Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття договору фрахтування

Читайте также:
  1. Quot;Поняття особистості визначає людського індивіда як члена суспільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значимі риси" (І. С.Кон).
  2. Аудиторський ризик: поняття, оцінка та залежність від аудиторських доказів.
  3. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
  4. В поняття норми і «якості виробів» входять і модна новизна їх, і сучасність матеріалів, і рівень промислового виготовлення.
  5. В случае смерти застрахованного лица и при отсутствии в договоре выгодоприобретателя, страховое обеспечение по договору личного страхования выплачивается . . .
  6. В статті 55 Господарського кодексу України визначено поняття суб’єкта господарювання та їх класифікація
  7. Визначення поняття «логістична система» і її основні підсистеми
  8. Відношення між поняттями
  9. Вступ. Загальне поняття про темперамент
  10. Выселение из жилых помещений, предоставленных по договору социального найма с предоставлением другого помещения, без предоставления другого жилого помещения.

За договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

42. Поняття та основні умови тайм-чартеру

Фрахтування на умовах тайм-чартер (time charter) - це договір про оренду судна, коли все судно або його частина передається на конкретний час у розпорядження фрахтувальника для перевезення вантажів у будь-яких напрямках. Судновласник зобов'язаний тільки утримувати судно у справному стані й оплачувати утримання екіпажу. Фрахтувальник бере на себе всі інші витрати (паливо, портові збори) і сплачує орендну плату судновласнику;

Згідно ст. 205 КТМ Укрвїни, у тайм-чартері повинні бути зазначені:

- найменування сторін;

- назва судна, його технічні й експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість і інші);

- район плавання; ціль фрахтування;

- час, місце передачі і повернення судна;

- ставка фрахту;

- термін дії тайм-чартеру.

43. Поняття та юридична характеристика договору морського круїзу

ДОГОВІР МОРСЬКОГО КРУЇЗУ - (від англ. cruise — морська подорож, плавання) — договір, за яким одна сторона — організатор круїзу зобов'язується здійснити колективну мор. подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов'язані з цим послуги (мор. перевезення, харчування, побут, та екскурс, обслуговування тощо), а друга сторона — учасник круїзу зобов'язується оплатити одержані послуги згідно з Кодексом торговельного мореплавства України Док-том, що підтверджує наявність Д. м. к., є іменна путівка або ін. прирівняний до неї док-т, виданий організатором круїзу. Останній повинен заздалегідь (до поч. круїзу) забезпечити приведення судна в належний стан, придатний до плавання і безпеч. перевезення учасників круїзу, завчасно і належним чином спорядити його, укомплектувати екіпаж і утримувати судно в такому стані протягом усього часу круїзу. Учасник подорожі має право до поч. круїзу відмовитися від договору і, в разі завчас. повідомлення організатора про відмову від договору, одержати сплачену суму за круїз у порядку, розмірах та строки, встановлені Д. м. к. В разі, коли організатор круїзу не може надати учасникові подорожі місце на судні, передбачене договором, або за його згодою таке ж місце на ін. судні, яке за своїми характеристиками та комфортабельністю не є нижчим від обумовленого, учасник подорожі має право відмовитися від договору та одержати сплачені раніше кошти за круїз. Організатор круїзу має право відмовитися від Д. м. к., якщо до його початку виникли такі обставини, як воєнні або ін. дії, за яких ймовірна небезпека захоплення судна, затримання його за розпорядженням властей з причин, незалежних від сторін договору, тощо. Якщо ці обставини настали після поч. круїзу і призвели до його припинення, договір анулюється. У цьому разі організатор круїзу повинен повернути учасникові плату за невикористану частину круїзу і на вимогу останнього доставити його в порт відправлення. У разі збільшення строку круїзу через непередбачені обставини організатор круїзу несе всі дод. витрати, пов'язані з наданням послуг учасникам круїзу.

44. 45. Поняття та принципи міжнародного морского права

Сучасне міжнародне морське право - це галузь міжнародного права, що регулює дослідження і використання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном. Основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий океан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного прав'а - держав і їхніх об'єднань - міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов'язками в сфері дії морського права. Тому що просторова сфера дії сучасного міжнародного права містить у собі не тільки води Світового океану, його дно і надра, але і повітряний простір над ним до межі з космічним простором, вважається обгрунтованою і правомірною позиція вчених, що вважають сучасне міжнародне морське право комплексною галуззю, що включає в себе визначені положення і міжнародного повітряного права. Сучасне міжнародне морське право регламентує питання: розмежування (класифікацію) морських просторів на різні категорії за правовими ознаками; визначення правового статусу і режиму використання кожної правової категорії; захист і збереження під контролем морського середовища та ін.

Найважливішим всеохоплюючим і загальновизнаним документом є Конвенція ООН з морського права 1982 p.. яка включила в себе багато з раніше діючих документів і регламентує відзначені питання. Як основні принципи сучасного міжнародного морського права, відображені у цій Конвенції, можна зазначити: принцип свободи відкритого моря; принцип свободи використання просторів із міжнародним режимом; принцип поширення національної юрисдикції на судна та їхні екіпажі, де б вони не знаходилися при здійсненні правомірної діяльності; принцип забезпечення безпеки експлуатації суден і людського життя на морі та надання їм допомоги, незалежно від національної приналежності; принцип поширення суверенітету прибережних держав на морські простори, розташовані в межах дії національної юрисдикції; принцип неприпустимості підпорядкування національній юрисдикції просторів із міжнародним режимом; принцип неприпустимості забруднення морського середовища; принцип відповідальності за заподіяння шкоди іншим правомірним користувачам просторів і ресурсів Світового океану; принцип використання просторів із міжнародним режимом винятково в мирних цілях і на благо всього людства; принцип обов'язковості реєстрації національних суден і штучних споруд у водах Світового океану.

46. Поняття та особливості міжнародного публічного морського права

Міжнародне публічне морське право - це галузь міжнародного права, об'єктом якої є порівняно великий комплекс однорідних міжнародних відносин у зв'язку з використанням Світового океану.

Больше не нашлось ничего.

47. Поняття та правовий режим виключної морської економічної зони

Поява виключної економічної зони пов'язана з давнім прагненням держав встановити риболовні зони, що вихо­дили б за межі територіальних вод. Дві справи, які розгля­дав із цього питання Міжнародний Суд (Велика Британія V Норвегії 1952 р. і Велика Британія V Ісландії 1974 р.), за­вершились визнанням права держави створювати 12-миль-ну риболовну зону. Ситуація особливо загострилась в 70-80-ті роки ХХ ст., коли деякі держави, що розвиваються, під приводом захисту своїх рибних ресурсів об'явили в од­носторонньому порядку про значне розширення територі­альних вод1. Інші держави відмовились визнати це рішен­ня. У результаті в Конвенції ООН з морського права 1982 р. з'явився компроміс у вигляді виключної економічної зони, який отримав широке визнання в міжнародному морсько­му праві.

Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього» (ст. 55), ши­риною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіаль­ного моря» (ст. 57). Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над вик­лючною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використан­ня енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: і) створення і використання штучних островів, установок і споруд; іі) морських наукових досліджень; ііі) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов'яз­ки, передбачені в цій Конвенції» (ст. 56).

Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій зоні не піддавався небез­пеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для економічних цілей (п. 1 ст. 60).

Визначаючи права й обов'язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов'язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноходства, польотів, прокладання підвод­них кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря (п. 1 ст. 58). Іно­земна держава зобов'язана враховувати у виключній еко­номічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іно­земної держави у виключній економічній зоні (п. 2 ст. 56).

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне зако­нодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами. В Україні прийнято Закон України «Про вик­лючну (морську) економічну зону України»1. Криміналь­ним кодексом України в ст. 249 встановлена кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.

48. Поняття та склад внутрішніх вод

Внутрішні морські води являють собою водний простір, який розташований між береговою лінією та тими вихідними лініями, від яких відраховується ширина територіального моря.

Схоже визначення закріплено і в Конвенції ООН з морського права 1982р., де зазначається що внутрішні морські води складаються з вод, які розташовані в бік берегу від вихідної лінії територіального моря. Відповідно ст. 5 Конвенції 1982р. «нормальною вихідною лінією для виміру ширини територіального моря є лінія найбільшого відливу уздовж берега, зазначена на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу». У ст. 7 вище вказаної Конвенції говориться, що «у місцях, де берегова лінія глибоко порізана й звивиста або де є уздовж берега й у безпосередній близькості до нього низка островів, для проведення вихідної лінії, від якої відміряється ширина територіального моря, може застосовуватися метод прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки».

Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі. Правовий режим внутрішніх морських вод України регулюється Конституцією України, Кодексом торговельного мореплавства України, Законом України «Про державний кордон України» й іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991р. до внутрішніх вод України належать:

1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, при-йнятих для відліку ширини територіального моря України;

2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кож-ного з них не перевищує 24 морських миль;

4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

Різновидом внутрішніх морських вод є так звані «історичні води», пе-релік яких встановлюється урядом відповідної держави. До історичних вод звичайно належать води деяких заток (незалежно від ширини входу), що у силу історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутріш-німи водами прибережної держави. Історичними затоками визнаються ті, у відношенні яких відповідна прибережна держава традиційно здійснює права володіння й у межах яких вона має особливі економічні інтереси.




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 29 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | <== 11 ==> | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав