Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Виховання дисциплінованості

Читайте также:
  1. Видатні педагоги і народна педагогіка про трудове виховання
  2. Виховання в Афінах
  3. Виховання відповідальності як мета виховної діяльності
  4. Виховання естетичної культури особистості
  5. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції. Освіта епохи еллінізму
  6. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу
  7. Виховання у Спарті
  8. Виховання, школа і педагогічна думка у Стародавньому Римі. Педагогічні ідеї М.Ф.Квінтіліана
  9. Відомо,що потреби у самовихованні не існує, а є потреба у рухові до обраної життєвої мети. Доведіть,що самовиховання – це спосіб виконати себе

Дисциплінованість, організованість людини — ознака її мо­ральної вихованості й культури взагалі. Дисципліна (від лат. (іізсірііпа — вчення, виховання, розпорядок) — певний поря­док, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил.

Основи дисциплінованості людини формуються як і пере­важна більшість моральних якостей у ранньому дитинстві.

А.С. Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: "Дисципліну не треба розгля­дати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу, результат насамперед зусиль самого колективу..."[3]. Переважаюча сила дисциплінованості окремої особистості й певного колективу, суспільства в цілому полягає у створенні морального клімату захищеності окремої людини. Особливо це важливо в дитячому житті.

Основою дисципліни є діалектичне поєднання переконуван­ня з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова опанування вміннями і звичками в мо­ральній поведінці. А.С. Макаренко дотримувався переконан­ня: "Коли б хто-небудь спитав, як би я міг в короткій формулі визначити суть мого педагогічного досвіду, я б відповів, що яко­мога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї"[4].

Технологія виховання дисциплінованості окремої людини, певного колективу досить зрозуміла: вихователь знайомить вихованця з правилами і нормами, яких треба дотримуватись залежно від соціальних потреб, створює оптимальні умови для свідомої діяльності особистості в рамках правил і норм, а голов­не — постійний контроль за поведінкою вихованців за допомо­гою чітких і безкомпромісних вимог.

Формування дисциплінованості — процес досить тривалий і вимагає від вихователя наполегливості й терпіння.

3.4.7. Статеве виховання

Статеве виховання — це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємин статей, фор­мування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилеж­них статей нормами моральності.

Статеве виховання передбачає розв'язання таких завдань: формування високих моральних якостей юнаків і дівчат; вихо­вання культури дружби, кохання, інтимних почуттів; форму­вання наукових знань про біологічні і соціальні проблеми роз­витку представників обох статей, особливостей поведінки чоло­віка й жінки; виховання почуттів материнства, батьківства, відпо­відальності за продовження роду людського; ознайомлення з особливостями етнічної культури в царині кохання, сім'ї; фор­мування у молоді критичного ставлення до тенденцій "масової культури" щодо питань кохання, сім'ї, взаємин людей проти­лежних статей, які не відповідають особливе»'тям національної культури і загальнолюдським моральним цінностям; пізнава­ти, відновлювати й оберігати національні моральні цінності в царині кохання, культу материнства й дітонародження та свя­щенного ставлення до продовження роду людського.

В Україні, як зауважував Г. Ващенко, молоді люди, як прави­ло, одружувались за взаємною згодою. 15 основі одруження ле­жало почуття симпатії й кохання. Коли до того ще взяти по­рівняно високу інтелігентність українця, то стане зрозумілим, що родинне життя в Україні містило в собі багато високих ду­ховних елементів, а не зводилося до фізіологічних моментів і здобування засобів до існування. Кохання набувало високих моральних рис. Перевага в ньому духовних елементів над фізіо­логічними зумовлювала стриманість у статевих відносинах. "їх жінки бувають чесні понад міру", — пише про українок ман­дрівник Цисар Маврикій. Стриманості відповідає друга висока моральна риса — вірність у коханні і в родинному житті... За статевою мораллю пильно стежило нраукраїнське суспільство й суворо засуджувало як порушення цнотливості, так і зраду в родинному житті"[5].

Любов як категорія етики належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Любов до людини взагалі, до ближнього, до жінки завжди визначала оцінку особистості, її дій і вчинків. Апостол Павло у першому посланні до коринтян склав гімн про любов: "Любов над усе! Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знан­ня, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, любов не за­здрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає!"[6]

Отже, говорячи про проблеми статевого виховання, передусім необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнян­ної цінності людського духу. Бо від любові народжується все прекрасне на землі: діти, поезія, пеперевершені твори образо­творчого мистецтва, краса людського буття у всіх його гранях. Любов — це діамант, що прикрашає буття найвищого творіння природи — Людини.

Треба всілякими засобами допомогти кожному юнакові та дівчині, аби вони не збилися на манівці легковажного ставлен­ня до Любові, прагнення задовольнити свої фізіологічні бажан­ня всупереч духу Любові.

Процес статевого виховання не є певним епізодом на шляху формування особистості. Він, стосовно дитини, розпочинається, по суті, з того часу, коли мати відчує під серцем своє дитя. Став­лення до нього як до святості — початок виховання в дівчинки чи хлопчика почуттів любові до мами й тата. А потім — перше прикладання малюка до грудей, перші посмішки, самостійні кроки... — і все до світу любові.

У Сухумському зоопарку вчені провели експеримент: у мав­пи забирали на тривалий час щойно народжених діток. Вигоду-ваних із сосок, їх повертали матерям. Але самиці не приймали діток. У них зник материнський інстинкт. А коли такі мавпе­нята підростали, самі ставали матерями, то зовсім залишали новонароджених діток.

Варто виділити напрямки роботи сім'ї та школи з розв'язан­ню завдань статевого виховання. Зокрема в сім'ї:

турбота про правильний фізичний розвиток дитини, фор­мування в неї достатніх санітарно-гігієнічпих павичок;

виховання любові до батьків, старших і менших членів сім'ї; формування в сім'ї культу Матері;

створення в сім'ї оптимальної морально-духовної атмо­сфери для забезпечення джерел соціального успадкування ди­тиною моральних цінностей;

ознайомлення дітей певної статі з особливостями фізіоло­гічного розвитку; врахування їх у своїй діяльності;

виховання почуттів дружби і кохання до осіб протилеж­ної статі;

підготовка дочки й сина до сімейного життя, формування відповідальності за створення сім'ї;

виховання відповідальності у юнаків та дівчат за свої вчинки і дії у стосунках з особами протилежної статі;

формування у дітей з раннього віку відрази, критичного ставлення до різних негативних проявів у сфері стосунків між людьми протилежної статі, аморальності, гріховності.

Щоб процес статевого виховання дітей в сім'ї був результа­тивним, необхідна висока моральна і психолого-педагогічна куль­тура самих батьків. Красиве, морально багате подружнє життя батьків — найкраща школа для дітей.

Значну роботу у справі статевого виховання дітей має здійсню­вати школа, зосереджуючи увагу на таких аспектах:

формування у вихованців наукового розуміння проблем статі, продовження роду як природної закономірності розвитку живої природи й людини в тому числі;

ознайомлення у процесі вивчення певних дисциплін з особливостями конституції та анатомо-фізіологічного розвитку людини з означенням певної статі;

формування моральних якостей дружби, поваги у стосун­ках між хлопчиками й дівчатками, юнаками і юнками;

— формування ідеалу кохання;

— виховання відповідальності юнаків і дівчат за створення сім'ї, продовження роду людського, соціальної відповідальності за сім'ю.

Батьки і вчителі-вихователі завжди мають пам'ятати, що сенс життя людини — у продовженні роду людського. А отже, у системі формування особистості провідне завдання — забезпе­чити достатнє морально-духовне виховання майбутніх Матері і Батька, які з високою відповідальністю поставилися б до фор­мування власної сім'ї, до виховання своїх дітей. Майбутня їхня професійна діяльність — це лише засіб для здійснення голов­ного завдання свого життя.

 

3.4.8. Екологічне виховання

Людина є невід'ємною частиною природи. її життєдіяльність повною мірою залежить від благополуччя природного середо­вища. Проте XX століття характеризувалося різкими порушен­нями рівноваги природного середовища. Це зумовлено пере­дусім некерованим вибухом науково-технічної революції. Див­но, але комахи, земноводні, звірі та інші живі істоти не руйнують природного середовища, "розумно" ставляться до використання дарів природи (повітря, флори і фауни). На жаль, Іюто яаріепа з неймовірним варварством ставиться до природи.

При вході в один із зоопарків США висить дзеркало, а під ним застерігаючий напис: "Подивись у дзеркало! Ти побачиш в ньому найбільш шкідливе створіння на Землі — людину. Вона знищує те, що не створювала сама — річки, ліси, звірів і птахів. У нашому зоопарку живуть ті представники фауни, які поки що збереглись на Землі, хоча багато з них уже занесені до Чер­воної книги. Подумай про це, людино. І зупинись!"

Щорічно із надр планети видобувається понад 100 млрд тонн сировини, але з них лише 1—3 відсотки йде на виготовлення корисних речей; 97—99 відсотків — у відходи, які отруюють природу. До кінця другого тисячоліття видобуток сировини у рік становив понад 300 млрд тонн, з яких 290—295 млрд тонн потрапляли у шкідливі відходи. Вчені-екологи вимальовують сумну картину на початок третього тисячоліття: якщо процеси руйнації природного середовища не зупинити — почнуться перші кроки природної катастрофи. Виявилось, що індустріальна циві­лізація — це цивілізація-хижак, яка поїдає себе і планету.

Отже, у сфері морального виховання постає нова проблема — екологічного виховання людини.

Екологія (гр. еікоз — оселя + логія) — розділ біолої Ті, який вивчає стосунки тварин, рослин, мікроорганізмів, людей між со­бою і з оточуючим ириродпим середовищем. Останніми деся­тиріччями почала розвиватись соціальна екологія, яка займаєть­ся питанням стосунків лВДдиии 3 природним середовищем у всьому його розмаїтті.

Екологічне виховання передбачає озброєння людини знан­нями в царині екології і формування в неї моральної відпові­дальності за збереження природного довкілля і розумного спів­існування з ним.

Система екологічного виховання не може бу ти якимось епі­зодом в житті людини. Адже це невід'ємна частина її культу­ри. Тому впродовж всього життя особистості мас відбуватися процес становлення й удосконалення культури життя людини в природному середовищі, аби дотримуватися рівноваги і на­уково доцільних вимог єимбіозу.

Основні напрямки екологічного виховання: система життє­діяльності сім'ї, виховний вплив дитячих дошкільних вихов­них закладів, діяльність загальноосвітньої школи та поза­шкільних виховних закладі^ навчання у професійних освітніх закладах, професійна діяльність людини, вплив засобів масової інформації та ін.

У процесі екологічного виховання молена використовувати різні форми: екскурсії, бесіди, ігри, уроки, практичну природо­охоронну діяльність, конференції, диспути, колективні творчі справи та ін.

Для формування екологічної культури педагоги використо­вують розмаїття доступних засобів: усна народна творчість, при­родне середовище, кінофілЬМи, науково-популярна література, телевізійні програми та ін.

 


 

[2] Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори- В 5 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1977. — С. 155.

[3]

 

 

 




Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 175 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | <== 24 ==> | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав