Читайте также:
|
Лекція 1. Соціологія праці як наука
Статус соціології праці.
Соціологія праці є частиною соціологічної науки. У результаті проведення теоретичних і прикладних соціологічних досліджень трудової діяльності відбувається таке накопичення знань про соціальні процеси і явища у сфері праці, яке призводить до становлення спеціальної соціологічної теорії про працю - соціології праці. Соціологія праці використовує принципи, категорії, поняття і методи дослідження соціологічної науки стосовно сфери праці, грунтуючись на комплексному підході до вивчення соціальних явищ і процесів.
Соціологія праці належить до галузевої соціології. Американський соціолог Роберт Мертон запропонував називати такі теорії теоріями середнього рівня, тобто такими, що знаходяться на перетині загальної соціологічної теорії і прикладних соціологічних досліджень. Вони покликані долати надмірну емпіричну, ситуативну конкретність прикладних наук, з одного боку, і водночас надмірний універсалізм, а іноді й спекулятивно-схоластичне теоретизування загальної соціологічної теорії – з іншого. Галузеві соціологічні теорії – це такі сфери соціологічного знання, які досліджують відносно автономні утворення соціального цілого. Інколи, внаслідок попереднього історичного розвитку, вони відокремлені ніби природно. Такими є сфери виробництва, розподілу, споживання, побуту, дозвілля, політики, мистецтва, економіки, тощо. У такому разі окрема галузева соціологія, зосереджена на вивченні певної ділянки соціальної організації, отримує власний предмет у готовому відокремленому вигляді.
Об’єкт та предмет пізнання соціології праці.
Соцологія праці (англ. sociology of labour; нім. Arbeitssoziologie) – галузь соціології, яка вивчає соціальні групи, індивідів, що включені до процесу праці; їх соціальні та професійні ролі і статуси; умови та форми їх трудової діяльності (Социологический энциклопедический словарь под ред. Г.В.Осипова, Москва, 1998, с.335). В іншому джерелі зазначається, що в соціології праці, як спеціальній соціологічній теорії розкривається специфіка суспільної праці як соціального процесу і сукупність чинників, що впливають на нього (Социология: Энциклопедия, Минск, 2003, с.1072).
Отож, згідно думки спеціалістів об’єкт дослідження соціології праці – праця як соціальне явище і як процес, предмет – соціально типові процеси, котрі знаходять свій вияв у ставленні людини до праці, в її трудовій поведінці, що залежить від змісту, характеру та умов праці.
Соціальні процеси у сфері праці.
Не існує трудових відносин поза соціальними процесами, і навпаки. Під соціальними процесами у сфері праці розуміється функціонування і зміна становища соціальних груп чи окремих працівників. На макрорівні прийнято виділяти такі соціальні процеси: процес подолання відмінностей між розумовою і фізичною працею, між містом і селом, робітничим класом і селянством, процес перетворення праці в першу життєву потребу. Найважливішими соціальними процесами у сфері праці є:
1. Сама праця як базовий соціальний процес: вплив трудових функцій працівника на на його соціальне становище (обумовлюються науково-технічним прогресом, впливом технології, знарядь праці, форм організації праці на його зміст та умови).
2. Інтегративні процеси: утворення, функціонування і розвиток трудових колективів, їх згуртування, соціальний контроль трудової поведінки, керівництво, стимулювання трудової активності. Ці процеси забезпечують цілісність соціальної підсистеми.
3. Ціннісно-орієнтаційні процеси, пов'язані з формуванням у різних соціальних груп цінностей, соціальних норм і ціннісних орієнтацій (мотивація праці та трудова адаптація).
4. Динамічно- підтримуючі процеси (трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників).
Вивчення чинників і механізмів перебігу різних соціальних процесів у сфері праці означає, по суті, вивчення всього різноманіття соціально-трудових відносин, що складаються в ході колективної трудової діяльності між її учасниками, тобто вивчення соціальної сфери праці. Залежно від масштабу перебігу соціальних процесів доцільно розглядати їх на чотирьох рівнях: макро – рівень народного господарства в цілому, мезо – рівень регіону (галузі), рівень об'єднання і підприємства, мікро – індивідуальний рівень. В останньому випадку соціальні процеси постають у вигляді трудової поведінки окремих працівників як представників соціальних груп, що проявляється в їх ставленні до праці. Особливості вивчення процесів у сфері праці на кожному із рівнів виглядає так. Процес руху робочої сили на індивідуальному рівні постає як поведінка працівників в ситуації вибору місця роботи чи професії. На рівні підприємства цей процес виглядає як підбір і розстановка кадрів, плинність, професійно-кваліфікаційне просування. На рівні регіону, галузі це також плинність кадрів, міграція та різні форми організованих переміщень.
Управління соціальними процесами у сфері праці передбачає їх планування і регулювання. Співвідношення між плануванням та регулюванням в управлінні різними соціальними процесами різне. В управлінні ціннісно-орієнтаційними процесами (мотивація, адаптація), інтегративними (згуртування, соціальний контроль, керівництво) переважне значення має регулювання. Для процесів, пов'язаних зі зміною соціального становища різних груп працівників більше значення має планування. Але це не означає, що перші процеси не підлягають плановому впливу. Для них воно здійснюється через планування умов їх перебігу.
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 83 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |