|
Із послання «До Основ’яненка»:
· Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України! (славне історичне минуле завжди буде жити в думі й пісні)
· Утни, батьку, щоб нехотя
На весь світ почули,
Що діялось в Україні,
За що погибала,
За що слава козацькая
На всім світі стала! (батьком тут названо Г. Квітку-Основ’яненка)
Із поеми «Катерина»:
· Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Із поеми «Гайдамаки»:
· Сини мої! орли мої!
Летіть в Україну, -
Хоч і лихо зустрінеться,
Так не на чужині.
· Гайдамаки гуляють, карають;
Де проїдуть – земля горить,
Кровю підпливає.
· Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Із поеми «Кавказ»:
· За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
· Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
· У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Із поеми «Сон (У всякого своя доля…)»:
· Той муруй, той руйнує,
Той неситим оком
За край свті зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
· Летим. Дивлюсь, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
· Заворушилася пустиня.
Мов із тісної домовини
На той останній Страшний суд
Мерці за правдою встають.
· …Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне,
Хита головою.
· Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака; та меншого в пузо –
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних…
· Первому – вторая
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той перший, що розпинав
Нашу Україну,
А вторая доконала
Вдову сиротину.
Із послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»:
· В своїй хаті й своя правда,
І сила, і воля.
· Нема на світі України,
Немає другого Дніпра…
· Одцурається брат брата
І дитини мати.
· Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
· Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
· Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
· Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
· Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Із вірша «Заповіт»:
· І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Із вірша «Мені однаково…»:
· Малого сліду не покину
На нашій славній Україні.
На нашій – не своїй землі.
· Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 25 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |