Читайте также:
|
|
Моральне виховання виступає провідним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності кожної особистості є її найбільшим надбанням. Тому й оцінювати людину передусім необхідно за рівнем сформованості моральних цінностей.
Завданнями морального виховання є оволодіння нормами і правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної поведінки, адекватної поведінки у процесі суспільних відносин.
Основою морального виховання є етика. Етика (від гр. еіігіка — звичка, норов, звичай) — наука, об'єктом вивчення якої є мораль. Як філософська наука, етика уже з давньої доби відігравала роль "практичної філософії". В етиці вирізняють два види проблем: по-перше, питання про те, як має поводитися людина (нормативна етика), і, по-друге, теоретичні питання про походження і сутність моралі.
Мораль (від лат. тогаз — звичай) — це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах суспільного життя — у праці, побуті, політиці, науці, в сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних стосунках.
В основі змісту морального виховання лежать загальнолюдські морально-духовні цінності. Загальнолюдські мораль-мо-духовні цінності — це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки і життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.
Національні моральні цінності — це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняють певні національні прояви, своєрідності у поведінці і є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи.
Наприклад, у християнському світі загальнолюдські цінності виокремлені у Біблії як Заповіді Божі: "Шануй свого батька та матір свою... Не вбивай! Не чини перелюбу! Не кради! Не свідчи неправдиво проти ближньохю свого! І не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього свого, ані поля, ані раба його, ані невільника його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого!"[1] та ін.
На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманність, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків, людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна і правова культура.
Провідні якості моральності формуються в ранньому дитячому віці на основі так званого "соціального успадкування". Вирішальну роль у цьому процесі мають відіграти батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість дитини і закладають основи моральних чеснот особистості. Можна навіть визначити своєрідний кодекс моральних доброчинностей дитини дошкільного віку, які є аксіоматичними засадами цивілізації.
1. Не вбивай нічого живого.
2. Не кради.
3. Не зраджуй: ти завжди відповідальний за тих, кого наблизив до себе.
4. Уникай неправди, не свідчи на когось брехливо.
5. Люби і шануй батьків своїх.
6. Прагни сумлінно працювати.
7. Будь милосердним, з повагою стався до інших, намагайся допомагати їм.
8. Бережливо стався до навколишнього природного світу.
9. Остерігайся шкідливих звичок.
10. Стався до інших так, як хотів би, аби ставилися до тебе.
В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї загальнолюдських моральних цінностей як основи формування духовності людини, визначив своєрідну програму морального виховання школярів.
1. Ти живеш серед людей, не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.
2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.
3. Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам'ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.
4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай і шануй матір і батька -- вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.
5. Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.
Завдання і зміст морального виховання висвітлені на рис. 3.16.
3.4.2. Шляхи і засоби морального виховання
Проблеми морального виховання мають бути головною турботою кожної людини зокрема і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різноманітні шляхи і засоби, які можуть виливати на процес морального становлення. Тут слушною є думка, що виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічної площі.
Все ж можна виокремити такі шляхи розв'язання завдань морального виховання.
Життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вилив її на формування моральних цінностей дитини впродовж життя батьків. Аби сім'я ефективно виконувала свої функції виховання моральності, потрібна достатня психолого-иедагогічна культура батьків.
Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.
Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).
Діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).
Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).
Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури, кінотеатрів та ін.).
Соціально-виробнича діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.
Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв'язання завдань морального виховання — цілеспрямованість і єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
В арсеналі соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на формування моральних якостей вихованців, є величезна кількість засобів, що безпосередньо впливають на моральне становлення особистості. До них, у першу чергу, варто віднести соціальну діяльність батьків, побут сім'ї, книги, газети, журнали, кіно, телевізійні передачі, природне середовище, надбання народної педагогіки, національні звичаї, традиції, обряди, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, картини, скульптуру, архітектуруа), зміст навчальних дисциплін та ін.
Шляхи та засоби морального виховання наведено на рис. 3.17.
3.4.3. Виховання моральної свідомості та громадянської
відповідальності
Серцевиною процесу морального виховання є формування моральної свідомості. Свідомість — властивий людині спосіб осмисленого ставлення до об'єктивної дійсності. Адже людське буття є не що інше, як спосіб діяльного, доцільного ставлення до оточуючого світу.
Тому моральність людини залежить від усвідомленості кожною особистістю сутності її дій відповідно до моральних норм у суспільстві. На цих засадах ґрунтується громадянська відповідальність людини, її переконання. В.О. Сухомлинський наголошував: "Моральне переконання — це ідеал, вершина морального розвитку, шлях до якої лежить через єдність моральної звички і моральної свідомості"[2].
Процес виховання моральної свідомості та громадянської відповідальності не виокремлюється із загального процесу морального виховання. Але він передбачає акцентування уваги на певних аспектах:
усвідомлення того, що морально-духовні цінності — найбільше надбання і сенс повноцінного життя людини;
формування у кожного вихованця відповідальності не лише перед собою, але й перед іншими людьми, перед людською спільнотою;
у центрі педагогічного процесу мас бути особистість дитини;
глибока повага до дитини як повноцінного громадянина;
створення педагогічних ситуацій, які сприяли б залученню вихованця до розв'язання важливих соціальних завдань;
врахування думок вихованців у вирішенні певних життєвих завдань.
3.4.4. Виховання національної гідності й менталітету
Гідність людини — важлива моральна якість людини, яка сприяє утвердженню її як особистість, підносить її величність як вищого творіння природи.
Гідність — це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку спільноти, в середовищі якої визначається цінність особистості. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою самосвідомості й самоконтролю, що близька до понять совісті й честі. Це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою як особистістю. З другого боку, гідність особистості вимагає й від інших людей поважного ставлення до неї.
В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та в зв'язку з історичними обставинами життєдіяльності українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за межі свого "Я" і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Тому важливим є завдання формування у вихованців як власної гідності, так і національної гідності. Хоча ці почуття нерозривно поєднані між собою.
Передумовами формування у вихованців людської гідності взагалі і національної зокрема можна назвати:
навіювання вихованцям аксіоми про вищість і неповторність людини;
постійне акцентування уваги людини на її духовних цінностях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;
формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;
поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, матері, вчителя та ін.) до особи вихованця;
спонукання вихованця до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;
знання історії своєї родини;
знання історії свого народу;
знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;
— знання життєвого шляху великих постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);
— володіння багатством рідної мови;
участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;
моральне заохочення діяльності у сфері прояву національної гідності.
Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). Термін ментальність походить від лат. тепіаііз — розумовий; тепя, тепііз — розум, думка, інтелект. В українському мовному обігу слово "менталітет" визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, національний характер, вдача. Отже, ментальність народу — це
його снітосприймаїшя, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, на основі яких з урахуванням загальнолюдських морально-духовних цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони не є результатом генетичного успадкування, а передусім результатом соціального успадкування і процесу виховного впливу у певному національному середовищі. Ментальність — винятковий феномен духовності певного етносу, своєрідний духовний код. Показово, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації, певні прояви ментальності як духовний код зберігаються. Для кожної національності характерні своєрідні прояви менталітету. Потрібно з повагою ставитись до цих духовних багатств кожного народу. Але й турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників інших груп.
О.В. Киричук вважає, що ментальності українського народу властиві чотири системоутворюючі ознаки.
Інтровертність вищих психічних функцій,що виявляється в зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього особи-стісно-індивідуального світу.
Кордоцентричність, що виявляється в сентиментальності, чутливості, фольклорі, яскравій обрядовості.
Анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних прагненнях до особистої свободи, без належного стремління до державності, в браку дисципліни й організованості.
4. Перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.
3.4.5. Патріотичне й інтернаціональне виховання
У системі морального виховання чільне місце займає патріотичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм (гр. раігіоіез — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядного стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.
Джерелами патріотичного виховання с рідне слово батька і матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована па матеріальне і культурне збагачення своєї країни.
В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Та головне —-залучення кожної особистості до конкретної діяльності з творення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.
Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав:
Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..
Інтернаціоналізм (від лат. іпіег — між 1 паїіо — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціональне виховання здійснюється у процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних навчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з представниками інших націй. Велику роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму відіграє література, засоби масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі й культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 629 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |