Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ділянковий метод лісовпорядкування. Метод контролю поточного приросту.

Лекція 16

Тема. Методи лісовпорядкування

План

Поняття про методи лісовпорядкування. Методи поділу на лісосіки.

Методи нормального запасу. Періодні методи лісовпорядкування.

Метод класів віку.

Ділянковий метод лісовпорядкування. Метод контролю поточного приросту.

1. Розвиток лісогосподарської галузі, підвищення ролі лісу в житті людини, зміни економічних умов вимагають вдосконалення лісовпорядних прийомів. У теорії лісовпорядкування існує поняття про методи лісовпорядкування, але різні вчені-лісовпорядники трактують його по-різному. М.М.Орлов визначає методи лісовпорядкування як способи комбінації елементів лісового господарства у часі та просторі. М.П.Анучин стрижневим питанням всіх методів лісовпорядкування визнає регулювання щорічного користування лісом. А.А.Байтін розглядає методи лісовпорядкування як комплекс організаційно-технічних способів і прийомів, за допомогою яких елементи господарства об’єднуються в одне організаційне ціле, утворюючи конструктивну форму лісового господарства з постійним користуванням та відновленням лісу. У розумінні В.А.Бугайова методи лісовпорядкування – це поєднання методів інвентаризації лісу і системи запроектованих лісогосподарських заходів, спрямованих на раціональне і найповніше використання земель лісового фонду, захисних функцій насадження і отримання продуктів лісу.

Керівним принципом, який визначає організацію лісового господарства завжди була і залишається вимога ув’язки користування лісом та його відтворення.

Впровадження лісовпорядних методів у практику далеко не завжди відбувалось за принципом заміни старих методів більш досконалими. Історія лісовпорядкування знає немало прикладів, коли лісовпорядкування відмовлялось від нових методів і верталось до більш простих і грубіших старих.

Методи лісовпорядкування відрізняються, у першу чергу, принципами розрахунку користування лісом, основою яких може бути або площа, або запас, або приріст, або поєднання цих елементів. З іншої сторони, різниця між методами лісовпорядкування полягає в облікових одиницях, за якими проводиться розрахунок головного користування: ліс у рамках господарського об’єкту; ліс у межах періодних площ; ліс, поділений на квартали, які згруповані за періодами рубки; сукупність ділянок господарської секції; окреме насадження чи окремі групи дерев.

Залежно від того, які принципи покладено в основу, всі методи лісовпорядкування можна об’єднати у такі групи:

· методи поділу на лісосіки;

· методи нормального запасу;

· періодні методи;

· методи класів віку;

· метод ділянкового господарства;

· метод контролю поточного приросту.

Поділ лісу на річні лісосіки був першим кроком на шляху впорядкування лісового господарства та регулювання лісокористувань. Метод простого поділу полягав у поділі лісів господарського об’єкту на стільки лісосік, скільки років у обороті рубки. Величина річної лісосіки визначалась як частка від ділення площі покритих лісом земель на оборот рубки (20-30 років у низькостовбурних господарствах, 80-100 років – у високостовбурних):

Лісосіки залишали під природне відновлення. Цей метод знайшов застосування в середині XIV століття у Німеччині, в XVI столітті – у Франції, в першій половині XVIII століття – у Росії.

Метод простого поділу насаджень на лісосіки не приймав до уваги особливості складу і віку деревостанів. Він забезпечував рівномірність користування за площею, але не за масою деревини.

Розвитком і вдосконаленням цього методу став метод складного поділу насаджень на лісосіки, який виник на початку XIX століття у Польщі і отримав назву “польського методу”. При цьому методі лісовпорядкування лісовий масив ділили на частини по 500-1500 га і для кожної з них встановлювали свій оборот рубки. При поділу обороту рубки у високостовбурному лісі на 3-4 періоди і, відповідно до цього, площі кожної частини на стільки ж періодних площ, ліс у кожній з них ділили на стільки рівних лісосік, скільки років у періоді. Так, при обороті рубки 120 років приймали 4 тридцятирічних періоди і кожна періодна площа ділилась на 30 річних лісосік. У найближчій до рубки періодній площі переважав стиглий ліс, у наступній – достигаючий, далі – середньовіковий і в останній – молодняки. Таким чином, користування у періодній площі тривало 30 років, після чого на 90 років переривалось і рубка переносилась на чергову періодну площу.

Методи поділу лісу на лісосіки не відповідають сучасним задачам інтенсивного лісового господарства і можуть застосовуватись в умовах примітивного порослевого господарства (общинні та селянські господарства Франції).

2. Методи нормального запасу грунтуються на тому, що річне користування лісом повинно дорівнювати річному приросту і що метою ведення господарства є нормальний запас, тобто максимальний запас насадження при повноті 1,0. Ці методи носять ще й назву “формульні методи”. Вони виходять з припущення, що у дійсному лісі існує така ж прямопропорційна залежність між приростом і запасом, як у нормальному лісі. Тоді щорічне користування лісом за запасом L, яке дорівнює величині дійсного приросту Z_a, має так відноситись до нормального приросту Z_н, як дійсний запас M_a до нормального запасу M_н:

Z_a:Z_н= M_a: M_н

Звідки L= Z_a= формула

У цій формулі, відомій як метод Гундесгагена, нормальний запас визначається за таблицями ходу росту нормальних насаджень, а нормальний приріст – за нормальним запасом на 1 га стиглих насаджень. Дійсний запас визначається за підсумками таблиці класів віку.

Свій розвиток метод Гундесгагена отримав ще у ряді формул. Найбільш досконалим методом цієї групи є метод Гейєра. Щорічне користування при цьому методі дорівнює дійсному середньому приросту, збільшеному або зменшеному на різницю між дійсним та нормальним запасами, поділеній на зрівнювальний період, на протязі якого дійсний запас повинен зрівнятись з нормальним.

Загальний недолік методів нормального запасу полягає у хибній думці, що досягненням нормального запасу ліс можна привести до нормального стану. Нормальний запас не забезпечує постійного рівномірного користування, якщо насадження розподілені за віком нерівномірно.

Основою для розрахунків розмірів головного користування при періодних методах служив поділ лісу на квартали та виділи і детальна таксація насаджень. Господарство націлювалось на вирощування переважно чистих, простих насаджень і на те, щоб добитись однорідності насаджень в межах кварталу.

На початку XIX століття німецький вчений Гартіг Г.Л. запропонував для лісовпорядкування лісів Прусії періодно-масовий метод. Для проведення розрахунків за запасом лісовий фонд розподіляли залежно від віку насаджень на 3-6 періодів. До першого періоду відносили квартали з найстарішими насадженнями, до останнього – з наймолодшими. Запас насаджень кожного періоду визначався з врахуванням приросту за термін до віку головної рубки. Приріст обчислювали за місцевими таблицями, що складались при лісовпорядкуванні. Сумарний розмір лісокористування по всіх періодах ділили на кількість періодів і отримували обсяг рівномірного періодного користування. Якщо попередній розподіл за періодами відрізнявся від обчисленого – насадження переставляли по періодах. Розмір щорічного користування визначався діленням маси періодного користування на тривалість періоду в роках.

Достоїнство методу полягало в системі господарського поділу лісу на квартали та виділи, таксація лісу за допомогою таблиць. Недоліком була непевність розрахунків приростів і запасів на десятиріччя вперед, відсутність дій по покращенню розподілу насаджень за класами віку.

Періодно-площадний метод, запропонований приблизно у той же час в Саксонії Г. Котта, передбачав ділити лісовий фонд на періоди не за запасом, а за площею. Його основною метою було забезпечити рівномірність користування за площею, маючи на увазі, що в крупних об’єктах цим буде досягнута і рівномірність користування за запасом.

Квартали розподіляли за періодами, виходячи з середнього віку насаджень кожного кварталу. Як і в попередньому випадку, до 1-го періоду відносили квартали з насадженнями найстаршого віку, до останнього з найменшим середнім віком (молодняки). Черговість рубки вказувалась на плані лісонасаджень. Сума площ в кожному періоді мала бути однаковою. В межах кожного періоду розрахунок головного користування проводився не за площею, а за масою для забезпечення рівномірності користування.

Періодно-площадний метод мав свої переваги перед періодно-масовим методом: розрахунки головного користування були стабільнішими і точнішими; принцип розподілу кварталів за періодами наближував ліс до нормального стану протягом обороту рубки. Однак, використання цього методу при лісовпорядкуванні не забезпечувало рівномірного користування через відмінності у складі та продуктивності насаджень різних періодів; рубка насаджень одного періоду супроводжувалась відхиленнями від віку стиглості; одночасна рубка насаджень одного кварталу вимагала створення чистих одновікових насаджень, нестійких до негативних факторів навколишнього середовища.

3. Метод класів віку запропонував проф. Рудзький у 1888 році. Лісовпорядна інструкція Орлова (1911р.) вводила в практику цей метод у поєднанні з періодним методом.

Основою всіх розрахунків при цьому методі покладена таблиця класів віку, яка відображає сучасний розподіл насаджень за класами віку, бонітетами, повнотами, товарністю. Тривалість класів віку – 5, 10, 20 років. для кожної породи обчислюють середні таксаційні показники. Об’єктом розрахунків є господарська секція – сукупність насаджень, однорідних за своїм складом та іншими ознаками, які хоч і територіально роз’єднані, але об’єднуються в одне ціле системою лісогосподарських заходів. Для кожної господарської секції встановлюють єдиний вік головної рубки, проводиться однаковий розрахунок головного користування, однаковий спосіб лісовідновлення і т.п.

Метод класів віку не ставить за мету досягнути рівномірного користування на протязі всього обороту рубки, рух до рівномірного користування здійснюється поступово.

В даний час цей метод є основним методом лісовпорядкування. У лісовпорядній інструкції записано: “Основним методом лісовпорядкування є метод класів віку, при якому таксаційні виділи за визначеною спільністю ознак групуються в господарські секції, які відповідають господарському призначенню лісів”.

Кінцевою метою методу класів віку є досягнення такого розподілу насаджень за віком та площею, який би забезпечував тривале користування лісом при розширеному відтворенні деревини та інших корисностей лісу.

4. Метод ділянкового господарства або ділянковий метод грунтується не на зведеній по всьому господарству таблиці класів віку, а на стані кожного окремого насадження. Розмір рубки визначається не єдиним для всього господарства оборотом, а особливістю і станом конкретного насадження. Розмір користування лісом визначається як сума користувань по кожній ділянці і не повинен перевищувати величини середнього приросту.

Господарські секції при цьому методі лісовпорядкування не виділяються. Спосіб головної рубки та всі господарські заходи встановлюються для кожного виділу окремо.

Особливості інвентаризації лісів при цьому методі лісовпорядкування:

· ревізійний період скорочується до 5-7 років;

· проводиться обов’язкове грунтово-типологічне обстеження зі складанням грунтових карт і схем типів лісорослинних умов та типів лісу;

· застосовуються крупномасштабні (1:5000); 1:10000) аерофотознімки;

· формуються постійні укрупнені господарські ділянки, границі яких позначають масляною фарбою в натурі;

· закладається багато постійних пробних площ;

· складаються місцеві таблиці ходу росту насаджень;

· у більшій мірі застосовують вимірювальну і перелікову таксацію.

Основою для виділення господарської ділянки є тип умов місцезростання. До однієї ділянки можуть бути віднесені насадження з різницею у віці в 1 клас віку, в складі і повноті – 0,3-0,4.

Цей метод є прогресивнішим, ніж метод класів віку, але й дорожчим. Здебільшого його використовують у поєднанні з методом класів віку (комбінований метод). Ширше, ніж у нас його використовують в Німеччині, Чехії, Словаччини, Польщі.

На думку М.П.Анучина, якщо об’єктом періодних методів є ліс на значній території, методи класів віку та ділянковий враховують кожне насадження, то метод контролю поточного приросту – окремі дерева.

Цей метод запропонував наприкінці XIX століття французький лісничий Гюрно, а практично застосував швейцарський лісничий Біоллей. Тому, в літературі він відомий як метод Гюрно-Біоллея.

Метод контролю поточного приросту застосовують у різновікових змішаних насадженнях, в яких проводять добровільно-вибіркові рубки. Лісовий масив ділять на невеликі (5-15 га) постійні ділянки, запас на яких визначають шляхом суцільного переліку дерев, починаючи з діаметра 12-16 см. Місця замірів діаметрів позначають масляною фарбою. При визначенні таксаційних показників дерев користуються одними й тими ж таблицями.

Розмір користування лісом ставлять у залежність від поточного приросту. Цей метод вимагає повного обліку проміжного користування лісом. Поточний приріст за ревізійний період визначається за формулою:

Формула

де

M_a та M_a-n – запаси насаджень поточної та попередньої інвентаризації;

M_пром. - запас проміжного користування за ревізійний період:

n – тривалість ревізійного періоду.

Як правило, користування повинно бути в межах поточного приросту.

Метод поточного приросту дає змогу встановлювати запас і приріст деревини, виявляти вплив на них добровільно-вибіркових рубок, здійснювати контроль за характером рубок та зміною запасу. Таким чином він нетільки встановлює розмір користування, але й контролює господарську діяльність.