Читайте также:
|
|
Лекція 20
ТемаЕкологічнийменеджмент
Державне управління природокористуванням в Україні
2. Екологічний менеджмент на підприємстві
Впровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві
1. Державне управління природокористуванням в Україні
Державне управління природокористуванням - це діяльність держави, спрямована на організацію раціонального використання та відтворення природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також забезпечення законності в еколого-економіч- них відносинах.
Сфера використання природних ресурсів: землі, вод, лісів, надр землі та атмосферного повітря - потребує особливо ретельної організації, оскільки від цього залежить стан економіки держави, здоров'я і добробут українського народу. Саме тому управління природокористуванням відіграє одну з провідних ролей в еколого-економічних відносинах.
Державне управління природокористуванням визначається державною екологічною політикою.
Державна екологічна політика — це система цілей і дій органів державної влади та управління, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки держави й задоволення екологічних потреб населення.
В основу формування державної екологічної політики покладений принцип, відповідно до якого екологічна безпека є важливим елементом і складовою національної безпеки держави. Таким чином, особливістю екологічної політики є вміння вибирати найбільш ефективні методи реалізації практичних заходів у різних сферах громадського життя для досягнення поставлених цілей. Це узгоджується з наведеним у міжнародному стандарті 180 14001-97 визначенням екологічної політики як політики, що створює основу для діяльності та досягнення екологічних цілей і завдань. Звідси випливає висновок про існування двох основних моделей екологічної політики, що базуються на різних принципах її функціонування. Перша модель функціонує за принципом «реагуй і виправляй» і орієнтована на ліквідацію наслідків екологічних порушень. Сьогодні в Україні превалює саме така модель екологічної політики. Друга модель ґрунтується на принципі «прогнозуй і попереджай» і є найбільш ефективною.
В управлінні природокористуванням беруть участь усі гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Кожна з них виконує свої функції і містить у своєму складі підрозділи, що мають спеціальні повноваження щодо регулювання екологічних питань.
Реалізація державної екологічної політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному, місцевому, що, у свою чергу, визначає відповідний територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони навколишнього середовища. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР «Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки» територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони природи визначається територіальними обсягами природних геоекосистем і поділяється на: загальнодержавні (у масштабах усієї України), регіональні (охоплюють територію в межах двох чи більше областей і Автономної Республіки Крим або поширюються на територію суміжних держав і акваторію морської економічної зони), місцеві (охоплюють територію в межах області, району).
Організаційно управління природокористуванням здійснюється за допомогою територіального та відомчого принципів.
Територіальний принцип означає, що загальнодержавне управління має територіальний характер. Воно поширюється на всіх природокористувачів і всі об'єкти природи в межах держави в цілому або певної адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, загальнодержавне управління здійснює Кабінет
Міністрів України та виконавчий орган обласної ради народних депутатів на підлеглій йому території.
Відомче управління розповсюджує свої дії лише на певний об'єкт природи: води, землю, ліс тощо. Воно не пов'язане з адміністративно-територіальним розподілом, а поширюється на природокористування певним природним ресурсом, незалежно від того, на території якої області він знаходиться. На рис. 20.1 подано перелік суб'єктів державного управління природокористуванням в Україні відповідно за територіальними та відомчими принципами управління.
Законодавчі функції управління природокористуванням та охорони навколишнього природного середовища належать Верховній Раді України та органам місцевої влади.
До компетенції Верховної Ради належать:
• визначення основних напрямів державної екологічної політики;
• прийняття законодавчих актів у галузі охорони навколишнього середовища та природокористування;
• затвердження державних екологічних програм;
• визначення повноважень рад народних депутатів щодо порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;
• визначення зон з надзвичайною екологічною ситуацією та встановлення їх правового режиму;
• встановлення правових норм управління природокористуванням, у т.ч. щодо прийняття рішення про обмеження, тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними екологічного законодавства.
Органи місцевої влади (обласні, міські, районні, селищні, сільські ради депутатів) реалізують територіальний принцип управління природокористуванням на місцях.
Примітка
До функцій органів місцевої влади належать:
• забезпечення реалізації державної екологічної політики;
• затвердження місцевих екологічних програм;
• надання згоди на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій;
• організація локального та об'єктного моніторингу навколишнього природного середовища;
• забезпечення інформування населення та громадськості про стан навколишнього середовищаконтроль за додержанням екологічного законодавства;
• організація робіт з ліквідації екологічних наслідків аварій;
• здійснення державного контролю за дотриманням прикордонного законодавства;
• інші.
Виконавча функція управління природокористуванням у державі належить Кабінету Міністрів України, виконавчим та розпорядчим органам місцевої влади, а також спеціально уповноваженим на те державним органам
Примітка
Основними функціями Кабінету Міністрів є:
- реалізація державної екологічної політики;
- розробка та втілення в життя екологічних програм і великих природоохоронних заходів;
- координація діяльності міністерств та інших спеціально уповноважених органів управління в частині охорони навколишнього природного середовища та природокористування;
- реалізація міжнародних угод, виконання Україною взятих на себе в рамках цих угод зобов'язань і підтримання міжнародних відносин;
- забезпечення процесу прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, проведення обліку забруднень, прогнозування);
- формування та використання державних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;
- регулювання використання ресурсів державного значення;
- встановлення порядку визначення плати за спеціальне користування природними ресурсами, за забруднення навколишнього природного середовища.
Виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади виконують такі функції:
реалізація рішень відповідних рад народних депутатів; розробка місцевих, регіональних екологічних програм; - визначення нормативів плати і розмірів платежів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщеннявідходів; затвердження для підприємств лімітів використання природних ресурсів (газ, електроенергія, нафта та ін.), за винятком державних ресурсів;
організація збирання, переробки, утилізації і захоронення всіх відходів на своїй території; забезпечення систематичного та оперативного інформування населення про стан навколишнього середовища; інші функції.
Відомчий принцип управління природокористуванням проявляється в здійсненні державного контролю за станом природних ресурсів і заходів щодо їх охорони і раціонального використання з боку галузевих міністерств і відомств, які належать до органів спеціальної компетенції, уповноважених виконувати природоохоронні функції.
Примітка
Центральним органом державної виконавчої влади в Україні є Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях (обласні управління екології та природних ресурсів). Міністерство охорони навколишнього природного середовища України реорганізоване з Державного комітету УРСР з екології і раціонального природокористування в 1991 році, а потім у 1994 році в Мінекобезпеки України. Міністерство виконує такі функції:
- проведення державної екологічної, економічної та науково-технічної політики, спрямованої на збереження і відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища;
- досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи.
Серед головних завдань Міністерства є захист інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства України, нормативно-правове регулювання використання природних ресурсів, організація і проведення державної екологічної експертизи, обґрунтування доцільності розроблення державних і регіональних екологічних програм.
Основною функцією судової влади є захист прав і свобод людини, у тому числі і екологічних.
Для реалізації покладених на неї функцій судова влада повинна бути самодостатньою і незалежною від інших гілок державної влади, об'єднань громадян, юридичних та фізичних осіб. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами на засадах рівності учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, самостійності і незалежності судів, недоторканності та незмінюваності суддів. Конституцією України заборонене делегування функцій судів чи привласнення їхніх функцій іншими органами чи посадовими особами.
2. Екологічний менеджмент на підприємстві
Екологічний менеджмент - це система управління діяльністю підприємства (організації) в тих чи інших її формах, напрямках, сторонах і т.д., які прямо чи непрямо стосуються до взаємовідносин підприємства з навколишнім природним середовищем.
Можна сказати, що екологічний менеджмент - це тип управління, принципово орієнтований на формування і розвиток екологічного виробництва та екологічної культури життєдіяльності людини. Це тип управління, побудований на соціально-економічному і соціально-психологічному мотивуванні гармонії взаємин людини з природою.
Предметом екологічного менеджменту є передусім екологічні (природоохоронні, ресурсозберігаючі тощо) аспекти діяльності підприємства (організації), продукції, що виробляється, та послуг. Кінцевою метою екологічного менеджменту є мінімізація негативних впливів бізнес-діяльності на навколишнє природне середовище, досягнення високого рівня екологічної безпеки процесів виробництва та споживання продукції, яка виробляється на підприємстві, і виконуваних послуг. При цьому реалізація даних завдань має узгоджуватись із досягненням підприємством інших пріоритетних цілей, включаючи забезпечення поточної та довгострокової конкурентоспроможності.
Екологічний менеджмент розширює межі та цілі управлінської діяльності, охоплюючи і навколишнє природне середовище, оскількиекологічна проблематика не розглядається більше окремо від інших аспектів бізнес-діяльності, а екологічні наслідки, витрати і т.ін. перетворюються в інтегральну частину бізнесу.
Таким чином, екологічний менеджмент здійснюється винятково економічними суб'єктами. Це внутрішньо мотивована діяльність, добровільна у своїй основі; діяльність, що залежить від особистої зацікавленості менеджера в її кінцевих результатах і обумовлена його кваліфікацією, досвідом і майстерністю.
Розглянемо концепцію екологічного менеджменту, тобто комплекс ключових положень, що визначають організацію природоохоронної діяльності на підприємстві.
Положення 1. Без досягнення екологічної стійкості не може бути довгострокового економічного зростання Природоохоронна робота пов'язана не тільки з витратами підприємницької діяльності, але й з одержанням переваг у конкурентній боротьбі.
Положення 2. Необхідна чітка організаційна спрямованість, для того щоб включати екологічні аспекти в усі види діяльності, починаючи з наукових розробок і закінчуючи виробництвом і поширенням продукції.
Положення 3. Необхідний постійний діалог і довірчі відносини з громадськістю, без яких успішна підприємницька діяльність неможлива.
Схематичне зображення узагальненої системи екологічного менеджменту подано на рис. 2.
Організаційна структура екологічного менеджменту на різних підприємствах неоднакова та залежить від галузі господарства, номенклатури продукції, обсягів виробництва, чисельності працюючих та інших факторів. Деякі тенденції, що існують у сучасній культурі підприємства, стосуються й екологічного
Рис. 2. Узагальнена схема системи екологічного менеджменту
менеджменту, визначив, зокрема, роль і обов'язки ради директорів і вищого керівництва, принцип створення організаційних структур і необхідність підготовки керівників середньої ланки.
Примітка
Перша тенденція. Традиційні права і обов'язки членів рад директорів і зовнішнього керівництва розширюються, охоплюючи внутрішні та зовнішні аспекти підприємницької діяльності і забезпечення нових можливостей для залучення акціонерів. Компанії прагнуть точно окреслити коло обов'язків виконавчих директорів, розробити і впровадити у свою діяльність екологічну стратегію, прийняту компанією, а також забезпечити активну участь у цьому ради директорів.
Деякі європейські фірми ввели, наприклад, посаду директора з питань екології з повноваженнями члена ради директорів; інші заснували високі керівні посади з функціями контролю над усіма видами природоохоронної діяльності підприємства, зокрема, посаду віце-президента з питань екології або посаду члена ради управляючих. На цих осіб покладається обов'язок відстоювати екологічні принципи при розробці загальної стратегії компанії.
Для вирішення екологічних проблем у компаніях часто створюються спеціальні відділи з питань екології, підлеглі віце-президентам, розширюються сфери діяльності вже існуючих відділів. Деякі корпорації ввели до складу своїх рад фахівців у сфері охорони довкілля.
Друга тенденція. Нові можливості у галузі засобів зв'язку і комп'ютерних технологій стимулюють розгалуженість організаційних структур. Традиційний уніфікований підхід, який не забезпечує комплексного вирішення проблем, є ефективним.
Екологічні аспекти в практичній діяльності часто визначаються координаційними радами вищого рівня. Вони складаються з чотирьох підкомітетів: технологічного, виробничого, раціонального використання ресурсів і енергії, вторинного використання відходів.
Третя тенденція стосується середньої управлінської ланки. Тут пріоритетним є завдання підготовки таких керівників, які могли б забезпечити реальні успіхи підприємства. Для цього потрібні нове мислення і нова концепція підготовки фахівців, що ґрунтуються на необхідності постійного переосмислення і переоцінки кожного етапу підприємницької діяльності з урахуванням екологічних факторів.
Робота з персоналом полягає в постійному навчанні раціонального господарювання. Персонал привчають уважно ставитися до будь-яких дрібниць, контролювати кількість сировинних ресурсів і якість їх використання. Особлива увага в процесі навчання робітників приділяється чіткому виконанню технологічних регламентів виробництва, а інженерно-технічного персоналу - складанню економічних, але здійсненних регламентів і інструкцій. Мета раціонального господарювання полягає в тому, щоб з максимальною ефективністю використовувати наявне устаткування і виробничі процеси. Це основне завдання управління.
Механізм екологічного менеджменту - сукупність заходів впливу з урахуванням екологічних аспектів на всіх етапах діяльності суб'єкта господарювання. Механізм екологічного менеджменту має три складові: керівництво і контроль, самоконтроль, економічні механізми.
Керівництво і контроль. Це основні державні нормативи, спрямовані на дотримання прийнятих стандартів на продукцію і технології, стічні води, допустимий рівень атмосферних викидів тощо. Екологічний контроль відігравав і буде відігравати позитивну роль у розвитку законодавчої бази всіх країн. В Україні нормативна база, що регулює стандарти навколишнього середовища (ГДК) і природоохоронну діяльність підприємств (ГДВ, ГДС), існує ще з часів СРСР. На жаль, належний екологічний контроль поки не налагоджений: він базується на звітних даних підприємств і аналізах якості повітря, води та ґрунту санітарно-епідеміологічною службою і природоохоронними органами.
Самоконтроль. Це ініціативи самих компаній чи галузей промисловості щодо контролювання свого виробництва шляхом дотримання стандартів, моніторингу, зниження рівня забруднення, шуму і т.д. Самоконтроль значною мірою знижує і знижуватиме далі негативний вплив промислового виробництва на навколишнє середовище. Для того щоб контроль був дієвим, необхідно виробити систему вимог, погоджених між відповідними галузями промисловості та урядом. Така система контролю допоможе промисловості вільно розвиватися і бути конкурентоспроможною.
Економічні механізми. Економічні механізми передбачають елементи державного втручання в ринкове регулювання через платежі за забруднення та штрафи, реалізацію ресурсних квот і «ліцензій на забруднення», надання кредитів як заохочення за економію ресурсів, покриття витрат на амортизацію, скасування субсидій тощо.
Зростаючий інтерес до впровадження економічних механізмів, тобто заходів, спрямованих на зміну ринкової вартості сировини, товарів і послуг за допомогою державних механізмів, що впливають на собівартість виробництва чи споживання, пояснюється чотирма факторами:
1) необхідністю створення системи матеріальних стимулів і заохочень для забезпечення прогресу у сфері екології;
2) більш ефективним використанням переваг ринку для досягнення поставлених цілей у цій сфері;
3) пошуком природоохоронними державними органами і суб'єктами господарювання найменш витратних методів для досягнення цих цілей;
4) необхідністю переходу від боротьби із забрудненнями до їх запобігання.
Принципи екологічного менеджменту слід диференціювати за головними факторами управління: механізмом, процесом і системою управління (рис. 3).
3. Принципи екологічного менеджменту
Подробиці
До принципів екологічного менеджменту відносять:
Принцип опори на екологічну свідомість, що має формуватися і розвиватися в процесах екологічного менеджменту. Саме у свідомості людини приховані можливості використання найефективніших засобів впливу, тобто механізму управління. Адже важливими характеристиками свідомості є й інтереси, і цінності, і мотиви діяльності. Від їх системи залежить досягнення мети.
Принцип екологічного мотивування діяльності. Його суть полягає в переважному використанні засобів мотивування, спрямованих на вирішення екологічних проблем. Адміністративні чи суто організаційні засоби управління, як показує практика, малоефективні.
Принцип превентивності у вирішенні проблем. В екології більшість процесів надто швидко стають необоротними. Весь механізм екологічного менеджменту має бути орієнтований на запобіжні заходи виникнення кризових ситуацій. Це значною мірою має виявлятися в будь-якому управлінні, але для екологічного менеджменту такий підхід є найважливішим.
У процесуальному відношенні головну роль відіграє принцип цілеспрямованості і стратегічності. Екологічний менеджмент не може бути ефективним, якщо він має «розмиті» і невизначені цілі, не має чіткої стратегії. Мета екологічного менеджменту має містити компоненти, які відбивають проблеми екології і погоджують їх у системі загальних проблем розвитку виробництва.
В екологічному менеджменті особливе значення має послідовність у вирішенні проблем. Звідси принцип послідовності, що відображає зв’язок екологічних проблем, урахування прямих і віддалених наслідків їх вирішення. Будь-яке управління передбачає вибір основних проблем для розробки управлінських рішень. Але в основі цього вибору можуть бути різні критерії. Вони визначають побудову послідовності, що відповідає екологічним законам.
Слід також назвати і ще один процесуальний принцип екологічного менеджменту — принцип своєчасності. Цикли життя екологічних проблем своєрідні. Визначити момент найбільш ефективного рішення екологічної проблеми – це означає попередити її крайнє загострення, кризу, мінімізувати наслідки
У системі екологічного менеджменту діє принцип функціональної інтеграції. Неможливо управляти успішно, спираючись тільки на функціональне вирішення проблем екології. Необхідно все управління орієнтувати на екологію, інтегрувати функції управління відповідно до цілей екологічного розвитку.
Принцип професіоналізму також має велике значення в екологічному менеджменті. Він полягає в необхідності спеціальної підготовки менеджерів, оперування знаннями у сфері екології. Професійна підготовка надає дієві установки управління і виділення пріоритетів. Саме цього нам сьогодні катастрофічно не вистачає.
У сьогоднішньому управлінні нерозвинена система відповідальності за екологічні наслідки. Звідси важливість принципу розвиненої і збалансованої відповідальності учасників процесів прийняття рішень.
Ці принципи екологічного менеджменту можуть і повинні діяти тільки в системі, у взаємозалежності. Адже кожний з них є доповненням і конкретизацією іншого.
Сукупність перерахованих характеристик називається „активніш екологічним менеджментом». Він передбачає формування цілісного підходу до бачення динаміки розвитку світу і місця в ньому підприємства, відхід від антропоцентричної концепції на користь турботи про життя на Землі в цілому.
На противагу йому пасивний або реактивний екологічний менеджмент, який ще називають менеджментом природокористування, не потребує зміни існуючої традиційної системи бізнесу, реагуючи на вимоги суспільства і в особливості законодавства остільки, оскільки це стає неминучим.
Тіньовий (кримінальний) екологічний менеджмент може виникати у випадку поширення незаконної кримінальної екологічної політики і відповідного «екологічного менеджменту».
Примітка
Наприклад, у Німеччині із 46 000 зареєстрованих у 1997 р. Порушень екологічного законодавства близько 75% стосувались нелегальної утилізації відходів. У Росії та Україні особливу небезпеку (як екологічну, так і економічну) становлять нелегальне збирання цінних компонентів різних конструкцій, у тому числі ліній електропередач, залізничних колій та іншого, під виглядом лому кольорових металів.
Екологічна стратегія є одним із центральних елементів екологічного менеджменту на стратегічному рівні. Вона становить собою ланку, що пов’язує нормативну екологічну політику та оперативні екологічні програми. Цей взаємозв’язок може бути простежений за допомогою моделі інтегрованого екологічного менеджменту.
Стратегічний менеджмент реалізує завдання забезпечення довгострокової конкурентоспроможності фірми за допомогою зміцнення існуючого та формування нового потенціалу ефективності (імідж, компетенції, частка ринку тощо). Базисні стратегії фірми спрямовані сьогодні на зниження витрат, підвищення якості продукції, лідерство у швидкості поставок та реагування на зміну вимог ринку. Зі збільшеннямзначення для бізнесу екологічних та соціальних факторів відбувається значне розширення кола традиційних економічних і технічних параметрів, які визначають потенціал успіху і які необхідно враховувати при розробці стратегії фірми Поруч із теоретичними підходами велике значення має визначення екологічного менеджменту, яке закріплене в міжнародних стандартах.
Примітка
Так, у 1992 р. У Західній Європі введено стандарт у галузі систем екологічного менеджменту В5-7750 (5ресіїісаІіоп їог Епуігоптеп+аІ Мападетепї Бухїет), розроблений Британським інститутом стандартизації на запит Британської конфедерації промисловості. Пізніше аналогічні стандарти були прийняті іншими країнами Західної Європи. У 1993 р. Були остаточно погоджені й опубліковані вимоги до створення «Схеми екологічного менеджменту й аудиту» (Есо- тападетепі апсі аисііі зсЬете ог ЕМА5). З 1995 р. Підприємства мають можливість пройти сертифікацію відповідно до ЕМА5 Відповідальним за процес перегляду стандартів І50 9000 є Технічний комітет ІБО (ІБО/ТС 176). Процес перегляду здійснюється на основі єдностідумок фахівців з якості і промисловості, призначених членами 150, і тими, хто представляє всі зацікавлені сторони.
У 1994 р. Технічний комітет 150 (150/ТС 176) на основі аналізу пропозицій національних організацій, досвіду застосування стандартів ІБО серії 9000 версії 1987 року в різних країнах світу і сферах діяльності завершив перегляд стандартів (фаза 1). До складу серії, або, як усе частіше тепер кажуть, сімейства стандартів ІБО серії 9000 версії 1994 року ввійшли більше 20 стандартів і документів.
У 2000 р. Сімейство стандартів ІБО серії 9000 було радикально переглянуто. Основними причинами перегляду стандартів у 2000 році є:
• потреба в постійному контролі за задоволенням споживача;
• задоволення потреби в більш зручних для користувача документах;
• забезпечення узгодження вимог і керівних указівок до систем менеджменту якості і сприяння використанню організаціями загальних принципів менеджменту якості.
Директиви ІБО також визначають, що стандарти мають переглядатися, відзиватися або підтверджуватися кожні п’ять років для забезпечення їх актуальності і задоволення потреб світового співтовариства.
Сімейство стандартів ІБО серії 9000 версії 2000 р., як і сімейство стандартів І50 серії 9000 версії 1994 року, є сімейством взаємозалежних стандартів, розроблених із метою допомогти організаціям усіх типів і розмірів упроваджувати і використовувати ефективні системи менеджменту якості. До міжнародних стандартів І50 9000:2000 відносять:
- І50 9000:2000 – Системи менеджменту якості – Основні положення і термінологія;
- І50 9001:2000 – Системи менеджменту якості — Вимоги;
- 150 9004:2000 — Системи менеджменту якості – Посібник із поліпшення;
- ІЗО 1901 1:2002 — Посібник з аудиту систем менеджменту якості та екологічного менеджменту.
Нові стандарти більше налаштовані на одержання високих результатів у бізнесі і застосування в будь-яких організаціях – великих і малих, державних або приватних; вони стали більш простими у використанні, зрозумілими у викладі, більш дружніми до користувача. З’явилася більша узгодженість між системами управління якістю і реальними процесами виробництва, сумісність з іншими системами управління виробництвом, у першу чергу із системою захисту навколишнього середовища.
Практика застосування 180 9000: міжнародний досвід. За
останніми даними, близько 100 тисяч компаній в усьому світі були сертифіковані за 180 9000, причому близько половини з них знаходяться у Великобританії, а близько 10 тисяч – у СПІА. Незважаючи на те що стандарти створювалися з розрахунком на всі галузі промисловості, є чітка тенденція до сертифікації в основному традиційних виробництв.
Щоб пройти сертифікацію за 180 9000, компанії повинні насамперед розробити і запровадити в дію ряд процесів відповідно до вказівок, що містяться в документації. Потім спеціальна фірма-ресстратор здійснює інспекцію компанії. Проте і на цьому процес не закінчується. Насправді він не закінчується ніколи – правила 180 9000 вимагають, щоб незалежні аудитори відвідували підприємство кожні шість місяців протягом усього часу його існування і пересвідчувалися в дотриманні компанією принципів стандарту. В іншому разі реєстрація може бути визнана недійсною.
Незважаючи на те що стандарти 180 розробляються за урядової підтримки, сертифікація за 180 9000 – справа цілком добровільна. Тиск, якийпримушує підприємство здійснити сертифікацію, виходить з боку споживачів, а не законодавчих органів. Найважливішим фактом, що стосується цього стандарту, є те, що багато компаній, особливо в Європі, домагаються реєстрації за 180 9000 у своїх постачальників товарів і послуг. Тобто «немає реєстрації за 180 9000 – не буде укладений контракт». У США, наприклад, НАСА – державна організація США, що займається дослідженням космосу, і Міністерство оборони вимагають від своїх постачальників сертифікації за 180 9000.
Корпорація БиРопі є прикладом підприємства, що відповідає 180. Діяльність корпорації пов’язана із всесвітнім продажем продукції хімічної промисловості. У тому, щоб зареєструватися на відповідність 180, був очевидний сенс: до складу продукції, що випускається європейськими підприємствами, входить стільки компонентів БиРопІ;, що відповідність 180 9000 просто необхідна для бізнесу корпорації. Кожний завод БиРоМ повинен окремо пройти процес реєстрації на відповідність 180 9000.
Спочатку на різноманітних підприємствах БиРопі запроваджувалися методики 180 9000, які здійснювались вручну. На БиРопі; з’ясували, що 180 9000 та інша процедурна документація вестимуться щонайкраще, якщо для їх ведення використовувати системи типу «клієнт-сервер» на основі персонального комп’ютера. Для впровадження останньої версії системи 180 9000 компанія використала програмні продукти РС БОС8, їх придбання обійшлося набагато дешевше, ніж розробка власних програм корпорації для 180 9000.
Поставивши питання про 180 9000, ми отримуємо одну з трьох можливих відповідей: або це відмінна система контролю якості бізнес-процесів, або неприємна необхідність, або марна витрата часу і грошей.
Захисники 180 9000 вважають, що думка про те, що стандарт змушує компанію займатися зайвою роботою, помилкова. В 180 9000 немає жодної фрази про те, щоб клеїти ярлики на кожний аркуш паперу; стандарт лише передбачає необхідність затвердження найважливіших документів і подальше розміщення їх у якомусь захищеному каталозі.
Мабуть, найбільш цікава деталь в усій історії зі стандартом – це те, що навіть консультанти з 180 9000 не можуть впевнено сказати, чи система контролю якості дійсно покращує якість.
180 9000 варто розглядати лише як один з багатьох чинників, які необхідно враховувати, приймаючи рішення про укладання договору з постачальником.
Більшість консультантів говорять, що компанії, які пройшли сертифікацію за 180 9000, справді відчули вигоду як з погляду економії грошей, так і з погляду поліпшення умов праці службовців.
За даними оглядів, витрати на запровадження 180 9000 складають у середньому близько 220 тисяч доларів. Проте компанії, що використовують системи 180 9000, - і це загальна думка - завдяки підвищенню продуктивності заощаджують від однієї до кількох сотень тисяч доларів на рік.
Інші системи контролю якості можуть зникнути разом зі змінами в правлінні, а от прихильність компанії до 180 9000 завдяки регулярним перевіркам буде більш стійкою.
Система стандартів, прийнятих у Західній Європі, має особливість і винятковість, але все-таки майбутнє в цій сфері належить всесвітній системі і стандартам, розробленим міжнародним інститутом 180 (ТЬе Іпі;егпа1;іопа1 Ог^апігаііоп £ог 8іапс1агсІІ2а{,іоп). 180 розробляє і випускає міжнародні стандарти, що стосуються різних галузей діяльності. Його Технічним комітетом з екологічного менеджменту розроблені стандарти серії 180 14000, що мають забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:
організаційному - шляхом поліпшення екологічної «поведінки» корпорацій;
національному - шляхом створення істотного доповнення до національної нормативної бази і формування компонента державної екологічної політики;
міжнародному - шляхом поліпшення умов міжнародної торгівлі. Появу 180 14000 називають однією з найбільш значних міжнародних природоохоронних ініціатив. На думку розробників (технічного комітету І80/ТС 207), стандарти серії 180 14000 можуть застосовуватися в діяльності кожної організації, що ставить своєю метою:
введення системи екологічного менеджменту і забезпечення її сталого функціонування і високої ефективності;
- забезпечення відповідності екологічній політиці, розробленій самою організацією;
відкрито декларовану політику;
демонстрацію такої відповідності всім сторонам (іншим організаціям, споживачам, партнерам, населенню);
- одержання сертифіката або відповідної офіційної реєстрації системи екологічного менеджменту спеціально уповноваженими органами;
самостійну оцінку власної діяльності та її відповідність міжнародним стандартам у галузі екологічного менеджменту.
Основним предметом 180 14000 є система екологічного менеджменту, що служить для організацій «тосіиз орегапсіі» (способом дій), необхідним для досягнення цілей екологічної діяльності і поетапного вирішення конкретних завдань.
Успіх функціонування цієї системи залежить від усіх ієрархічних і функціональних рівнів кожної з організацій. Як видно з рис. 20.4, представлена модель екологічного менеджменту є наочним прикладомфункціонування і взаємозв'язку функцій управління в їх класичному викладі.
Подробиш
Документи, що входять до серії ІБО 14000, можна умовно поділити на три основні групи:
Принципи створення і використання систем екологічного менеджменту.
Інструменти екологічного контролю й оцінки.
Стандарти, орієнтовані на продукцію.
За трьома названими групами розроблені і впроваджуються відповідні документи:
ІЗО 14001 — системи екологічного менеджменту (ЕМ5) - специфікації і посібник з використання; І50 14004 - ЕМ5 - загальний посібник із принципів, систем і методів; ІБО 14014 — посібник для визначення «первісного рівня» екологічної ефективності підприємства.
ІБО 14010 - посібник з екологічного аудиту - загальні принципи; ІБО 14011/1 - посібник з екологічного аудиту - процедури аудиту, аудит систем екологічного менеджменту; ІБО 14012 - посібник з екологічного аудиту — критерії кваліфікації екологічних аудиторів; ІБО 14013 — посібник з оцінки екологічних показників діяльності організації.
ІБО 14020 - принципи екологічного етикетування продукції; ІЗО 14040 - методологія «Оцінки життєвого циклу» — оцінки екологічного впливу, пов'язаного з продукцією, на всіх стадіях її життєвого циклу тощо.
Відповідно до цієї системи документів, ключовим поняттям серії 180 14000 є система екологічного менеджменту (СЕМ) в організації (на підприємстві або в компанії). Тому центральним документом такої серії вважається стандарт 180 14001 - «Специфікації і посібник з використання систем екологічного менеджменту». На відміну від інших документів, усі його вимоги «аудійовані», тобто передбачається, що відповідність або невідповідність їм конкретної організації може бути встановлена з високою мірою визначеності. Саме відповідність стандарту 180 14001 і є предметом формальної сертифікації. Всі інші документи розглядаються як допоміжні.
Особливістю цієї серії стандартів є те, що вона орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрацію речовин тощо) і не на технології (вимога використовувати чи не використовувати певні технології), а на вимогу використовувати «кращу з доступних технологій». Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що стандарти серії 180 14000 як міжнародні не повинні вторгатися у сферу дії національних нормативів, а з іншого боку - тим, що попередником 180 є «організаційні» підходи до якості продукції (концепція «всеохоп- ного менеджменту якості»), згідно з якими ключем до досягнення якості є створення належної організаційної структури і поділ відповідальності за якість продукції та послуг.
Офіційно стандарти серії 180 14000 є добровільними. Вони не заміняють законодавчих вимог, а забезпечують систему визначення того, яким чином компанія впливає на навколишнє середовище і як виконуються вимоги чинного законодавства. Організація може використовувати стандарти серії 180 14000 для внутрішніх потреб (наприклад, як модель абоформат внутрішнього аудиту СЕМ). Передбачається, що створення такої системи дає організації ефективний інструмент, за допомогою якого вона може управляти всією сукупністю своїх впливів на навколишнє середовище і приводити власну діяльність у відповідність до різноманітних вимог.
Незважаючи на добровільність стандартів, за словами голови І80/ТС 207 Джима Діконса, через 10 років від 90 до 100% великих компаній, у тому числі транснаціональних, будуть сер- тифіковані^відповідно до цих стандартів. Підприємства намагатимуться одержати сертифікацію за 180 14000 в першу чергу тому, що така сертифікація (або реєстрація за термінологією 180) буде однією з неодмінних умов маркетингу продукції на міжнародних ринках (наприклад, нещодавно ЄС оголосило про свої наміри допускати на ринок країн співдружності тільки 180- сертифіковані компанії).
Серед інших причин, через які підприємство може потребувати сертифікації або впровадження СЕМ, можуть бути такі:
• така система сприяє зниженню виробничих і експлуатаційних витрат;
• при налагодженій СЕМ легше виконувати державні екологічні вимоги і доводити, що компанія працює відповідно до виданих їй екологічних дозволів;
• банки охочіше інвестують підприємства з добре функціонуючою СЕМ, тому що це знижує їх ризики і в цілому є ознакою високого менеджменту;
• попередження екологічних катастроф на підприємстві, що можуть призвести до фінансового банкрутства за лічені секунди;
• деякі клієнти бажають працювати тільки з компаніями, що мають СЕМ;
• підприємства із СЕМ, визнаною на міжнародному рівні, більш конкурентоспроможні на ринку.
Примітка
Слід згадати ще одну істотну роль цих стандартів (на вітчизняному прикладі). Україна вирішила приєднатися до ГАТТ і вступити до Світової організації торгівлі (СОТ). Саме з метою підготовки вітчизняних підприємств до жорстких правил міжнародної торгівлі і конкуренції світового ринку Держстандарт України, уперше на території СНД, здійснив пряме введення стандартів серії ІБО 14000 у ДСТУ. З 1 січня 1998 р. вони набрали чинності в Україні як добровільні національні стандарти у сфері управління навколишнім середовищем.
У перекладах документів серії 180 14000, введених в Україні, термін екологічний менеджмент замінено терміном управління якістю навколишнього середовища, а в деяких випадках - терміном екологічне управління. Тим часом аналіз існуючих нормативних документів, навчально-методичної літератури і практики природоохоронної діяльності дає змогу виявити ряд істотних розходжень між цими поняттями, що стосуються суб'єктів екологічного управління й екологічного менеджменту, мотивації їхньої діяльності, ролі відповідальних осіб, їх відповідальності за результати цієї діяльності тощо Ключовим поняттям серії 180 14000 є поняття СЕМ в організації (підприємстві чи компанії). Тому найважливішим документом стандарту вважається 180 14001 - «Специфікація і настанова з використання систем екологічного менеджменту». На відміну від інших, всі вимоги цього документа є «аудованими» і передбачається, що відповідність стандарту 180 14001 і є предметом формальної сертифікації. Решта документів розглядаються як допоміжні - наприклад, 180 14004 містить більш докладні рекомендації щодо створення СЕМ, серія документів 14010 визначає принципи аудиту систем екологічного менеджменту. Серія 14010 визначає методологію «оцінки життєвого циклу», яка може використовуватися при оцінці екологічних впливів, пов'язаних з продукцією організації (така оцінка здійснюється за стандартом 180 14001).
Основні вимоги, які висуває до організації 180 14000 і відповідність яким означає, що організація має СЕМ, такі:
вироблення екологічної політики - складення спеціального документа про наміри і принципи організації, який служитиме основою для дій організації і визначення екологічних цілей і завдань. Екологічна політика повинна відповідати масштабу, природі та екологічним впливам, створюваним діяльністю, продуктами і послугами компанії. Екологічна політика, серед іншого, повинна декларувати своє прагнення до відповідності нормативам, а також до «постійного поліпшення» системи екологічного менеджменту і запобігання забрудненню. Документ має бути доведений до відома всіх працівників організації і бути доступним громадськості;
вироблення і дотримання процедури визначення істотних впливів на довкілля (тут і в інших місцях стандарт говорить про вплив, пов'язаний не тільки з безпосередньою діяльністю організації, але і з її продуктами і послугами);
визначення екологічних цілей і завдань з урахуванням значимих екологічних впливів, законодавчих та інших вимог. Цілі і завдання по можливості мають бути кількісними і узгоджуватися з екологічною політикою. При їх формуванні слід брати до уваги погляди «зацікавлених сторін» (маються на увазі будь-які групи і громадяни, чиї інтереси торкаються екологічних аспектів діяльності підприємства);
складення програми екологічного менеджменту - для досягнення поставлених цілей. Програма має визначати відповідальних, засоби і терміни досягнення цілей і завдань;
визначення структури відповідальності. Для забезпечення роботи цієї системи мають бути виділені достатні людські, технологічні та фінансові ресурси;
виконання ряду вимог щодо навчання персоналу, а також із підготовки до нештатних ситуацій;
періодичне проведення аудиту СЕМ з метою з'ясування, чи відповідає система критеріям, встановленим організацією, а також вимогам стандарту 180 14000, чи належним чином.
При розробці і впровадженні СЕМ звичайно враховується ряд моментів:
управління природокостуванням упроваджена і працює. Аудит може проводитись як самою компанією, так і незалежною стороною;
перевірка керівництвом організації роботи СЕМ з погляду її адекватності і ефективності. Обов'язково має розглядатися питання про необхідні зміни в екологічній політиці, цілях та інших елементах СЕМ. Загалом в основі вимог стандарту лежить відкритий цикл «план - здійснення - перевірка - перегляд плану».
В екологічному менеджменті основні цілі і відповідні критерії оцінки їх досягнення пов'язані з процесами постійного поліпшення й удосконалення. Послідовне, щорічне поліпшення має досягатися за всіма екологічно значимими аспектами діяльності економічних суб'єктів, де цього дійсно можна досягти. Подібне удосконалення практично неможливо імітувати і фальсифікувати, що, у свою чергу, створює необхідну основу для оцінки екологічного благополуччя економічних суб'єктів. У такий спосіб ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма сторонами, зацікавленими в його діяльності. У цьому і полягає основна перевага екологічного менеджменту порівняно з традиційним екологічним управлінням.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 179 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |