Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 6. Євроінтеграційна політика України: виклики та перспективи

Читайте также:
  1. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
  2. Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи
  3. Демографічна політика у розвинутих країнах
  4. Демографічна політика: поняття, зміст та її основні концепціі
  5. Державна регіональна політика її сутність і завдання
  6. Економічна політика за видом результату (цілі) економічної політики.
  7. Економічна політика за об’єктом впливу.
  8. Економічна політика за територіальною ознакою.
  9. Економічна політика за характером дії.
  10. Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання

1) Курс України на європейську інтеграцію

Європейський Союз є найбільшим сусідом України. ЄС об’єднує 28 країн-членів з населенням понад 550 млн. осіб, а довжина нашого спільного з ЄС кордону досягає 1400 км. Закономірно, що відносини України з ЄС мають багатовимірний характер і розгортаються в економічній, політичній, безпековій, енергетичній, гуманітарній, інформаційній площинах. Необхідність визначення ефективного формату відносин ЄС з Україною постала одразу після набуття Україною незалежності: у схвалених у 1993 році Верховною Радою України «Основних напрямах зовнішньої політики України» вже було визначено, що членство у європейських структурах є перспективною метою української зовнішньої політики.

Вступ у майбутньому до ЄС сприятиме більш активному долученню нашої держави до європейських демократичних цінностей, поширенню на неї зони загальноєвропейської стабільності та безпеки, уникненню нових ліній поділу на континенті. Членство в ЄС дозволить більш ефективно використовувати переваги міжнародної спеціалізації та кооперації, що стане важливою передумовою прискорення економічного розвитку та модернізації країни.

Політичні переваги інтеграції України в ЄС пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні.

В економічній сфері переваги інтеграції в структури Євросоюзу випливають з функціонування в ЄС сталої та економічно ефективної моделі організації суспільства і наявності колективних механізмів підтримання макроекономічної стабільності. Інтеграція в ЄС сприятиме зростанню продуктивності економіки та темпів технологічної модернізації під впливом конкуренції на єдиному європейському ринку та забезпеченню вільного доступу до новітніх технологій, капіталу, інформації; підвищенню кваліфікації робочої сили за умов її вільного руху в межах єдиного ринку; створенню більш сприятливого інвестиційного середовища; істотному зростанню обсягів торгівлі на ринку ЄС; підвищенню якості регулятивних інститутів у бюджетній, банківській, фінансовій сферах та корпоративному управлінні.

Соціальні переваги членства в ЄС пов'язані з наявними тут високим рівнем соціальних стандартів і розвитку гуманітарної сфери, ефективним захистом прав працівників, розвиненою системою охорони довкілля.

Україна має потенційно широкі ринкові можливості, значення яких важко переоцінити як на нинішньому етапі торговельно-економічних відносин з Євросоюзом, так і в рамках майбутнього єдиного ринку після її вступу до ЄС. Кадровий, науковий, промисловий (особливо в галузях високих технологій), сільськогосподарський потенціал нашої держави, її зростаюча роль у міжнародній миротворчій діяльності - це той безперечний позитив у євроінтеграційному контексті, який має бути врахований Євросоюзом.

Проте слід зазначити, що для належного використання цих переваг потрібні напружені зусилля, ретельні і виважені кроки. Забігання наперед може мати серйозні негативні наслідки - зокрема, через недостатню готовність країни до жорсткої конкуренції на єдиному європейському ринку та до належного виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань.

 

2) Розвиток нормативно-правової бази.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС), підписана в 1994 р., стала основним документом регулювання двосторонніх відносин між Україною та ЄС. Однак її правовий статус, що не передбачав інтеграції до ЄС, суттєво відрізнявся від угод про асоціацію, що були підписані з країнами Центрально-Східної Європи, які отримали чітку європейську перспективу. Для забезпечення виконання УПС було запроваджено інституційне співробітництво на рівнях самітів ЄС-Україна, Ради з питань співробітництва, Комітету з питань співробітництва та його семи підкомітетів. В подальшому Указами Президента України було затверджено Стратегію (1998 р.) та Програму інтеграції України до Європейського Союзу (2000 р.) У 2004 р. прийнято закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Поступова реалізація положень УПС дозволила досягти певного прогресу у розвитку відносин між Україною та ЄС. Українська сторона починає наполягати на визнанні європейської перспективи України. Водночас, з боку європейських партнерів спостерігалася наявність певного розчарування Україною внаслідок нестабільної політичної ситуації, недотримання демократичних принципів та повільного проведення економічних реформ. Україна вимагала європейської перспективи в якості стимулу для подальших внутрішніх перетворень та наближення до стандартів ЄС, а позиція Євросоюзу полягала в тому, що перспективи членства можуть бути надані кандидату лише у разі успішного проведення реформ та виконання Копенгагенських критеріїв. Попри достатнє стратегічно-програмне забезпечення державної політики і певний поступ у розвитку взаємин з ЄС, Україна демонструвала недостатній прогрес у сфері модернізації держави та наближення до європейських стандартів. Це стало причиною деякого охолодження відносин між Україною та Європейським Союзом.

3) Угода про асоціацію між Україною та ЄС.

У березні 2007 року було започатковано переговорний процес щодо Нової посиленої угоди на заміну УПС, строк дії якої спливав. 9 вересня 2008 року на черговому саміті ЄС – Україна у Парижі було проголошено, що нова угода матиме назву «Угода про асоціацію». Вперше документально було закріплено визнання з боку ЄС України як європейської країни, що має спільну історію та спільні цінності з Євросоюзом. Розпочався переговорний процес щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС включно з частиною про створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Переговори щодо укладення Угоди про Асоціацію тривали понад три роки і завершилися в грудні 2011 року. Складність переговорного процесу полягала у необхідності пошуку балансу інтересів як у внутрішній площині, так і у відносинах з Європейським Союзом. Для України важливим було якісне наповнення змістовної частини УА та закладення в ній положень, які відповідають національним інтересам нашої держави. 19 грудня 2011 року під час 15-го саміту Україна – ЄС було оголошено про завершення надзвичайно складних переговорів щодо Угоди про асоціацію включно із поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Текст Угоди було парафовано 30 березня 2012 р.

Усі ці питання набули стратегічної вагомості в процесі організації та підготовки підписання Угоди про асоціацію України з ЄС під час саміту Східного партнерства у Вільнюсі (Литовська Республіка) в кінці листопада 2013 року.

Березня 2014 року у Брюсселі відбулася церемонія підписання політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. З української сторони угоду підписав прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, з боку Євросоюзу — президент Ради ЄС Герман ван Ромпей, президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу і голови всіх держав, що входять у ЄС. Підписано лише ті частини Угоди, які стосуються політичної взаємодії, питань безпеки та боротьби з тероризмом.

Економічну частину угоди, що передбачає створення повноцінної зони вільної торгівлі і стосуються таких питань, як доступ на ринки, торгівля енергоносіями, співпраця у сфері сільського господарства, транспорту, металургії, космосу, наукових досліджень, туризму, підприємницької діяльності, захист інтелектуальної власності, порядок розгляду спорів та умови оподаткування, Україна підписала 27 червня 2014 року.

Нині Україна стоїть на рубіжній лінії, перетин якої означатиме перехід до нової якості відносин з ЄС – перехід від партнерства до асоціації. Угода про асоціацію з ЄС включно з поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі (ЗВТ) є документом стратегічного значення для розвитку України. Угода закладає нову основу для подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, яка підкріплюватиметься потужною інституційною базою і відповідатиме європейським очікуванням українців.

4) Міжнародне співробітництво регіонів

 

Міжнародне міжрегіональне співробітництво спрямоване на встановлення і поглиблення соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між обласною державною адміністрацією та відповідними органами влади регіонів-партнерів інших держав у межах компетенції, визначеної національними законодавствами. Враховуючи те, що міжнародне міжрегіональне співробітництво є винятково ефективним напрямком інтеграції та важливим чинником економічного розвитку протягом останніх років триває робота щодо розширення географії співробітництва області з регіонами іноземних держав.

Розширення міжрегіональної взаємодії в економічній, торговельній, науково-технічній, культурних сферах здатне привести до якісних зрушень у соціально-економічній сфері розвитку і регіонів, і країни в цілому.

Транскордонне співробітництво (ТС). Курс на інтеграцію в європейську спільноту – це основний стратегічний пріоритет України, а транскордонне співробітництво визначене пріоритетним напрямом розвитку регіональної політики Європейського Союзу. В Україні транскордонне співробітництво є одночасно інструментом розвитку прикордонних територій та чинником реалізації її євроінтеграційних прагнень, що відображено у Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року.

Транскордонне співробітництво спрямовується на подолання негативних аспектів існування кордонів та наслідків, що виникли на прикордонних територіях через їх розташування на національних окраїнах держав, і має на меті покращання умов життя населення.

Найпростішою формою транскордонного співробітництва є прямі контакти між територіальними громадами країн-сусідів, містами, селищами. Вони здебільшого мають неформальний характер та спрямовані на спільні дії у випадку виникнення надзвичайних ситуацій. Співпраця на неформальній основі можлива завдяки відсутності взаємних фінансових зобов’язань.

Співпраця формується на договірній основі, якщо з’являються довгострокові відносини між територіальними громадами або органами влади та у випадку виникнення взаємних зобов’язань у наданні послуг,продукції, інформації, а також із появою фінансових зобов’язань. У цьому випадку можна виділити дві форми співпраці: безпосередньо за укладеними транскордонними угодами або шляхом формування органу транскордонного співробітництва (єврорегіону).

Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має значні потенційні можливості щодо розвитку транскордонного співробітництва, оскільки 19 із 25 її регіонів є прикордонними, а зовнішній кордон – найдовший серед європейських країн. Особливістю транскордонного співробітництва України є те, що воно відбувається не лише на кордонах України з країнами Європейського Союзу, а й на кордонах із країнами, що не входять до складу ЄС, – Російською Федерацією, Білоруссю та Молдовою. Так, довжина кордонів із Російською Федерацією становить близько 2300 км, із країнами ЄС – 1390 км, Білоруссю та Молдовою – понад 2300 км.

5) Розвиток єврорегіонів Європейського Союзу та України

 

Процес створення єврорегіонів у Західній Європі розпочався після Другої світової війни й мав на меті активізацію соціально-економічного розвитку територій, що належали до єврорегіональних об’єднань. Діяльність єврорегіонів розглядалась у країнах Західної Європи як спосіб побудови нового економічного й суспільного порядку, активізації участі в процесах європейської інтеграції територій провінційного та муніципального рівнів. Основною передумовою його розвитку було посилення та поглиблення транскордонної співпраці, добросусідських взаємовідносин між територіальними громадами та органами влади, а також прагнення до усунення кордонів між країнами- учасницями ЄС. Перший єврорегіон з'явився на кордоні Німеччини та Нідерландів у 1958 році під назвою «EUREGIO». Надалі єврорегіони стали поширюватися по всій Європі. Єврорегіони часто об’єднують території, пов’язані географічно.

Існуючі єврорегіони об’єднані в Асоціацію європейських прикордонних регіонів (англ. Association of European Border Regions, AEBR), створену в 1971 р. На сьогодні членами AЄПР є 90 із 115 реально діючих єврорегіонів. З 1985 р. діє Асамблея європейських регіонів (англ. Assembly of European Regions, AER), яка також брала участь у координації діяльності єврорегіональних утворень.

До найбільш успішних та активних сучасних єврорегіонів належать:

– «Адріатика» (Adriatic) – містить території Албанії, Боснії та Герцеговини, Хорватії, Італії, Чорногорії та Словенії (створений у 2006 р.);

– «Баварський ліс – Богемський ліс / Шумава» (Euroregio Bayerischer Wald-Böhmerwald/Sumava) – Німеччина, Австрія, Чехія (1994 р.);

– «Беласиця» (Belasica) – Болгарія, Греція, Македонія (2003 р.);

– «Добрава» (Dobrava) – Чехія та Польща (2001 р.);

– «Ельба-Лаба» (Elbe-Labe) – Чехія і Німеччина (1992 р.);

– «Маас-Рейн» (Meuse-Rhin) – Бельгія, Німеччина, Нідерланди (1976 р.);

– «Померанія» (Pomerania) – Данія, Німеччина, Польща, Швеція (1995 р.);

– «Сілезія» (Silesia) – Чехія, Польща (1998 р.);

– «Татри» (Tatras) – Польща, Словаччина (1994 р.);

– «Тріра» (TriRhena) – Німеччина, Франція, Швейцарія (1995 р.);

– «Західна Паннонія» (англ. West Pannonia) – Австрія, Угорщина (1998 р.).

Із 1993 року Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області України разом із прикордонними адміністративними одиницями Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії ввійшли до Міжнародної Асоціації «Карпатський єврорегіон». Із 1995 року діє єврорегіон «Буг» у складі Волинської області України, Брестської області Білорусі та Люблінського воєводства Польщі. Прикордонні території України, Румунії та Молдови створили єврорегіон «Нижній Дунай» (із 1998 р.) та «Верхній Прут» (із 2000 р.). У 2012 році було створено єврорегіон «Дністер».

Із часом країна дійшла етапу, коли єврорегіони як найпоширеніша форма ТС розвиваються не лише на кордонах із західними сусідами, а й зі східними. На Сході України регіональна євроінтеграція почалася дещо пізніше, ніж на Заході. Однак і тут у 2003 р. були створені єврорегіони «Дніпро» (Чернігівська область України, Гомельська область Білорусі та Брянська область РФ) та «Слобожанщина» (Бєлгородська область РФ та Харківська область України). У 2007 році створено єврорегіон «Ярославна» у складі Курської області РФ та Сумської області України. Також у жовтні 2010 року було підписано угоду про створення єврорегіону «Донбас» у складі Ростовської області Росії та Луганської області України. У найближчій перспективі планується приєднання до цього єврорегіону Донецької області. У вересні 2006 року була підписана Угода про створення Асоціації «Чорноморський єврорегіон», куди ввійшли Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина та Україна.

 




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | <== 14 ==> |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав