом припустимо запропонувати, дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка «Чиж та Голуб») або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка «Лебідь, Щука і Рак») У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці і до чого закликає байкар.

Наступні етапи такі:

а) вибіркове читання

б) відповіді на запитання

в ) встановлення головної думки твору

У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Етапи опрацювання байки:

1 Підготовка до сприймання. Провести бесіду про автора, використати прислів’я чи приказку для розуміння моралі байки, загадки, щоб відгадками були назви головних персонажів.

2 Перше читання вчителем(напамять). Використання сучасних засобів навчання, запис читання на диктофон, із педагогічним завданням (слухати, слідкувати, міркувати).

3 Перевірка сприймання. (2-3 питання) Словниково-тлумачна робота, пригадування «байка», «алегорія», «мораль».

4 Повторне читання байки з метою усвідомлення змісту, вчинків персонажів, мотивації їх поведінки та аналізу зображальних засобів. ланцюжкове чит.,індивідуальне читання, чит.в особах. Бесіда про вчинки і поведінку персонажів, яка поєднується з вибірковим читанням.

5 Узагальнююча бесіда. Системою додаткових запитань визначити головну думку.

6 Підсумкова бесіда.

25 Методика опрацювання народної казки.

1 підготовка до сприймання

Вчитель повинен підготуватися вивісити наочність,казку особливо ннародну має вчитель розказувати.написати невідомі слова на дошці, написати слово казка.

Провести беіду-про те що в основі казки лежить видуманий сюжет. Фантазія. Використовується загадка прислів’я приказки

Словниково тлумачна робота

Увага до будови казки: давним давно або в такому то царстві…

2 перше читання вчителя (розповідьЯ) з педагогічним завданням

3перевірка сприймання(не більше 3 питання)

4повторне читання казки з метою усвідомлення змісту оцінки вчинків персонажів мотивації їх поведінки аналіз зображальних засобів

-ланцюжкове читання

-читання в особах

-індивідуальне

-бесіда про вчинки і поведінку персонажів

5 узагальнююча бесіда

-головна думка-системою запитань

6підсумкова бесіда

-система запитань по казці

Увага до кінцівки казки

26 Зясуйте особливості вивчення вірша.

Молодші школярі знайомляться з епічними (сюжетними) і ліричними (у яких з особливою виразністю виявляється емоційне ставлення автора до зображуваного) віршами. Відмінність цих типів поетичних творів накладає відбиток на методику їх вивчення і якоюсь мірою на організацію уроків читання.

Епічним віршам властивий сюжет, говорячи іншими словами, розвиток подій. Працюючи над віршем, не слід забувати, що об'єкт аналізу — поетичний твір. Сюжетні вірші не позбавлені емоційного авторського ставлення до героя поезії чи об'єкта зображення. Позиція автора у відношенні до описуваних подій наявна в кожному епічному вірші. Вона виявляється в осуді чи схваленні дій героїв. На відміну від епічних віршів у ліричних поезіях немає сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання передаються або в змалюванні картин природи, або в розкритті політичних подій. У роботі над творами громадянської-лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного. Зміст віршів соціальне-політичного наповнення доцільно розкривати на тлі громадського, політичного і культурного життя народів України. Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх вивчення. Зумовлено це тим, що вірші такого типу невеликі за розміром і передаються в них не події з життя людей, а почуття, пов'язані із змалюванням явищ природи, переживань. Така поезія сприяє емоційному пізнанню дійсності. Безпосереднє знайомство з природою — важлива умова усвідомленого розуміння тексту.

Треба інтонаційно демонструвати ставлення до чогось чи когось.
Етапи опрацювання вірша:

1 Підготовка до сприймання. Провести бесіду про автора, що таке вірш, строфа, поетичний твір.

-складання партитури читання вірша: підкреслити лінією слово яке вимовляється з більшою силою голосу.

-стрілочкою зображати підвищення та пониження голосу.

-позначення «/» паузи олівцем, а «//» - довша пауза. Визначає тембр голосу, забарвлення голосу (бадьоро, весело), які рядки читати швидше, які повільніше.

4) Супроводжувати читання вірша мімікою, блиском очей.

2 Перше читання вчителем(напамять). Використання сучасних засобів навчання, запис читання на диктофон, із педагогічним завданням (слухати, слідкувати, міркувати).

3 Перевірка сприймання. (2-3 питання) Словниково-тлумачна робота.

4 Повторне читання вірша з метою усвідомлення змісту та аналізу зображальних засобів. ланцюжкове чит.,індивідуальне читання, чит.в особах. Бесіда про вчинки і поведінку персонажів, яка поєднується з вибірковим читанням.

5 Узагальнююча бесіда. Системою додаткових запитань визначити головну думку.

6 Підсумкова бесіда.

27 Зясуйте значення уроку узагальнення знань та вкажіть види роботи на ньому.

Тематичний добір матеріалу для читання дає можливість підвести підсумки вивченого, закріпити здобуті знання. Здійснюється це на узагальнюючих уроках читання, які вводяться після опрацювання відповідних тем.

До такого типу уроку вчитель готується заздалегідь: визначає мету і зміст уроку, накреслює план його проведення, продумує систему застосування наочності, визначає обсяг і характер завдань, які він дасть учням. Узагальнюючий урок будується не за такою схемою, як урок пояснення нового матеріалу. У ньому немає перевірки домашнього завдання за попередньою темою. Проводяться і кінці теми або розділу.

Методика рекомендує кілька видів роботи на узагальнюючих уроках, які ефективно застосовуються у сучасній школі.

узагальнюючі бесіди. У ході таких бесід діти перелічують твори, присвячені тим чи іншим подіям чи відповідають певній темі, читають уривки з творів для підтвердження характеристик героїв тощо. На кожному уроці бесіда має закінчитися узагальненням, оцінкою прочитаного.

Переказування. Відповідно до теми уроку застосовуються різного типу перекази: вибіркові, повні (із залученням учнів усього класу), які обов'язково слід завершити узагальненням, формулюванням ідеї розглядуваної теми.

Різні види читання за книгою і напам'ять. При цьому уривки повинні добиратися цілеспрямовано; на основі їх виводиться головна думка теми узагальнюючого уроку.

Вікторини. Запитання «З якого твору уривок?» відкриває можливості для зіставлень і порівнянь, для знаходження причинових зв'язків між описуваними епізодами.

В усіх випадках учитель підводить підсумки уроку.

Структура уроку: 1 емоц-псих підг.(виставка творчих робіт), 2 повідомлення теми уроку, 3 Конторольно-узагальнююча бесіда, 4 Літ.вікторина, 5 Конкурс «Декламаторів»,6 захист творчих робіт, 7 Перегляд сценок, 8 Підсумок уроку.

28 Методика позакласного читання і керівництво ним.

Позакласне читання – різновид класного читання, самостійне читання учнями різної літератури, що здійснюється учителем та учнями у позаурочний час. Позакласне читання своїм змістом, тематикою і жанровою різноманітністю пов’язане з класним читанням.Метою таких уроків є забезпечення формування бібліотечно-бібліографічних уявлень, вмінь, понять (усвідомлення книги як джерела знань, дотримання правил поведінки з книгою; знання про будову книги – обкладинка, палітурка, сторінки, назва книги, автор, тощо), вміння вибирати книгу в бібліотеці за ілюстрацією на обкладинці (1 кл), за назвою і автором (3-4 кл), за анотацією(3-4 кл), розширювати читацький кругозір. Структура уроку позакласного читання

1. Облік прочитаного (3-4 учні розповідають товаришам про самостійно прочитані книги. Доцільно, щоб учитель пропонував учням вибірковий переказ: розповісти найцікавіший епізод…, звертати увагу на автора, художника книги);

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Вступна бесіда.

4. Читання твору (вчителем).

5. Бесіда за змістом прочитаного твору.

6. Самостійне знайомство з новою книгою(текстом) його читання «про себе».

7. Виявлення і оцінка якості самостійного читання.

8. Узагальнююча бесіда.

9. Список рекомендованої літератури.

Керівництво позакласним читанням

Щоб учитель керував позакласним читанням, то він сам повинен знати дитячу літературу, знати, які книги знаходяться в шкільній бібліотеці, повинен стежити за новими книгами.

Є такі форми керівництва позакласним читанням:

- урок;

- масові позакласні заходи (літературні ранки, ребуси, вікторини);

- створення домашньої і класної бібліотек.

При керівництві позакласним читанням слід врахувати інтереси і нахили дітей, їх індивідуальні особливості.

1. Проведення уроків позакласного читання – контроль за читанням(що і с-ки читають?)

2. Наявність у класі спеціального стенду під назвою «Що ми читаємо?, Книголюби, тощо)На цьому стенді – список рекомендованої літератури у послідовності проведення позакласного читання. Також може бути, список із кращих читачів класу. Можна повісити фотографії учнів всього класу, а під ними кишеньки з полотна, на якій імя дитини, в кишеньку вчитель вставляє карточку з надписом «відвідай бібліотеку», «прочитай ще раз твір»

3. Створення дитячої бібліотеки, і нове доручення «класний бібліотекар»

4. Батьківські збори, розмова з батьками про те, що б читала їхня дитина.

5. Зв*язок класовода з бібліотекарем.

6. Між уроками вести індивідуальну роботу з учнями.

7. Введення учнями з 3 класу читацького щоденника.

8. Звіт школяра на уроці, перерви, що і скільки прочитав?

29 Етапи позакласного читання. Охарактеризуйте зміст роботи на початковому етапі (2 кл)

Позакласне читання являє собою систему, процес і ділиться на 3 етапи: підготовчий, початковий, основний.

Підготовчий етап(1 кл) – робота з дит. книгою, проводиться один раз на тиждень.На уроці читання відводиться 15-20 зв уроку на читання дитячої книжечки у 1 кл. вчителем. Школярі вчаться за зовнішними ознаками книги визначати тему, жанр творів.

Початковий етап(2кл) – проводиться 2 рази в місяць, весь урок відводиться на читанні в класі та обговорення прочитаного. В 2 класі ставться завдання пробуджувати і формувати в школярів інтерес до самостійного читання.Основним завданням уроків позакласного читання є формування читацької самостійності учнів, сприяння розвитку інформаційної к-ри молодших школярів. Учні вчаться самостійно визначати зовнішні показники змісту кожної книжки, вибиратиз них потрібно за окреслиними вчителем показниками, і на цій основі доходити загального висновку про тематику, зміст, характер творів. Коло дитячого читання розширюється шляхом представлення нових різножанрових творів та книжок письменників, відомих учням з першого класу. Основними вимогами до знань другокласників з позакласним читанням на кінець навчального року є вміння:розрізняти прочитай твір за жанровими ознаками; пізнавати сюжет знайомої книжки за ілюстрацією; правильно називати кілька книжок, які найбільше сподобались;

Самостійно прочитувати запропонований учителем твір; дотримуватись гігієнічних навичок читання.

30 Розвиток зв’язного мовлення школярів. Методика проведення переказування.

Перекази і твори - основні вправи з розвитку узагальнених умінь зв'язного мовлення. Робота над ними здійснюється паралельно, у взаємозв'язку. Перекази є підготовчою ланкою у навчанні творам. Проведення переказу за розповідним, описовим текстом і текстом-міркуванням передує побудові самостійного висловлювання того ж типу і стилю. Вiдповiдно до програми учні мають навчитися писати рiзнi види переказiв: докладнi, детальнi, уснi й письмовi, стислi, вибiрковi, творчi,перекази-переклади, перекази за картинами, фiльмами, виставами i т. п. Докладний усний переказ - це один iз видiв засвоєння тексту, вид роботи над удосконаленням усного мовлення учнiв, пiдвищенням ефективностi всієї роботи з розвитку мовлення. Докладний письмовий переказ передбачає докладну повну й близьку до тексту передачу на письмi змiсту прочитаного. для класифікації переказів обрано характер відтворення тексту. Ця основа дає змогу побачити специфіку, дидактичні можливості різних видів переказів. Залежно від докладності передачі змісту та міри збереження композиції тексту розрізняємо перекази:
1) детальні, або близькі до тексту (зміст вихідного тексту відтворюється повно, з усіма деталями, зберігаються тип тексту, його композиційні і мовні особливості);
2) вибіркові (відтворюється не весь текст, а якась його частина, пов'язана з певною темою; його композиція, як правило, змінюється);
3) стислі (передається головне із змісту тексту, деталі опускаються. Тип тексту може бути збережений або змінений залежно від об'єму та ступеня стислості);
4) перекази з додатковим завданням, або творчі перекази (вправа передбачає внесення певних змін у зміст чи композицію вихідного зразка - заміну особи розповідача, доповнення тексту, перестановку частин тощо.
Тип тексту, його мовні особливості можуть зберігатися або змінюватися залежно від характеру завдання). Потребує постiйної уваги проблема гармонiйного поєднання навчання чотирьох видiв мовленнєвої діяльності (аудiювання, читання, говорiння, письмо).

До історії

31.ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ РЕВОЛЮЦІЇ

Насамперед, це характерна для української історії проблема політичної орієнтації. Лідери Центральної Ради, зазначив В.Винни­ченко в своєму "Заповіті борцям", опинилися перед вибором: де шукати допомоги проти ворога нашого національного визволення (Росії)? Думка щодо цього не була однозначною: одна частина стояла за те, щоб шукати її в народі, йдучи назустріч вічним соціально-еко­номічним прагненням його, щоб із гасла "Вільна Україна" зробити гасло "Вільна Україна без холопа і пана", щоб з'єднати всі прагнення в одне, щоб однобічне визволення розвинути у всебічне. Інша части­на Центральної Ради не знайшла в собі ні сили, ні мужності, ні бажання прийняти це гасло, вона переважною більшістю голосів висловилась "за орієнтацію на зовнішні сили, за кликання на поміч проти більшовицької навали німецького війська". Пояснюючи причину приходу на Україну німецької армії та її статус, М.Грушевський наголосив, що вона "залишатиметься рівно стільки, скільки це буде потрібно для визволення України".

Однак була ще одна причина. Ще на початку діяльності Цент­ральної Ради М.Грушевський запропонував визнати "всякі прояви українського шовінізму, виключності, нетолеранції супроти інших народностей національним злочинством". Він щиро прагнув на­ціонального миру й злагоди, однак, зіткнувшись з цілком злободен­ною дилемою — пріоритет прав нації чи прав людини, все ж таки обирає перше. 1 це породило низку труднощів. У житті, таким чином, все виявилося набагато складнішим, а ідилічні картини міжнаціональних взаємин не мали шансів у тоді­шньому розколотому суспільстві. На жаль, М.Грушевський та його соратники не змогли знайти оптимального рішення, і це, врешті-решт, визначило їхню долю. Головною проблемою занепаду гетьманату полягала в тому, що українські політичні партії, більшість з яких сповідувала соціалізм, вороже ставилися до геть­мана. В.Винниченко, зокрема, назвав політичний режим гетьман­ської держави "чорносотенно-буржуазною вакханалією". Таких же оцінок трималися й чимало його соратників. Тим більше, що в особі гетьмана вони вбачали противника українства, незважаючи на його численні заяви про "національно-український характер" нової держави. Органи місцевого самоврядування теж ставилися до геть­мана неприязно.

32.схарактеризуйте особу михайла грушевського в історії

Михайло Грушевський походить з давньої, знаної ще з XVII ст., духовної родини на Чигиринщині. Рід мав козацькі корені та первісне прізвище Груша. Михайло народився 17 (29) вересня 1866 року у Холмі (нині Польща), де його батько, Сергій Федорович Грушевський після закінчення Київської духовної академії працював вчителем словесності. Виріс на Кавказі. Виховання, розповіді батька та рідкі поїздки в Україну рано збудили в Михайлові зацікавлення та вболівання за долю Батьківщини. Під час навчання в Тифліській гімназії у 1880-1886 рр. почалося свідоме захоплення українською історією та літературою, пошук свого місця у справі служіння Україні. Наукова концепція Грушевського історика про етнічну соборність України стала національним ідеалом Грушевського політика. До 1906 р. він, працюючи на Галичині, широко використовував конституційні свободи Австро-Угорщини для піднесення національної свідомості українства. Коли подібні умови виникли в підросійській Україні, розгортає свою діяльність і в Києві: створює наукове товариство, переносить зі Львова окремі видання, випускає газети, відкриває книгарні

після Лютневої революції в Росії у лютому 1917 р. український народ тримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна Рада — єдина парламентська інституція, утворена на руїнах самодержавства. Визначальним принципом творення українського парламенту був широкий демократизм. До його складу ввійшли представники всіх політичних партій, товариств, спілок, ради військових, селянських, робітничих депутатів, всіз українських земель та українських колоній-громад, національних меншостей. Легітимність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський. Він був лідером, головним конструктором політики Української ЦентральноЇ Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні 1918 року. 1924 року, заради продовження масштабної наукової праці, завершення "Історії України-Руси", що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс з встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину. Після звільнення до кінця життя Грушевський не почував себе вільною людиною.