Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Даосизм.

Даосизм - китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії,

містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Заснував Лао-Цзи(VI—V ст. до Р. X.) - майже легендарна особа, бо про нього немає достовірних відомостей. У цій школі на першому плані ідеї світобудови; людину з її діями виведено з космічних законів.

 

За твердженням даосів, світ у цілому і людина зокрема характеризуються трьома видами життєвої енергії: шен (дух), ци (дихання) і цзін (життєва субстанція). Під час медитації людина прагне до злиття мікрокосму (її) з макрокосмом (всесвіт). З цією метою людина повинна позбавитися від дуалістичного сприйняття дійсності; іншими словами, вона прагне ототожнити своє " его " зі всім всесвітом, тобто позбавитися від суб'єктно-об'єктної свідомості. Отже, даоська медитація глибоко містична. Містичний союз зі всім сущим не піддається раціональному поясненню; збагнення здійснюється безпосередньо через досвід. Таким чином, затверджується фундаментальне положення даосизму, згідно з яким розказане Дао не є достеменне Дао. Те, що пізнається під час медитації не піддається словесному вираженню. Якщо все знаходиться в процесі постійної зміни, ідентифікація власного «Я» стає ілюзією, явною помилкою, але рано чи пізно людина буде вимушена змиритися з реальністю змін. Проте даосизм не схильний вдаватися до мудрувань і акцентує увагу на практичному здійсненні цієї концепції. Людина повинна переконатися на власному досвіді в суті питання, тобто усвідомити дійсну реальність і відчути себе частиною потоку Дао.

 

 

Список літератури:

1.Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник - Л., Магнолія плюс 2005 С.29-31.

2.http://uk.wikipedia.org/wiki/Даосизм

3.http://uk.wikipedia.org/wiki/Конфуціанство

 

 

 

Мартинов В.А. гр. Р-2-10

Індивідуальне завдання №2 до семінару №1

Тема: Філософія Середньовіччя.

План:

1. Особливості філософії Епохи Середньовіччя.

2. Патристика. Аврелій Августин.

1. Особливості філософії Епохи Середньовіччя.

Філософія Середньовіччя - європейська філософія у 5—15 столітті. Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починаться з Йоана Скотта Еріугени (9 століття) і найбільш повно представлена Фомою Аквінським (13 століття). З Йоана Ерігени переривається зв'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творами Аристотеля.

 

Головний філософський інтерес середніх віків - арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії - співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування в розумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності. Головний недолік середньовічної філософії - відсутність природознавства і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів.

 

Періоди:

Ø Патристика (II–VII ст.) - сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II–VII ст.

Ø Схоластика (VIII–XV ст.) - філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами.

Середньовічний світогляд:

· політеїзм (багатобожжя).

· боги є частиною природи або уособленням природних стихій.

· вихідні якості богів: сила, могутність.

· боги впорядковують та оздоблюють світ.

· космос, природа - загальні умови існування богів і людей.

· людина спирається у своїх вчинках на знання.

· головне життєве завдання людини - здійснення подвигу.

· у сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє

· люди поділяються за етнічними та родовими ознаками.

· панування натуралістичного світосприйняття.

· монотеїзм (єдинобожжя).

· Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу (трансцендентність).

2. Патристика. Аврелій Августин.

Патристика - у філософії загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви.

Філософія Середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, а й має в його межах свою класику - і саме нею є патристика. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень 1-8 століть, коли їхні представники - Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин Аврелій захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З 3 століття патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення.

 

Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед - з філософією гностицизму). Починаючи з 3 століття, патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм - визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Людина патристикою тлумачиться як Божа істота, чия істинна і первісна сутність була викривлена після гріхопадіння. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога (богопізнання), спонукання рухатися цим шляхом задля досягнення єдності з Богом (теозис), що єдине може повернути людину до її первісного «негріховного» стану.

 

Августин «Блаженний» Аврелій (13 листопада 354 — 28 серпня 430) - християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики, єпископ міста Гіппон Регій (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії.

 

Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність.

 

Філософія Августина виникла як симбіоз християнських і античних доктрин. З давньогрецьких філософських вчень головним джерелом для нього був платонізм. Ідеалізм Платона в метафізиці, визнання відмінності духовних принципів у структурі світу (добра і погана душа, існування окремих душ), наголос на містичних факторах духовного життя - все це вплинуло на формування його власних поглядів.

 

Новим філософським досягненням Августина стало висвітлення проблеми реальної динаміки конкретного людського життя на протилежність конкретній історії суспільства.

У трактаті «Сповідь», розглядаючи людину від появи немовляти до особи, що самоусвідомлює себе християнином, Августин створив першу філософську теорію, де досліджується психологічний бік життя. Досліджуючи історію як цілеспрямований процес, у трактаті «Про Град Божий», що був написаний під впливом вражень від підкорення Рима ордами Аларіха у 410, Августин визнає існування двох видів людської спільноти: «Град Земний», тобто державність, яка заснована на «самозакоханості, доведеній до зневажання Бога», і «Град Божий» духовна спільність, основана на «любові до Бога, доведеній до зневазі до самого себе».

 

Послідовники Августина були скоріше істориками, аніж систематизаторами. Вони розв'язували здебільше практичні питання етичного характеру. Виходячи з настанов арістотелівської логіки та філософії, вони міркували про дійсність, а філософію підпорядковували теології.

 

До основних творів відносять «Про Град Божий» (22 книги), «Сповідь», де зображується становлення особистості. Християнський неоплатонізм Августина панував в західноєвропейської філософії і католицькій теології до 13 століття.

 

 

 

Список літератури:

1.Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник - Л., Магнолія плюс 2005 С.43-46.

2.http://uk.wikipedia.org/wiki/Філософія_Середньовіччя

3.http://uk.wikipedia.org/wiki/Патристика

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Августин_Аврелій

 

Мартинов В.А. гр. Р-2-10

Самостійна робота №3

Тема: Філософія Епохи Відродження.

План:

1. Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби.

2. Неоплатонізм.

1. Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби.

Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультурних процесів пізнього Середньовіччя призвели до якісних зрушень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані: зі зростанням значення та авторитету міст, збільшенням їх питомої ваги та значення як в економіці, так і в духовному житті суспільства.

 

У XIV - XV ст. міста стали центрами торгівлі, виробничої діяльності, освіти, науки, духовних пошуків. Вони - осередки формування нового погляду на світ, на людину, її можливості. Яскравим свідченням того було мореплавство, де зростав інтерес та вироблявся смак до далеких морських експедицій, в умовах яких людина все більше проявляла свою автономність і дослідницькі можливості.. Усі ці процеси в особливо концентрованому вигляді проявилися в Італії XIV - XV ст., де й виникло явище Відродження.

Річ у тім, що Відродження несе в собі риси, які споріднюють його як із Середньовіччям, так і з Новим часом.

· Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти (щоправда, іноді досить радикально);

· тут розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну історичну епоху.

 

Зовнішньою ознакою і приводом до назви епохи послужило масове захоплення у той час античною культурою та літературою, які на певний момент постали для культурного загалу як неперевершені зразки людського самовиявлення. Але при всьому тому діячі епохи розуміли, що повернутися у минуле неможливо. Що ж тоді відроджували в зазначену епоху? Певною мірою, безперечно, античну культуру, але ще більше - погляд на світ, не обмежений санкціями влади чи Церкви, а орієнтований на виявлення всієї повноти життєвих проявів людини. Саме такий погляд діячі Відродження знаходили і цінували в античності.

 

Специфіка культури доби Відродження:

Ø відродження інтересу до Античності;

Ø обґрунтування права науки і розуму на незалежність від церкви;

Ø антропоцентризм замість теоцентризму;

Ø світський характер культури та літератури;

Ø спроби компромісного поєднання надбання античності давньоримського варіанта з християнською ідеологією католицизму

 

 

2. Неоплатонізм.

Неоплатонізм - ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що з'єднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії. Найвідомішим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін. Ідеалістична теорія ідей Платона прийняла в неоплатонізмі форму вчення про еманації (випромінювання) матеріального світу з духовного першоджерела.

 

Неоплатонізм виник в античній філософії як остання спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне вчення, переважно на підставах платонівської філософської традиції. Плотін, Порфирій, Прокл - найвідоміші представники цього завершального в античній філософії напряму думки.

 

Неоплатоніки конструювали вчення про ієрархічність будови дійсності. Основою буття є божественне (але безособове, на відміну від прийнятого у християнстві). «Єдине» як остання підстава існування будь-якого буття. Все інше існує, як і Єдине, вічно, тому питання про походження всього замінюється в неоплатонізмі питанням про залежність одного буття від іншого. В цьому розумінні «Єдине» шляхом поступового послаблення в низхідному порядку обумовлює «розум», потім «душу», «Космос», «матерію» (під якою, як і у Платона, розуміється небуття). Чуттєвий світ у неоплатоніків - це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Душа людини неречовинна, безтілесна, вона пов'язана не тільки з тілом, а й з божественною душею.

 

Мета земного життя - звільнення від тілесності, чуттєвості через вдосконалення морального життя і наступного після смерті злиття з божеством. Саме в неоплатонізмі вперше проводиться ідея тріадичного, низхідного розвитку будь-якого предмета, навіть Бога. Це перебування в собі - вихід з себе - повернення в себе. Найбільш детально цю ідею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.

 

Ідеї неоплатонізму про існування ідеального світу, про втілення ідеї в матерію, про безсмертя душі, про пантеїстичний зв'язок божественного та світського не загинули разом з розпадом античного суспільства. Вони мали значний вплив на християнську теософію Середньовіччя (Пліфон) та на філософію доби Відродження і Нового часу.

 

Список літератури:

1.Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник - Л., Магнолія плюс 2005 С..

2. http://uk.wikipedia.org/wiki/Відродження

3.http://uk.wikipedia.org/wiki/Неоплатонізм

 

Самостоятельная работа №3

на тему: «Служба страхових експертів»

 

Студента гр. Р-2-10

Мартынова Виктора

 

 

Служба страхових експертів

І. Загальні положення

1. Служба страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - служба страхових експертів) створюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

2. Положенням про службу страхових експертів визначаються основні завдання, сфера дії, перелік повноважень, організаційні засади і її відповідальність.

3. Метою діяльності служби страхових експертів є контроль за додержанням законодавства про страхування від нещасного випадку, адекватності страхових виплат соціальних послуг, ступеню важливості страхової події, впровадження механізму економічної заінтересованості страхування у зниженні страхових ризиків, впровадження і контроль виконання профілактичних програм на підприємствах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, сприяння здійсненню заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, захист економічних інтересів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - фонд) і застрахованих осіб при здійсненні страхових виплат.

4. Служба страхових експертів проводить експертизу страхових ризиків, страхових подій (випадків виробничих травм, професійних захворювань, отруєнь, смерті від професійного захворювання і смерті на робочому місці тощо).

5. У своїй роботі служба страхових експертів керується Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та "Про охорону праці", Кодексом законів про працю України, Статутом фонду, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.

6. Служба страхових експертів у своїй роботі взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, спеціально уповноваженими органами державного нагляду з питань охорони праці, органами прокуратури, страхувальниками та іншими організаціями.

 

II. Основні завдання та функції служби страхових експертів

 

7. Основними завданнями служби страхових експертів є:

Ø участь у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю потерпілих, а також професійних захворювань і аналіз причин їх виникнення, а також у навчанні та підвищенні рівня знань спеціалістів, які вирішують питання з охорони праці;

Ø здійснення контролю за дотриманням термінів проведення періодичних та попередніх медичних оглядів на підприємствах страхувальників;

Ø участь в організації і виконанні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці;

Ø участь у розгляді спірних питань при встановленні зв'язку з умовами праці захворювання (визнання професійного захворювання), втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які отримали професійне захворювання, трудове каліцтво та інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням професійних обов'язків;

Ø проведення моніторингу (обліку і систематизації) нещасних випадків і професійних захворювань на підприємствах страхувальників, оцінка достатності превентивних заходів, спрямованих на зниження ступеню їх ризику;

Ø участь у розробленні профілактичних заходів, механізмів їх реалізації та контроль за їх впровадженням на підприємствах страхувальників, внесення пропозицій щодо підвищення безпеки виробництва;

Ø надання виконавчій дирекції і правлінню Фонду щорічного аналітичного огляду стану виробничого травматизму та професійних захворювань;

Ø одержання та подання відповідних документів, що підтверджують права потерпілого або членів його сім'ї на страхові виплати, якщо застрахований або члени його сім'ї за станом здоров'я чи з інших причин не спроможні самі одержати документи.

8. Служба страхових експертів може виконувати також інші завдання та функції, необхідні для виконання статутних завдань Фонду, що не суперечать законодавству.

9. Відповідно до основних завдань служби страхові експерти у процесі своєї діяльності здійснюють:

· експертизу ризиків виникнення страхових випадків і заходів з їх профілактики на підприємствах страхувальників;

· перевірку відповідності страхових тарифів фактичному стану умов і безпеки праці, рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності;

· прогнозування розвитку факторів ризику виникнення страхових випадків на підприємстві страхувальника;

· перевіряють стан профілактичної роботи на підприємствах щодо створення здорових та безпечних умов праці, а також забезпечення застрахованих осіб засобами індивідуального та колективного захисту;

· беруть участь у роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію об'єктів виробничого призначення, засобів виробництва, засобів індивідуального та колективного захисту працюючих, апаратури та приладів контролю.

Обсяг страхової експертизи у кожному випадку встановлюється в залежності від виду експертизи, умов і безпеки праці застрахованого і ступеню важкості страхової події (випадку).

III. Права страхових експертів

 

10. Страхові експерти мають право:

 

Ø безперешкодно і в будь-який час відвідувати підприємства (по пред'явленню посвідчення встановленого зразка згідно з додатком 1) з метою проведення перевірки або участі у роботі відповідних комісій з питань охорони праці та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхування від нещасного випадку),

Ø подавати роботодавцям пропозиції про усунення порушень вимог нормативно-правових актів з питань профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

Ø вносити роботодавцям подання згідно з додатком 2, а органам виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці пропозиції, щодо необхідних санкцій або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота яких загрожує здоров'ю або життю працівників;

Ø отримувати від посадових осіб і керівників підприємств страхувальників, установ та організацій пояснення щодо виявлених недоліків і заходів з їх усунення у разі, коли їх рівень призводить до підвищення витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим і соціальні послуги;

Ø брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств та у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств.

11. У разі систематичного порушення нормативних актів з охорони праці або значного збільшення кількості нещасних випадків страховий (головний страховий) експерт може вносити пропозиції керівнику робочого органу виконавчої дирекції Фонду про віднесення підприємства до більш високого класу професійного ризику виробництва, або зниження цього класу з початку фінансового року, якщо страхувальником значно поліпшені умови праці і досягнуто зменшення кількості нещасних випадків.

 

IV. Організація роботи служби страхових експертів

 

12. Структура служби страхових експертів, її завдання, організація роботи, функціональні обов'язки і взаємовідносини, кваліфікаційні вимоги, посадові обов'язки, порядок атестації, регламентується інструкціями та наказами виконавчої дирекції Фонду.

Методичне керівництво роботою служб страхових експертів з охорони праці виробляє та здійснює виконавча дирекція Фонду.

Роботодавець повинен забезпечити представникам служби страхових експертів необхідні умови для роботи на підприємстві з усіх питань, які відносяться до їх компетенції.

13. Служба страхових експертів комплектується фахівцями з вищою освітою за фахом, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше трьох років.

Для виконання статутних функцій та обов'язків Фонду у цій сфері у виконавчій дирекції Фонду та її робочих органах призначаються керівники служб страхових експертів - головні страхові експерти.

Страхові експерти (головні страхові експерти) на початку роботи проходять у встановленому порядку навчання і періодично (не рідше одного разу на три роки) підвищення кваліфікації та перевірку знань з питань охорони праці та страхування від нещасного випадку.

 

V. Оскарження рішень страхових (головних страхових) експертів та їх відповідальність

 

14. Рішення страхового експерта може бути оскаржено головному страховому експерту, а останнього - керівнику відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду, якому він безпосередньо підпорядкований.

У разі незгоди з рішенням головного страхового експерта чи керівника відповідного робочого органу спір розглядається виконавчою дирекцією фонду.

 

Індивідуальне завдання №1

Тема: Закон України «Про засади державної мовної політики»

Закон України «Про засади державної мовної політики»

Із змінами, внесеними згідно із Законом № 5475-VI від 06.11.2012

Відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" тощо, враховуючи, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об'єднаних Націй про громадянські і політичні права, та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини є невід'ємним правом кожної людини; надаючи важливого значення зміцненню статусу державної - української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності; виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства, цим Законом визначаються засади державної мовної політики в Україні.

 

Розділ I

Загальні положення

Стаття 1. Визначення термінів

1. Терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні:

державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного

управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо;

мовна група - група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову;

мовна меншина - група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову, що відрізняється від державної мови, та яка за своєю чисельністю менша, ніж решта населення держави;

регіональна мовна група - група осіб, що проживає у певному регіоні (населеному пункті), яка має спільну рідну мову;

регіон - окрема самоуправна адміністративно-територіальна одиниця, що може складатися з Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села;

регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;

територія, на якій поширена регіональна мова, - територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі;

рідна мова - перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві;

мови національних меншин - мова меншини, що об'єднана спільним етнічним походженням.

Стаття 2. Завдання державної мовної політики

Державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин та інших мов, якими користується населення країни в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства.




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 32 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | <== 3 ==> | 4 | 5 | 6 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.023 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав