Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 3. Національні релігії. Зороастризм.

Читайте также:
  1. Нові моделі організації навчального процесу в національній вищій школі.
  2. РЕЛИГИОЗНАЯ РЕФОРМА КСЕРКСА. ЗОРОАСТРИЗМ.
  3. Тема 4. Національні релігії: конфуціанство, даосизм, синтоїзм, сикхізм
  4. Тема: Облік грошових коштів в національній валюті
  5. Тема: Родоплемінні та національні релігії.

1. Писемні джерела зороастризму.

Релігійна система стародавніх іранців складалася в стороні від головних центрів близькосхідної цивілізації і за характером помітно відрізнялася від релігійних уявлень Давнього Єгипту чи Месопотамії. Релігія народів Ірану розвивалася надто своєрідними шляхами і прийняла форми, які багато в чому не є подібними на релігії інших народів Древнього Сходу. Про релігію давніх персів повідомляють уривчасті та малонадійні відомості тодішніх грецьких письменників – Геродота та інших. Більш вірогідні, але ще більш часткові дані містяться ще в написах царів Ахеменідів (VI – IV ст. до н. е.)

Зороастризм – найбільш древня із світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від Бога, і він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і справляли великий вплив на більшій частині Близького і Середнього Сходу.

Зороастризм є не тільки одною з найдревніших, а ще й однією з найблагородніших релігій. Окремі її положення є навіть унікальні. Вони давали можливість послідовникам вести цілеспрямоване і задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вірність до своєї віри. Зороастризм заслуговує вивчення і через ту роль, яку він відіграв у релігійній історії людства.

Ця релігія в науці називається по-різному: маздеїзм – в честь головного бога А¢хура-Мазди; авестизм – від назви головної священної книги; вогнепоклонство – через особливу роль вогню в цій релігії. Пізніше розгалуження іранської релігії отримало назву мітраїзм – в честь бога Мітри. А там, де збереглась вона і до сьогоднішнього дня в Північно-Західній Індії в дуже зміненому вигляді, називається парсизмом.

Звичайно, що кожна релігія має свою священну книгу. Для зороастрійців це є Авеста, яка і є основним джерелом вивчення вірувань стародавніх іранців. Саме тому ця книга заслуговувала і заслуговує найбільшої уваги. Вона є історичним, богословським та культовим джерелом зороастрійців. На жаль, до нас з 21 книги дійшли лишень їх фрагменти, а збереглась лишень одна. Аж у XVIII ст. про Авесту дізналися в Європі завдяки Анкетілю Дюперрону, який і видав її французькою мовою, а пізніше і німецькою. Найкращим російським аналогом є видання, здійснене А. Маковельським.

Зороастрійське вчення викладене в „Авесті”, автором якої традиція вважає самого пророка. Назву цієї священної книги іранців найчастіше перекладають як „основа”, „Закон”. Жерці вперше записали текст „авести” в середині І тис. до н.е. спеціальною авестійною абеткою. В епоху арабських завоювань текст „Авести” зберегли парси, які відмовилися навернутися до ісламу. 3 21 релігійної книги Авести повністю збереглася лише 19-та книга – „Вендідад” – „Кодекс проти девів”.

Авеста точно не датується. Одні вчені вважають її прабатьківщиною Північно-Західний Іран (Мідія), інші – Північно-Східний Іран – нинішня територія Таджикистану і Афганістану. Існує також гіпотеза, за якою на перших порах в Ірані існували дві релігії – релігія магів у північно-західних областях країни та релігія Авести в її північно-східній частині, і лише з утворенням держави Ахеменідів ці релігії злилися в одну.

Авеста написана на одній з давніх іранських мов, напевно з числа східноіранських. За граматичною будовою мова Авеста мало чим відрізняється від давньоперсидської мови ахеменідських написів. Повного критичного дослідження тексту Авести, подібно “біблійній критиці”, ще немає. Без сумніву, що деякі частини збереженої Авести складались в період, коли мова її була вже мертвою. Текст Авести був, напевно, першопочатково записаний неоголошеним письмом арамейського походження.

Авестійська мова, якою була власне написана книга, мала 2 діалекти:

- гатський діалект – ним написана найстародавніша частина – Гати

- пізньоавестійський діалект – мова так званої Молодшої Авести – ніколи не була розмовною, вона відразу склалася як мова жрецтва. Ця мова має культове призначення і дотепер.

Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. до н.е. Тексти написані тільки авестійською мовою. Це – власне перша редакція, яка являє собою збірник молитов. Збірник має однойменну з основною його частиною перську назву „Вендидад-саде” („Чистий Вендидад”), тобто не супроводжуваний перекладом та коментарями. Крім того, у нього входять „Вісперед” і „Ясна”. Усі три частини розташовані впереміж, в особливому, канонізованому порядку. Друга редакція – збірки тих же частин, але розташованих в іншому порядку, що припускає не читання при богослужінні, а систематичне вивчення. До складу „Авести” другої редакції входять:

1.” Вендидад ” – звід законів і розпоряджень, спрямованих на відразу злих сил і демонів (девів) і запровадження праведності („аша”, точніше, „арта”). Вендидад містить правила очищення, етичні приписи і право.

2.” Вісперед ” – молитовні піснеспіви. По змісту примикає до „Ясни”.

3.” Ясна ” – включає молитви, які використовуються під час жертвопринесень і богослужінні, вихваляння і літургійні звертання до божеств. У „Ясну” входять 17 глав так званих „гат”, що вважаються найбільш древньою частиною „Авести”. В книзі зібрані гімни, які виконувалися під час жертвопринесень.

4.” Яшти ” – хвалебні гімни (22 піснеспіви), присвячені різни зороастрійським божествам, містять особливо багато міфологічних елементів. Містяться актож гімни, які розповідають про Заратустру, а також про богах і героях давнини.

5.” Хурд-Авеста („Мала Авеста”) включає деякі короткі молитовні тексти. За традицією в „Малу Авесту” звичайно зараховують і „Яшти”.

Ясна, Яшти і Вендидад доповнює і коментує Бундегеш – збірка різних міфів і розповідей божественного характеру.

Перші повідомлення про те, що в Індії в парсів, які сповідують зороастрійську релігію, є розповсюджувані у списках священні книги, тобто рукописи різних частин „Авести”, відносяться до 17 століття. У 1723 році англієць Джордж Буче привіз із Індії манускрипт „Авести” за назвою „Вендідад-саде”.

Гати за формою та змістом відрізняються від інших частин Авести. Вони складені у віршованій формі і є проповідями самого Зороастра (Заратуштри). Тут він виступає як реальна особа, жрець і людина, яка страждає через те, що тривалий час не мав послідовників, зіштовхується з великими труднощами в розповсюдженні релігії та терпить гоніння в себе на батьківщині. Тільки в Молодшій Авесті, найбільшій за об’ємом, Зороастр постає легендарним героєм з чудотворними надлюдськими рисами. Тут А´хура-Мазда доручає Заратуштрі оновити релігію.

В Гатах осуджується життя кочівників-грабіжників, також піддаються прокляттю правителі та жерці, що знищують худобу при жертвоприношеннях.

Головна увага в „Гатах” приділяється світу земному, і, по суті справи, зміст їх зволиться до повчань: а) про корить осілого скотарства і збільшення багатств; б) про необхідність справедливого розпорядку і керування. У „Гатах” особливо підкреслюється неприпустимість кривавих жертвопринесень, що приводять до хижацького забою худоби, головного багатства людини тієї пори.

„Вендідат ” – включає сюжети міфології, космологічні і географічні уявлення зороастрійців.

Засновником нової релігії вважається пророк Заратуштра (грецькою мовою Зороастр – “Золота зірка”), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш за все з Гат – сімнадцяти великих гімнів, які він склав.

Життя та діяльність Заратуштри і в наш час продовжує викликати багато суперечок між вченими. Доводиться визнати, що після скількох років досліджень ще не відомо, коли і де він жив, як і не знаємо багато чого, що стосується його вчення.

На жаль, немає достовірних відомостей, які б дозволили точно встановити роки життя Зороастра; можна лишень здогадатися, що він, скоріш за все, жив у період, який передував утворенню ахеменідської держави.

Ряд сучасних дослідників вважає, що Заратуштра жив у VII-VI ст. до н. е., але порівняння даних Авести з археологічними матеріалами з Середньої Азії і Східного Ірану вказує на більш ранній період складення найдавніших частин Авести, а відповідно, й життя Заратуштри. Ктесій навіть вважав, що Зороастр був бактрійським царем. Цікавими виглядають дані про роки життя Заратуштри, коли звернутися до іранських джерел – зороастрійської традиції. При датуванні подій до правління Ахеменідів спиралися основним чином на списки фараонів Єгипту.

Питання про батьківщину Зороастра також викликало жваві суперечки, і багато в ньому залишається до цих пір не виясненим. Пізня середньовічна зороастрійська традиція називає зазвичай Мідію – під впливом переваги там в пізній час релігій магів – Антропатену (Гірську Мідію), а в якості місця його проповіді – Бактрію. Більшість дослідників сьогодні згідні з тим, що пророк жив і виступив з своїм вченням у Східному Ірані. Зороастрійська традиція вміщує пророка в Азейбарджані, але географічний горизонт Авести обмежений Східним Іраном, так що пізніше перенесення його діяльності на територію Західного Ірану має пояснюватись політичними умовами. Є підстави вважати, що легенди і передання про діяльність Заратуштри (але не про його народження), що відносяться до сходу, виглядають більш відповідні дійсності. Так, наприклад, дуже древнім і розповсюдженим є передання про те, що в Кішмарі, на території Хорасана, був посаджений кипарис в пам’ять про навернення Віштаспи в зороастризм. Цей кипарис за декілька днів виріс у дерево у десять обхватів, а на його верхівці містився палац. Інші передання відносять походження пророка до Раги, Рею (поблизу сучасного Тегерана), і оповідають про „хіджру” Зороастра на схід, де його вчення прийняв Віштаспа.

Згідно з зороастрійськими переказами, Заратуштру, коли він став дорослим, Ахура-Мазда покликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення. Потім пророк прожив ще двадцять років у пустелі. Супроти нього виступили маги, вимагаючи чудес і випробовувань: його зв’язали, облили їдким зіллям, розтопленою міддю. Але Зороастр брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук не обпікав.

Коли ж він досягнув тридцяти років, вікової зрілої мудрості, тоді йому було дано одкровення. Ця велика подія згадується в одній із Гат (Ясна 43) і коротко описується в пехлевійському творі Задспрам.

Згідно з переказами, Заратуштра прожив ще багато років після навернення Віштаспи. Для того, щоб повністю відповідати своєму покликанню, іранському священнослужителю потрібно було одружитися, і Зороастр був тричі одружений. Його перші дві жінки, імена яких до нас не дійшли, народили йому трьох синів і трьох дочок. Весілля молодшої дочки Поуручісти оспівується в одній із Гат (Ясна 53). Її чоловіком став Джамаспа, головний радник Віштаспи. Джамаспа згадується в Гатах разом з своїм родичем Фрашаострою. Третьою жінкою Зороастра стала дочка Фра-шаостри – Хвові. Цей шлюб був бездітний.

Прожив Заратуштра за переказом 77 років. Загинув він, також за переданням, насильницькою смертю – його зарізав кинджалом жрець-язичник. Хоча є відомості, що наприкінці життя пророк подався в місто Балк, де і помер у 512 році до н. е. за однією версією своєю смертю, за іншою – був убитий туранцями або загинув від блискавки.

 

2.Вчення зороастризму за „Авестою”

Дуалістичне розуміння двох першоначал – добра і зла.

Отримавши одкровення, Заратуштра вперше побачив Ахура-Мазду. Пізніше він ще не раз відчував його присутність або слухав слова бога, які кликали його до служіння. Заратуштра поклонявся Ахура-Мазді як владиці аша (порядку, праведності і справедливості). Скоріш за все, сувора дійсність переконала пророка в тому, що мудрість, праведність і доброта за соєю природою відмінні від зла та жорстокості. І ось в одному з видінь йому з’явився співіснуючий з Ахура-Маздою його противник – Ангра-майнью (“Злий дух”), який також був з самого початку, але цілком злий та жорстокий. Ці два основні протилежності буття побачив Зороастр в їх початковому зіткненні: “Воістину є два першопочаткових духи, близнюки, відомі своєю протилежністю. В думці, в слові і в дії – вони обидва, добрий і злий… Коли ці два духи вперше зійшлися в боротьбі, то вони створили буття і небуття, і те, що чекає в кінці кінців тих, хто йде шляхом неправди, – це найгірше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще”. (Ясна 30, 3 – 4).

Людина бере посильну участь у боротьбі між добром і злом, причому сама вирішує, на чий бік стати (отож, фанатизм не притаманний зороастризму).

Пантеон богів у релігії Авести.

Шість великих божеств, в свою чергу, викликали до життя інші благі божества, які були добрими богами і шанувалися ще в древньоіранському пантеоні. Всі ці божества, згідно вчення Зороастра, в тій чи іншій мірі є еманаціями самого Ахура-Мазди і, перебуваючи під його началом, прагнуть співдіяти творінню добра і знищенню зла. В зороастризмі вони називаються Язата (достойний поклоніння) чи Амеша-Спента – “Безсмертний Святий”.

Людина повинна не тільки піклуватися про ці творіння, а й слідкувати за власним фізичним та моральним здоров’ям, а також турбуватися про своїх ближніх, тому що кожний з них є творінням бога. Зороастр дав послідовникам особливий моральний закон – жити у відповідності з благою думкою, з благим словом і благим ділом. Таким чином, вчення семи Амеша-Спента і семи творінь зобов’язувало до глибокого почуття відповідальності за навколишній світ.

Цікаво простежити і зороастрійську концепцію створення світу, що визначає існування світу протягом 12000 років. Розвиток світу поділяється на чотири періоди, по 3000 років кожний.

Перший період – це передіснування речей та ідей, коли Ахура-Мазда створює ідеальний світ абстрактних понять, коли в стадії небесного утвору вже існували прообрази всього, що пізніше було створено на землі. Цей стан названий “менок” (“невидимий, духовний”). Другим періодом вважається створення світу. А´хура-Мазда створює небо, зірки, місяць і сонце. За сферою сонця знаходиться житло самого бога А´хура-Мазди. Однак в цей час проти нього починає діяти А´нгра-майнью. Він входить в космос і створює планети та комети. Третій період охоплює роки до появи Зороастра і час його проповідництва. У цей період діють міфологічні герої Авести, відомі і за давньоіранським епосом: це “Йіма сяючий”, цар золотого століття; Віштаспа, що був заступником Зороастра. Саме в цей період Заратуштра одержує одкровення.

Четвертий період триває 3000 років після Заратуштри, коли на кожну 1000 років повинні будуть прийти три рятівники. Наприкінці останнього періоду з’явиться спаситель Саошьянт (він, як і два попередні рятівники, вважається сином Зороастра), який і вирішить долю людства та світу. Він воскресить мертвих, переможе Ангра-майнью. Після цього настане очищення світу “потоком розплавленого металу”, а усе, що залишається після цього, “знаходить життя вічне”.

Етичні принципи зороастризму в аспекті вчення про смерть та потойбічне життя і віра в Спасителя світу.

Головне лихо людства – смерть. Вона змушує душі людей покидати матеріальний світ (гетіг) і повертатися на деякий час недосконалий нематеріальний (меног) стан. Зороастр вважав, що кожна душа, розстаючись з тілом, піддається суду за те, що вона здійснювала на протязі життя. Він вчив, що і жінки, і чоловіки слуги і правителі можуть мріяти про рай, а перепона часів язичництва – “Міст-розлучник” – стала в його одкровенні місцем судочинства, де вирок кожній душі залежить не від жертвоприношень, а від праведних вчинків. Цей суд очолює Мітра, по обидва боки якого сидять Сраоша і Рашну, що тримає терези правосуддя. На цих терезах зважуються думки, слова, вчинки кожної душі.

Але навіть душам в раю не буде повного блаженства, тому що цілковите щастя настане лишень в час “Чудотворіння” (Фрашегірд). Зороастр вчив, що душі праведних повинні чекати цього вищого блаженства до моменту Фрашегірд, коли вони отримають “майбутнє тіло”, а земля віддасть кістки всіх померлих. За всезагальним воскресінням настає Останній Суд, коли праведні будуть відділені від грішних. Тут Аірйаман, божество дружби і зцілення, разом з богом вогню Атар розплавить весь метал в горах, і він потече на землю. Всі люди повинні пройти крізь цю річку, і “для праведних вона буде здаватися парним молоком, а нечестивим буде здаватися, що вони у плоті йдуть через розплавлений метал. Під час цього випробовування всі грішники загинуть і щезнуть назавжди з лиця землі. Тоді Ахура-Мазда і шість Амеша-Спента святково здійснять останнє богослужіння і жертвоприношення. Вони приготують містичний напій – “білу хаому”, який дасть всім блаженним воскреслим безсмертя. Тоді люди стануть такими ж, як і Безсмертні святі – єдиними в думках, словах і вчинках, не знаючи старіння, хвороб, тління, будуть вічно радіти в царстві бога на землі. Тому що, згідно Зороастру, саме тут, в цьому знайомому і улюбленому світі, що відродив свою першопочаткову досконалість, і буде вічне блаженство.

Ще одним важливим аспектом зороастризму є вчення про Саошьянта (майбутнього Спасителя). Окремі пассажі Гат дозволяють припустити, що Зороастр відчував, що кінця світу не уникнути, і саме йому Ахура-Мазда доручив сповістити істину і підняти людей на вирішальну битву. Сам він, звичайно, розумів, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що після нього прийде праведний чоловік, тобто Саошьянт (“той, хто принесе користь, благо”). Він поведе людей на останній бій проти зла.

Заратуштра безкомпромісно засудив криваві жертвоприношення та хижацький забій худоби — основного багатства людини. Разом з тим він закликав знищувати мурах, гадюк, скорпіонів та інших шкідників. Найтяжчим гріхом він уважав порушення ритуальної чистоти, тобто кремацію трупа, споживання мертвечини та статеві збочення.

"Авеста" вимагала дотримування ряду заборон і обмежень, особливо на похованнях. Все, що мало хоч якесь відношення до смерті, передовсім труп, уважалося ритуально-нечистим. Дотик до небіжчика заборонявся навіть для його найближчих родичів. Ритуальні обов’язки здійснювали спеціальні мийники трупів — насасалари, професія яких була спадковою (своїм місцем у суспільстві вони нагадували індійських "недоторкуваних").

Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників Заратуштри.

Упродовж багатьох віків зороастрійці зберігали свої культи, звичаї і обряди. В умовах постійних переслідувань вони жили замкнутою общиною, вища духовна ієрархія суворо слідкувала за правильним виконанням всіх обрядів. Спільні обряди, церемонії та звичаї сприяли тому, що зороастрійці визнавали себе, не дивлячись на тяжкі умови життя, єдиним організмом, єдиною згуртованою групою людей, які могли отримати перемогу над злом. Важливе значення величні церемонії і свята, пов’язані порами року, святкування Ноуруза (Нового року), шести гаханбарів, культ предків, вшанування священного напою хаоми, різні молитви, обряди очищення і інше. Існували також обряди і звичаї, пов’язані з шлюбом, народженням дитини та інше.

До щоденних обрядів зороастрійської релігії відносилась молитва. У іранців часів язичництва для молитов і богослужінь призначались три пори дня: схід, полудень і захід сонця.

Другий період доби починався опівночі. Заратуштра розділив ніч на дві частини, залишивши першу душам померлих – фраваші, а другу половину – Уша (“зоря”) – присвятив Сраоші, владиці молитви.

П’ять щоденних молитов були обов’язковими для кожного зороастрійця. Обряд молитви, відомий до сьогодні, такий: спочатку віруючий готує себе до молитви, омиваючи лице, руки, ноги. Потім, розв’язавши священний пояс кусті, він стає лицем на південь, тримаючи двома руками перед собою цей пояс, уявляючи себе в присутності Творця. Віруючий молиться Ахура-Мазді, проклинає Ангра-майнью, махаючи кінчиками пояса. Потім він знову зав’язує пояс, продовжуючи молитву. Згідно канонам зороастрійської релігії, молитися можна було будь-де: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи.

Символ віри зороастризму – фраваране - виголошується віруючими щоденно. Здається, він сформувався в ті незгоди, які виносила молода релігія.

Обов’язком, який наклав Зороастр на своїх послідовників, стало щорічне святкування семи великих свят, присвячених Ахура-Мазді, шести Амеша-Спента і їх семи творінням.

Сьоме творіння – вогонь – завжди стояло поодаль від інших, бо було життєвою силою, що пронизувала всі творіння. Тому і приурочене йому свято вирізнялося серед інших. Персидською мовою воно називалося Ноуруз (“Новий день (рік)”). Зороастр приурочив це свято весняному рівноденню. Зустріч Нового року відзначалась дуже урочисто, з відомою долею таємничості і містики.

Обов’язковими атрибутами зустрічі Ноуруза були свічки, акваріуми з золотими рибками, піднос з благоговіннями, дзеркало з яйцем (як символ зародження життя) і квіти. Але це виконують вже сучасні зороастрійці – парси, а як виконували це в древності – достовірних відомостей немає.

Для всіх зороастрійців обряд очищення був обов’язковим. Зороастр вважав, що служіння Ахура-Мазді і шести Амеша-Спента сприяє духовному спасінню. Сім творінь створені досконалими, а бруд і хвороби, іржа, гниття і все інше, що псує їх – діло рук Ангра-майнью і його воїнства. Відвернення чи зменшення їхнього впливу сприяє захисту благих творінь і ослабленню злих намірів. І саме для цього були введені закони очищення для зороастрійців.

Деякі з цих законів відносяться ще до індоіранської епохи, тому що вони аналогічні і у зороастрійців, і у брахманів. Древні закони очищення набули силу, з’єднавшись з новим вченням.

 

Особливі правила стосуються води і вогню. Зороастрієць перш за все турбується про чистоту води, так як це є святе творіння, що перебуває під опікою Хаурватат. Тому ніщо нечисте не повинно доторкнутися з природним джерелом води – озером, струмком чи криницею.

Це ж стосувалося і вогню. Спалювати на ньому сміття для зороастрійців було суворо заборонено. В вогонь необхідно класти чисті, сухі дрова, здійснювати ритуальні возлиття і з особливою обережністю ставити горшки для приготування їжі.

В зороастрійських канонах перераховуються “чисті” і “нечисті” предмети, звірі, комахи, тварини і навіть люди. Ще Геродот писав, що “маги… власноручно вбивають всіх тварин, крім собаки і людини. Вони навіть вважають великим здобутком те, що знищують мурашок, змій”…

Згідно доктрини зороастризму, до “чистих” віднесена людина, звірі (особливо собаки, їжаки, корови, вівці), рослини тощо.

Що ж стосується “нечистого”, то в широкому розумінні ним вважалося все, що виходить від демонів-девів чи пов’язане з їх впливом. Такі істоти називалися храфстра, і їх потрібно було вбивати, так як це послаблювало світ зла. Знищувати живі істоти не було гріхом, але сама смерть вважалася диявольською. Так, мертва храфстра була ще більш нечистою, ніж жива. Найбільшою скверною були мертві тіла праведних людей. З моменту смерті до покійника наближалися лишень насассалари, які знали необхідні засоби перестороги. Вони обмивали тіло, одягали на нього білий саван і пояс кушті, складали руки на грудях. Якщо було можливим, то похоронний обряд здійснювали в день смерті. А якщо це не було можливим, то на протязі трьох днів і трьох ночей служителі культу і рідні читали молитву, дотримуючись певних пересторог у відношенні до їжі та пиття. Процесія супроводжувала ноші тільки до підніжжя спеціально зробленого місця поховання зороастрійців – астодана, або так званої “вежі мовчання” висотою 4,5 метри. Насассалари і священнослужителі піднімались зі своєю ношею на вежу, розміщували труп сидячи біля краю площадки (дахми) і закріплювали його за ноги і волосся, щоб звірі і птахи, розтерзали тіло, не змогли віднести залишки до води чи рослин. Коли птахи і тварини з’їдали все м’ясо, а кістки під впливом сонця очищувалися повністю, тоді їх вкидали в вежу мовчання.

Поняття смерті та загробного життя.

Допоки продовжувався такий зв’язок між людьми і богами, не передбачалось кінця світу. Існувала лишень віра в життя людини після смерті, і, згідно з найбільш раннім уявленням, душа, яка відійшла від тіла – урван – на три дні затримувалася на землі перед тим, як зійти вниз, в підземне царство мертвих, в якому володарював Йіма (санскритською - Яма). Йіма був першим царем на землі і першим з померлих людей.

Обряди перших трьох днів після смерті вважались життєво важливими і для того, щоб захистити душу від злих сил, допоки вона покидає тіло, і для того, щоб допомогти їй досягнути потойбічного світу. Існувало досить давнє уявлення про якесь небезпечне місце, можливо переправа чи брід через похмуру річку, яку душа повинна перетнути на своєму шляху. Авестійською мовою воно називалося Чінвато-перету (“Перехід-розлучник”).

Щоб надати більшу допомогу покійнику, сім’я повинна була сумувати на протязі трьох днів, а священнослужителі читали багато молитов. М’ясо жертви і одежу покійника освячували в третю ніч для того, щоб душа могла відійти в своє одиноке мандрування на зорі наступного дня нагодованою і одягненою. На тридцятий день здійснювалось друге криваве жертвоприношення. Після цього принесення робили раз в місяць до кінця першого року з дня смерті. Через рік робили третє і останнє криваве жертвоприношення.

Вважали, що після цього душа потребувала лишень одноразових принесень в рік на протязі тридцяти років. Тоді душа вже повністю з’єднувалась з усіма померлими і підкріплювалась жертвами, які сім’я здійснювала в час “Свята всіх душ”.

Пізніше уявлення про загробне життя змінилися. Тому “Перехід-розлучник” почав уявлятися у вигляді мосту, один кінець якого перебуває на вершині гори Хари, а інший веде в гору, на небо. Лишень достойні завдяки багаторазовим жертвоприношенням можуть пройти цим мостом. А душі інших впадуть вниз, в підземне царство мертвих.

 




Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 46 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | <== 17 ==> | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав