Читайте также:
|
Д. Б. Ельконін (1904-1984) досліджував проблеми присвоєння дитиною способів родової людської діяльності як основи розвитку його специфічно людських здібностей. Д. Б. Ельконін визнавав тільки формулу «дитина в суспільстві» (а ніяк не «дитина і суспільство»), підкреслюючи, що дитина з моменту народження є суспільною істотою. Психічний розвиток дитини протікає в системі відносин двох типів: «дитина - суспільний предмет» і «дитина - суспільний дорослий». «Суспільний дорослий» виступає носієм «суспільно вироблених способів дії» з предметами, втіленням смислів і норм життя. Опановуючи основами культури, дитина не пристосовується до умов життя, а виступає як активний суб'єкт діяльності, в процесі здійснення якої у нього виникають і розвиваються різні психічні новоутворення.
Розгорнута періодизація психічного розвитку дитини від народження до 17 років була створена Д. Б. Ельконіна і представлена в статті «До проблеми періодизації психічного розвитку в дитячому віці» (1971). У розвитку дітей Д. Б. Ельконін вважав за необхідне виділення стадій, вікових періодів, а не просто тимчасових проміжків. Він розглядав вік як «відносно замкнутий період, значення якого визначається насамперед його місцем і функціональним значенням на загальній кривий дитячого розвитку». Кожен психологічний вік характеризується показниками, які знаходяться між собою в складних відносинах:
1. Соціальна ситуація розвитку;
2. Провідна діяльність.
3. Основні новоутворення.
Соціальна ситуація розвитку визначається як фактичне місце дитини в суспільних умовах, його ставлення до них і характер діяльності в них. З життям дитини в певній соціальній ситуації нерозривно пов'язані і типова для даного віку діяльність дитини, що складають її другу найважливішу характеристику.
Д. Б. Ельконін використовував поняття провідна діяльність розроблене О. М. Леонтьєвим, як критерій виділення психологічного віку. У кожному віці є система різних видів діяльності, але провідна займає в ній особливе місце. Провідна діяльність проходить тривалий шлях становлення, розвитку (під керівництвом дорослих), а не виникає відразу в готовій формі.
Провідна діяльність - це не та діяльність, яка займає у дитини більше всього часу. Це головна діяльність за її значенням для психічного розвитку:
- у формі провідної діяльності виникають і всередині неї диференціюються інші, нові типи діяльності (так, у грі в дошкільному дитинстві вперше виникають і складаються елементи учіння);
- у провідній діяльності формуються або перебудовуються часткові психічні процеси (у грі формуються процеси активної уяви дитини);
- від провідної діяльності залежить розвиток змін особистості дитини, що спостерігаються в даний період (у грі дитина засвоює мотиви і норми поведінки людей, що становить важливий бік формування особистості).
Д. Б. Ельконін представив послідовність психологічних вікових груп у дитинстві таким чином:
- криза новонародженості;
- дитинство (2 місяці - 1 рік) - безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим;
- криза одного року;
- ранній вік (1 - 3 роки) - гарматно-предметна (предметно-маніпулятивна) діяльність;
- криза трьох років;
- дошкільний вік (3 - 7 років) - рольова гра;
- криза семи років;
- молодший шкільний вік (8-12 років) - навчальна діяльність;
- криза 11 - 12 років;
- підлітковий вік (1 1 - 15 років) - інтимно-особисте спілкування з однолітками;
- криза 15 років.
Всередині діяльності виникають і розвиваються так звані психологічні новоутворення. При зміні однієї провідної діяльності іншою (коли, наприклад, ігрова діяльність дошкільного віку заміщається іншою провідною діяльністю - навчальної, характерною вже для молодшого шкільного віку) відбувається криза. Залежно від змісту виділяють кризи відносин (3 роки і 11 років) і кризи світогляду (1 рік і 7 років).
Д. Б. Ельконін у поданій ним схемі психічного розвитку в дитинстві розробив ідею про періодичної зміни, чергування в онтогенезі двох типів діяльності.
Цей крок був підготовлений роботами О. В. Запорожця і П. Я. Гальперіна, присвяченими аналізу будови і формування предметної дії. О. В. Запорожець вважав, що психічні процеси є різновидами орієнтовних процесів. Так, сприйняття - це орієнтування у властивостях і якостях предметів, мислення - орієнтування в їх зв'язках і відносинах, а емоції - орієнтування в особистісних сенсах. При дослідженні довільних рухів і їх формування у дітей О. В. Запорожець прийшов до висновку про роль орієнтування як провідної частини дії та про проходження орієнтуванням декількох етапів - від зовнішньої, розгорнутої, до внутрішньої, згорнутої. П. Я. Гальперін вивчав розвиток внутрішньої, розумової діяльності. Він вважав, що з трьох компонентів дії - орієнтування, виконання та контролю - найбільше значення має саме орієнтування. Правильно задана орієнтовна основа дає можливість з першого разу виконати дію безпомилково. Поступово (поетапно) відбувається інтеріоризація дії і перетворення його у внутрішню, розумову дію.
Отже, в кожній людській дії можна виділити дві його сторони, дві частини - орієнтовну і виконавчу. Фаза орієнтування передує виконанню. Вона особливо розгорнута на початкових етапах освоєння нового предметного дії. Саме орієнтовна частина дії піддається інтеріоризації, що і складає основний зміст функціонального розвитку психіки.
У діяльності можуть бути виділені дві сторони - мотиваційна і операційна; вони розвиваються нерівномірно, причому темп розвитку окремої сторони діяльності в кожному віковому періоді змінюється.
Відповідно до гіпотези Д. Б. Ельконіна, в будь-якому дитячому віці можуть бути виділені два типи діяльності:
- в немовлячому віці, дошкільному та підлітковому віці у дитини розвивається переважно суспільно-мотиваційна сторона діяльності; складається орієнтація дитини в системі відносин, мотивів, смислів людських дій – І тип діяльності;
- в ранньому дитинстві, молодшому шкільному віці, ранній юності, що слідують після названих вгорі періодів, у дитини розвивається вже операційна сторона цієї діяльності – ІІ тип діяльності.
Таблиця 1
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |