Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Етап - схоластика.

Читайте также:
  1. Основные проблемы средневековой философии. Схоластика.
  2. Своеобразие средневековой философии. Патристика и схоластика. Учение Аврелия Августина
  3. Схоластика. Спор об универсалиях. Номиналисты и реалисты. Концептуалисты.

Для Августина є 2 джерела пізнання - індивідуальний досвід, знання які набуті від інших людей. Друга форма знання - опосередковане, яке і є вірою. Тут він підміняє поняття раціонального і індивідуального досвіду.

Етична проблематика філософії Августина: вирішується проблема співвідношення добра і зла. Августин стверджує абсолютність божественного добра і відносність зла, яке випливає з духовної природи людини; розглядає зло як послаблення добра і як висновок: всі люди будуть врятовані Богом у день страшного суду. Відповідно до грецької традиції він вважав, що основною метою і змістом щастя є те, що розглядається в пізнанні Бога. За природою людина обтяжена першородним гріхом і тим самим він розвивав ідею Тертуліана про існування злої долі у людини.

Соціальна проблематика Августина була тісно пов'язана з етичної проблематикою: була заснована на ідеї нерівності і тому існування соціально-політичного життя було сформована у вигляді ієрархії, як відображення небесної ієрархії. Він вважав, що вершиною всієї влади є Бог, а церква як намісниця Бога на землі.

 

3.

 

Схоластика - пізній період розвитку давньовічної філософії (8-15 ст. н. е.). Інтенсивний період виникнення університетів, формування промисловості, посилення цікавості до філософії Аристотеля.

Сформувалась 2 напрямки схоластичної філософії:

143. Реалізм - філософський напрямок, який надає реальне існування лише абстрактним поняттям;

144. Номіналізм - не припускає реального існування універсалі, загальне існує лише після існування речей і предметів.

 

 

Фома Аквінський (за життя йому надали звання "ангельського доктору") (1226-1274 рр.). Перед ним була поставлена задача поєднати основні принципи науково пізнання і ті догмати, які буди сформульовані у християнському вченні.

Основні праці Фоми Аквінського: "ареопоїтик", "сума проти язичників", "сума теології" (осн. принципи схоластика і схоластичної філософії). Центральною проблемою була проблема співвідношення віри і розуму, вирішувалася проблема: "яким чином наука і релігія досягають істини?". Форма Аквінський робить висновок: наука і філософія виводять свої судження спираючись на досвід і розум, а релігія здобуває їх у святому писанні. Над науковим знанням височить знання богословське.

Фома сформулював послідовно свою філософську концепцію:

145. Проблема буття: теоретичною основою філософії Фоми Аквінського є філософія Аристотеля. Теорія буття була сформульована по теорії ієрархії (все ділиться на кілька ієрархічної рівнів: нижчий - не жива природа, над ню - світ рослин і тварин, далі - світ людини, який є переходом до духовної сфери; вершиною і першою абсолютною причиною, метою і сеансом всього сущого є Бог, такий напрямок називається креаціоназм). Фома стверджує що творення Богомсвіту почалося з першоматерії, він вважає що надприродне творення відбулось одразу до виникнення часу. Матерія надає можливість буття будь-якої речі і як природна, і як єдність можливостей і дійсності. Бог не тільки створив першоматерію, але й бере активну участь у творенні оточуючого світу, перетворюючи першоматерію. Відносно природи. Універсалі, загальне не дано безпосередньо людському розуму; він вважав що загальні поняття дійсно існують, але іх джерело надприродним Бог; він вирішує проблему універсалі в стилі помірного реалізму.

146. Проблема сутності та існування: вирішує в напрямку і в стилі вчення Аристотеля: без існування одиночного (конкретного суб'єкта пізнання) сам пізнавальний процес неможливий, але процес існування одиночного буття Фома пов'язує з існуванням Бога, тому весь чуттєвий матеріальний світ залежить від світу божественного.

147. До найважливіших питань відноситься проблема душі. Душа-фомуючий принцип, діючий у всіх життєвих проявах, людська душа-безтілесна і чиста форма без матерії, духовна і незалежна від матерії субстанція; саме це і зумовлює безсмертність душі. Душа трактувала сь як індивідуально особисте. Фома продовжує концепцію про "неповторність і індивідуальність кожної душі і будь-якої людини": безтілесна душа твориться Богом індивідуально для кожної людини і для кожного індивідуального тіло, тому кожна душа відповідає кожному фізичному тілу у своїх розмірах. Після смерті індивідуальна душа не втрачає своєї індивідуальності, а зберігає її у безтілесна му стані, який є неповноцінним і кожно душа потребує єдності зі своїм фізичним тілом, тому це з'єднання відбувається у день божественного суда, таким чином Фома обґрунтовує християнський догмат про воскресіння смертних.

148. Етика Фоми Аквінського: мораль не гарантує справжнього блаженства. Не лише церква, а й держава встановлені Богом і роль церкви ж вищою за роль держави, тому світські володарі повинні підпорядковуватися церковній владі.

149.

16.05.14

Німецька класична філософія

 

150. Агностицизм Імануїла Канта.

150. Суб'єктивний ідеалізм Йогана Кокера Фіхте.

151. Натур філософія Шеленга.

152. Діалектичний ідеалізм Гегеля.

153. Антропологічного матеріалізм Людвіга Пеєрбага.

 

Період кінець 17-середина 18 століття. Розквіт філософії, в системах німецької класичної філософії ідеалізм досяг свого завершення. Представники: Кант, Фіхте, Шеллінг.

 

1.

Одним з видатних представників є Імануїл Кант (1724-1804). Народився в місті Кенінсберг. З 1755 року Кант викладав. В 46 років він стає професором філософії і метафізики. А з 1770 року-"критичний період" творчості Канта. В 1781 році виходить головною робота - "Критика чистого розуму", в якій він розв'язує основні гносеологічні питання, які пов'язані з пізнання. В 1788 році "Критика практичного розуму", що розкриває його етичне вчення. Подальші етичні погляди були описані в "Метафізика вдачі" в 1797 році. Завершальна праця - "Критика спроможності суджень" була надрукована в 1790 році. Помер в 1804 році в своєму місті, де він провів все життя.

 

У філософії Канта можна виділити 2 основні періоди:

155. "докритичний" (1746-1770): одна з основних робіт - "питання при те чи старішає Земля з фвзичної точки зору" в 1755 р.; друкує "загальна природна історія і теорія неба" також в 1755 р., тут він висловлює гіпотезу про виникнення Землі і планет природним способом, поєднав погляди Ньютона і Декарта. Основний зміст космології Канта: россіяні матеріальні часточки внаслідок тяжіння утворили велику хмару, всередині якої тяжіння і відштовхування створили виходи і кулеподібні згустки; він вважає що таким чином виникли всі планети; зробив висновок що життя існує на всіх планетах.

156. "критичний" (1770-1797): почався з написання докторської дисертації "про форму і принцип чуттєвохоплюючого і осягненного розумом світу". Основне питання, яке сформулював кант: "обмежити знання щоб звільнити місце для віри з одного боку, а з іншого показати, що критику розуму необхідно застосовувати до науки". Кант критикує відкритий ідеалізм і послідовний матеріалізм. На початку свого гносеологічного дослідження Кант ставить такі питання: що я можу знати? що я повинен робити? на що я можу сподіватися? що таке людина і чим вона може стати? Починає аналіз своєї гносеології з визначення що таке "розум", за кантон це вільне від емпірії і практичних спонукань. Кант вводить 2 основних поняття: апостеріорні знання (емпіричні і практичне знання), апріорні знання (чисті знання, які є додослідними).

 

Гносеологічна класифікація суджень

 

  Аналітичне Синтетичне
Апостеріорне Не існує Досконале знання (природознавство). Знання має розширювати характер.
Апріорне Досконале знання (формальна логіка). Формальна логіка оперує поняттями і судженнями. Найдосконаліше знання (математика).

 

Транседентальна естетика Канта

 

Естетика Канта пов'язана з формулюванням Кантом поняття про "річ у собі". Саме з формулюванням цього поняття і пов'язується агностицизм Канта, оскільки річ у собі принципово не пізнавана.

 

4 основні функції речі у собі:

157. Вказує на наявність зовнішнього подразники наших відчуттів і уявлень

158. Будь-який не пізнаваний предмет

159. Те, що лежить в транседентальній області (пов'язана з існуванням області ідей)

160. Ідеалістичне значення розуміється як царство ідеалів недосяжне взагалі.

Річ у собі - час, простір, бог, свобода.

 

Від викладання транседентальної естетики Кант переходять до викладання транседентальної логіки, яка складається з:

161. Транседентальна аналітика (наукове пізнання яке оперує логікою);

162. Транседентальна діалектика (присвячена проблемам філософського пізнання).

 

Однією з найголовніших вчень є етика Канта. Це головна частина філософії Канта. Одна з найважливіших проблем-вирішення антеномії свободи і іі вирішення було пов'язане з Кантівською концепцією людини, яка була центром філософії Канта (людина, достоїнство, воля, свобода).

Гносеології Канта присвячена теоретичному обґрунтування і вирішенню проблеми людини.

Вчення про людину було пов'язане з подвійним розумінням людини: як на онтологічну подвійну істоту, тому людина належить до 2 світів:

163. Річ у собі - непізнавана

164. Емпірична - існує у чистому знанні і розумінні.

Людина-громадянин 2 світів і в моральному відношенні вища мораль людини не може бути пов'язана з його емпіричним життям.

 

Основний висновок в етиці Канта: "нечуттєві потяги і несерцеві почуття, а розум повинен судити про добро і зло".

 

"Практичний розум сам собі приписує принцип моральної поведінки і знаходить його в собі в якості внутрішнього апріорного пробудження"

В центрі категорії етики Канта лежить категорія "обов'язок". В апріорізмі (чисте додослідне знання) етики Кант шукає джерело всезагальності моральних норм.

 

На Думку Канта люди за своєю емпіричною природою зліші, а не добріші бо тваринний егоїзм штовхає до злосердя і підступності, незважаючи на наявність у них потягу до товариськості та здатків гуманності і особистої гідності.

 

Виводить 2 форми існування моральних принципів для людини.

165. Емпіричні

166. Апріорні

 

Імператив - Правило, яке "містить у собі об'єктивне спонукання до вчинку визначеного типу"

Типи:

167. Гіпотетичний - орієнтується на зовнішні відносно неї можливі типи поведінки. (Будь чесним у торгівлі якщо не волієш втратити клієнтуру)

168. Категоричний (вищий) - верховний принцип існування моральності. Необхідний і безумовний імператив. Випливає із транседентальної природи. Незалежний від емпіричного знання. Існує заради самої моральності.


 

23.05.14




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 29 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | <== 31 ==> |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав