Читайте также:
|
Індійська цивілізація - одна з найдавніших на планеті. На території Індії знайдено чимало пам'яток раннього палеоліту. Розкопки поселень Хараппської цивілізації (суч. Пакистан), початок середини III тис. до н.е., свідчать, що вже тоді міста мали регулярну забудову; водогін і каналізацію, кам'яне укріплення. Населення займалося зрошувальним землеробством і скотарством, використовувало знаряддя праці з бронзи. Держава за формою правління була рабовласницькою деспотією. Вважають, що Хараппську цивілізацію сформували предки дравідів - одного із сучасних народів Індії.
У III-II тис. до н.е. в басейні річки Інд існував ще один центр індійської цивілізації - культура Мохенджо-Даро, створена давніми дравідійськими племенами. Міста теж мали регулярну забудову. Розвивались металургія, землеробство.
Населення, що належало до цих цивілізацій, сповідувало первісну племінну релігію з елементами тотемізму і культу предків. Храмів не було.
У другій половині II тис. до н.е. в Індії з'явилися кочівники-скотарі арії (арья - благородний) з Північного Заходу (східний потік ірано-індійської міграції аріїв), які злилися з місцевим населенням. Тоді розпочалося формування каст. З аріями пов'язують ведичну релігію у Стародавній Індії.
Ведична релігія
Назва ведичної релігії походить від назви збірника священних пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань Вед (веди із санск. - досл. "священне знання").
Це - одна з найдавніших релігій світу, яку, як вважають, принесли у II тис. до н.е. в Індію кочові племена аріїв. То був період розпаду первіснообщинного ладу і формування класового суспільства.
У лоні ведичної релігії з часом сформувалися основні засади індуїзму.
Веди - священні книги давньоіндійських релігій
Початок створення найдавніших книг індуїзму - Вед припадає на II тис. до н.е. Послідовники індуїзму стверджують, що вони не є людським творінням, а були почуті мудрецями від усевідаючого Брахмана як священне знання. Тривалий час вони передавалися усно і тільки в І тис. були записані мовою санскрит. Вважається, що Веди існують у їх вічній досконалій формі. Насправді ж із плином часу вони зазнали багатьох змін.
Веди є складним, багатогранним літературним масивом, який утворюють чотири групи текстів, створених у різні історичні періоди: Самхити ("Зібране"), Брахмани ("Пояснення Брахмана"), Арах'яни ("Лісова книга"), Упанішади.
Самхити складаються з чотирьох книг: Рігведи ("Веда наспівів" - зібрання пісень, які славлять богів і звернених до них молитв), Яджурведи ("Веда жертвоприношень" - збірник жертовних формул і заклинань, молитв і правил здійснення жертвоприношень), Самаведи ("Веда наспівів" - збірка співів, призначених для ритуальних цілей), Атхарваведи ("Веда заклинань" - збірник магічних заклинань проти злих духів). Спільна ознака їх - славослів'я мудрим, могутнім, милостивим божествам, звертання до них молитов, прохань, жертвоприношень.
Найдавнішою серед цих книг є Рігведа, з якої й починається давньоіндійська літературна традиція. Зафіксовані в ній міфи і сюжети живили не тільки давньоіндійський епос, а й класичну індійську літературу.
Брахмани - це книги, написані брахманами для брахманів. Вони містять коментарі до Самхитів, метою яких є зміцнення ролі та авторитету жерців, обґрунтування кастового поділу суспільства.
Араньяки й Упанішади - збірки правил для пустельників, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упанішади (санскр. - сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є своєрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсько-філософських творів, поданих у формі роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку тогочасного індійського суспільства, особливості богословських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складають шість систем: Веданта, Міманса, Санкх'я, Вайшешика, Йога і Ньяя.
Один з провідних мотивів Упанішад - походження, розвиток і перспективи людства. У них ідеться й про те, чому людина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричинює це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (особа, яка є Верховним Духом).
Веданта ("Кінець Вед") і Міманса є суто богословськими творами, які розглядають співвідношення людської душі Атмана зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід застережно прийняти все написане у Ведах і скрупульозно виконувати всі ритуали. У цьому мета і сенс життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт - це Брахман, пізнає його Атман, але для цього потрібно спочатку пізнати Атмана. Атман - це людське "Я". Отже, пізнання світу має починатися із самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання - вища форма знання, джерело щастя.
Санкх'я стверджує, що Брахма не розсіяна в природі, а природа існує незалежно від духу. Це засвідчує наявність матеріалістичної тенденції в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.
Йога і Ньяя містять думки щодо практичних проблем самовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищення душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом. Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів самовдосконалення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, а й духовне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побудов Ньяя доводить необхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).
Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага народів давньої Індії переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона мала великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають священними й пізніші ведичні релігії - брахманізм та індуїзм.
Махабхарата - енциклопедія давньоіндійського життя
Махабхарата (буквальний переклад - підтримуючий воїн) - велика оповідь про Бхаратів, епічна поема про боротьбу між двома родами - Пандавами і Кауравами.
Датується першою половиною І тис. до н.е. Належить до священного переказу - смріті. Складається з 100 тисяч двовіршів (шлок), розподілених на 18 книг. У Махабхараті згідно з традицією розрізняють три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В'яси і Сауті.
Махабхарата створювалась століттями, філософські концепції, викладені в ній, хоч і відзначаються загальною спрямованістю, проте далеко не однорідні. У Махабхараті, на відміну від Упанішад, де філософія подана в несистематизованому вигляді, з'являються цілі філософські трактати і концепції, які мають більш фіксований понятійний апарат.
Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні серед них - Санкх'я і Йога. У Махабхараті поряд з релігійно-ідеалістичними концепціями більш повно відображено, ніж в Упанішадах, матеріалістичні вчення (вчення Панчашикхи).
Найбільш вагомими текстами філософського змісту є: "Книга Санатсуджати" (5 книга), "Бхагавадгіта" (6 книга), "Мокшадхарма" (12 книга), "Анугіта" (14 книга).
У світовій літературі немає книги більш обширної. Не море - цілий океан поезії: 200 000 віршованих рядків, майже 16 Гомерівський "Іліад".
По суті, в протистоянні були не тільки двоюрідні брати - 5 Пандавів і 100 Кауравів. Одна в битві приймали участь не тільки їх близькі і далекі родичі, але майже все населення Древньої Індії, багатомільйонні маси різношерстих племен.
Благородні Пандави були і до цього часу залишають народними улюбленцями. Каурави, серед яких також немало було гідних вождів, їм заздрили з самого дитинства і намагалися - спочатку оббрехати, лишити їх по праву належного їм царства, а потім і взагалі загубити. Через це і розгорілася велика битва - на фоні великих пристрастей.
Древні автори славилися вмінням описувати битви. "Махабхарата" тут не виключення. Не розділи - цілі книги присвячені кривавому зіткненню величезних армій і вишуканими поєдинками.
Поетична майстерність безвісних авторів "Махабхарати" досягло не бувалої і майже абсолютної майстерності. Про це говорить хоча б той факт, що, починаючи з ХІХ століття, ряд сюжетів вставних поем древньоіндійського епосу не раз надихали багатьох європейських поетів. Переклад на російську мову В.А.Жуковського поеми про Налє і Дамаянті - кращий тому доказ.
"Махабхарата" - не тільки поетична енциклопедія Древності, але і ще підручник мудрості. Не одне покоління індійців вихововувалось на "Бхагавадгіті" ("Божественна пісня") - філософській поемі, вкрапленої в епос і акумулювавшій в собі основні світоглядні і моральні принципи індійського менталітету.
Окрім цього "Махабхарата" містить у собі докладну інформацію про побут і звичаї древніх індійських народів. Через неї можна довідатися про релігійні традиції тих часів, про військові об лаштунки, домашні обереги, традиції жінок і чоловіків тощо.
Доблесть, Любов і Мудрість - три головні кити, на яких стоїть "Махабхарата". А це, погодьтеся, опора самого життя.
Рамаяна: структура та герої
Епічна поема "Рамаяна" - твір індійського народу. Вона була створена в IV столітті до нашої ери. Автор поеми невідомий. Ймовірно, кілька поколінь народних розповідачів казок діяли цей епос. У "Рамаяні" зображуються подвиги Рами - міфічного царевича, викрадення його дружини Сіти царем злих демонів Раваною, звільнення Сіти, її відхід з життя, подвижництво Рами і його піднесення на небо.
Цікавий образ оповідача поеми: це святий подвижник по імені Вальмики. Він шукає героя, що був би самим відважним і доброчесним, красивим і мудрим. Оповідач схиляється до того, щоб зробити героєм своєї поеми царевича Раму, що відповідає всім цим вимогам. Такий зачин "Рамаяни".
В образі Рами можна знайти риси типового героя древнього епосу. Він улюблений син старого царя і спадкоємець престолу. У молодому віці Рама встиг зробити ряд подвигів: захистив обитель старого подвижника від злих демонів, зумів підняти чарівний лук бога Шиви і натягнути його тятиву.
Типові і сюжетні повороти "Рамаяни": гідному спадкоємцю заважає зійти на престол зла мачуха, що хоче побачити царем власного сина Бхарату. Не суперечачи волі батька, Рама, супроводжуваний своїм братом Лакшманою, відправився у вигнання. Народ проводжав свого улюбленця. Таким чином, Рама виявляє риси ідеального епічного героя: він слухняний волі батька, сполучає в собі мужність і стриманість. Читач переймається глибокою повагою до царевича, що вибрав добровільне вигнання.
Умер старий цар. Бхарата, впевнений у тому, що право на трон усе-таки належить Рамі, відправився на пошуки царевича. Свято поважаючий волю батька, Рама відмовився повернутися раніше призначеного терміну, рівним чотирнадцяти рокам. У вигнанні царевич не був бездіяльним. Він продовжував робити подвиги. Владика ракшасоі-демонів Равана, що втратив у битві з Рамою своє військо, вирішив помститися царевичу і викрав його дружину - прекрасну Сіту. На думку Равані, ця втрата повинна була погубити ненависного йому Раму.
Автор "Рамаяни" зробив ланцюг подвигів царевича основною канвою свого оповідання. Рама і Лакшмана відправилися на пошуки Сіти. До них приєднався ще один чарівний герой - цар мавп Сугріва. Союзні війська людей і мавп осадили місто, у якому сховався Равана. Ця частина поеми складає найбільший інтерес. Читач, здається, сам знаходиться серед тих, хто осаджує Ланок.
Рама запропонував супротивнику добровільно здатися і повернути прекрасну Сіту, обіцяючи за це пощадити місто і самого Равану. Але владика рішуче відмовився. Почалася жахаюча битва, що не вщухала навіть уночі. Земля наситилася кров'ю, купи трупів оточували Ланку. Рама і його брат Лакшмана були важко поранені чарівними стрілами, і тільки допомога володаря птахів повернула їх до життя. Царевич Рама зійшовся в двобої з владикою ракшасів Раваною і убив його, після чого у світі запанували спокій і світ. Рама разом з коханою дружиною Сітою і Лакшманою повернувся додому після чотирнадцятилітнього вигнання і зійшов на царство.
"Рамаяна" - типовий приклад епічної поеми. У ній є і подвиги, і викрадення, і кровопролитні битви, і чудеса. Рама протягом тисячоріч залишається улюбленим героєм індійців, а також жителів Лаосу, Непалу й інших країн Азії. Образ славного царевича використовується в поетичних і музичних добутках, в утворах народного декоративно-прикладного мистецтва. Як і багато героїв епічних народних поем, Рама - приклад для наслідування, що втілив кращі риси національного характеру.
Отже, Рама - герой давньоіндійського епосу Рамаяна, найулюбленішої поеми індійців. У селах брахмани речитативом переказують її. Рама - герой, благородна людина, воїн, мудрий монарх і люблячий чоловік. Його дружина Сіта є уособленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота жінки є настільки святою, що тільки смерть змиває підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким в Індії не сприймається як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні й культурні цінності. Тому й не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |