Читайте также:
|
Ø Згідно з ліберально-демократичною позицією легітимною потрібно визнавати тільки ту владу, яка сформована в результаті демократичних процедур.
Ø Згідно з позицією політичного реалізму легітимність влади полягає не стільки у законності й демократизмі її встановлення, скільки в її здатності оволодіти складною ситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність.
Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М.Вебером:
ü традиційний,який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих,хтоодержав владу за цією традицією;
ü харизматичний (грец. charisma —милість,благодать,Божий дар,винятковий талант),
оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади (Цезар, Наполеон, Ленін);
ü раціональний (легальний),що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку,професіоналізм владних структур. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи.
Д. Істон виділяє інші принципи легітимності:
1) ідеологічна легітимність опирається на ідеологічні принципи та переконання громадян уцінності політичного ладу як найкращого, що підкріплюється інтенсивною пропагандою (колишній СРСР);
2) структурна легітимність опирається на прихильність громадян до механізму і нормполітичного режиму (Великобританія з її демократичними традиціями та парламентаризмом);
3) особиста (персональна) легітимність опирається на віру громадян у особисті якостіполітичного лідера, його спроможність належно використовувати політичну владу. Вона базується на симпатії громадян до лідера (США, де президент повинен володіти персональною легітимністю).
Легітимність має властивість змінювати характер і ступінь підтримки влади та її інститутів. У зв'язку з цим можна говорити про кризи легітимності.
Криза легітимності (делегітимізації влади) —зниження реальної підтримки органівдержавної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.
Основними причинами делегітимізації влади можуть бути такі:
1. суперечність між пануючими в суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти;
2. суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичною соціально-політичною практикою;
3. відсутність у політичній системі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу;
4. бюрократизація і корумпованість державного апарату;
5. націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади;
6. дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми.
Сучасний російський політолог Олександр Соловйов, узагальнивши теоретичний і практичний досвід, запропонував такі шляхи і засоби виходу з кризових ситуацій:
ü підтримка постійних контактів з населенням;
ü проведення роз'яснювальної роботи щодо своїх цілей;
ü посилення ролі правових методів досягнення цілей та постійного оновлення законодавства;
ü врівноваженість гілок влади;
ü виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь;
ü організація контролю з боку організованої громадськості за різними рівнями державної влади;
ü зміцнення демократичних цінностей у суспільстві;
ü подолання правового нігілізму населення тощо.
Стосовно легітимності влади в Україні слід визнати її низький рівень до всіх політико-владнихінститутів. До сказаного слід додати, що в Україні переважає легітимність, яка ґрунтується на ірраціональних засадах: традиційна, харизматична. Інші види легітимності на сучасному етапі політичного розвитку країни набувають все більшого поширення.
За рівнем публічності влада в Україні зберігає ще форму скритості і таємничості (криптократії). Однак після Помаранчевої революції та політичної реформи політична влада стала більш публічною внаслідок зростання політичної конкуренції і розширення діапазону свободи у ЗМІ. Для забезпечення публічності влади на рівні стандартів розвинутої демократії необхідно юридично закріпити: право громадян на отримання інформації про доходи і майно політиків та чиновників, результати їхньої діяльності шляхом розміщення такої інформації у офіційних друкованих та електронних ЗМІ; легальне лобіювання громадськими організаціями своїх інтересів; статус незалежної фахової громадської експертизи політичних проектів у рамках громадського телебачення і радіомовлення; право уповноважених представників громадськості бути присутнім на пленарних засіданнях парламенту та місцевих рад.
Якщо аналізувати владу на рівні інституційних суб'єктів, то слід зазначити, що їхнім недоліком є незбалансованість повноважень між основними політичними інститутами держави, а також величезний обсяг регуляторних функцій у соціально-економічній сфері. Внаслідок цього відбувається жорстка боротьба між владними суб'єктами на всіх рінях політичної системи, оскільки влада сьогодні дає можливість розподіляти матеріальні і фінансові ресурси.
За джерелами формування політична влада в Україні де-юре є демократичною, а де-факто — ще зберігає атрибути олігархо-кланового режиму. Олігархія — це група людей, яка перебуваючи на вершині політичної влади і використовуючи владні механізми з метою нещадної експлуатації природних і трудових ресурсів, нагромадила потужні фінансові та інформаційні ресурси. Клани — це об'єднання за родинними, дружніми, земляцькими відносинами, які намагаються реалізувати дещо
відмінні (як правило, мафіозні) від організаційної мети інтереси. На нинішньому етапі, коли посилюється політична конкуренція й активізується громадськість, олігархо-кланові механізми у всіх політичних структурах значно послабилися.
Влада в Україні недостатньо збалансована й ефективна. Якщо до 2004 р. політична влада в Україні була в основному зосереджена в руках Президента, то зараз розподілена між двома владними центрами (Президентом і Прем'єр-міністром, який спирається на парламентську більшість). При цьому слід зазначити, що дублювання багатьох управлінських функцій двома політичними центрами послаблює ефективність державного управління.
Питання до самоконтролю
1. Які визначення влади існують в політичній науці?
2. У чому виявляється специфіка політичної влади?
3. Що таке джерела і ресурси влади?
4. Що таке лобізм?
5. Назвіть відмінності між владою політичною і владою державною.
6. Охарактеризуйте внесок М. Вебера в розробку проблеми легітимності влади.
7. Чи можливо суперечність між легальністю і легітимністю влади?
8. Проаналізуйте виконання соціальної функції політичної влади в сучасній Україні.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |