Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Впровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві

Лекція 20

ТемаЕкологічнийменеджмент

Державне управління природокористуванням в Україні

2. Екологічний менеджмент на підприємстві

Впровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві

1. Державне управління природокористуванням в Україні

Державне управління природокористуванням - це діяльність держави, спрямована на організацію раціонального використання та відтворення природних ресурсів, охорону навколишнього се­редовища, а також забезпечення законності в еколого-економіч- них відносинах.

Сфера використання природних ресурсів: землі, вод, лісів, надр землі та атмосферного повітря - потребує особливо ретель­ної організації, оскільки від цього залежить стан економіки дер­жави, здоров'я і добробут українського народу. Саме тому управ­ління природокористуванням відіграє одну з провідних ролей в еколого-економічних відносинах.

Державне управління природокористуванням визначається державною екологічною політикою.

Державна екологічна політика — це система цілей і дій органів державної влади та управління, спрямованих на забез­печення екологічної безпеки держави й задоволення екологіч­них потреб населення.

В основу формування державної екологічної політики по­кладений принцип, відповідно до якого екологічна безпека є важливим елементом і складовою національної безпеки держа­ви. Таким чином, особливістю екологічної політики є вміння вибирати найбільш ефективні методи реалізації практичних за­ходів у різних сферах громадського життя для досягнення по­ставлених цілей. Це узгоджується з наведеним у міжнародному стандарті 180 14001-97 визначенням екологічної політики як політики, що створює основу для діяльності та досягнення еко­логічних цілей і завдань. Звідси випливає висновок про існу­вання двох основних моделей екологічної політики, що базу­ються на різних принципах її функціонування. Перша модель функціонує за принципом «реагуй і виправляй» і орієнтована на ліквідацію наслідків екологічних порушень. Сьогодні в Укра­їні превалює саме така модель екологічної політики. Друга мо­дель ґрунтується на принципі «прогнозуй і попереджай» і є най­більш ефективною.

В управлінні природокористуванням беруть участь усі гіл­ки влади: законодавча, виконавча та судова. Кожна з них ви­конує свої функції і містить у своєму складі підрозділи, що мають спеціальні повноваження щодо регулювання екологіч­них питань.

Реалізація державної екологічної політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному, місце­вому, що, у свою чергу, визначає відповідний територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони навколишнього середовища. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР «Про основні напрямки держа­вної політики України в галузі охорони навколишнього середо­вища, використання природних ресурсів і забезпечення еколо­гічної безпеки» територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони природи визначається територіальними обсяга­ми природних геоекосистем і поділяється на: загальнодержавні (у масштабах усієї України), регіональні (охоплюють територію в межах двох чи більше областей і Автономної Республіки Крим або поширюються на територію суміжних держав і акваторію морської економічної зони), місцеві (охоплюють територію в межах області, району).

Організаційно управління природокористуванням здійсню­ється за допомогою територіального та відомчого принципів.

Територіальний принцип означає, що загальнодержавне управління має територіальний характер. Воно поширюється на всіх природокористувачів і всі об'єкти природи в межах дер­жави в цілому або певної адміністративно-територіальної оди­ниці. Наприклад, загальнодержавне управління здійснює Кабінет

Міністрів України та виконавчий орган обласної ради народних депутатів на підлеглій йому території.

Відомче управління розповсюджує свої дії лише на певний об'єкт природи: води, землю, ліс тощо. Воно не пов'язане з ад­міністративно-територіальним розподілом, а поширюється на природокористування певним природним ресурсом, незалежно від того, на території якої області він знаходиться. На рис. 20.1 подано перелік суб'єктів державного управління природокорис­туванням в Україні відповідно за територіальними та відомчи­ми принципами управління.

Законодавчі функції управління природокористуванням та охорони навколишнього природного середовища належать Вер­ховній Раді України та органам місцевої влади.

До компетенції Верховної Ради належать:

• визначення основних напрямів державної екологічної політики;

• прийняття законодавчих актів у галузі охорони навколишнього середови­ща та природокористування;

• затвердження державних екологічних програм;

• визначення повноважень рад народних депутатів щодо порядку органі­зації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологі­чної безпеки;

• визначення зон з надзвичайною екологічною ситуацією та встановлення їх правового режиму;

• встановлення правових норм управління природокористуванням, у т.ч. щодо прийняття рішення про обмеження, тимчасове зупинення або при­пинення діяльності підприємств у разі порушення ними екологічного за­конодавства.

Органи місцевої влади (обласні, міські, районні, селищні, сільські ради депутатів) реалізують територіальний принцип управління природокористуванням на місцях.

Примітка

До функцій органів місцевої влади належать:

• забезпечення реалізації державної екологічної політики;

• затвердження місцевих екологічних програм;

• надання згоди на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій;

• організація локального та об'єктного моніторингу навколишнього при­родного середовища;

• забезпечення інформування населення та громадськості про стан навко­лишнього середовищаконтроль за додержанням екологічного законодавства;

• організація робіт з ліквідації екологічних наслідків аварій;

• здійснення державного контролю за дотриманням прикордонного зако­нодавства;

• інші.

Виконавча функція управління природокористуванням у державі належить Кабінету Міністрів України, виконавчим та розпорядчим органам місцевої влади, а також спеціально упов­новаженим на те державним органам

Примітка

Основними функціями Кабінету Міністрів є:

- реалізація державної екологічної політики;

- розробка та втілення в життя екологічних програм і великих природо­охоронних заходів;

- координація діяльності міністерств та інших спеціально уповноважених органів управління в частині охорони навколишнього природного сере­довища та природокористування;

- реалізація міжнародних угод, виконання Україною взятих на себе в рам­ках цих угод зобов'язань і підтримання міжнародних відносин;

- забезпечення процесу прийняття державних рішень з урахуванням еко­логічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, проведення обліку забруднень, прогнозування);

- формування та використання державних позабюджетних фондів охоро­ни навколишнього природного середовища;

- регулювання використання ресурсів державного значення;

- встановлення порядку визначення плати за спеціальне користування при­родними ресурсами, за забруднення навколишнього природного сере­довища.

Виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади виконують такі функції:

реалізація рішень відповідних рад народних депутатів; розробка місцевих, регіональних екологічних програм; - визначення нормативів плати і розмірів платежів за забруд­нення навколишнього природного середовища та розміщен­нявідходів; затвердження для підприємств лімітів використання приро­дних ресурсів (газ, електроенергія, нафта та ін.), за винят­ком державних ресурсів;

організація збирання, переробки, утилізації і захоронення всіх відходів на своїй території; забезпечення систематичного та оперативного інформуван­ня населення про стан навколишнього середовища; інші функції.

Відомчий принцип управління природокористуванням про­являється в здійсненні державного контролю за станом природ­них ресурсів і заходів щодо їх охорони і раціонального викори­стання з боку галузевих міністерств і відомств, які належать до органів спеціальної компетенції, уповноважених виконувати природоохоронні функції.

Примітка

Центральним органом державної виконавчої влади в Україні є Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях (обласні управління екології та природних ресурсів). Міністерство охорони навколишнього природного середовища України реорганізоване з Держав­ного комітету УРСР з екології і раціонального природокористування в 1991 році, а потім у 1994 році в Мінекобезпеки України. Міністерство виконує такі функції:

- проведення державної екологічної, економічної та науково-технічної по­літики, спрямованої на збереження і відтворення безпечного для існуван­ня живої та неживої природи навколишнього середовища захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища;

- досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної вза­ємодії суспільства і природи.

Серед головних завдань Міністерства є захист інтересів України на між­народній арені, державний контроль за додержанням вимог природоохо­ронного законодавства України, нормативно-правове регулювання викорис­тання природних ресурсів, організація і проведення державної екологічної експертизи, обґрунтування доцільності розроблення державних і регіональ­них екологічних програм.

Основною функцією судової влади є захист прав і свобод людини, у тому числі і екологічних.

Для реалізації покладених на неї функцій судова влада по­винна бути самодостатньою і незалежною від інших гілок дер­жавної влади, об'єднань громадян, юридичних та фізичних осіб. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами на заса­дах рівності учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, самостійності і незалежності судів, недоторканності та незмінюваності суддів. Конституцією Укра­їни заборонене делегування функцій судів чи привласнення їхніх функцій іншими органами чи посадовими особами.

2. Екологічний менеджмент на підприємстві

Екологічний менеджмент - це система управління діяльніс­тю підприємства (організації) в тих чи інших її формах, на­прямках, сторонах і т.д., які прямо чи непрямо стосуються до взаємовідносин підприємства з навколишнім природним сере­довищем.

Можна сказати, що екологічний менеджмент - це тип управ­ління, принципово орієнтований на формування і розвиток еко­логічного виробництва та екологічної культури життєдіяльності людини. Це тип управління, побудований на соціально-еконо­мічному і соціально-психологічному мотивуванні гармонії взає­мин людини з природою.

Предметом екологічного менеджменту є передусім еколо­гічні (природоохоронні, ресурсозберігаючі тощо) аспекти діяль­ності підприємства (організації), продукції, що виробляється, та послуг. Кінцевою метою екологічного менеджменту є мінімі­зація негативних впливів бізнес-діяльності на навколишнє при­родне середовище, досягнення високого рівня екологічної без­пеки процесів виробництва та споживання продукції, яка виро­бляється на підприємстві, і виконуваних послуг. При цьому реалізація даних завдань має узгоджуватись із досягненням під­приємством інших пріоритетних цілей, включаючи забезпечен­ня поточної та довгострокової конкурентоспроможності.

Екологічний менеджмент розширює межі та цілі управлін­ської діяльності, охоплюючи і навколишнє природне середови­ще, оскількиекологічна проблематика не розглядається більше окремо від інших аспектів бізнес-діяльності, а екологічні на­слідки, витрати і т.ін. перетворюються в інтегральну частину бізнесу.

Таким чином, екологічний менеджмент здійснюється виня­тково економічними суб'єктами. Це внутрішньо мотивована ді­яльність, добровільна у своїй основі; діяльність, що залежить від особистої зацікавленості менеджера в її кінцевих результа­тах і обумовлена його кваліфікацією, досвідом і майстерністю.

Розглянемо концепцію екологічного менеджменту, тобто комплекс ключових положень, що визначають організацію при­родоохоронної діяльності на підприємстві.

Положення 1. Без досягнення екологічної стійкості не може бути довгострокового економічного зростання Природоохорон­на робота пов'язана не тільки з витратами підприємницької ді­яльності, але й з одержанням переваг у конкурентній боротьбі.

Положення 2. Необхідна чітка організаційна спрямованість, для того щоб включати екологічні аспекти в усі види діяль­ності, починаючи з наукових розробок і закінчуючи виробницт­вом і поширенням продукції.

Положення 3. Необхідний постійний діалог і довірчі відно­сини з громадськістю, без яких успішна підприємницька діяль­ність неможлива.

Схематичне зображення узагальненої системи екологічного менеджменту подано на рис. 2.

Організаційна структура екологічного менеджменту на різ­них підприємствах неоднакова та залежить від галузі господар­ства, номенклатури продукції, обсягів виробництва, чисельності працюючих та інших факторів. Деякі тенденції, що існують у сучасній культурі підприємства, стосуються й екологічного

Рис. 2. Узагальнена схема системи екологічного менеджменту

менеджменту, визначив, зокрема, роль і обов'язки ради директо­рів і вищого керівництва, принцип створення організаційних структур і необхідність підготовки керівників середньої ланки.

Примітка

Перша тенденція. Традиційні права і обов'язки членів рад директорів і зовні­шнього керівництва розширюються, охоплюючи внутрішні та зовнішні аспек­ти підприємницької діяльності і забезпечення нових можливостей для залу­чення акціонерів. Компанії прагнуть точно окреслити коло обов'язків вико­навчих директорів, розробити і впровадити у свою діяльність екологічну стра­тегію, прийняту компанією, а також забезпечити активну участь у цьому ради директорів.

Деякі європейські фірми ввели, наприклад, посаду директора з питань екології з повноваженнями члена ради директорів; інші заснували високі ке­рівні посади з функціями контролю над усіма видами природоохоронної ді­яльності підприємства, зокрема, посаду віце-президента з питань екології або посаду члена ради управляючих. На цих осіб покладається обов'язок відстоювати екологічні принципи при розробці загальної стратегії компанії.

Для вирішення екологічних проблем у компаніях часто створюються спе­ціальні відділи з питань екології, підлеглі віце-президентам, розширюються сфери діяльності вже існуючих відділів. Деякі корпорації ввели до складу своїх рад фахівців у сфері охорони довкілля.

Друга тенденція. Нові можливості у галузі засобів зв'язку і комп'ютер­них технологій стимулюють розгалуженість організаційних структур. Тради­ційний уніфікований підхід, який не забезпечує комплексного вирішення про­блем, є ефективним.

Екологічні аспекти в практичній діяльності часто визначаються координа­ційними радами вищого рівня. Вони складаються з чотирьох підкомітетів: технологічного, виробничого, раціонального використання ресурсів і енергії, вторинного використання відходів.

Третя тенденція стосується середньої управлінської ланки. Тут пріори­тетним є завдання підготовки таких керівників, які могли б забезпечити ре­альні успіхи підприємства. Для цього потрібні нове мислення і нова концепція підготовки фахівців, що ґрунтуються на необхідності постійного переосмис­лення і переоцінки кожного етапу підприємницької діяльності з урахуванням екологічних факторів.

Робота з персоналом полягає в постійному навчанні раціона­льного господарювання. Персонал привчають уважно ставитися до будь-яких дрібниць, контролювати кількість сировинних ре­сурсів і якість їх використання. Особлива увага в процесі навчан­ня робітників приділяється чіткому виконанню технологічних регламентів виробництва, а інженерно-технічного персоналу - складанню економічних, але здійсненних регламентів і інструк­цій. Мета раціонального господарювання полягає в тому, щоб з максимальною ефективністю використовувати наявне устатку­вання і виробничі процеси. Це основне завдання управління.

Механізм екологічного менеджменту - сукупність заходів впливу з урахуванням екологічних аспектів на всіх етапах ді­яльності суб'єкта господарювання. Механізм екологічного ме­неджменту має три складові: керівництво і контроль, самокон­троль, економічні механізми.

Керівництво і контроль. Це основні державні нормативи, спрямовані на дотримання прийнятих стандартів на продук­цію і технології, стічні води, допустимий рівень атмосферних викидів тощо. Екологічний контроль відігравав і буде відігра­вати позитивну роль у розвитку законодавчої бази всіх країн. В Україні нормативна база, що регулює стандарти навколиш­нього середовища (ГДК) і природоохоронну діяльність підпри­ємств (ГДВ, ГДС), існує ще з часів СРСР. На жаль, належний екологічний контроль поки не налагоджений: він базується на звітних даних підприємств і аналізах якості повітря, води та ґрунту санітарно-епідеміологічною службою і природоохорон­ними органами.

Самоконтроль. Це ініціативи самих компаній чи галузей промисловості щодо контролювання свого виробництва шляхом дотримання стандартів, моніторингу, зниження рівня забруд­нення, шуму і т.д. Самоконтроль значною мірою знижує і зни­жуватиме далі негативний вплив промислового виробництва на навколишнє середовище. Для того щоб контроль був дієвим, необхідно виробити систему вимог, погоджених між відповід­ними галузями промисловості та урядом. Така система контро­лю допоможе промисловості вільно розвиватися і бути конку­рентоспроможною.

Економічні механізми. Економічні механізми передбачають елементи державного втручання в ринкове регулювання через платежі за забруднення та штрафи, реалізацію ресурсних квот і «ліцензій на забруднення», надання кредитів як заохочення за економію ресурсів, покриття витрат на амортизацію, скасуван­ня субсидій тощо.

Зростаючий інтерес до впровадження економічних механіз­мів, тобто заходів, спрямованих на зміну ринкової вартості си­ровини, товарів і послуг за допомогою державних механізмів, що впливають на собівартість виробництва чи споживання, по­яснюється чотирма факторами:

1) необхідністю створення системи матеріальних стимулів і за­охочень для забезпечення прогресу у сфері екології;

2) більш ефективним використанням переваг ринку для досяг­нення поставлених цілей у цій сфері;

3) пошуком природоохоронними державними органами і суб'єк­тами господарювання найменш витратних методів для дося­гнення цих цілей;

4) необхідністю переходу від боротьби із забрудненнями до їх запобігання.

Принципи екологічного менеджменту слід диференціювати за головними факторами управління: механізмом, процесом і системою управління (рис. 3).

3. Принципи екологічного менеджменту

Подробиці

До принципів екологічного менеджменту відносять:

Принцип опори на екологічну свідомість, що має формуватися і розвива­тися в процесах екологічного менеджменту. Саме у свідомості людини приховані можливості використання найефективніших засобів впливу, тобто механізму управління. Адже важливими характеристиками свідомості є й інтереси, і цінності, і мотиви діяльності. Від їх системи залежить досяг­нення мети.

Принцип екологічного мотивування діяльності. Його суть полягає в пере­важному використанні засобів мотивування, спрямованих на вирішення екологічних проблем. Адміністративні чи суто організаційні засоби управ­ління, як показує практика, малоефективні.

Принцип превентивності у вирішенні проблем. В екології більшість про­цесів надто швидко стають необоротними. Весь механізм екологічного менеджменту має бути орієнтований на запобіжні заходи виникнення кризових ситуацій. Це значною мірою має виявлятися в будь-якому управ­лінні, але для екологічного менеджменту такий підхід є найважливішим.

У процесуальному відношенні головну роль відіграє принцип цілеспря­мованості і стратегічності. Екологічний менеджмент не може бути ефе­ктивним, якщо він має «розмиті» і невизначені цілі, не має чіткої стра­тегії. Мета екологічного менеджменту має містити компоненти, які від­бивають проблеми екології і погоджують їх у системі загальних проблем розвитку виробництва.

В екологічному менеджменті особливе значення має послідовність у вирішенні проблем. Звідси принцип послідовності, що відображає зв’я­зок екологічних проблем, урахування прямих і віддалених наслідків їх вирішення. Будь-яке управління передбачає вибір основних проблем для розробки управлінських рішень. Але в основі цього вибору можуть бути різні критерії. Вони визначають побудову послідовності, що відповідає екологічним законам.

Слід також назвати і ще один процесуальний принцип екологічного мене­джменту — принцип своєчасності. Цикли життя екологічних проблем своє­рідні. Визначити момент найбільш ефективного рішення екологічної про­блеми – це означає попередити її крайнє загострення, кризу, мінімізува­ти наслідки

У системі екологічного менеджменту діє принцип функціональної інтег­рації. Неможливо управляти успішно, спираючись тільки на функціональ­не вирішення проблем екології. Необхідно все управління орієнтувати на екологію, інтегрувати функції управління відповідно до цілей екологічно­го розвитку.

Принцип професіоналізму також має велике значення в екологічному менеджменті. Він полягає в необхідності спеціальної підготовки мене­джерів, оперування знаннями у сфері екології. Професійна підготовка надає дієві установки управління і виділення пріоритетів. Саме цього нам сьогодні катастрофічно не вистачає.

У сьогоднішньому управлінні нерозвинена система відповідальності за екологічні наслідки. Звідси важливість принципу розвиненої і збалансова­ної відповідальності учасників процесів прийняття рішень.

Ці принципи екологічного менеджменту можуть і повинні діяти тільки в системі, у взаємозалежності. Адже кожний з них є доповненням і конкрети­зацією іншого.

Сукупність перерахованих характеристик називається „ак­тивніш екологічним менеджментом». Він передбачає форму­вання цілісного підходу до бачення динаміки розвитку світу і місця в ньому підприємства, відхід від антропоцентричної кон­цепції на користь турботи про життя на Землі в цілому.

На противагу йому пасивний або реактивний екологічний менеджмент, який ще називають менеджментом природокори­стування, не потребує зміни існуючої традиційної системи біз­несу, реагуючи на вимоги суспільства і в особливості законодав­ства остільки, оскільки це стає неминучим.

Тіньовий (кримінальний) екологічний менеджмент може виникати у випадку поширення незаконної кримінальної еко­логічної політики і відповідного «екологічного менеджменту».

Примітка

Наприклад, у Німеччині із 46 000 зареєстрованих у 1997 р. Порушень еколо­гічного законодавства близько 75% стосувались нелегальної утилізації відхо­дів. У Росії та Україні особливу небезпеку (як екологічну, так і економічну) становлять нелегальне збирання цінних компонентів різних конструкцій, у тому числі ліній електропередач, залізничних колій та іншого, під виглядом лому кольорових металів.

Екологічна стратегія є одним із центральних елементів еко­логічного менеджменту на стратегічному рівні. Вона становить собою ланку, що пов’язує нормативну екологічну політику та оперативні екологічні програми. Цей взаємозв’язок може бути простежений за допомогою моделі інтегрованого екологічного менеджменту.

Стратегічний менеджмент реалізує завдання забезпечення довгострокової конкурентоспроможності фірми за допомогою зміцнення існуючого та формування нового потенціалу ефекти­вності (імідж, компетенції, частка ринку тощо). Базисні стра­тегії фірми спрямовані сьогодні на зниження витрат, підвищен­ня якості продукції, лідерство у швидкості поставок та реагу­вання на зміну вимог ринку. Зі збільшеннямзначення для біз­несу екологічних та соціальних факторів відбувається значне розширення кола традиційних економічних і технічних пара­метрів, які визначають потенціал успіху і які необхідно врахо­вувати при розробці стратегії фірми Поруч із теоретичними підходами велике значення має ви­значення екологічного менеджменту, яке закріплене в міжна­родних стандартах.

Примітка

Так, у 1992 р. У Західній Європі введено стандарт у галузі систем екологічно­го менеджменту В5-7750 (5ресіїісаІіоп їог Епуігоптеп+аІ Мападетепї Бухїет), розроблений Британським інститутом стандартизації на запит Британської конфедерації промисловості. Пізніше аналогічні стандарти були прийняті іншими країнами Західної Європи. У 1993 р. Були остаточно погоджені й опубліко­вані вимоги до створення «Схеми екологічного менеджменту й аудиту» (Есо- тападетепі апсі аисііі зсЬете ог ЕМА5). З 1995 р. Підприємства мають мо­жливість пройти сертифікацію відповідно до ЕМА5 Відповідальним за процес перегляду стандартів І50 9000 є Технічний ко­мітет ІБО (ІБО/ТС 176). Процес перегляду здійснюється на основі єдностідумок фахівців з якості і промисловості, призначених членами 150, і тими, хто представляє всі зацікавлені сторони.

У 1994 р. Технічний комітет 150 (150/ТС 176) на основі аналізу пропози­цій національних організацій, досвіду застосування стандартів ІБО серії 9000 версії 1987 року в різних країнах світу і сферах діяльності завершив перегляд стандартів (фаза 1). До складу серії, або, як усе частіше тепер кажуть, сімейства стандартів ІБО серії 9000 версії 1994 року ввійшли більше 20 стан­дартів і документів.

У 2000 р. Сімейство стандартів ІБО серії 9000 було радикально перегля­нуто. Основними причинами перегляду стандартів у 2000 році є:

• потреба в постійному контролі за задоволенням споживача;

• задоволення потреби в більш зручних для користувача документах;

• забезпечення узгодження вимог і керівних указівок до систем менедж­менту якості і сприяння використанню організаціями загальних принципів менеджменту якості.

Директиви ІБО також визначають, що стандарти мають переглядатися, відзиватися або підтверджуватися кожні п’ять років для забезпечення їх акту­альності і задоволення потреб світового співтовариства.

Сімейство стандартів ІБО серії 9000 версії 2000 р., як і сімейство станда­ртів І50 серії 9000 версії 1994 року, є сімейством взаємозалежних стандар­тів, розроблених із метою допомогти організаціям усіх типів і розмірів упро­ваджувати і використовувати ефективні системи менеджменту якості. До міжнародних стандартів І50 9000:2000 відносять:

- І50 9000:2000 – Системи менеджменту якості – Основні положення і термінологія;

- І50 9001:2000 – Системи менеджменту якості — Вимоги;

- 150 9004:2000 — Системи менеджменту якості – Посібник із поліпшення;

- ІЗО 1901 1:2002 — Посібник з аудиту систем менеджменту якості та еко­логічного менеджменту.

Нові стандарти більше налаштовані на одержання високих результатів у бізнесі і застосування в будь-яких організаціях – великих і малих, державних або приватних; вони стали більш простими у використанні, зрозумілими у викладі, більш дружніми до користувача. З’явилася більша узгодженість між системами управління якістю і реальними процесами виробництва, суміс­ність з іншими системами управління виробництвом, у першу чергу із систе­мою захисту навколишнього середовища.

Практика застосування 180 9000: міжнародний досвід. За

останніми даними, близько 100 тисяч компаній в усьому світі були сертифіковані за 180 9000, причому близько половини з них знаходяться у Великобританії, а близько 10 тисяч – у СПІА. Незважаючи на те що стандарти створювалися з розрахунком на всі галузі промисловості, є чітка тенденція до сертифікації в основному традиційних виробництв.

Щоб пройти сертифікацію за 180 9000, компанії повинні насамперед розробити і запровадити в дію ряд процесів відпові­дно до вказівок, що містяться в документації. Потім спеціальна фірма-ресстратор здійснює інспекцію компанії. Проте і на цьому процес не закінчується. Насправді він не закінчується ніколи – правила 180 9000 вимагають, щоб незалежні аудитори відвіду­вали підприємство кожні шість місяців протягом усього часу його існування і пересвідчувалися в дотриманні компанією прин­ципів стандарту. В іншому разі реєстрація може бути визнана недійсною.

Незважаючи на те що стандарти 180 розробляються за уря­дової підтримки, сертифікація за 180 9000 – справа цілком до­бровільна. Тиск, якийпримушує підприємство здійснити сер­тифікацію, виходить з боку споживачів, а не законодавчих ор­ганів. Найважливішим фактом, що стосується цього стандарту, є те, що багато компаній, особливо в Європі, домагаються реєст­рації за 180 9000 у своїх постачальників товарів і послуг. Тобто «немає реєстрації за 180 9000 – не буде укладений контракт». У США, наприклад, НАСА – державна організація США, що за­ймається дослідженням космосу, і Міністерство оборони вима­гають від своїх постачальників сертифікації за 180 9000.

Корпорація БиРопі є прикладом підприємства, що відповідає 180. Діяльність корпорації пов’язана із всесвітнім продажем про­дукції хімічної промисловості. У тому, щоб зареєструватися на відповідність 180, був очевидний сенс: до складу продукції, що випускається європейськими підприємствами, входить стільки компонентів БиРопІ;, що відповідність 180 9000 просто необхідна для бізнесу корпорації. Кожний завод БиРоМ повинен окремо пройти процес реєстрації на відповідність 180 9000.

Спочатку на різноманітних підприємствах БиРопі запрова­джувалися методики 180 9000, які здійснювались вручну. На БиРопі; з’ясували, що 180 9000 та інша процедурна документа­ція вестимуться щонайкраще, якщо для їх ведення використо­вувати системи типу «клієнт-сервер» на основі персонального комп’ютера. Для впровадження останньої версії системи 180 9000 компанія використала програмні продукти РС БОС8, їх при­дбання обійшлося набагато дешевше, ніж розробка власних про­грам корпорації для 180 9000.

Поставивши питання про 180 9000, ми отримуємо одну з трьох можливих відповідей: або це відмінна система контролю якості бізнес-процесів, або неприємна необхідність, або марна витрата часу і грошей.

Захисники 180 9000 вважають, що думка про те, що стан­дарт змушує компанію займатися зайвою роботою, помилкова. В 180 9000 немає жодної фрази про те, щоб клеїти ярлики на кожний аркуш паперу; стандарт лише передбачає необхідність затвердження найважливіших документів і подальше розміщення їх у якомусь захищеному каталозі.

Мабуть, найбільш цікава деталь в усій історії зі стандартом – це те, що навіть консультанти з 180 9000 не можуть впевнено сказати, чи система контролю якості дійсно покращує якість.

180 9000 варто розглядати лише як один з багатьох чинни­ків, які необхідно враховувати, приймаючи рішення про укла­дання договору з постачальником.

Більшість консультантів говорять, що компанії, які пройш­ли сертифікацію за 180 9000, справді відчули вигоду як з по­гляду економії грошей, так і з погляду поліпшення умов праці службовців.

За даними оглядів, витрати на запровадження 180 9000 скла­дають у середньому близько 220 тисяч доларів. Проте компанії, що використовують системи 180 9000, - і це загальна думка - завдяки підвищенню продуктивності заощаджують від однієї до кількох сотень тисяч доларів на рік.

Інші системи контролю якості можуть зникнути разом зі змінами в правлінні, а от прихильність компанії до 180 9000 завдяки регулярним перевіркам буде більш стійкою.

Система стандартів, прийнятих у Західній Європі, має особ­ливість і винятковість, але все-таки майбутнє в цій сфері нале­жить всесвітній системі і стандартам, розробленим міжнарод­ним інститутом 180 (ТЬе Іпі;егпа1;іопа1 Ог^апігаііоп £ог 8іапс1агсІІ2а{,іоп). 180 розробляє і випускає міжнародні стандар­ти, що стосуються різних галузей діяльності. Його Технічним комітетом з екологічного менеджменту розроблені стандарти серії 180 14000, що мають забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:

організаційному - шляхом поліпшення екологічної «поведі­нки» корпорацій;

національному - шляхом створення істотного доповнення до національної нормативної бази і формування компонента державної екологічної політики;

міжнародному - шляхом поліпшення умов міжнародної тор­гівлі. Появу 180 14000 називають однією з найбільш знач­них міжнародних природоохоронних ініціатив. На думку роз­робників (технічного комітету І80/ТС 207), стандарти серії 180 14000 можуть застосовуватися в діяльності кожної орга­нізації, що ставить своєю метою:

введення системи екологічного менеджменту і забез­печення її сталого функціонування і високої ефектив­ності;

- забезпечення відповідності екологічній політиці, роз­робленій самою організацією;

відкрито декларовану політику;

демонстрацію такої відповідності всім сторонам (іншим організаціям, споживачам, партнерам, населенню);

- одержання сертифіката або відповідної офіційної ре­єстрації системи екологічного менеджменту спеціаль­но уповноваженими органами;

самостійну оцінку власної діяльності та її відповід­ність міжнародним стандартам у галузі екологічного менеджменту.

Основним предметом 180 14000 є система екологічного ме­неджменту, що служить для організацій «тосіиз орегапсіі» (спо­собом дій), необхідним для досягнення цілей екологічної діяль­ності і поетапного вирішення конкретних завдань.

Успіх функціонування цієї системи залежить від усіх ієрар­хічних і функціональних рівнів кожної з організацій. Як видно з рис. 20.4, представлена модель екологічного менеджменту є наочним прикладомфункціонування і взаємозв'язку функцій управління в їх класичному викладі.

Подробиш

Документи, що входять до серії ІБО 14000, можна умовно поділити на три основні групи:

Принципи створення і використання систем екологічного менеджменту.

Інструменти екологічного контролю й оцінки.

Стандарти, орієнтовані на продукцію.

За трьома названими групами розроблені і впроваджуються відповідні документи:

ІЗО 14001 — системи екологічного менеджменту (ЕМ5) - специфікації і посібник з використання; І50 14004 - ЕМ5 - загальний посібник із прин­ципів, систем і методів; ІБО 14014 — посібник для визначення «первісного рівня» екологічної ефективності підприємства.

ІБО 14010 - посібник з екологічного аудиту - загальні принципи; ІБО 14011/1 - посібник з екологічного аудиту - процедури аудиту, аудит систем екологічного менеджменту; ІБО 14012 - посібник з екологічного аудиту — критерії кваліфікації екологічних аудиторів; ІБО 14013 — посіб­ник з оцінки екологічних показників діяльності організації.

ІБО 14020 - принципи екологічного етикетування продукції; ІЗО 14040 - методологія «Оцінки життєвого циклу» — оцінки екологічного впливу, пов'язаного з продукцією, на всіх стадіях її життєвого циклу тощо.

Відповідно до цієї системи документів, ключовим поняттям серії 180 14000 є система екологічного менеджменту (СЕМ) в організації (на підприємстві або в компанії). Тому центральним документом такої серії вважається стандарт 180 14001 - «Спе­цифікації і посібник з використання систем екологічного мене­джменту». На відміну від інших документів, усі його вимоги «аудійовані», тобто передбачається, що відповідність або невід­повідність їм конкретної організації може бути встановлена з високою мірою визначеності. Саме відповідність стандарту 180 14001 і є предметом формальної сертифікації. Всі інші докуме­нти розглядаються як допоміжні.

Особливістю цієї серії стандартів є те, що вона орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрацію речо­вин тощо) і не на технології (вимога використовувати чи не ви­користовувати певні технології), а на вимогу використовувати «кращу з доступних технологій». Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що стандарти серії 180 14000 як міжнародні не повинні вторгатися у сферу дії національних нормативів, а з іншого боку - тим, що попередником 180 є «ор­ганізаційні» підходи до якості продукції (концепція «всеохоп- ного менеджменту якості»), згідно з якими ключем до досяг­нення якості є створення належної організаційної структури і поділ відповідальності за якість продукції та послуг.

Офіційно стандарти серії 180 14000 є добровільними. Вони не заміняють законодавчих вимог, а забезпечують систему ви­значення того, яким чином компанія впливає на навколишнє середовище і як виконуються вимоги чинного законодавства. Організація може використовувати стандарти серії 180 14000 для внутрішніх потреб (наприклад, як модель абоформат внут­рішнього аудиту СЕМ). Передбачається, що створення такої си­стеми дає організації ефективний інструмент, за допомогою якого вона може управляти всією сукупністю своїх впливів на навко­лишнє середовище і приводити власну діяльність у відповід­ність до різноманітних вимог.

Незважаючи на добровільність стандартів, за словами голо­ви І80/ТС 207 Джима Діконса, через 10 років від 90 до 100% великих компаній, у тому числі транснаціональних, будуть сер- тифіковані^відповідно до цих стандартів. Підприємства намага­тимуться одержати сертифікацію за 180 14000 в першу чергу тому, що така сертифікація (або реєстрація за термінологією 180) буде однією з неодмінних умов маркетингу продукції на міжнародних ринках (наприклад, нещодавно ЄС оголосило про свої наміри допускати на ринок країн співдружності тільки 180- сертифіковані компанії).

Серед інших причин, через які підприємство може потребу­вати сертифікації або впровадження СЕМ, можуть бути такі:

• така система сприяє зниженню виробничих і експлуатацій­них витрат;

• при налагодженій СЕМ легше виконувати державні еколо­гічні вимоги і доводити, що компанія працює відповідно до виданих їй екологічних дозволів;

• банки охочіше інвестують підприємства з добре функціону­ючою СЕМ, тому що це знижує їх ризики і в цілому є озна­кою високого менеджменту;

• попередження екологічних катастроф на підприємстві, що можуть призвести до фінансового банкрутства за лічені се­кунди;

• деякі клієнти бажають працювати тільки з компаніями, що мають СЕМ;

• підприємства із СЕМ, визнаною на міжнародному рівні, більш конкурентоспроможні на ринку.

Примітка

Слід згадати ще одну істотну роль цих стандартів (на вітчизняному прикладі). Україна вирішила приєднатися до ГАТТ і вступити до Світової організації тор­гівлі (СОТ). Саме з метою підготовки вітчизняних підприємств до жорстких правил міжнародної торгівлі і конкуренції світового ринку Держстандарт України, уперше на території СНД, здійснив пряме введення стандартів серії ІБО 14000 у ДСТУ. З 1 січня 1998 р. вони набрали чинності в Україні як добровільні національні стандарти у сфері управління навколишнім середовищем.

У перекладах документів серії 180 14000, введених в Укра­їні, термін екологічний менеджмент замінено терміном управ­ління якістю навколишнього середовища, а в деяких випадках - терміном екологічне управління. Тим часом аналіз існуючих нормативних документів, навчально-методичної літератури і практики природоохоронної діяльності дає змогу виявити ряд істотних розходжень між цими поняттями, що стосуються су­б'єктів екологічного управління й екологічного менеджменту, мотивації їхньої діяльності, ролі відповідальних осіб, їх відпо­відальності за результати цієї діяльності тощо Ключовим поняттям серії 180 14000 є поняття СЕМ в орга­нізації (підприємстві чи компанії). Тому найважливішим доку­ментом стандарту вважається 180 14001 - «Специфікація і на­станова з використання систем екологічного менеджменту». На відміну від інших, всі вимоги цього документа є «аудованими» і передбачається, що відповідність стандарту 180 14001 і є пред­метом формальної сертифікації. Решта документів розглядаються як допоміжні - наприклад, 180 14004 містить більш докладні рекомендації щодо створення СЕМ, серія документів 14010 ви­значає принципи аудиту систем екологічного менеджменту. Се­рія 14010 визначає методологію «оцінки життєвого циклу», яка може використовуватися при оцінці екологічних впливів, по­в'язаних з продукцією організації (така оцінка здійснюється за стандартом 180 14001).

Основні вимоги, які висуває до організації 180 14000 і відпо­відність яким означає, що організація має СЕМ, такі:

вироблення екологічної політики - складення спеціального документа про наміри і принципи організації, який служи­тиме основою для дій організації і визначення екологічних цілей і завдань. Екологічна політика повинна відповідати масштабу, природі та екологічним впливам, створюваним ді­яльністю, продуктами і послугами компанії. Екологічна по­літика, серед іншого, повинна декларувати своє прагнення до відповідності нормативам, а також до «постійного поліп­шення» системи екологічного менеджменту і запобігання за­брудненню. Документ має бути доведений до відома всіх працівників організації і бути доступним громадськості;

вироблення і дотримання процедури визначення істотних впливів на довкілля (тут і в інших місцях стандарт говорить про вплив, пов'язаний не тільки з безпосередньою діяльніс­тю організації, але і з її продуктами і послугами);

визначення екологічних цілей і завдань з урахуванням зна­чимих екологічних впливів, законодавчих та інших вимог. Цілі і завдання по можливості мають бути кількісними і узгоджуватися з екологічною політикою. При їх формуванні слід брати до уваги погляди «зацікавлених сторін» (маються на увазі будь-які групи і громадяни, чиї інтереси торкають­ся екологічних аспектів діяльності підприємства);

складення програми екологічного менеджменту - для досяг­нення поставлених цілей. Програма має визначати відпові­дальних, засоби і терміни досягнення цілей і завдань;

визначення структури відповідальності. Для забезпечення роботи цієї системи мають бути виділені достатні людські, технологічні та фінансові ресурси;

виконання ряду вимог щодо навчання персоналу, а також із підготовки до нештатних ситуацій;

періодичне проведення аудиту СЕМ з метою з'ясування, чи відповідає система критеріям, встановленим організацією, а також вимогам стандарту 180 14000, чи належним чином.

При розробці і впровадженні СЕМ звичайно враховується ряд моментів:

управління природокостуванням упроваджена і працює. Аудит може проводитись як самою компанією, так і незалежною стороною;

перевірка керівництвом організації роботи СЕМ з погляду її адекватності і ефективності. Обов'язково має розглядатися питання про необхідні зміни в екологічній політиці, цілях та інших елементах СЕМ. Загалом в основі вимог стандарту лежить відкритий цикл «план - здійснення - перевірка - перегляд плану».

В екологічному менеджменті основні цілі і відповідні кри­терії оцінки їх досягнення пов'язані з процесами постійного поліпшення й удосконалення. Послідовне, щорічне поліпшення має досягатися за всіма екологічно значимими аспектами дія­льності економічних суб'єктів, де цього дійсно можна досягти. Подібне удосконалення практично неможливо імітувати і фаль­сифікувати, що, у свою чергу, створює необхідну основу для оцінки екологічного благополуччя економічних суб'єктів. У такий спосіб ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма сторонами, зацікавленими в його діяльності. У цьому і полягає основна перевага екологічного менеджменту порівняно з традиційним екологічним управлінням.