Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Завдання і зміст морального виховання

Моральне виховання виступає провідним чинником всебічно­го гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності кожної особистості є її найбільшим надбанням. Тому й оціню­вати людину передусім необхідно за рівнем сформованості моральних цінностей.

Завданнями морального виховання є оволодіння нормами і правилами моральної поведінки, формування почуттів та пере­конань, вироблення умінь і навичок моральної поведінки, адек­ватної поведінки у процесі суспільних відносин.

Основою морального виховання є етика. Етика (від гр. еіігіка — звичка, норов, звичай) — наука, об'єктом вивчення якої є мо­раль. Як філософська наука, етика уже з давньої доби відігра­вала роль "практичної філософії". В етиці вирізняють два види проблем: по-перше, питання про те, як має поводитися людина (нормативна етика), і, по-друге, теоретичні питання про похо­дження і сутність моралі.

Мораль (від лат. тогаз — звичай) — це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах суспільного життя — у праці, побуті, політиці, науці, в сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних стосунках.

В основі змісту морального виховання лежать загально­людські морально-духовні цінності. Загальнолюдські мораль-мо-духовні цінності — це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки і життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.

Національні моральні цінності — це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняють певні національні прояви, своєрід­ності у поведінці і є основою соціальної діяльності людей пев­ної етнічної групи.

Наприклад, у християнському світі загальнолюдські цінності виокремлені у Біблії як Заповіді Божі: "Шануй свого батька та матір свою... Не вбивай! Не чини перелюбу! Не кради! Не свідчи неправдиво проти ближньохю свого! І не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього свого, ані поля, ані раба його, ані невільника його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого!"[1] та ін.

На основі загальнолюдських і національних морально-духов­них цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманність, добро­та, чесність, працелюбність, повага до батьків, людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзич­ливість, національна гідність, скромність, справедливість, почут­тя колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтерна­ціоналізму, материнства, екологічна і правова культура.

Провідні якості моральності формуються в ранньому дитя­чому віці на основі так званого "соціального успадкування". Вирішальну роль у цьому процесі мають відіграти батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямо­ваний вплив на особистість дитини і закладають основи мо­ральних чеснот особистості. Можна навіть визначити своєрід­ний кодекс моральних доброчинностей дитини дошкільного віку, які є аксіоматичними засадами цивілізації.

1. Не вбивай нічого живого.

2. Не кради.

3. Не зраджуй: ти завжди відповідальний за тих, кого набли­зив до себе.

4. Уникай неправди, не свідчи на когось брехливо.

5. Люби і шануй батьків своїх.

6. Прагни сумлінно працювати.

7. Будь милосердним, з повагою стався до інших, намагайся допомагати їм.

8. Бережливо стався до навколишнього природного світу.

9. Остерігайся шкідливих звичок.

10. Стався до інших так, як хотів би, аби ставилися до тебе.

В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї загальнолюдських мо­ральних цінностей як основи формування духовності людини, визначив своєрідну програму морального виховання школярів.

1. Ти живеш серед людей, не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.

2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.

3. Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам'ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це тру­тень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай і шануй матір і батька -- вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

5. Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, не­справедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.

Завдання і зміст морального виховання висвітлені на рис. 3.16.

3.4.2. Шляхи і засоби морального виховання

Проблеми морального виховання мають бути головною тур­ботою кожної людини зокрема і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різноманітні шляхи і засоби, які можуть виливати на процес морального становлення. Тут слушною є думка, що виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічної площі.

Все ж можна виокремити такі шляхи розв'язання завдань мо­рального виховання.

Життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вилив її на фор­мування моральних цінностей дитини впродовж життя батьків. Аби сім'я ефективно виконувала свої функції виховання мо­ральності, потрібна достатня психолого-иедагогічна культура батьків.

Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.

Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).

Діяльність професійних навчально-виховних закладів (про­фесійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).

Функціонування засобів масової інформації (радіо, теле­бачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).

Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, кон­серваторій, клубів, будинків культури, кінотеатрів та ін.).

Соціально-виробнича діяльність громадян на підприєм­ствах, в організаціях.

Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв'язання завдань морального виховання — цілеспрямованість і єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

В арсеналі соціальних інститутів, діяльність яких спрямова­на на формування моральних якостей вихованців, є величезна кількість засобів, що безпосередньо впливають на моральне ста­новлення особистості. До них, у першу чергу, варто віднести соціальну діяльність батьків, побут сім'ї, книги, газети, журнали, кіно, телевізійні передачі, природне середовище, надбання на­родної педагогіки, національні звичаї, традиції, обряди, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, карти­ни, скульптуру, архітектуруа), зміст навчальних дисциплін та ін.

Шляхи та засоби морального виховання наведено на рис. 3.17.

3.4.3. Виховання моральної свідомості та громадянської

відповідальності

Серцевиною процесу морального виховання є формування моральної свідомості. Свідомість — властивий людині спосіб осмисленого ставлення до об'єктивної дійсності. Адже людське буття є не що інше, як спосіб діяльного, доцільного ставлення до оточуючого світу.

Тому моральність людини залежить від усвідомленості кож­ною особистістю сутності її дій відповідно до моральних норм у суспільстві. На цих засадах ґрунтується громадянська відпо­відальність людини, її переконання. В.О. Сухомлинський наго­лошував: "Моральне переконання — це ідеал, вершина мораль­ного розвитку, шлях до якої лежить через єдність моральної звички і моральної свідомості"[2].

Процес виховання моральної свідомості та громадянської відповідальності не виокремлюється із загального процесу мо­рального виховання. Але він передбачає акцентування уваги на певних аспектах:

усвідомлення того, що морально-духовні цінності — най­більше надбання і сенс повноцінного життя людини;

формування у кожного вихованця відповідальності не лише перед собою, але й перед іншими людьми, перед людською спільнотою;

у центрі педагогічного процесу мас бути особистість дитини;

глибока повага до дитини як повноцінного громадянина;

створення педагогічних ситуацій, які сприяли б залучен­ню вихованця до розв'язання важливих соціальних завдань;

врахування думок вихованців у вирішенні певних життє­вих завдань.

3.4.4. Виховання національної гідності й менталітету

Гідність людини — важлива моральна якість людини, яка сприяє утвердженню її як особистість, підносить її величність як вищого творіння природи.

Гідність — це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку спільноти, в середовищі якої визначається цінність особистості. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою само­свідомості й самоконтролю, що близька до понять совісті й честі. Це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою як особистістю. З другого боку, гідність особистості вима­гає й від інших людей поважного ставлення до неї.

В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та в зв'язку з історичними обставинами життєді­яльності українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду роз­ширення поняття духовних цінностей за межі свого "Я" і по­єднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціо­нальними цінностями. Тому важливим є завдання формування у вихованців як власної гідності, так і національної гідності. Хоча ці почуття нерозривно поєднані між собою.

Передумовами формування у вихованців людської гідності взагалі і національної зокрема можна назвати:

навіювання вихованцям аксіоми про вищість і непов­торність людини;

постійне акцентування уваги людини на її духовних цінно­стях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;

формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;

поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, ма­тері, вчителя та ін.) до особи вихованця;

спонукання вихованця до постійного відстоювання влас­ної гідності перед іншими людьми;

знання історії своєї родини;

знання історії свого народу;

знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

— знання життєвого шляху великих постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);

— володіння багатством рідної мови;

участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;

моральне заохочення діяльності у сфері прояву національ­ної гідності.

Характерною особливістю морального становлення особи­стості є її менталітет (ментальність). Термін ментальність похо­дить від лат. тепіаііз — розумовий; тепя, тепііз — розум, дум­ка, інтелект. В українському мовному обігу слово "менталітет" визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, на­ціональний характер, вдача. Отже, ментальність народу — це

його снітосприймаїшя, світовідчуття, бачення себе у світі, особ­ливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, на основі яких з урахуванням загальнолюдських морально-духов­них цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони не є результатом генетичного успадку­вання, а передусім результатом соціального успадкування і процесу виховного впливу у певному національному середовищі. Ментальність — винятковий феномен духовності певного ет­носу, своєрідний духовний код. Показово, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації, певні прояви менталь­ності як духовний код зберігаються. Для кожної національ­ності характерні своєрідні прояви менталітету. Потрібно з повагою ставитись до цих духовних багатств кожного народу. Але й турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників інших груп.

О.В. Киричук вважає, що ментальності українського народу властиві чотири системоутворюючі ознаки.

Інтровертність вищих психічних функцій,що виявляєть­ся в зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього особи-стісно-індивідуального світу.

Кордоцентричність, що виявляється в сентиментальності, чутливості, фольклорі, яскравій обрядовості.

Анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних праг­неннях до особистої свободи, без належного стремління до дер­жавності, в браку дисципліни й організованості.

4. Перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.

3.4.5. Патріотичне й інтернаціональне виховання

У системі морального виховання чільне місце займає патріо­тичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм (гр. раігіоіез — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національ­них морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямо­ваність свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з осві­ченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світогляд­ного стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідо­мості, почуттів і переконань неможливо відокремити від склад­ного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання с рідне слово батька і матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політич­них діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована па матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаю­чого покоління є багато засобів і методів впливу. Та головне —-залучення кожної особистості до конкретної діяльності з тво­рення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав:

Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..

Інтернаціоналізм (від лат. іпіег — між 1 паїіо — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, куль­тури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціо­нальне виховання здійснюється у процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних на­вчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з представниками інших націй. Вели­ку роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму відіграє літера­тура, засоби масової інформації. Знання історії, культури, зви­чаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної куль­тури взагалі й культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демо­кратичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.