Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ліквідація українського національного відродження в 30-ті роки. Комуністично-радянська преса України.

1927р. 70% урядових установ вели свої справи українською мовою, 80% загальноосвітніх закладів проводили навчання українською мовою, 87% газет видавалося українською мовою, українська інтелігенція створила низку громадських організацій, зокрема й письменницьких, які відігравали величезну роль у суспільному житті республіки. Відбувався процес відродження української нації, що, безумовно, вело до постановки питання про її суверенітет. Це злякало більшовиків.З 1930-1932рр- закінчення "українізації", кінець розвитку українознавства, наступ на українську науку, починаючи з 1932року, геноцид, голодомор 1932-1933рр., починається наступ на пресу, яка закабалюється радянським керівництвом, повернення до російської мови, цілком оформлюється партійно-радянська преса з 1930р., з її посутніми рисами, починається фізичне винищення журналістів, публіцистів, згодом посилюється практика "донос через газету".

Тим часом радянська влада, виявляючи і студіюючи розвиток української думки, праці і творчості через відпо­відні чинники, що поволі проходили в усі його клітини, готує свій перехід до нової національної політики, що на­ступає з 1930—1932 рр. як третя доба.

Приносить вона рафіновані, цинічні методи ліквідації української національної думки і характеризується двома основними моментами:

фаворизування жаргону в пресі, як шлях до мовної асиміляції (Втрата власної мови, культури і самосвідомості представниками народу, які знаходяться в середовищі іншого народу). і

протиставлення до ідеї українства — ідеї совєтської ба­тьківщини („советского отечества”) і братання української культури з російською на користь останньої.

Як наслідок — широке розгорнення ліквідації всіх ор­ганів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження чистоти української мови і розвитку української культури, письменства, науки.

З приходом в Україну советської влади приходить ступнева, але рішуча ліквідація національної української преси. Залишається і в дальшому розвиваєть­ся лише преса комуністична, що стоїть на ґрунті совєтсь- кому. Початки цієї преси сягають ще кінця 1917 р., коли (19. XII) появився перший орган советської влади, утворе­ний Москвою в Харкові під назвою ЦИКУК (Централь­ный Исполнительный Комитет Украины). Був це „Віст- ник Української Народної Республіки”, назву якого дру­ковано в мовах українській і російській, а зміст переважно в мові російській.

В міру захоплення українських земель совєтською вла­дою в зайнятих нею місцях з’являлася і совєтська преса. Розвиток і стан її творить нову сторінку в історії журналіс­тики на українських землях. Можна її поділити на три ви­разні доби.

Перша — коли ліквідуються органи української націо­нальної і соціалістичної думки, що не стояли на ґрунті совєтської дійсності. Незалежна УСДРП мала в Києві своїм центральним органом щоден­ник під назвою „Червоний Прапор”, що виходив у 1918 р. і став в 1920 р. органом організаційного комітету Україн-- ської комуністичної партії (УКП). Виходило в цей час кілька органів цієї партії і на провінції, як „Червоний Шлях” у Кам’янці-Подільському та інші. Незабаром УКП примушена була влитися до новоствореної КП(б)У (Ко­муністична партія більшовиків України), як до терито­ріальної партії, і ліквідувати свої органи.

Початки преси КП(б)У українською мовою припада­ють на березень 1919 р., коли у Києві губернський комітет цієї партії почав видавати щоденну газету під назвою „Більшовик”, а у Харкові — Центральний і Харківський комітет — щоденник під назвою „Комуніст — Комму- нист”.

Врешті, 1922 р. українська некомуністична преса цілковито зникає. Зали­шається преса лише партійно-комуністична та офіційна совєтська, що поступово взаємно покриваються. Україн­ською мовою цього року виходить 56 органів.

Друга доба визначається національною політикою совєт­ської влади, відомою під назвою „українізації”. Тягнеться вона від 1924 до 1930—1931 рр. На цю добу припадає переве­дення багатьох центральних і місцевих органів на українську мову та збільшення їх кількості.Тоді ж відбувається розвиток щоденної газети „Вісти” в напрямі скупчення визначніших українських літератур­них, наукових і журналістичних сил. До цього ж часу належить народження і розвиток та­ких літературних, наукових, мистецьких органів як „ВАПЛІТЕ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а тим часом совєтська влада, виявляючи і студіюючи розвиток української думки, праці і творчості через відпо­відні чинники, що поволі проходили в усі його клітини, готує свій перехід до нової національної політики, що на­ступає з 1930—1932 рр. як третя доба.