Читайте также:
|
Тема 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ТА ФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
1.1. Історія розвитку банківської діяльності
1.2. Сутність банківської системи та її функції в сучасних умовах
Історія розвитку банківської діяльності
Традиційно вважається, що слово «банк» походить від італ. banco, що означає лава, конторка, стіл, на якому середньовічні італійські міняйли розкладали свої монети.
Проте на питання про період виникнення перших банків немає чіткої відповіді. Дослідники наводять приклади надання «банківських» послуг у стародавніх Вавилоні, Греції, Римі. Більшість із дослідників вважають, що початок банківської діяльності сягає часів Стародавнього Вавилону, де храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов’язання чи заставу.
Вже у VIII ст. до н.е. у Вавилоні прототипи банків приймали внески, платили по них відсотки, видавали позики й навіть випускали банківські квитки («гуду»). На думку деяких істориків, ще набагато раніше у халдеїв були торгові компанії, які разом з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики.
Виділяють чотири основні етапи розвитку банківської діяльності:
I етап – від античності до виникнення Венеціанського банку;
II етап – з 1156 р. до заснування Англійського банку в 1694 р.;
ІІІ етап – з 1694 р. до кінця XVIII ст.;
ІV етап – з початку XIX ст. до теперішнього часу.
І етап розвитку банківської діяльності (зародження банківництва)
У стародавніх Вавилоні і Греції першими банкірами були жерці.
Храми одержували значні доходи від їх земельної власності, грошові штрафи, подарунки та ін. Завдання жерців полягало в тому, щоб шляхом умілого завідування майном, видачі позик і участі у вигідних підприємствах збільшувати доходи та гідно підтримувати пишність святині.
Наявні кошти використовувалися для видачі лихварських кредитів, які за рахунок великого відсотка приносили дохід. Поступово з’являлися нові види кредитів, наприклад, під заставу майна, яке переходило у власність храмів при неповерненні кредитів.
У IV ст. до н.е. в Афінах конкурентами храмів стають трапезити (назва походить від грец. трапеза, що означає стіл, на якому міняйли проводили свої операції). Крім обмінних операцій, міняйли займалися зберіганням грошей та видачею кредитів.
Подальший розвиток банківської справи зумовив появу і розповсюдження банків також у Єгипті (якими управляли греки).
Починаючи приблизно з III ст. до н.е. в Римі було організовано банківську справу на зразок банківництва у Греції (банки приймали гроші на зберігання, здійснювали обмінні операції та видавали позики – лихварські, промислові, під заставу нерухомості – іпотечні, вони також займалися організацією і проведенням аукціонів, з яких продавалося закладене майно).
II етап розвитку банківської діяльності (жирооборот)
Велику роль у відродженні банківської справи (фінансова активність занепала з розпадом Римської імперії) відіграли хрестоносці. У той час найбільшими банкірами були тамплієри.
Завдяки тамплієрам банківська справа була вдосконалена в частині подвійного запису, тобто зазначалися одночасно джерела коштів і напрям їх використання.
В багатьох країнах Європи банки виникли завдяки розвитку торгівлі. Вони створювалися купцями для зберігання грошей і здійснення розрахунків. Поступово банки з’явилися по всій Італії, особливо у великих торгових центрах, містах – Генуї, Венеції, Флоренції, а потім – у Франції, Гамбурзі, Нідерландах, Англії.
Внаслідок того, що стан міжнародних грошових оборотів був не найкращим, а також через різнорідність мінової одиниці і зловживання міняйл, деякі міські управління і торгові класи відкрили громадські банки. До цього спонукало й те, що у банкірів поступово зосереджувалися всі наявні кошти торговців, які в результаті цього здійснювали між собою грошові розрахунки не готівкою, а безготівковими розрахунками, тобто шляхом письмового перенесення грошей в книгах банкірів з рахунку боржника на рахунок кредитора. Ця операція одержала назву жирооборот, що з грецького означає коло.
Перші громадські банки з’явилися в Італії. У 1156 р. у Венеції утворився жиробанк «Монтеньєва» – громадська установа, куди вносилися податки і де проводилися окремі банківські операції.
У 1407 р. банк Святого Георгія був створений шляхом злиття дрібних банків і знаходився під заступництвом Генуї. Як кредитор республіки банк мав колосальні привілеї (Генуезький мер при вступі на посаду повинен був присягати, що він зобов’язується захищати самостійність банку Святого Георгія, в 1463 р. Папа Римський надав банку право відлучати від церкви всіх боржників, цим правом банк користувався 42 роки, тому боржників у нього не було). На жиробанк цей банк був перетворений тільки в 1675 р.
Можна зробити висновок, що банки не виникали раптово, а еволюціонували разом з розвитком грошового обігу.
II етап розвитку банківської діяльності (державні банки)
У 1609 р. уряд Голландії внаслідок зловживань місцевих банкірів заснував Амстердамський банк під гарантію міста. У 1619 р. також Гамбург за прикладом Амстердама заснував банк з тих самих причин. Основними операціями, які виконували ці банки, були операції зі зберігання коштів та розрахункові операції.
Банки приймали гроші від вкладників, однак це не були депозитні операції у сучасному розумінні, оскільки кошти приймалися лише на зберігання. Банк не користувався ними для проведення власних операцій, тому клієнти не одержували проценти, а навпаки сплачували банку комісійну винагороду за надійне зберігання.
Клас торговців, які мали гроші на своїх рахунках у банках, здійснював розрахункові операції через проведення переказів або за допомогою перенесення коштів із своїх рахунків на рахунки одержувачів, якщо ті мали рахунки в цьому ж банку.
Отже, на цьому етапі розвитку банківської справи в Європі були тільки жиробанки, які створювалися в основному для проведення розрахунків та надійного зберігання коштів.
III етап розвитку банківської діяльності (спеціалізовані банки)
Подальший розвиток банків відбувався в Англії. Основним банком, що з’явився у цей час, був Англійський банк, створений в 1694 р. (шотландцем Уільямом Петерсоном) для вирішення урядових фінансових проблем.
Статутний капітал банку був вилучений державою, внаслідок чого були випущені банківські квитки. Банк розплачувався цими квитками, мав право торгувати золотом (був монополістом), дисконтувати векселі.
Крім того, банку було дозволено приймати внески для поповнення свого капіталу і виплачувати по них відсотки.
Поступово виникають спеціалізовані банки: у Шотландії – Королівський (1695 р.), Банк Британської компанії з торгівлі полотном (1706 р.), Віденський банк (1703 р.), Прусський банк для морської торгівлі (1767 р.), Паризька облікова каса (1776 р.), Петербурзький банк (1780 р.).
У цих банках з’являється новий спосіб розрахунків: перенесення коштів з рахунку на рахунок за допомогою чекового обігу.
На даному етапі розвитку банківської справи з’являються депозитні операції з виплатою вкладникам відсотків. Депозитні операції набули значного поширення, оскільки стали вигідними і банкірам, і клієнтам.
Іще однією з характерних рис цього періоду була поява емісійних банків, основною функцією яких стала емісія банкнот.
IV етап розвитку банківської діяльності (розширення повноважень банків)
На даному етапі особливого поширення набули депозитні банки в Англії, Шотландії, Австрії, Німеччині, Швейцарії, а також у Північній Америці.
На початку XIX ст. з’явилися центральні банки, які монопольно виконували функцію емісії банкнот. Наприклад, у Франції Центральний банк був створений Наполеоном у 1800 р., Австрійський банк – у 1806 р., Російський державний банк – у 1860 р.
Виникали і спеціалізовані банки: іпотечні (під заставу нерухомості), народні, які обслуговували населення, ремісничі – для ремісників.
Функціонували також позикові каси, які видавали кредити. Ощадні каси, які приймали внески від населення і не мали права займатися кредитуванням, були державними установами і розміщували гроші у державні цінні папери. У 1848 р. у Пруссії з’явилися ломбарди, які стали дуже популярними і швидко розповсюдилися в інших країнах.
Отже, у ХІХ ст. починають формуватися повноцінні банківські системи, до яких входили центральні банки, універсальні та спеціалізовані банки.
IV етап розвитку банківської діяльності (ринок цінних паперів)
Конкуренція серед банків зумовлює диверсифікацію банківських операцій.
Так, у 1877 р. були запроваджені лізингові операції, пізніше банки починають проводити факторингові операції. Розвиток фондового ринку зумовив розширення операцій з цінними паперами (а згодом і сек’юритизацію активів).
Законодавчі обмеження участі банків на ринку цінних паперів, участь в капіталах підприємств сприяли виникненню трастових операцій. Банки розширювали торгівлю золотом, займалися валютними операціями, розвивали кореспондентські відносини.
Отже, постійне вдосконалення банківської діяльності зумовило формування сучасних банків як установ, які займаються досить широким колом фінансових питань, здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів і відіграють значну роль у розвитку економіки. Особливий статус банків пов’язаний з їх відповідальністю за стан економіки, оскільки вони впливають на масу грошей в обігу. Саме тому необхідна була особлива система контролю і регулювання діяльності банків – банківська система.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |