Читайте также:
|
Активність живих істот – одна з основних і необхідних проявів життя,
внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Проте активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є проявом інстинктивних біологічних потреб організму, а у людини провідними в її активності є свідомі й цілеспрямовані прагнення.
Активність людини і форми її проявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер.
Щодо джерела активності особистості у психології існували різні погляди.
Уперше питання про активність особистості було порушене австрійським психіатром З.Фрейдом – засновником психоаналізу. Він вважав, що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які вона має від народження і які передаються спадково. Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних імпульсів, природа яких «невідома». Засадовим стосовно його вчення є визначення пріоритету біологічного в людині. Для означення сексуальної енергії Фрейд ввів спеціальне поняття «лібідо», наділивши його всемогутністю й наголосивши визначальним фактором поведінки індивіда. Але Фрейд переоцінив роль статевого моменту, оголосивши його визначальним і щодо тілесного життя окремої людини і суспільства як цілого. Розщепивши особистість на три ворогуючі між собою структури, Фрейд виявився неспроможним з’ясувати її проблеми. Суб’єктивно-ідеалістична методологія змушувала Фрейда і його послідовників чинити насильство над експериментальним матеріалом, створювати надумані теоретичні схеми і конструкції, які йшли всупереч з провідною лінією психологічного пізнання. Численні спроби модернізувати ФРЕЙДИЗМ спричинили до виникнення 40-50-х рр. ХХ ст. НЕОФРЕЙДИЗМУ. Неофрейдисти ішли в напрямку обмеження сексуальних потягів у з’ясуванні психіки людини та пошуках нових рушійних сил людської поведінки. Неофрейдизм виходить з визнання вирішальної ролі середовища та механізмів соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексуальних потягів посідають прагнення до влади внаслідок усвідомлення особистістю своєї неповноцінності (А.Адлер), неможливості досягти гармонії із соціальною структурою суспільства та зумовленого цим почуттям самотності (Е.Фромм).
Розробляючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби – в їжі, одязі, знаннях, праці. Потреба – це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. У потребах завжди відображаються стійкі життєво важливі залежності організму та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності разом з розвитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам процес задоволення потреби сприяє її розвитку та відтворенню нових потреб, які неминуче породжуються різними сферами суспільного буття людей та їхньою діяльністю. Що вищий рівень цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, то багатшим й різноманітнішими є його потреби.
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 36 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |