Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Історія розвитку юридичної психології

Читайте также:
  1. Cучасні моделі розвитку підприємства: їх суть та характеристика
  2. Альтернативні періодизації психічного розвитку людини
  3. Безумовні вроджені рефлекси та їх значення в розвитку новонародженої дитини.
  4. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.
  5. Взаємодія суспільства та природи в їх історичному розвитку
  6. Визначення психології як науки, її значення, основні принципи, завдання
  7. Визначте досягнення і прорахунки в науково технічному розвитку України в перше десятиріччя після проголошення незалежності України.
  8. Визначте напрям розвитку законодавства про державний контроль у сфері виконавчої влади
  9. Визначте напрямки розвитку законодавства по оновленню змісту адміністративно-правового статусу громадян
  10. Визначте напрямок розвитку законодавства про органи виконавчої влади

Опорний конспект

----------------------------------------------------

 

 

Історія розвитку юридичної психології

 

 

Перші спроби систематизувати знання з психології юриспруденції припадають на ХУШ століття.

Можна виділити такі основні етапи розвитку юридичної психології:

І — описовий (з давнини до початку XIX ст.);

II — порівняльно-аналітичний (XIX ст.);

III — природничо-науковий (початок XX ст.);

IV — сучасний (з 60-х років XX ст.).

У Росії на необхідність враховувати психологію злочинців вказував І.Посошков (1652-1726) який у «Книзі про бідність і ба­гатство» запропонував різні способи допиту обвинувачува­ного та свідків. Князь Михайло Щербатов (1733-1726) підняв питання про можливість дострокового звільнення злочинця, про необхідність залучення ув’язнених до роботи.

Х. Штельцер у 1806-1812 рр. започаткував у Московсько­му університеті курс «Кримінальної психології» за Ф. Галлем.

Середина і друга половина ХІХ століття відзначали­ся значним посиленням в Європі інтересу до кримінальної психології, що пов'язано з антропологічним підходом до кри­мінології, заснованим професором судо­вої психіатрії Чезаре Ломброзо (1835-1909). У книзі “3лочинна людина,вивчена на основі антропології, судової медицини та тюрмознавства” він намагався знайти матеріальний субстрат злочину, вважаючи, що злочинець — це атавістичний тип, який має ряд фізичних та психічних рис, злочинця неможливо виправити. Ч. Ломброзо провідними факторами злочин­ності вважав біологічні, і засобом боротьби зі злочинністю він називав ізоляцію злочинного типу від сус­пільства.

Деякі юристи другої половини XIX і початку XX століт­тя в Росії вважали, що психологія повинна скласти наукову основу кримінального права, тобто на її теренах повинно будувати­ся вчення про суб'єкт злочину, осудність, зміст покарання. Під впливом психології розвивалася ідея індивідуалізації злочин­ного діяння, відповідальності за нього, виникло вчення про особистість злочинця як об'єкта покарання.

Значне зростання інтересу до психологічних проблем злочинності та злочинця мало місце в російській науці на­прикінці XIX століття і було пов'язане з практичною та на­уковою діяльністю Л. Владимирова, Д. Дриля, С. Гогеля, Л. Петражицького, А. Фрезе, В. Чижа, М. Ядринцева та ін.

Професор Л. Владимиров, викладач Харківського, Московського та Петербурзького університетів у своїх працях ”Про значення лікарів-експертів у кримінальному судочинст­ві”, “Психологічні особливості злочинця за новітніми дослідженнями”, “Психологічні дослідження в кримінальному суді» обгрунтував необхідність залучення до судочинства експертів-спеціалістів із психології, які мали б право ознайомитися з матеріалами справи, обстежу­вати підсудного, допитувати учасників процесу. Він вважав, що злочин може бути результатом психічного стану, тому слід використовувати медико-психологічні дослідження, враховувати соціальні причини.

Л.Петражицький у книгах «Про мотиви людських вчинків», «Вступ до вивчення права і моральності. Емоційна психологія” та інших вважав, що державно-правові та інші науки ма­ють спиратися на аналіз психологічних явищ. Соціальний прогрес, розвиток права, моралі, естетики і навіть перехід від правової системи рабства до права вільної праці та конкурен­ції — це все наслідки і продукти «прогресу людської психіки». Право він поділяв на позитивне та інтуїтив­не. Позитивне — нормативне право, яке санкціонується дер­жавою. Інтуїтивне право про­тистоїть офіційному і несе в собі певний емоційний код, смислову субстанцію. Це система усталених ціннісних орієнтацій. Інтуїтивне право є абсолютним, а позитивне — віднос­ним.

С. Гогель у книгах «Суд присяжних та експертиза», “Роль суспільства в боротьбі зі злочинністю», «Курс кримінальної політики у зв'язку з кримінальною соціологією» зробив спробу поєднати біологічний та соціологічний підходи щодо дослідження злочинів і злочинця, висловивши думку про необхідність залучення спеціальних психологічних знань до кримінального судочин­ства.

Робота Г. Гроса «Кримінальна психологія», стала продовженням його «Порадника для слідчих», присвячена аналізу психології допиту свідків, звинувачуваних, психології судової діяльності. Автор визначав судову психологію як сукупність психологіч­них знань, що можуть стати в нагоді для криміналіста. Г. Гросом був зібраний значний матеріал спостережень у різних сферах судової діяльності. У структурі судової психології він виділив суб'єктивну психологію, під якою розумів психічну діяльність судді, і об'єктивну — психічну діяльність тих учас­ників процесу, які забезпечують судді матеріал для остаточних висновків і суджень, необхідних для винесення вироку. Сюди ж віднесена психологія свідків, звинувачуваного, потерпілого.

Психічну діяльність судді Г. Грос ділив на сприймаючу і конструктивну. Сприймаючу він розділив на три час­тини: перша — психологічне спостереження в суді, друга — самодисципліна всіх учасників процесу (щоб психологічне спостереження було точним), третя — феноменологічне вив­чення явищ ( що дане у безпосередньому сприйманні і на під­ставі яких принципів можна робити висновки про наявні психологічні процеси). Зазначені міркування Г. Гроса дали початок теоретич­ному обгрунтуванню юридичної психології.

Вчений і практик Анатолій Коні (1844-1927узагальнивши влас­ний досвід підійшов до оцінки кожного явища з точки зору його використання в практичній діяльності юриста. Найбільше уваги А. Коні приділив психології судової діяльності, психології свідків, потерпілих і їх свідченням. Він відмітив і необхідність аналізу психології судді як головної фі­гури в кримінальному процесі. Від судді А. Коні вимагав знання не тільки права і судової практики, а й філософії, історії, психології, мистецтва, літератури, загальної високої культури, широкої ерудиції. Щоб займати суддівське крісло, вважав він, необхідно мати тверду волю, вміти протистояти натиску, про­ханням, тиску «громадської думки» тощо.

Вирішення методологічних проблем юридичної психоло­гії тривало у XX столітті.

Практичним втіленням законодавчих розпоряджень про можливість і необхідність проведення різного роду експертиз з метою надання допомоги правосуддю було створення від­повідних установ. Так, у 1918 р. в Петрограді організований Кабінет по вивченню злочинності і злочинця, головним зав­данням якого було проведення судово-психологічних дослід­жень. Такі ж кабінети пізніше відкриті у Саратові, Москві, Баку, Ростові, Києві, Харкові, Одесі. За рішенням Наркомюсту УРСР кабінети, що знаходилися на території республіки, були реор­ганізовані в обласні інститути науково-судової експертизи, які, окрім криміналістичних, фізичних, хімічних та інших експер­тиз, проводили кримінолого-психологічні дослідження.

У 1925 р. в Москві був створений Державний інститут вив­чення злочинця і злочинності, діяльність якого координува­лася Народним комісаріатом внутрішніх справ, закладами охорони здоров'я, освіти. В інституті працювало чотири сек­ції: 1) соціально-економічна, 2) пенітенціарна, 3) біопсихологічна, 4) криміналістична. Інститут став головним закладом для Кабінетів вивчення злочинця і злочинності в Москві, Ле­нінграді, Саратові, Ростові.

Прикладні судово-психологічні дослідження у 20-ті роки ХХ ст. мали багатопрофільний характер, їх об'єктом були психоло­гічні передумови злочинів, побут і психологія різних груп злочинців, психологія показань свідків, судово-психологічна експертиза, психологія засуджених, психологія неповнолітніх злочинців. У 1927 р. створена лабораторія експериментальної психології, в якій О. Лурія проводив досліди з метою уточнен­ня можливостей застосування методів експериментальної психології, зокрема, асоціативного експерименту, для викрит­тя злочинців і розслідування злочинів. Він зробив спробу фік­сації результатів на приладі, який показував швидкість реакції досліджуваної особи на слова-подразники. Застосування такої апаратури, на його думку, допомагало б об'єктивному визна­ченню ставлення людини до фактів, обставин, встановленню його належності до вчиненого злочину. О. Лурія пропонував також вивчати за допомогою експериментальних психо­логічних методів вплив обстановки судового розгляду на свід­ка, суддю і слідство.

У Інституті вивчення мозку і психічної діяльності були лабора­торії, де досліджувалися питання судової психології. На їх ос­нові В. Бехтерев і його послідовники видали низку робіт про використання принципів рефлексології для вивчення злочин­ця і розкриття злочинів. Відомий учений, професор Мос­ковського університету С. Познишев опублікував ряд робіт, присвячених пенітенціарному і кримінальному праву, пере­вихованню ув'язнених. Його книга «Кримінальна психологія. Злочинні типи» стала підсумком проведених до­сліджень щодо особи злочинця та причин злочинів.

С.Познишев вважав, що злочинність породжується і змі­нюється під впливом певних умов, а також від того, що орга­нізм дістав у спадок від предків, тому жоден злочин не мож­на пояснювати виключно зовнішніми причинами, ігноруючи індивідуальні особливості злочинця.

На І Всесоюзному з'їзді, присвяченому вивченню пове­дінки людини (січень—лютий 1930), з доповідями щодо су­дової психології виступили А. Брусиловський “Основні про­блеми психології підсудного у кримінальному процесі”

Тільки у 1965 році до програми підготовки юристів у вищих навчальних закладах було введено курс «Психологія (загальна та судова)», розгорнуті прикладні психологічні дослідження для правоохоронних цілей, правозастосовчої і профілактич­ної діяльності; питання юридичної психології стали розробля­тися з метою забезпечення навчального процесу. У 1966 р. від­бувся Всесоюзний семінар із судової психології, на якому обговорювалися питання викладання психології в вузах, а також проблеми судово-психологічних досліджень. У цей час ство­рювалися програми і методичні рекомендації з судової психо­логії для вузів і середніх спеціальних навчальних юридичних закладів, де також вводився курс психології.

У 1968 р. на III Всесоюзному з'їзді психологів заслухана значна кількість доповідей щодо психологічних проблем бо­ротьби зі злочинністю, хоча окремої секції судової психології на з'їзді не було.

У 1971 р. в Москві відбулася І Всесоюзна конференція з су­дової психології, в якій брали участь близько 300 вчених і практиків; вона стала важливою віхою і стимулом на шляху розвитку юридичної психології. Водночас у Тбілісі відбувся IV Всесоюзний з'їзд психологів СРСР, у межах якого працював симпозіум із судової психології. Спеціалісти у сфері юридич­ної психології брали участь у трьох наступних (V, VI, VII) з'їз­дах психологів СРСР, які проходили в Москві в 1977, 1983 та 1989 роках. У межах з'їздів працювали симпозіум «Виховання особистості і психологічні питання боротьби з відхиленнями в її розвитку» та секція «Юридична психологія».

У 1986 р. в Тарту відбулася II Всесоюзна конференція з юридичної психології, де було визначено назву науки, її нап­рями, дидактику і методику психологічної підготовки юристів у вузі. Проблеми юридичної психології розглядалися на спеці­альних секціях всесоюзних конференцій із роботи психоло­гічної служби у Москві (1984), республіканських конференціях із проблем підвищення добробуту (1987), ролі соціаль­них і психологічних наук у справі підвищення ефективності і культури обслуговування (1988) в Тарту, із експериментальної психології у Львові (1988), на конференціях і нарадах, які проводилися Прокуратурою СРСР, МВС СРСР та ін.

Становлення України як незалежної держави спричинило до подальшого розвитку юридичної психології. Відповідно до переліку ВАК України, вона ввійшла до кола психологічних спеціальностей (19.00.06), при Національній академії внут­рішніх справ України створена спеціалізована рада по захис­ту дисертацій. У 1996 році проблеми юридичної психології розглядалися на секції II Всеукраїнського з'їзду психологів.

 




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 47 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | <== 9 ==> | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав