Читайте также:
|
Конституційні засади розподілу гілок влади в Україні.
Верховна Рада та інститут Президента в державному управлінні.
Організаційна та функціональна структура виконавчої влади.
Судова влада та здійснення контролю.
Література:
1. Мельник А.Ф. Державне управління: підручник. /А.Ф.Оболенський, А.Ю. Расіна; за ред А.Ф.Мельник.- К.; Знання, 2009 – 582.
2. Авер'янов В.Б. Державне управління: теорія і практика. — Київ, Дрінком-Інтер, 1998 р.с.432
3. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): учебн. пособие / Г. В. Атаманчук. - М.: ОАО "НПО "Экон-ка", 2000. - 302 с.
4. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.
5. Гладун З.С. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 1996. —21с.
6. Удовик С. Л.Государственность Украины: истоки и перспективи / С. Л. Удовик. - К.: Ваклер, 1999. - 208 с.
Звернути увагу на сторінки 253-307 підручника: Державне управління: підручник /А.Ф. Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна; за ред. А.Ф.Мельник, - К.: Знання, 2009. – 582 с.
Увага! Конституція України 1996 року є засадним теоретичним та нормативним джерелом вивчення особливостей державного управління в Україні.
В попередніх трьох темах було розглянуто теоретико-методологічні базові положення, що розкривають суть державного управління. його відмінність від приватного, розкрито функції з точки зору його реалізації як процесу і як форми прояву суспільних функцій держави, виокремлено роль інституційних чинників у формуванні особливостей національних моделей державного управління. Важливою місією цієї теми є розкриття суспільної значимості конституції, як засадного інституту, що визначає форми та типологію державного устрою, принципи та модель державного управління, права, свободи і обов’язки громадян.
Конституційні засади розподілу гілок влади в Україні.
Отримання професійних знань з державного управління в Україні неможливе без достовірного і детального знання статей Конституції України. Це начало начал розуміння національної специфіки держави та державного управління. А дотримання положень конституції закладає міцні підвалини довго тривалості та стабільності держави.
Конституція (лат. constitution установлення) – основний закон (або сукупність законів) держави, яким імплементовано статус вищої юридичної норми. Конституція визначає устрій держави. політичну, економічну і соціальну системи. визначає принципи організації і діяльності органів державної влади, управління, судочинства, основні права, свободи і обов’язки громадян. Людство в процесі цивілізаційного поступу виробило універсальні принципи спільного співіснування в межах такої організаційної форми як держава. Зазначені в конституції основні положення є базовими та вихідними при розробці конкретних законів, які предметно визначають форми та методи державного управління в окремих сферах людської діяльності. В більшості випадків положення конституції є виваженими, усталеними і можуть залишатись в незмінному вигляді довготривалий час.
Становлення інститутів державної влади – базовий політичний процес, оскільки потенційно його результатом є забезпечення легітимації конкретної форми держави з усіма її структурними елементами. У ході цього процесу встановлюються відносини влади з різними верствами суспільства незалежно від того, суспільство є закритим, становим, чи відкритим для вертикальної соціальної мобільності.
Основними політико-правовими інститутами традиційно виступають Парламент, Уряд, Глава Держави, Суди, політичні партії. Зважаючи на винятково важливий вплив таких інститутів, як органи територіального представництва і місцевого самоврядування, засобів масової інформації на процес ухвалення політичних рішень, тому їх також можна включати в якості опосередкованих інститутів політико-правової системи.
Півторатисячолітній шлях українців до власної державності характеризується злетами і падіннями, перемогами і поразками, що не могло не позначитись на формуванні у народу свого уявлення про державу, про відносини між громадянами, про ставлення до влади а влади до населення. Головне в тому, що навіть періоди розривів в єдиному ланцюзі державно-правового розвитку не знищили тяглості українського народу до національної державності. Особливості національного характеру державотворчого процесу прослідковуються в історичних формах правління, виборності органів влади і управління, судочинстві. Можна говорити про наявність таких рис державотворення як сплетіння запозичених і національних традицій, правовий нігілізм і широку ініціативу судів.
На історичну арену слов'янська держава вийшла у ІV ст. (Антський союз), а найбільшої могутності досягла під час правління князя Кия (кінець V початок VI ст. н.е.). Стародавні джерела, насамперед візантійські, свідчили про наявність в антів і слов’ян військових союзів племен під керівництвом вождів, а також загальних народних зборів. На основі цих джерел можна зробити висновок, що східні слов’яни, які вийшли з рамок родоплемінного ладу, сформували союз племен, в основі якого було покладено так звану „військову демократію”. Зростання меж території держави потребує нових методів форм управління: поступово відмирають родові органи управління, зменшується вплив і значення народних зборів (віче). Натомість значно зростає роль князів, які спираються на доволі вузьке коло земельної аристократії та військової верхівки. Княжий двір стає уособленням політичної влади, державного управління, суду, економічної потуги. Якщо ІХ-Х ст. характеризуються періодом формування княжих держав, що завершується християнізацією Русі, то ХІ-ХІІ ст. – концентрацією політичної і військової влади, єдністю виконавчої та судової влади, зростанням ролі народних зборів. Відбувається розподіл судової влади (світські і церковні суди), зростає роль віча, яке, однак так і не стало постійним органом влади. Величезні простори держави в умовах відсутності комунікацій, посилення майнової диференціації, зростання впливу місцевих намісників формують передумови падіння величезної монархії. Обґрунтовуючи нижній хронологічний рубіж дослідження, дослідник - історик М.С. Грушевський стверджував, що смерть Ярослава Мудрого є поворотним пунктом в історії Русі й Києва, після якого роздріблені руські землі вже ніколи не могли бути зібрані воєдино [1].
Правоприємницєю Київської Русі є Галицько-Волинська держава (перше українське королівство). Це була монархія. Законодавча та виконавча влада зосереджувалася в руках князя, влада якого була спадковою. Галицько-Волинська держава це друга велика держава на український землі, збудована українськими руками, яка зуміла об'єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу, фактично в половині ХІV ст. перестала існувати. Процеси децентралізації, падіння впливу влади князя уповільнюються, проявляються тенденції формування абсолютної монархії, що втілюється в особі короля Данила Галицького. Світська королівська влада поступово починає підпорядковувати собі церковну владу. Але у результаті іноземної навали та егоїстичної політики боярської олігархії у 1340 році еволюційний розвиток автономної української державності припиняється.
Двохсотлітній період (з сер. ХІУ ст. до Люблінської унії 1569 р.), прожитий у Великому князівстві Литовському, мав позитивне значення в розвитку українського державотворення. Адже фактично влада в український землях належала місцевій знаті, яка займала свої місця як у центральних органах управління, так і на місцевому рівні, обіймаючи майже всі вищі посади – намісників, воєвод, каштелянів, старост. Сформоване в ХУІ – ХУІІ ст. козацьке республіканське державне утворення спиралося на організаційні військові принципи, що поєднували в собі демократизм з повним авторитаризмом. Це утворення спиралося на звичаєве право, народні традиції, які були вироблені народом в попередній період.
У ХУІІІ ст. У Гетьманщині утворилася гетьманська форма правління, яка мала аристократичний, феодально - військовий характер. Самоврядування міст було обмежено, тому громади міст знаходилися у повній залежності від полкової чи навіть сотенної управи. Значне переважання виконавчої влади значно відрізняло гетьманську форму правління від традиційного козацького республіканського ладу.
На кінець ХУІІІ ст. унаслідок політики російського царизму було остаточно ліквідовано автономію України-Гетьманщини, її права, вільності і привілеї не один раз гарантовані царським словом і договорами. Україна перестала існувати як окремий державний організм і на її території насильно запроваджувались органи державного управління Російської імперії, а згодом і російське право і законодавство.
Після розпаду централізованої влади Росії заснування Центральної Ради як засобу проти внутрішнього занепаду стала основним політичним чинником в Україні. До найважливіших причин поразок її діяльності можна віднести відсутність двох основних опор державності – боєздатної армії та апарату державного управління. Не маючи останнього Центральна Рада не могла утримувати зв’язки з губерніями та сільською місцевістю де зосереджувалось найбільше її прихильників.
Радянська влада, що встановилася на українських землях підтвердила юридично своє панування „Конституцією Української Соціалістичної Радянської Республіки”. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад у якій вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Створення СРСР у 1922 р. та прийняття Конституції СРСР уряд республіки одержував право на керівництво сільським господарством, внутрішніми справами, юриспруденцією, освітою, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням. Фінанси, промисловість, виробництво продуктів харчування, робочих ресурсів підпадали під спільне управління союзно-республіканських наркоматів, політику яких визначав центр. У виключному віданні союзного уряду перебувала армія і флот, закордонні справи, зовнішня торгівля, засоби зв’язку і транспорт.
У другій Конституції УРСР центральними органами влади УСРР, як і за попередньою Конституцією, залишалися Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.
За третьою Конституцією УРСР 1937 р. найвищим органом державної влади стала Верховна Рада, яка затверджувала народногосподарські плани і державного бюджету, керівництво галузями народного господарства і соціально-культурного розвитку, встановлення відповідності до законодавства СРСР місцевих податків, зборів і неподаткових доходів, законодавство про працю, організацію суду, надання прав громадянства УРСР тощо. Верховна Рада створювала Уряд республіки –Раду Народних Комісарів, яка здійснювала керівництво комісарами республіки та іншими підпорядкованими їй інституціями, об’єднувала та спрямовувала діяльність уповноважених загальносоюзних наркоматів, вживала заходи щодо виконання народногосподарських планів, державних і місцевих бюджетів та ін. Проблема виникла при виконанні положень Основного закону, в існуванні непідсудних органів НКВС, поза конституційній діяльності партії, яка монополізувала законодавчу діяльність, взяла на себе розпорядчі функції та функції державного контролю.
Висновок: суперечливий історичний шлях хаотичного становлення державності на теренах України сформував успадкований народом України спосіб мислення, менталітет, поведінку та прийняття рішень усіма суб’єктами державного управління, що на сучасному проявляється в його (управління) протиріччях та не ефективності.
На час проголошення незалежності Україна одержала у спадщину від колишньої системи адміністративний апарат, неспроможний у нових умовах забезпечувати повноцінне становлення, функціонування і розвиток держави.
За формою правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками такої класифікації слугують закріпленні у новій Конституції країни принципи як всенародного обрання Глави Держави, так і тривалості існування Уряду залежно від волі Парламенту.
З прийняттям Конституції України 1996 року, що закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, відповідні органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані здійснювати свої повноваження на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Основним Законом.
Конституція України встановила основні повноваження органів державної влади.
Верховну Раду України визначено як єдиний орган законодавчої влади в Україні - лише вона має право видавати закони. У межах, визначених Конституцією, Верховна Рада здійснює такожустановчу і контрольну функції.
Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Президент України як глава держави відіграє важливу роль у функціонуванні кожної з гілок влади. У законодавчому процесі він виступає як суб'єкт законодавчої ініціативи, оприлюднює прийняті Верховною Радою закони, користується стосовно них правом відкладального вето, а за певних умов може видавати укази з економічних питань, не врегульованих законом. Щодо виконавчої влади - глава держави бере безпосередню участь в утворенні, реорганізації та ліквідації її органів, приймає кадрові рішення, користується правом скасування актів Кабінету Міністрів України і актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Щодо судової влади - Президент здійснює перше (на п'ять років) призначення на посади професійних суддів, призначає третину суддів Конституційного Суду України.
В цілому після прийняття Конституції основна діяльність Президента України була переорієнтована на питання, пов'язані з:
- державним будівництвом та кадровою політикою;
- визначенням основних засад економічної, соціальної, гуманітарної й міжнародної політики та здійсненням контролю за методами і темпами їх досягнення;
- гарантуванням безпеки держави, необоротності перемін і збереженням генерального курсу реформ;
- утвердженням громадянських прав і свобод, забезпеченням загальнонаціональних та державних інтересів, об'єднанням людей та консолідацією суспільства.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |