Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Форми суспільної організації промислового виробництва

Розвиток продуктивних сил суспільства неподільно пов’язаний з усуспільненням виробництва шляхом: укрупнення підприємств (концентрація); розподілу праці (спеціалізація і кооперування); об’єднання технологічно різнорідних підприємств в рамках одного підприємства-комбінату (комбінування); розподілу праці в територіальному розрізі (розміщення). Все це взаємопов’язані форми раціональної організації суспільної праці.

Концентрація промислового виробництва – процес зосередження випуску продукції на більш крупних підприємствах. Розрізняють:

· абсолютну концентрацію, тобто укрупнення розміру підприємств;

· відносну концентрацію,тобто розподіл загального обсягу виробництва між підприємствами різного розміру.

Концентрація ведеться в таких основних організаційних формах:

1. Конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах (концентрація спеціалізованого виробництва). Досягається інтенсивно, тобто за рахунок збільшення одиничної потужності обладнання; екстенсивно, тобто за рахунок збільшення кількості одиниць однорідного технологічного обладнання.

2. Комбінування технологічно різнорідних виробництв (однієї або різних галузей промисловості) в межах об’єднання (підприємства), тобто концентрація комбінованого виробництва.

3. Створення різних об’єднань (науково- або територіально-виробничих комплексів) шляхом централізації управління, тобто організаційно-господарська концентрація.

Оптимальним вважають такий розмір підприємства, який потребує мінімальних затрат суспільної праці на випуск та реалізацію.

Фактори впливу на розмір підприємства поділяють на дві групи:

· виробничі (характер продукції, що випускається, та техніки і технології, що застосовується, а також характер організації виробництва);

· позавиробничі (рівень індустріального розвитку регіону; забезпеченість ресурсами; природні, соціальні та транспортні умови; фактор часу тощо).

Виробничі фактори зумовлюють min (забезпечує можливість ефективного використання сучасної для даної галузі техніки) та max (обмежується найменшою величиною сумарних приведених затрат на виробництво одиниці продукції і може бути досягнутим лише екстенсивним шляхом) розміри підприємства.

Економічний зміст спеціалізації полягає в розподілі по галузях, а також всередині останніх – по цехах та дільницях – виробництва конструктивно і технологічно однорідних виробів або окремих частин складного продукту.

Розрізняють три основні форми спеціалізації:

· предметна: зосередження виробництва окремих видів та типорозмірів кінцевої продукції для народного господарства або населення на спеціалізованих підприємствах та галузях;

· подетальна: виокремлення галузей та підприємств, що зайняті випуском окремих однорідних деталей та вузлів виробу;

· стадійна (технологічна): форма спеціалізації дозволяє підприємствам проводити лише певні стадії технологічного процесу (лиття, штампування).

Спеціалізація неподільно пов’язана з кооперуванням, розвиток якого ґрунтується на поглибленні спеціалізації.

Кооперування – це особлива форма виробничих зв’язків між спеціалізованими, самостійними стосовно один до одного підприємствами (об’єднаннями) та галузями з спільного виготовлення продукту.

Відповідно до трьох форм спеціалізації розрізняють три форми кооперування:

· предметне (агрегатне), коли головне підприємство, що випускає кінцеву продукцію, отримує від ряду інших підприємств різні вироби (агрегати), напр.: електродвигуни, вентилятори, генератори;

· подетальне, коли головний завод отримує від ряду спеціалізованих підприємств вузли та деталі, напр.: підшипники, поршневі кільця;

· технологічне (стадійне), коли головне підприємство отримує від інших підприємств продукцію, яка є результатом певних стадій технологічного процесу, напр.: лиття, кування, штампування, прядіння.

Комбінування – це поєднання в межах одного підприємства різногалузевих виробництв, тісно пов’язаних між собою технічними, економічними та організаційними відносинами.

Залежно від характеру об’єднання окремих стадій переробки предмету праці розрізняють три основні (типові) форми комбінування:

· сполучення на одному підприємстві послідовних стадій переробки вихідної сировини (наприклад, на текстильному: прядіння, ткацтво, оздоблення) впритул до отримання готового продукту;

· утилізація відходів виробництва (наприклад, в деревообробній промисловості: відходи лісопильних та деревообробних виробництв використовуються в якості сировини для виготовлення тирсових плит, целюлози тощо);

· комплексне використання сировини, матеріалів, енергії та відходів (наприклад: на нафтохімічних комбінатах, де ведеться добуток нафти, комплексна переробка нафти та супутніх газів в синтетичні матеріали).

Конверсія характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання всього або частини виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

В сучасних умовах ідеться перш за все про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв’язку з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств цього комплексу має здійснитись за національними програмами з виділенням трьох узагальнених пріоритетів: 1) устаткування для виробництва продуктів харчування; 2) медична та інша техніка для охорони здоров’я людини; 3) товари широкого споживання. При цьому передбачається організувати виробництво і інших видів цивільної продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей комплексу.

Диверсифікація виробництва відноситься до однієї з поширених форм його організації в умовах розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Суть її зводиться до одночасного розвитку багатьох технологічно не зв’язаних між собою видів виробництва, значного розширення номенклатури й асортименту виготовлюваних підприємством виробів.

Диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи іншого підприємства, спрямованого на розширення сфер його діяльності на ринку нових продуктів, вироблення яких не зв’язане з основним виробництвом.

Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість більше маневрувати своїми матеріальними та трудовими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, пов’язаний з виробництвом і реалізацією на ринку окремих нових видів своєї продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.