Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Житлові правовідносини.

Житловим називаються правовідносини для реалізації громадянами України свого конституційного права на житло. Стаття 47 Конституції Укра­їни передбачає, що кожен громадянин має право на житло і держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або орендувати. Наявність житла є одним з найважливіших і необхідних умов нормального існування людини. Тому забезпечення грома­дян житлом було і залишається лакмусовим папірцем у соціальній орієнтації держави, його демократичності, прихильності до права. Держава проводить житлову політику за допомогою норм права, що сукупно утворюють житлове законодавство. Основними джерелами житлового законодавства є Житловий

кодекс України (ЖК); Правила обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Україні; Правила обліку громадян, що бажають вступити в житлово-будівельний кооператив (ЖБК); Типовий договір найму житлового приміщення в будинках державного і су­спільного житлового фонду в Україні; Правила обміну житлових приміщень в Україні й ін.

Реалізувати своє право на житло, що є об'єктом житлових правовідносин, громадянин може:

1) отримавши квартиру в будинках державного і громадського житло­вого фонду;

2) вступивши до ЖБК;

3) придбавши у приватну власність житло (квартиру або будинок).

1. Надання і користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. При переході України до ринкових відносин у державі з'явилися громадяни, що успішно займаються підприємницькою діяльністю, і бажають придбати право власності на житло за свій рахунок. Держава в галузі житлової політики виходить із того, що без­коштовно або за доступну для них плату житлові приміщення в державному житловому фонді будуть надаватися тільки громадянам, котрі потребують со­ціального захисту (стаття 47 Конституції України). Для одержання житлових приміщень у державному і громадському житловому фонді громадяни мають ставати на квартирний облік за місцем проживання або за місцем роботи. На квартирний облік ставлять громадян, що потребують поліпшення жит­лових умов. До них, зокрема, належать громадяни, забезпечені житловою площею нижче рівня, визначеного Кабінетом Міністрів України і Федера­цією професійних союзів України (у м. Харкові ця норма складає 5,5 м²); які проживають у приміщеннях, що не відповідають установленим санітарним і технічним вимогам; проживають у гуртожитках; проживають за договором піднайму в будинках державного або громадського житлового фонду, а також інші громадяни, визнані такими відповідно зі статтею 34 ЖК і пункту 13 Пра­вил обліку громадян, що потребують у поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Україні.

Іншою необхідною умовою для ставання на квартирний облік є постійне проживання і прописка в цьому населеному пункті протягом не менше вста­новленого законом терміну. Водночас громадяни, що користуються правом позачергового і першочергового одержання житлових приміщень (статті 45, 461 ЖК), стають на квартирний облік незалежно від тривалості проживання в такому населеному пункті.

Житлові приміщення надаються площею не нижче середньої норми за­безпеченості (у м. Харкові — 8,3 м²) і не більше максимальної норми жит­лової площі, встановленої статтею 47 ЖК розміром 13,65 м² на одну людину. Окремі категорії громадян (науковці, особи творчих професій, особи, що страждають хронічними захворюваннями тощо) користуються правом на

додаткову житлоплощу у вигляді окремої кімнати або в додаткової площі в розмірі 10 м².

На підставі рішення про надання житлового приміщення в будинку дер­жавного або громадського житлового фонду виконком відповідної ради видає громадянинові ордер, що є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення. На підставі ордера громадянин у письмовій формі укладає з наймодавцем — житлово-експлуатаційною організацією безстроковий до­говір найму житлового приміщення. Члени родини наймача, які прожива­ють разом із ним, користуються нарівні з ним усіма правами і виконують усі обов'язки, що випливають із договору найму житлового приміщення. Повно­літні члени родини несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність щодо зобов'язань, зазначених у договорі (стаття 64 ЖК).

Основними обов'язками наймача є:

— дбайливе ставлення до житла;

— щомісячна оплата платежів за квартиру і комунальні послуги;

— проведення поточного ремонту.

При цьому забороняється самовільне переустаткування і перепланування житлових приміщень і т.п.

Наймодавець зобов'язується:

— надати наймачеві житлове приміщення і необхідне санітарно-технічне
й інше устаткування в справному стані;

— забезпечувати схоронність і належне утримання житлового будинку;
вчасно робити за свій рахунок капітальний ремонт і т.п.

Житловий кодекс та інші нормативні акти передбачають і інші обов'язки, а також права сторін, що випливають з договору найму житлового приміщення.

Слід зазначити, що Концепція державної житлової політики передбачає зміну напрямків у сфері забезпечення громадян житлом у міру входження України в ринкові відносини. Пріоритетними напрямками на майбутнє є: створення умов, за яких кожен громадянин вільно відповідно до своїх потреб і можливостей може побудувати, придбати у власність або одержати житло в оренду; надання житла на пільгових умовах у користування громадянам, що потребують соціального захисту; поступовий перехід на систему самоокуп­ної плати за користування державним житлом з адресними субсидіями окре­мим категоріям громадян на його утримання; кредитно-фінансова допомога з метою сприяння громадянам у будівництві і придбанні власного житла і т.п.

2. Громадяни з метою поліпшення своїх житлових умов вправі вступити до ЖБК і одержати в ньому квартиру. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1992 року № 593 «Про подальший розвиток житлово-будівельної (житлової") кооперації» передбачається надання пільго­вих кредитів членам ЖБК. Кредити надаються ЖБК на будівництво житлових будинків у розмірі 90% вартості будівництва будинку на термін до 30 років з річним погашенням рівними частинами. До виплати членами кооперативу всіх належних з них платежів весь будинок є власністю ЖБК. Член житлово­го, житлово-будівельного кооперативу, що цілком уніс свій пайовий внесок за

квартиру, надану йому в користування відповідно до статті 15 Закону України «Про власність», здобуває на неї право власності. Стосунки громадян з коо­перативами регламентуються ЖК України, Правилами обліку громадян, що бажають вступити в житлово-будівельний кооператив, Зразковим статутом житлово-будівельного кооперативу й інших нормативних актів.

3.1, нарешті, реалізувати своє конституційне право на житло громадяни можуть, ставши власниками квартири або житлового будинку. Придбати право власності на житло громадяни можуть виплатою пайового внеску за квартиру в житловому, житлово-будівельному кооперативі; приватизувавши квартиру, розташовану в будинку державного житлового фонду; побудував­ши житловий будинок.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» й іншими нормативними актами про приватизацію житла, привати­зації підлягають усі житлові приміщення, на які місцевими радами видано відповідні ордери. Приватизація здійснюється шляхом безкоштовної пере­дачі громадянам квартир (будинків) із розрахунку санітарної норми 21 м² загальної площі на наймача і кожного члена його родини і додатково 10 м² на родину.

Приватизоване або викуплене житло може вільно продаватися, обміню­ватися, успадковуватися і відчужуватися їхніми власниками будь-яким іншим способом.

Побудувати житловий будинок громадянин може самостійно (своїми власними силами або за допомогою родичів) або укласти договір підряду з відповідною організацією. Обов'язковими передумовами для початку інди­відуального будівництва є: відведення земельної ділянки землевпорядними організаціями в натурі і закріплення його певним актом у власність або ко­ристування; проведення дослідних робіт; наявність затвердженого архітекто­ром типового або індивідуального проекту і т.п. Право власності на житловий будинок виникає з моменту прийняття його до експлуатації та реєстрації у виконкомі місцевої ради. Громадяни можуть стати власниками житлових бу­динків і придбанням їх за договором купівлі-продажу, міни, дарування або в порядку спадкування.