Читайте также:
|
Українське декабристознавство почало формуватися й утверджуватися від 1917 р. до середини 1930-х рр. Вже в той період можна виділити кілька наукових напрямів, які об’єднувалися прагненням глибокого вивчення декабристського руху в Україні та єдиною концепцією українського декабризму, основним фактором якого став винятковий вплив історії України на формування світогляду дворянських революціонерів в Наддніпрянщині.
Київський напрям репрезентували Л. П. Добровольський, В. В. Міяківський, В. М. Базилевич, Й. Ю. Гермайзе, М. В. Довнар-Запольський, М. С. Грушевський, В. С. Ікониіков та ін. До харківського належали Д. І. Багалій, О. Д. Багалій-Татаринова та ін. Одеський представляли Ю. Г. Оксман, О. О. Рябінін-Скляревський, Л. Г. Гофман, М. Л. Рубінштейн, М. Є. Слабченко та ін.
У той же період сформувалася потужна російська школа декабристознавства, знаковими постатями якої були М. М. Покровський, М. М. Дружинін, О. Є. Прєсняков та новою генерацією, представленою яскравою дослідницею М. В. Нєчкіною. Ця школа вирізнялася лояльністю до марксизму-ленінізму, нігілістично ставилася до ранніх декабристських організацій, акцентувала на історії Північного товариства, повстанні 14 грудня 1825 р., піддавала критиці теорію «українського декабризму» На еміграції працювали українські історики І. Борщак, Д. І. Дорошенко, Н. Д. Полонська-Василенко, Б. Д. Крупницький, які підкреслювали захоплення українських радянських істориків виявити українську ідею в ідеології та діяльності декабристів. Після середини 1930-х рр. концепція «українського декабризму» піддається критиці в радянському декабристознавстві, утверджується розуміння декабризму в Україні як частини загальноросійського визвольного руху. В 70-80-х рр. ХХ ст. знаковою постаттю у вивченні декабризму в Україні став Г. Я. Сергієнко, який проаналізував ідеологію та діяльність декабристських організацій, показав їх революційні традиції. В період незалежної України акцент перемістився на вивчення історіографії руху, свідченням чого стали монографії й докторська дисертація Г. Д. Казьмирчука.
Перші прояви російської дворянської революційності в Наддніпрянській Україні спостерігалися після переможного завершення війни з Наполеонівською Францією. До найранішніх належить таємна організація дворянських офіцерів «Залізні персні» у Кам’янці-Подільському (1815 -1816) на чолі з майором Володимиром Раєвським. Бойові офіцери, які діяли в українських губерніях, зокрема брати М. І. та С. І. Муравйови-Апостоли, П. І. Пестель, належали до ранньої організації дворянських революціонерів – «Союз порятунку», або «Товариство істинних і вірних синів Вітчизни» (1816-1818), який нараховував 30 учасників.
«Союз благоденства» (1818-1821) бувстворений в Москві і об’єднував уже 200 осіб. Очолювала таємну організацію Корінна управа у складі 29 осіб, серед яких теж знаходимо П.І. Пестеля та С. І. Муравйова-Апостола. «Союз» мав побічні управи і місцеві осередки на Правобережжі та Лівобережжі України. Найбільш активною і чисельною виявила себе Тульчинська побічна управа на чолі з П. І. Пестелем, яка нараховувала 30 осіб. Полтавська побічна управа діяла на чолі з М. М. Новиковим. Місцеві осередки товариства функціонували в Кам'янці (маєток Давидових), у Києві (М. Орлов), Яготині (маєток Рєпніних), Хомутцях (маєток Муравйових-Апостолів), Обухівці (маєток Капністів).
На початку 1818 р. була складена перша частина програми «Союзу» - «Законоположення Союзу благоденства», або «Зелена книга», яка ставила на меті підготовку громадської думки до здійснення політичного перевороту, що передбачав повалення самодержавства, встановлення республіки й конституційного ладу. Всього на підготовку державного перевороту відводилося 20 років. Дворянські революціонери написали й другу частину програми, яка в письмовому вигляді не збереглася. Однак відомо, що в ній містилася головна мета товариства – ліквідація самодержавно-кріпосницького ладу шляхом військового перевороту, запровадження конституційного ладу та представницького правління. Діячі «Союзу благоденства» зробили помітний внесок у розвиток письменності серед простих людей, яких навчали в ланкастерських школах. На Україні такі навчальні заклади функціонували в маєтку П. П. Пассека на Харківщині, у Києві і навчили грамоті 1500 простолюдинів. У процесі діяльності в товаристві виділилися прихильники радикальних дій (П.І. Пестель) та поміркованих поглядів (М.І. Тургенєв, М. О. Фонвізін, І. Г. Бурцов, П. Х. Грабе, І. Д. Якушкін, Ф. М. Глінка). Останні здобули перевагу на Московському з'їзді в січні 1821 р. і саморозпустилися.
У березні 1821 р. на засіданні Тульчинської управи П. І. Пестель запропонував утворити Південне товариство (1821 – 1825). Ідею підтримали О.П. Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В. Аврамов, В. П. Івашов, М. В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крюков. Головою таємного товариства обрали П.І. Пестеля, охоронцем – О. П. Юшневського. Разом вони утворили Директорію з диктаторськими повноваженнями, до складу якої увійшов М. М. Муравйов, обраний заочно. Вважалося, що Південне товариство разом із Північним утворять два «округи» – складові єдиної загальноросійської таємної організації дворянських революціонерів.
За 1821-1825 рр. Південне товариство збільшилося до 101 особи. Учасники організації керувалися Головною управою, або Директорією і поділялися на братів, мужів і бояр. Симпатиків товариства називали друзями. У січні 1822 р. відбувся І з’їзд керівників Південного товариства у складі П.І. Пестеля, О. П. Юшневського, В. Л. Давидова, С. Г. Волконського, С.І. Муравйова-Апостола, який пройшов під час контрактового ярмарку в Києві. Учасники конспіративного заходу прийняли важливе рішення про кінцеву мету – встановлення республіки шляхом революції – військового повстання. Крім того, були розглянуті питання про вироблення проекту конституції та утворення управ товариства. П. І. Пестель оприлюднив основні засади першого варіанта програми товариства.
У січні 1823 р. на ІІ з’їзді Південного товариства керівник таємної організації представив письмовий варіант програми, який в 1824 р. після вдосконалення дістав назву «Руська Правда». На тому ж з’їзді Південного товариства було обговорено і план майбутньої революції. Керівники Південного товариства ухвалили рішення про створення, крім центральної Тульчинської управи, інших осередків – Васильківської (керівники – С. І. Муравйов-Апостол, М. П. Бестужев-Рюмін) і Кам’янській управ (С. Г. Волконський, В. Л. Давидов), які підпорядковувалися директорії в Тульчині.
«Руська Правда» П. Пестеля обґрунтовувала необхідність радикальної перебудови російського суспільства на основі рівності людей, хоча й підрозділяв їх на керуючих і підвладних, виклав поняття про «державне благоденство» і «народ», показав программу глибоких суспільних перетворень.
Програма Південного товариства передбачала розвиток Росії на засадах централізаційного устрою, федеративний адміністративно-територіальний принцип відкидався. Республіка мала поділятися на 10 областей. На українських землях розміщувалися Чорноморська та Українська, хоча окремий український етнічно-територіальний масив не виділявся. Адже П. І. Пестель вважав, що росіяни, українці та білоруси є єдиним «слов’янським племенем, яке має спільну мову, віру і громадянський стан. «Малі відтінки» між ними в перспективі перестануть існувати.
«Руська Правда» П. Пестеля задекларувала прагнення боротьби народу проти феодальної аристократії, за скасування кріпосництва і дворянських соціальних привілеїв, утвердження після революції єдиного громадянського стану на основі рівності людей перед законом. Дворянські, державні, удільні, дворові та інші кріпосні оголошувалися вільними безумовно і назавжди, що свідчило про радикальне вирішення селянського питання.
Програмний документ Південного товариства зафіксував встановлення громадянської свободи, незалежності, політичних прав та матеріального забезпечення для народу. Земля мала поділятися на дві рівні частини: суспільну, яка належала всім членам суспільства для забезпечення прожиткового мінімуму і перерозподілялася між членами волості щорічно, і приватну, що належала казні або приватним власникам і служила створенню «достатку».
У «Руській Правді» П. Пестеля виписано майбутній державний лад і політичний устрій Росії, який передбачав встановлення республіки, представницького правління в формі волосних, повітових ігуменських намісних народних зборів. Органом законодавчої влади мало стати Народне віче, а виконавчої – Державна дума, які обиралися на 5 років зі щорічною ротацією членів. Їхню діяльність контролював Верховний собор зі 120 членів-бояр, які довічно призначалися Народним вічем.
Програмний документ стояв на захисті принципу приватної власності, захищав особисту свободу, свободу віросповідання, друку, промислової діяльності, стариків і сиріт тощо.
Хоча П. Пестель не дописав 6 – 10 розділи Руської Правди», але і зроблене було великим кроком вперед у розвитку ідеології дворянської революційності.
13 травня 1818 р. в м. Решетилівка на Полтавщині брати П. І. і А. І. Борисови започаткували таємне «Товариство першої згоди», яке поставило на меті реалізацію моральних завдань і запровадження республіканської конституції. П. І. Борисов належав до прихильників республіки, а А. І. Борисов поділяв ідею конституційної монархії. До 1823 р. товариство не виявляло активних дій і об’єднувало лише 5 осіб. У 1823 р. брати Борисови познайомилися з діячем польського національно-визвольного руху Ю. Люблінським, висланим у Новоград-Волинськ під нагляд поліції. Виробивши спільну ідею визволення і єднання слов’янських народів у федерацію республік, діячі вирішили утворити Товариство об’єднаних слов’ян (1823-1825). П. І. Борисов за участю А. І. Борисова і Ю. Люблінського підготували «Правила об’єднаних слов’ян», де містилася программа дій: ліквідація кріпацтва, різниці станів, самодержавства і тиранії. Особливістю ідеології Товариства стала визнання необхідності участі народу в майбутній революції. Статутний характер мала «Клятва», складена польською і французькою мовами.
Незабаром до складу Товариства вступили офіцери В. О. Бечаснов, П. Х. Вигодовський, І. І. Горбачевський, П.Ф. Громницький, І. І. Іванов, М. О. Щепілло, Я. Я. Драгоманов, І.І. Сухінов та ін. Всього до 60 осіб. У березні 1825 р. Відбувся з’їзд організації у м. Черняхів Волинської губернії, на якому було ухвалено статут, визначено членські внески, обрано президентом П.І. Борисова, заступником П.Ф. Громницького, секретарем І.І. Іванова. Восени 1825 р. Товариство об’єдналося з Південним товариством.
Смерть Олександра І, наступна династична криза підштовхнула дворянських революціонерів до повстання, яке розпочалося 14 грудня 1825 р. в Петербурзі. Незважаючи на його поразку, 29 грудня того ж року в с. Триліси повстала мушкетерська рота, а в с. Ковалівка гренадерська рота Чернігівського полку. Повстання очолив підполковник С. І. Муравйов-Апостол – освічений, рішучий і талановитий офіцер, відданий справі революції – та його однодумець і друг М. П. Бестужев-Рюмін.,які повели повстанців на Васильків. Напередодні повстання його керівники написали два агітаційні документи – «Православний катехізис» і відозву, які закликали до збройної боротьби і були прочитані перед строєм. 31 грудня полк вступив до Мотовилівки. Наступного дня повстанці нараховували близько 1000 чоловік, у т. Ч. 19 офіцерів. Серед них були члени таємного товариства: М. П. Бестужев-Рюмін, А. П. Кузьмін, С. І., М. І., І. І. Муравйови-Апостоли, В. М. Соловйов, І. І. Сухінов, М. О. Щепилло. Селяни сердечно зустрічали солдатів, вважаючи в них своїх захисників і визволителів. 2 січня Чернігівський полк повернув на Білу Церкву, а 3 січня – на Ковалівку і Триліси, щоб далі рушити на Житомир. Але час було втрачено. На засніженому полі між селами Ковалівка і Устимівка на повстанців чекали гусари генерал-майора Ф. К. Гейсмара з двома гарматами. Після 7-8 пострілів картеччю і кавалерійської атаки опір було сламано. Повстанці втратили 6 солдатів убитими і 22 пораненими. У полон взято 5 офіцерів і 859 солдатів та унтер-офіцерів. Декабристи зазнали поразки.
Справа декабристів не пропала. Революційні ідеї дворянських революціонерів пропагувалися в таємному гуртку студентів Харківського університету В. Г. Розаліон-Сошальського (1826 – 1827 рр.). Визвольні ідеї проникали в середовище професорів і гімназистів в Ніжинській гімназії вищих наук, в якій у 1827 – 1830 рр. виникла «справа про вільнодумство».
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 27 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |