Читайте также:
|
|
План лекції.
1. Загальні засади правового регулювання земельних відносин в сільському господарстві.
2. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення.
3. Оренда землі в сільському господарстві: поняття і юридичні ознаки.
4. Поняття права на земельну частку (пай).
5. Законодавство України про охорону довкілля в сільському господарстві.
6. Охорона ґрунтів, надр, вод, тварин, рослин і атмосферного повітря в сільському господарстві.
7. Правове регулювання меліорації земель.
8. Поняття хімізації сільського господарства.
Загальні засади правового регулювання земельних відносин в сільському господарстві.
Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом (ЗК) України та іншими нормативно-правовими актами.
Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з використанням земель сільськогосподарського призначення, врегульовано статтею 13 Конституції України.
Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р., а саме стаття 22 (глава 5 «Землі сільськогосподарського призначення») до земель сільськогосподарського призначення відносить землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
Стаття 23 ЗК України встановлює пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення.
У відповідності із статтею 28 ЗК України землі сільськогосподарського призначення на праві власності можуть належати сільськогосподарським підприємствам як суб'єктам аграрного підприємництва. Права власності на землю цих підприємств набуваються шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договором купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами. Стаття 79 ЗК України визначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Питання прав власності на землю регулюються главою 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)» ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р.
Землі сільськогосподарського призначення перебувають у використанні сільськогосподарських товаровиробників як суб'єктів аграрного права, яким належать відповідні земельні права та на яких покладаються відповідні земельні обов'язки, що, разом узяте, становить зміст правомочностей кожного з цих суб'єктів. Належне використання наданих йому земельних прав і виконання земельних обов'язків спрямовано на досягнення тих цілей, заради яких їм надаються сільськогосподарські угіддя.
Основною правомочністю керівників сільськогосподарських підприємств та їхніх працівників слід вважати досягнення тих цілей, заради яких сільськогосподарському підприємству надаються землі сільськогосподарського призначення.
Досягнення цілей кожним підприємством пов'язується з додержанням ним сівозмін, запобіганням посиленню процесів водної та вітрової ерозії, формуванням нових землеволодінь і землекористувань з урахуванням інженерної та соціальної інфраструктури, вжиттям заходів проти ерозії ґрунтів, недопущенням втрат гумусу, азоту, фосфору, калію, забезпеченням поливу зрошуваних земель, раціональним використанням ґрунтів.
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |