Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 16 Громадянське виховання

1. Громадянське виховання: суть, завдання, принципи, зміст і напрями.

2. Зв’язок громадянського і правового виховання.

3. Суть, завдання і шляхи здійснення правового виховання в початковій школі.

4. Конвенція ООН про права дитини

5. Декларація прав дитини

Громадянське виховання — формування громадянськості як інте­грованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та за­хищеною.

Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси громадя­нина формуються в молодому віці, під впливом загально­народних, національних цінностей, у взаємодії особистос­ті із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи.

Орієнтоване на формування свідомого громадянина, па­тріота, професіонала, людини зі шляхетними особистіс-ними якостями і рисами характеру, світоглядом і спосо­бом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спря­мованими на саморозвиток.

В Україні воно зумовлене завданням державотворення на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості.

Одним із критеріїв і результатів громадянського вихо­вання є громадянськість особистості, яку складають мо­ральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за су­спільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві.

Громадянськість — духовно-моральна цінність, світоглядна і пси­хологічна характеристика особистості, що визначає її обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Громадянське виховання потребує додержання прин­ципів:

1.Гуманізації та демократизації. Вони означають рів­ноправність, але різнозобов'язаність учасників виховної взаємодії, їх взаємоповагу, діалогічність, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, милосердя тощо.

2.Самоактивності й саморегуляції. Сприяють розвитку суб'єктивних характеристик, формують здатність до кри­тичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, вироблення громадянської позиції, почуття від­повідальності.

3.Системності. Передбачає гармонійне вживання но­вих якостей у структурі особистості.

4.Комплексності й міждисциплінарної інтегрованос­ті. Передбачає поєднання навчального й виховного про­цесів, зусиль різних інституцій — сім'ї, дошкільних за­кладів, школи, громадських спілок, дитячих, молодіж­них самодіяльних об'єднань.

5.Наступності та безперервності. Полягає в етап-ності виховання, на кожному з яких ускладнюються й урізноманітнюються зміст і напрями розвитку утворень, які становлять цілісну систему громадянських чеснот осо­бистості. Цей принцип діє протягом свідомого життя лю­дини.

6.Культуровідповідності. Означає єдність громадян­ського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпе­чують духовну спільність, наступність і спадкоємність по­колінь.

7.Інтеркультурності. В його основі — інтегрованість української та загальнолюдської культури. Полягає у за­безпеченні передумов для формування особистості на на­ціональному ґрунті, її відкритості для інших культур, ідей та цінностей. Лише така особистість здатна зберігати на­ціональну ідентичність, бо усвідомлює національну куль­туру як невід'ємну складову культури світової.

Важливе місце в громадянському вихованні належить громадянській освіті — навчанню, спрямованому на фор­мування знань про права та обов'язки людини. Вона по­в'язана з формуванням соціально-політичної компетент­ності, передбачає політичну, правову й економічну осві­ченість.

Виховання громадянина має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, куль­тури міжетнічних відносин, планетарної свідомості, пра­восвідомості, політичної культури, дбайливого ставлен­ня до природи, моральності, культури поведінки особис­тості.

Патріотизм. Постає як глибоке громадянське почут­тя, змістом якого є любов до свого народу, Батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традицій, куль­тури свого народу, вболівання за його майбутнє.

Важливою рисою патріотизму є турбота про благо на­роду. В Україні на сучасному етапі він передбачає: спри­яння становленню й утвердженню Української держави як правової, демократичної країни.

Національна самосвідомість. Передбачає усвідомлен­ня себе часткою національної (етнічної) спільноти, носієм національних (етнічних) цінностей.

Ґрунтується на національній ідентифікації (ототожнен­ня), вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її май­бутнє, почуття відповідальності перед своєю нацією; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, зви­чаї, обряди, символіку.

Культура міжетнічних відносин. В їх основі — реалі­зація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального й духов­ного життя на принципах свободи, рівноправності, взає­модопомоги, миру, толерантності.

Базується на економічних, політичних, правових, ду­ховних засадах, деформація яких призводить до міжет­нічних конфліктів. Виявляється в повазі інтересів, прав, самобутності народів, підготовці особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві, у готов­ності до компромісу з етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі.

Планетарна свідомість. Це передусім усвідомлення єдності й унікальності життя на Землі, почуття поваги до всіх народів, їхніх прав, інтересів і цінностей.

Вона ґрунтується на розумінні світу як єдності й різ­номанітності, системи держав, які повинні мирно співіс­нувати, співпрацювати в умовах свободи, на засадах мо­ральних ідеалів, гуманізації міжнародних відносин, ви­знанні пріоритетом права людини, націй і народів.

Правосвідомість. Грунтується на усвідомленні прав, сво­бод, обов'язків, ставленні до закону, інститутів державної влади.

її основою є усвідомлення, що головне завдання циві­лізованої держави — захист соціальних інтересів, прав і свобод громадян. Держава має гарантувати кожному мож­ливість працювати і творити за своєю власною ініціати­вою. Права людини абсолютні, інтереси держави й су­спільства відносні. Правова держава дотримується верхо­венства закону, якому підкоряються всі державні органи, громадські організації, окремі особи. Щоб захистити свої права, громадянин зобов'язаний їх знати, не порушувати чинних законів, виконувати свої обов'язки.

Розвиток політичної культури. Означає політичну ком­петентність, знання про типи держав, політичні організа­ції, принципи й процедури суспільної взаємодії, виборчу систему. Виявляється у лояльному, критично вимогливо­му ставленні до держави, її інститутів, здатності брати участь у прийнятті рішень, які мають впливати на владу.

Дбайливе ставлення до природи. Виявляється в осо­бистій причетності й відповідальності за збереження і при­множення природних багатств, виробленні вміння співіс­нувати з природою, в нетерпимості до її губителів, усві­домленні необхідності вирішення екологічних проблем.

Моральність особистості. Передбачає такі гуманіс­тичні риси, як доброта, увага, чуйність, милосердя, толе­рантність, совість, чесність, повага, правдивість, праце­любність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. Ці якості визнача­ють культуру особистості.; Норми моралі полегшують сприймання правових норм, які допомагають глибше ус­відомлювати моральні істини. Моральна свідомість дає змо­гу усвідомити межу моральної поведінки, за якою почи­наються аморальні й протиправні вчинки. Високомораль­на свідомість стимулює соціально ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень.

Формування культури поведінки особистості. Куль­тура поведінки виражає моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, засвоєн­ня положень, що спрямовують, регулюють і контролю­ють вчинки та дії людини.

Розвиток мотивації до праці. Передбачає усвідомлен­ня життєвої потреби у трудовій активності, виявленні іні­ціативи, підприємництва, розуміння економічних зако­нів і проблем суспільства та шляхів їх вирішення, готов­ності до соціальної творчості, конкурентоспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Полікультурне виховання. Охоплює вивчення різно­манітних культур, виховання поваги до представників усіх культур, не зважаючи на расове, етнічне походження, сприйняття взаємозв'язку та взаємовпливу загальнолюд­ського, національного компонентів культури в широкому значенні.

Ефективність громадянського виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його ор­ганізації. Провідна роль належить предметам соціально-гуманітарного циклу: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі, активним методам навчан­ня, спрямованим на самостійний пошук, формування кри­тичного мислення, ініціативи й творчості.

Застосування форм і методів громадянського вихован­ня покликане формувати в особистості когнітивні (лат. —cognitio знання, пізнання), нормативні та поведінкові норми, вміння міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, аналізувати проблеми, робити власні висновки, брати участь у громадському житті, на­бувати вмінь та навичок адаптації, захищати свої інтере­си, поважати інтереси і права інших, самореалізовуватися тощо.

3. Правове виховання

Правове виховання — виховна діяльність сім'ї, школи, правоохо­ронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей.

Потреба широкого правового виховання молоді зумов­лена зростанням творчої, організуючої, координуючої ро­лі права в соціальному, політичному й економічному роз­витку суспільства.

Правовове виховання покликане забезпечити форму­вання у молоді високої правової культури, яка передба­чає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до зако­нів і правил людського співжиття, готовність дотримува­тися і сумлінно виконувати їх. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження грома­дянського суспільства і правової держави, реалізації де­мократичних свобод. Ще римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106—43 рр. до н.е.) стверджував: «Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним».

Правове виховання має свої завдання:

— надання учням знань про закони держави, підви­щення їх юридичної обізнаності, інформування з актуаль­них питань права;

—виховання поваги до держави і права;

—вироблення умінь і навичок правової поведінки;

—виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

—подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки.

У процесі правового виховання учнів знайомлять з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного права. Важливими також є знання основних положень Конвен­ції про права дитини.

Правове виховання в школі здійснюють у навчально-виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та ін.), позакласній та позашкіль­ній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних ор­ганів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок «Підліток і закон»).'

Критеріями ефективності правового виховання є гли­бина та міцність правових знань, повага до права визнай­ня його верховенства, переконаність та впевненість у зна­чущості й справедливості норм права, інтерес до їх ви­вчення, непримиренність до правопорушень, свідоме до­тримання законів держави і норм співжиття.

У першій статті Конституції України визначено, що Україна — суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держа­ва, що зобов'язує кожного громадянина нашої держави володі­ти високою правовою культурою. Римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106-43 _рр. _{до н}. ₀.) повчав: "Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним".

Нагальна потреба широкого правового виховання громадян зумовлюється зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному й економічному розвит­ку суспільства. Метою правового виховання є формування в усіх громадян високої правової культури, яка складається передусім із свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності до­тримуватися і сумлінно виконувати визначені вимоги, які ви­ражають волю й інтереси народу.

Провідними завданнями правового виховання є такі.

1. Формування правової свідомості, яка є головним факто­ром, що визначає особливості поведінки особистості. Цей процес досить тривалий і складний. Свідомість формується на основі правових знань, поглядів, уявлень, почуттів, переконань.

2. Вироблення у вихованців умінь, навичок, звичок поведін­ки відповідно до правових норм. Ще А.С. Макаренко, говорячи про важливість формування в особистості свідомої дисципліни, писав: "Наше завдання не тільки виховати в собі правильне, розумне ставлення до питань поведінки, але ще й виховувати правильні звички, тобто такі звички, коли б ми робили правиль­но зовсім не тому, що інакше ми не можемо, а тому, що ми так звикли. І виховання цих звичок — значно важча справа, ніж виховання свідомості"^[1].

3. Формування у вихованців активної позиції у правовій сфері, що має виявлятись у нетерпимому ставленні до правопо­рушень, прагненні боротися з цим явищем.

4. Подолання у правовій свідомості вихованців помилкових поглядів і переконань, які сформувалися ще раніше в негатив­ному середовищі. Це вже сфера діяльності, пов'язана з переви­хованням.

Зміст правового виховання визначається особливостями права як регулятивного явища, що охоплює господарські, адміністра­тивні, сімейно-шлюбні, природоохоронні й інші суспільні відно­сини. Провідне місце у змісті правового виховання займає Кон­ституція України, основні положення якої реалізуються в інших законодавчих актах адміністративного, трудового, цивільного, кримінального, шлюбно-сімейного права.

Людина знайомиться і засвоює правові норми у процесі сімей­ного життя, навчання у школі, професійних освітніх закладах, займаючись соціально-ирофесійною діяльністю.

У системі правового виховання широко використовуються такі форми: бесіди на правові теми, уроки з правовою темати­кою, правові інформації, лекції, диспути, конференції, кінолек-торії, вечори запитань і відповідей, зустрічі з працівниками пра­вової сфери діяльності, гурткова робота, рольові ігри та ін.

Учителі-вихователі у процесі правового виховання викори­стовують різні засоби: Конституцію України, тексти законодав­чих актів, підручники, навчальні посібники, кінофільми, мате­ріали газет і журналів тощо.

В арсеналі педагогів є достатньо методів та прийомів право­вого виховання. Вони знаходяться у сфері методів навчання і загальнопедагогічних методів виховання.

Загальноосвітній школі й іншим навчально-виховним за­кладам системи освіти належить закласти надійні основи ви­ховання громадян України з високою правовою культурою.